Богатир Iлля
Муромець, що сиднем сидiв тридцять три роки i не мiг ходити, але потiм
вiдчув у собi велику силу, мiг вирвати деревину з коренем, сам мiг побити
цiле басурменське вiйсько i нарештi подолав страшного Солов'я Розбiйника,
що в одному лiсi на семи дубах засiв i пiшому, i кiнному той шлях
загородив, бо мав таку велику силу, що як свисне - дерева гнулися, конi
вгрузали по колiна в землю. Але Iлля Муромець не злякався того розбiйника,
iде просто на нього, стрiляє зi свого лука стрiлою гартованою, поцiляє
розбiйника в око i здобуває право на переїзд i на всi скарби Соловiя.
I багато цiкавого довiдується Володько з тiєї книги: про святого князя
Ясне Сонечко, Володимира, що княжив у Києвi, i про ворогiв його рiзних -
половцiв та печенiгiв, що Київ облягли, поля топтали, людей до полону
брали, i коли б не Iлля Муромець, хтозна-що зробили б. I Володько всьому
тому вiрить, колись могли бути такi люди, то лише тепер усi стали такими
малими та слабкими, а колись було то зовсiм iнакше.
I була це перша такого року Володькова книга, i як тiльки прочитав її
раз, удруге i третє, захотiв щось iншого, уява його розгорiлася, йому вже
мало Євангелiї, Псалтиря, Октоїха, вiн знов лiзе до маминої скринi i
знаходить там купу "Листiв По-чаївських", а при тому "Життя Святих",
преподобного Iова Залiзо Почаївського, що чудеса творив, про велику
священо-мученицю Катерину, що її за вiру Христову мучили i звiрам кидали,
"Вiдкриття воїна iз Карiота", що вмер був, його поховали, побував на
рiзних митарствах "тамтого свiту" i знов воскрес, i взагалi прочитав
велику книгу "О митарствах" i довiдався з неї силу-силенну всячини: коли
помре людина, що її на тамтому свiтi чекає, за якi грiхи, яка кара, кого
милують, а хто пiде на вiки вiчнi в "геєну огненную".
Отакi-то дива з Володьком творяться i така-то сила науки впихається до
його маленької голови, i думає вiн над тим безконечно, i не може нiяк у
тому як слiд розiбратися, хотiв би когось всяку всячину розпитатися, та
немає кого, бо нiхто з його рiдних таким не займається i нiкого то так, як
Володька, не цiкавить.
Та не тiльки книгами займається Володько, на хуторi трапляються й iншi
важливi подiї. Ось одного вечора при смерку постукався до Матвiєвої хати
якийсь подорожнiй, i всiх здивувало, що вiн постукав до дверей, значить,
людина бувала i не наша, бо нашi входять просто без стуку.
Подорожнiй був високого зросту, не селянського вигляду i попросився
переночувати. Матвiй радо приймав кожного, не було в звичцi краю цього
вiдмовити людинi даху над головою або ложки гарячої страви, особливо, коли
ось таке надворi, як сьогоднi, i Матвiй сказав:
- Дуже просимо, пожалуйте, тiльки не здивуйте, ми мужики, у нас тут усе
по-простому, самi бачите...
Бо бачив Матвiй, що його гiсть людина не проста i говiр його не
тутешнiй, i можна пiзнати якогось чеха, чи поляка, але нiяк не руського, i
для бiльшої певностi попросив навiть пашпорт свого гостя, бо, мовляв, ви
нам звiнiть, ми тут, бачите, самi на хуторi, а буває всiляково.
Чужинець охоче показав свiй пашпорт, Матвiй лише для виду поглянув на
нього, нiчого в тому не розiбрався, але заспокоївся, принiс два околоти
соломи i зробив для гостя на долiвцi постелю.
Говорилося при тому небагато - про се, про те, найбiльше про погоду.
Роздягаючись, чужинець вийняв з кишенi свого годинника i положив на столi.
Побачив це Володько, що сидiв з Хведотом десь далеко на печi, i одразу
вирiшив скористати такою нагодою i подивитися на годинника зовсiм
зблизька, не було його i в його рiдних, але вiн знав, що годинники
iснують, що їх носять пани, вiн бачив також великого годинника в Острозi,
але зблизька ще нiчого такого нiколи не бачив. i тому Володько перебрався
тихенько до столу i, поки тi там старшi щось говорили, вiн довго
приглядався до того дива i дуже дивувався, як то тi малюсiнькi вказiвочки
самi рухаються довкруги i так чудово цокотять. Йому дуже хотiлося
подержати таке в руках, але нiяк не вiдважувався. Чужинець це, мабуть,
помiтив, пiдiйшов, узяв годинник i каже до Володька:
- На, мальчiк, пасматрi...
Володько взяв то до рук i довго, довго розглядав його з усiх бокiв, а
потiм положив його на мiсце i пiшов спати. Почував себе щасливим, йому
здавалось, що вiн ще щось нове i цiкаве пiзнав, пiсля довго думав, як то
все зроблено, що воно само так вiчно рухається.
Рано-раненько чужинець устав, намiрився вiдходити, не хотiв навiть
снiдати i хотiв заплатити за нiчлiг, але Настя наробила одразу гамору:
- А, хай нас Бог боронить, щоб ми брали грошi за те тiльки, що людина
переспала. Що ми, татари, чи погани якi. На здоров'ячко вам, iдiть
здоровi!
Чужинець дуже дякував, але все-таки кожному з хлопцiв дав по десять
копiйок, як гостинця, на що вже Настя нiяк не могла перечити, лише
дивувалася, що той пан має стiльки грошей, i назвала його "добрим паном".
Хлопцi були дуже радi, що дiстали таку суму грошей, i тепер кожний з них
матиме за що купувати на Трiйцю.
"Добрий пан" вiдiйшов, але того ж дня приїхало до Матвiя верхи аж два
стражники i питали про "гасподiна високаво роста, со свєтлимi волосамi с
катомкой". Матвiй не второпав, що значить ота "катомка", але сказав, що
такий "господiн" цiєї ночї у нього ночував, а ранком пiшов собi десь
отуди, як Лебедi.
Стражники сердяться:
- Ех, ти глупий мужик! Вєдь его же бил германськiй шпiон. Ми за нiм
несколько днєй гонiмся. Пачєму нє задержал?
- А хто його розбере, чи вiн шпiон, чи не шпiон. Iде собi, хай iде,
проситься до хати переночувати, то ж ми не татари, щоб вiдмовили, пашпорт
мав у повному порядку, виспався i пiшов.
Стражники поїхали далi, але на хуторi довго про цю подiю розмовляли.
Володько довiдався нове слово "шпiон", а батько йому пояснив, що є то такi
люди, що по Росiї нишпорять, плани знiмають, усе пiдглядають, а потiм усе
то передають нiмцям... Володько iз цього має повну голову думок.
Заходили часами до Матвiя i свої люди посидiти вечорами. Особливо тi,
що десь тут поблизу дiло мали, чи то у млинi, чи в лiсi. Вечори довгi i
насидiтися можна вволю, i вволю наговоритися. Заходив дiд Кошiль, що на
мiсце Лiсовського став лiса Таксарового стерегти. Цей до всього i чарчини
не цурався, прийде, бувало, i плящину за пазухою принесе...
- I дай-бо здоровля, куме! - Хоча вiдомо, що Матвiй чоловiк "трезвий" i
до чарки не скорий. Але дiд Кошiль просторiкує:
- А, що там ще каверзувати, пий - помреш i не пий - помреш, то краще
вже пити, бодай пiзнаєш життя...
Щоки в нього повнi, червонi, очi блискучi, борода широка i бiла,
чарочку не пив, а ликав - кивне i нема, тiльки смiшок лишається, а смiявся
з усього i дуже дрiбно.
Трапилось, що на це навинувся дядько Омелько з Бiла-шева.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
Муромець, що сиднем сидiв тридцять три роки i не мiг ходити, але потiм
вiдчув у собi велику силу, мiг вирвати деревину з коренем, сам мiг побити
цiле басурменське вiйсько i нарештi подолав страшного Солов'я Розбiйника,
що в одному лiсi на семи дубах засiв i пiшому, i кiнному той шлях
загородив, бо мав таку велику силу, що як свисне - дерева гнулися, конi
вгрузали по колiна в землю. Але Iлля Муромець не злякався того розбiйника,
iде просто на нього, стрiляє зi свого лука стрiлою гартованою, поцiляє
розбiйника в око i здобуває право на переїзд i на всi скарби Соловiя.
I багато цiкавого довiдується Володько з тiєї книги: про святого князя
Ясне Сонечко, Володимира, що княжив у Києвi, i про ворогiв його рiзних -
половцiв та печенiгiв, що Київ облягли, поля топтали, людей до полону
брали, i коли б не Iлля Муромець, хтозна-що зробили б. I Володько всьому
тому вiрить, колись могли бути такi люди, то лише тепер усi стали такими
малими та слабкими, а колись було то зовсiм iнакше.
I була це перша такого року Володькова книга, i як тiльки прочитав її
раз, удруге i третє, захотiв щось iншого, уява його розгорiлася, йому вже
мало Євангелiї, Псалтиря, Октоїха, вiн знов лiзе до маминої скринi i
знаходить там купу "Листiв По-чаївських", а при тому "Життя Святих",
преподобного Iова Залiзо Почаївського, що чудеса творив, про велику
священо-мученицю Катерину, що її за вiру Христову мучили i звiрам кидали,
"Вiдкриття воїна iз Карiота", що вмер був, його поховали, побував на
рiзних митарствах "тамтого свiту" i знов воскрес, i взагалi прочитав
велику книгу "О митарствах" i довiдався з неї силу-силенну всячини: коли
помре людина, що її на тамтому свiтi чекає, за якi грiхи, яка кара, кого
милують, а хто пiде на вiки вiчнi в "геєну огненную".
Отакi-то дива з Володьком творяться i така-то сила науки впихається до
його маленької голови, i думає вiн над тим безконечно, i не може нiяк у
тому як слiд розiбратися, хотiв би когось всяку всячину розпитатися, та
немає кого, бо нiхто з його рiдних таким не займається i нiкого то так, як
Володька, не цiкавить.
Та не тiльки книгами займається Володько, на хуторi трапляються й iншi
важливi подiї. Ось одного вечора при смерку постукався до Матвiєвої хати
якийсь подорожнiй, i всiх здивувало, що вiн постукав до дверей, значить,
людина бувала i не наша, бо нашi входять просто без стуку.
Подорожнiй був високого зросту, не селянського вигляду i попросився
переночувати. Матвiй радо приймав кожного, не було в звичцi краю цього
вiдмовити людинi даху над головою або ложки гарячої страви, особливо, коли
ось таке надворi, як сьогоднi, i Матвiй сказав:
- Дуже просимо, пожалуйте, тiльки не здивуйте, ми мужики, у нас тут усе
по-простому, самi бачите...
Бо бачив Матвiй, що його гiсть людина не проста i говiр його не
тутешнiй, i можна пiзнати якогось чеха, чи поляка, але нiяк не руського, i
для бiльшої певностi попросив навiть пашпорт свого гостя, бо, мовляв, ви
нам звiнiть, ми тут, бачите, самi на хуторi, а буває всiляково.
Чужинець охоче показав свiй пашпорт, Матвiй лише для виду поглянув на
нього, нiчого в тому не розiбрався, але заспокоївся, принiс два околоти
соломи i зробив для гостя на долiвцi постелю.
Говорилося при тому небагато - про се, про те, найбiльше про погоду.
Роздягаючись, чужинець вийняв з кишенi свого годинника i положив на столi.
Побачив це Володько, що сидiв з Хведотом десь далеко на печi, i одразу
вирiшив скористати такою нагодою i подивитися на годинника зовсiм
зблизька, не було його i в його рiдних, але вiн знав, що годинники
iснують, що їх носять пани, вiн бачив також великого годинника в Острозi,
але зблизька ще нiчого такого нiколи не бачив. i тому Володько перебрався
тихенько до столу i, поки тi там старшi щось говорили, вiн довго
приглядався до того дива i дуже дивувався, як то тi малюсiнькi вказiвочки
самi рухаються довкруги i так чудово цокотять. Йому дуже хотiлося
подержати таке в руках, але нiяк не вiдважувався. Чужинець це, мабуть,
помiтив, пiдiйшов, узяв годинник i каже до Володька:
- На, мальчiк, пасматрi...
Володько взяв то до рук i довго, довго розглядав його з усiх бокiв, а
потiм положив його на мiсце i пiшов спати. Почував себе щасливим, йому
здавалось, що вiн ще щось нове i цiкаве пiзнав, пiсля довго думав, як то
все зроблено, що воно само так вiчно рухається.
Рано-раненько чужинець устав, намiрився вiдходити, не хотiв навiть
снiдати i хотiв заплатити за нiчлiг, але Настя наробила одразу гамору:
- А, хай нас Бог боронить, щоб ми брали грошi за те тiльки, що людина
переспала. Що ми, татари, чи погани якi. На здоров'ячко вам, iдiть
здоровi!
Чужинець дуже дякував, але все-таки кожному з хлопцiв дав по десять
копiйок, як гостинця, на що вже Настя нiяк не могла перечити, лише
дивувалася, що той пан має стiльки грошей, i назвала його "добрим паном".
Хлопцi були дуже радi, що дiстали таку суму грошей, i тепер кожний з них
матиме за що купувати на Трiйцю.
"Добрий пан" вiдiйшов, але того ж дня приїхало до Матвiя верхи аж два
стражники i питали про "гасподiна високаво роста, со свєтлимi волосамi с
катомкой". Матвiй не второпав, що значить ота "катомка", але сказав, що
такий "господiн" цiєї ночї у нього ночував, а ранком пiшов собi десь
отуди, як Лебедi.
Стражники сердяться:
- Ех, ти глупий мужик! Вєдь его же бил германськiй шпiон. Ми за нiм
несколько днєй гонiмся. Пачєму нє задержал?
- А хто його розбере, чи вiн шпiон, чи не шпiон. Iде собi, хай iде,
проситься до хати переночувати, то ж ми не татари, щоб вiдмовили, пашпорт
мав у повному порядку, виспався i пiшов.
Стражники поїхали далi, але на хуторi довго про цю подiю розмовляли.
Володько довiдався нове слово "шпiон", а батько йому пояснив, що є то такi
люди, що по Росiї нишпорять, плани знiмають, усе пiдглядають, а потiм усе
то передають нiмцям... Володько iз цього має повну голову думок.
Заходили часами до Матвiя i свої люди посидiти вечорами. Особливо тi,
що десь тут поблизу дiло мали, чи то у млинi, чи в лiсi. Вечори довгi i
насидiтися можна вволю, i вволю наговоритися. Заходив дiд Кошiль, що на
мiсце Лiсовського став лiса Таксарового стерегти. Цей до всього i чарчини
не цурався, прийде, бувало, i плящину за пазухою принесе...
- I дай-бо здоровля, куме! - Хоча вiдомо, що Матвiй чоловiк "трезвий" i
до чарки не скорий. Але дiд Кошiль просторiкує:
- А, що там ще каверзувати, пий - помреш i не пий - помреш, то краще
вже пити, бодай пiзнаєш життя...
Щоки в нього повнi, червонi, очi блискучi, борода широка i бiла,
чарочку не пив, а ликав - кивне i нема, тiльки смiшок лишається, а смiявся
з усього i дуже дрiбно.
Трапилось, що на це навинувся дядько Омелько з Бiла-шева.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294