Євген з Радiоном притягнули ще Омеляна, i їх стало
п'ятеро, як i хотiв учитель.
I наука почалася, i Володько вдоволений. Учитель заходить до класу,
хлопцi встають, Хведот i собi встає, Євген проказує "Отче наш" i всi
кажуть "здравствуйте, господiн учiтєль", один лише Хведот нiяк такого не
вимовить, тому вiн мовчить. Вiн весь переляканий, личко дуже маленьке,
оченята дикувато дивляться, сидить за лавицею, i ледве помiтна його
кругла, бiла, вигорiла голiвка.
Радiон так само, як i Євген, ходить уже другий рiк до школи, але всi
вони належать однаково до "первой групи", Омелян дуже шепелявить, не
вимовляє "р" i йому чогось дуже тече з носа.
У класi настали також змiни, на стiнах з'явилися картини. Були то самi
царi i щось зi святого, на переднiй стiнi пiдряд три великi картини у
нових золочених рамцях - цар, цариця i наслiдник.
Учитель одразу пояснив, що всi вони тепер не звичайнi собi хлопцi, якi
галасують отам по вулицi, а "ученiкi", тобто тi, що учаться. Вони тепер у
школi, а школа це не звичайне, а посвятне мiсце. Володько слухає те все
дуже уважно i гордiсть спинається в його грудях.
А потiм учитель почав питати:
- Що це за образ? - спитав вiн Євгена, вказавши на образ Христа.
- Хрiстос Спасiтєль,- вiдповiв одразу Євген.
- А вот там? - звернувся до Володька i вказав на царя.
- Цар,вiдповiв Володько.
- Так, цар, але вiдповiдати так про царя не можна. Треба сказати: цар
Нiколай Алєксандровiч, государ i iмператор всєросiйскiй. Понял?
Володько кивнув головою. Учителевi i це не сподобалось.
- Треба вiдповiдати: понял, господiн учiтєль. Павтарi! Володько все
повторяє, учитель вдоволений, питає Радiсна. Той устав на ноги i
заплутався:
- Iмпiратор цар Александрович... - i заникався.
- Допоможи йому - Затварнюк Омелян! Затварнюк i собi встав, але сказати
мiг ще менше.
- Повтори їм ще раз ти, Довбенко,- ти маленькiй,- i тикнув пальцем на
Хведота.
Цей довго не мiг пiднятися за лавицею, весь залився червоним, голiвка
ледве виднiє.
- Iмiлятор... цал... - почав Хведот.
- Ну, ти єщьо i гаварiть нє умєєш. Садiсь! Старшiй Довбенко!
- Цар Нiколай Алєксандровiч, государ i iмператор всеросiйський! -
вiдчитав Володько.
- Харашо! Маладєц! Так надо атвєчать! Садiсь! А тепер дальше!
Перейшли до царицi, до наслiдника, i на цьому перша лекцiя скiнчилася.
Учитель виходить. Дiти бiжать на двiр. Володько з Хведотом держаться
разом. Володько тут зовсiм змiнився. Там дома вiн такий розбишака, такий
вiтрогон, тут нiби панночка. Боїться голосно заговорити, вiдважно ступити.
Хлопцi те помiчають i одразу використовують.
- Iмiлатол, iмiлатол, iмiлатол! От дурний, от дурний! От дурний дерман!
- чiпляються до Хведота.
- Не дуже-то розумнiший i ти. Ти вже другу зиму ходиш,- втручається
Володько.
- Ого! Хлопцi! - гукає Радiон.- Дерман прозивається.
- Хто прозивається? - шкутильгає Євгенчик.- Дерман? Оцей? Ми йому, як
хоче, дамо! - i замахнувся на Володька маленьким кулачком.
- Не бийся! - насупився Володько.- Я тебе не займаю. То вiн
прозивається.
- Нi, нi! То вiн, то вiн! Я скажу господiну учителю! - кричить Радiон.
- Я його не чiпав, а Хведот також нi,- обстоює Володько.
- Хведот, Хведот, Хведот! Дерман дурний, дерман дурний, дерман дурний!
- стрибають i верещать всi троє тилявчан.
Володько збентежений, а Хведот майже переляканий, не знає, як
боронитися, i найкраще б заплакати, але тут же не випадає. На щастя,
вийшов учитель i погнав усiх до класу.
Далi учитель пояснював предмети, що знаходяться у класi, i всi му сiли
за ним повторяти. На цiй лекцiї наука на сьогоднi скiнчилася.
Слiдуючого дня Хведотовi вже не дуже хотiлося йти до школи, але
Володько його дуже просив:
- Ходи, ходи! Я їм дам! Ти знаєш, що я зроблю? Я їх як наб'ю добре!..
Знаєш? То вони бiльше не будуть чiплятися.
I Хведот погодився.
Увечерi Настя зробила Володьковi незвичний подарунок. Володько спочатку
не мiг навiть слова промовити вiд здивування. Вона пiшла до Давида i за
двi яйцi купила цiлого олiвця. I такий гарний! Жовтий. I з гумкою, що
стирає написане. Яка радiсть! Володько вже давно не мав цiлого олiвця. Має
такий кусничок, що ледве в пальцях держиться. Який чудовий "карандаш".
На другий день у класi Володько вийняв гордо свого нового олiвця i
почав писати на справжньому бiлому паперi, що дiстав також вiд мами. Це
було ще до приходу учителя. Радiон, Євген i Омелян гасають, кричать,
лазять по лавицях, але враз один з них помiтив Володькового олiвця.
- Карандаш! - кричить Радiон.- Хлопцi! Дивiться! Дерман має цiлого
карандаша! Усi кинулись до Володька.
- Ага! - каже Євген.- Учора ми мали тебе бити, ти з нього прозивався.
Тепер, як хоч, щоб ми тебе не били, мусиш кожному врiзати по куснику
карандаша!
Вiд такого нечуваного блюзнiрства Володьковi потемнiло в очах.
Карандаша? На кусники? Краще не знаю що. Вiн навiть он Хведотовi шкодував
кусник урiзати, хоча той його так просив, а тепер цi ось хочуть?.. Нiзащо!
- Не дам! - викрикнув Володько.
- А! Бачите? Проклятий дерман! Вiн ходить до нашої школи, а карандаша
не хоче дати. Биймо його!
На Володька накинулись усi три тилявчуки, вiн раптом зiрвався на ноги i
став проти них. Уста його тремтять, очi сердитi, брови насупленi.
- Бий! Бий! - кричать тилявчуки.
- Гетьте! - кричить i собi Володько.- Я вас не зачiпаю!
Чого хочете!
Хведот щось хотiв помогти братовi., але не знав як; зчинився гамiр... I
на це нарвався учитель.
А ето что? - рiзко запитав учитель. Хлопцi розсипались.
- То, господiн учiтєль,- терендить Євген,- отой дерман б'ється.
- Так? То ти б'єшся? - накинувся учитель на Володька.
Володько вiд хвилювання не може одразу вимовити слова, але згодом
витиснув:
- Неправда. Я їх не зачiпав. Вони хотiли вiдобрати мого карандаша.
- Да? - кричить учитель.- Ах, ви! Як ви смiєте вiдбирати вiд нього його
рiч?
- А чого вiн б'ється? - жалiється Радiон.
- Бився ти? - питає учитель Володька.
- Нi. Я сидiв отут i писав, а вони напали на мене. Учитель наказав бути
тихо i якщо будуть далi битися - усiх поставить на колiна. Хлопчиська
втихомирились i почався "урок".
На цей раз писали. Учитель написав на класнiй дошцi ряд паличок i
сказав, щоб кожний заповнив свою дощину такими паличками з обох бокiв. I
сам вийшов.
Хлопцi взялися до роботи. Кожний нагнувся над своєю табличкою i
старанно виводить палички. Першим записав свою дощину Володько. Хведотовi
не йшло писання зовсiм. Вiн написав кiлька кривих кiлкiв i це заповнило
цiлу його дошку. Володько рiшив йому допомогти, взяв його дощину, витер,
що там на нiй було, i вмить заповнив її своїм письмом.
Решта хлопцiв так само не зовсiм з честю вив'язалися зi свого завдання.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
п'ятеро, як i хотiв учитель.
I наука почалася, i Володько вдоволений. Учитель заходить до класу,
хлопцi встають, Хведот i собi встає, Євген проказує "Отче наш" i всi
кажуть "здравствуйте, господiн учiтєль", один лише Хведот нiяк такого не
вимовить, тому вiн мовчить. Вiн весь переляканий, личко дуже маленьке,
оченята дикувато дивляться, сидить за лавицею, i ледве помiтна його
кругла, бiла, вигорiла голiвка.
Радiон так само, як i Євген, ходить уже другий рiк до школи, але всi
вони належать однаково до "первой групи", Омелян дуже шепелявить, не
вимовляє "р" i йому чогось дуже тече з носа.
У класi настали також змiни, на стiнах з'явилися картини. Були то самi
царi i щось зi святого, на переднiй стiнi пiдряд три великi картини у
нових золочених рамцях - цар, цариця i наслiдник.
Учитель одразу пояснив, що всi вони тепер не звичайнi собi хлопцi, якi
галасують отам по вулицi, а "ученiкi", тобто тi, що учаться. Вони тепер у
школi, а школа це не звичайне, а посвятне мiсце. Володько слухає те все
дуже уважно i гордiсть спинається в його грудях.
А потiм учитель почав питати:
- Що це за образ? - спитав вiн Євгена, вказавши на образ Христа.
- Хрiстос Спасiтєль,- вiдповiв одразу Євген.
- А вот там? - звернувся до Володька i вказав на царя.
- Цар,вiдповiв Володько.
- Так, цар, але вiдповiдати так про царя не можна. Треба сказати: цар
Нiколай Алєксандровiч, государ i iмператор всєросiйскiй. Понял?
Володько кивнув головою. Учителевi i це не сподобалось.
- Треба вiдповiдати: понял, господiн учiтєль. Павтарi! Володько все
повторяє, учитель вдоволений, питає Радiсна. Той устав на ноги i
заплутався:
- Iмпiратор цар Александрович... - i заникався.
- Допоможи йому - Затварнюк Омелян! Затварнюк i собi встав, але сказати
мiг ще менше.
- Повтори їм ще раз ти, Довбенко,- ти маленькiй,- i тикнув пальцем на
Хведота.
Цей довго не мiг пiднятися за лавицею, весь залився червоним, голiвка
ледве виднiє.
- Iмiлятор... цал... - почав Хведот.
- Ну, ти єщьо i гаварiть нє умєєш. Садiсь! Старшiй Довбенко!
- Цар Нiколай Алєксандровiч, государ i iмператор всеросiйський! -
вiдчитав Володько.
- Харашо! Маладєц! Так надо атвєчать! Садiсь! А тепер дальше!
Перейшли до царицi, до наслiдника, i на цьому перша лекцiя скiнчилася.
Учитель виходить. Дiти бiжать на двiр. Володько з Хведотом держаться
разом. Володько тут зовсiм змiнився. Там дома вiн такий розбишака, такий
вiтрогон, тут нiби панночка. Боїться голосно заговорити, вiдважно ступити.
Хлопцi те помiчають i одразу використовують.
- Iмiлатол, iмiлатол, iмiлатол! От дурний, от дурний! От дурний дерман!
- чiпляються до Хведота.
- Не дуже-то розумнiший i ти. Ти вже другу зиму ходиш,- втручається
Володько.
- Ого! Хлопцi! - гукає Радiон.- Дерман прозивається.
- Хто прозивається? - шкутильгає Євгенчик.- Дерман? Оцей? Ми йому, як
хоче, дамо! - i замахнувся на Володька маленьким кулачком.
- Не бийся! - насупився Володько.- Я тебе не займаю. То вiн
прозивається.
- Нi, нi! То вiн, то вiн! Я скажу господiну учителю! - кричить Радiон.
- Я його не чiпав, а Хведот також нi,- обстоює Володько.
- Хведот, Хведот, Хведот! Дерман дурний, дерман дурний, дерман дурний!
- стрибають i верещать всi троє тилявчан.
Володько збентежений, а Хведот майже переляканий, не знає, як
боронитися, i найкраще б заплакати, але тут же не випадає. На щастя,
вийшов учитель i погнав усiх до класу.
Далi учитель пояснював предмети, що знаходяться у класi, i всi му сiли
за ним повторяти. На цiй лекцiї наука на сьогоднi скiнчилася.
Слiдуючого дня Хведотовi вже не дуже хотiлося йти до школи, але
Володько його дуже просив:
- Ходи, ходи! Я їм дам! Ти знаєш, що я зроблю? Я їх як наб'ю добре!..
Знаєш? То вони бiльше не будуть чiплятися.
I Хведот погодився.
Увечерi Настя зробила Володьковi незвичний подарунок. Володько спочатку
не мiг навiть слова промовити вiд здивування. Вона пiшла до Давида i за
двi яйцi купила цiлого олiвця. I такий гарний! Жовтий. I з гумкою, що
стирає написане. Яка радiсть! Володько вже давно не мав цiлого олiвця. Має
такий кусничок, що ледве в пальцях держиться. Який чудовий "карандаш".
На другий день у класi Володько вийняв гордо свого нового олiвця i
почав писати на справжньому бiлому паперi, що дiстав також вiд мами. Це
було ще до приходу учителя. Радiон, Євген i Омелян гасають, кричать,
лазять по лавицях, але враз один з них помiтив Володькового олiвця.
- Карандаш! - кричить Радiон.- Хлопцi! Дивiться! Дерман має цiлого
карандаша! Усi кинулись до Володька.
- Ага! - каже Євген.- Учора ми мали тебе бити, ти з нього прозивався.
Тепер, як хоч, щоб ми тебе не били, мусиш кожному врiзати по куснику
карандаша!
Вiд такого нечуваного блюзнiрства Володьковi потемнiло в очах.
Карандаша? На кусники? Краще не знаю що. Вiн навiть он Хведотовi шкодував
кусник урiзати, хоча той його так просив, а тепер цi ось хочуть?.. Нiзащо!
- Не дам! - викрикнув Володько.
- А! Бачите? Проклятий дерман! Вiн ходить до нашої школи, а карандаша
не хоче дати. Биймо його!
На Володька накинулись усi три тилявчуки, вiн раптом зiрвався на ноги i
став проти них. Уста його тремтять, очi сердитi, брови насупленi.
- Бий! Бий! - кричать тилявчуки.
- Гетьте! - кричить i собi Володько.- Я вас не зачiпаю!
Чого хочете!
Хведот щось хотiв помогти братовi., але не знав як; зчинився гамiр... I
на це нарвався учитель.
А ето что? - рiзко запитав учитель. Хлопцi розсипались.
- То, господiн учiтєль,- терендить Євген,- отой дерман б'ється.
- Так? То ти б'єшся? - накинувся учитель на Володька.
Володько вiд хвилювання не може одразу вимовити слова, але згодом
витиснув:
- Неправда. Я їх не зачiпав. Вони хотiли вiдобрати мого карандаша.
- Да? - кричить учитель.- Ах, ви! Як ви смiєте вiдбирати вiд нього його
рiч?
- А чого вiн б'ється? - жалiється Радiон.
- Бився ти? - питає учитель Володька.
- Нi. Я сидiв отут i писав, а вони напали на мене. Учитель наказав бути
тихо i якщо будуть далi битися - усiх поставить на колiна. Хлопчиська
втихомирились i почався "урок".
На цей раз писали. Учитель написав на класнiй дошцi ряд паличок i
сказав, щоб кожний заповнив свою дощину такими паличками з обох бокiв. I
сам вийшов.
Хлопцi взялися до роботи. Кожний нагнувся над своєю табличкою i
старанно виводить палички. Першим записав свою дощину Володько. Хведотовi
не йшло писання зовсiм. Вiн написав кiлька кривих кiлкiв i це заповнило
цiлу його дошку. Володько рiшив йому допомогти, взяв його дощину, витер,
що там на нiй було, i вмить заповнив її своїм письмом.
Решта хлопцiв так само не зовсiм з честю вив'язалися зi свого завдання.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294