.. А знаєте ви, кому те помешкання належить? А чи знаєте, з ким я
робив умову? А також, чи ви знаєте закони, як i коли вимовляється
помешкання? "В разi невиконання нашого бажання будем змушенi шукати бiльш
радикальних засобiв". О-о-о! Це вже зовсiм-таки по-бандитськи, пробачте за
слово. А що, коли я отак передам оце все до суду? Чи подумали ви над цим,
шановний Володимире Матвiйовичу?
- Можете передати його, куди хочете,- вiдповiв Володько спокiйно.-
Хлопцi всього села так бажають, а староста, як бачите, також. Ось тут i
печатка.
- Бажання гарне... Але... Цього папiрчика я все-таки дозволю собi
заховати на спомин. Може, вiн менi коли й пригодиться... - казав Габель.
- Цього вам нiхто не боронить. Можете заховати й, як хочете, навiть i
дiтям своїм у спадщину записати. Одначе краще вам очистити це мешкання...
Знайдете собi iнше... У селi їх досить... А з цiлим селом задиратись не
варто. А тепер бувайте здоровi. Будемо чекати на вiдповiдь.
Тiєї ночi Володько не мiг заснути. Лежав у темнотi на постелi й думав.
Коло нього спокiйно спав його брат Хведот - щаслива, байдужа людина. Його
не хвилюють речi, що безпосередньо його не торкаються.
А Володько уважно обдумував план дальшої роботи. Знав, що тепер
почнеться значно вiдповiдальнiша й тяжка частина працi. Знав також, що
тепер вступив у одвертий конфлiкт з темними силами села. А сили тi не
малi. Габель йому цього не подарує. До суду вiн не пiде, але вiн має
досить можливостi для боротьби з хлопцями. Знав Володько також, що ввесь
тягар боротьби впаде на його молодi плечi, й треба бути дуже уважним, щоб
не зломатися пiд тим тягарем i не впасти.
Тепер конечно читальню улегальнити. Треба увiйти в зв'язки з управою
кооперативу. Треба зробити безлiч працi й всю ту працю мусить зробити не
хто iнший, як Володько.
За пару днiв Володько зголосився у голови управи сiльського кооперативу
Андрiя Андрiйовича Рони.
Андрiй Андрiйович Рона "памєщiк". Пiд сучасну пору мав ще двадцять
п'ять десятин. Сам симпатичний "рускiй челавєк", що "не має нiчого проти
розвитку української культури". "Усадьба" його матерi, в якiй i вiн живе,
є на пiвденнiй сторонi села, по другому боцi долини. Спочатку старий,
майже висохлий став. Коло нього на греблi мiкроскопiчний млинок. Вище пiд
гору гайок, а далi починається великий, колись чудовий, сад. Вiйна й
революцiя залишили на ньому свої чiткi слiди. Стоять ще посохлi дерева, що
їх позгризали революцiйнi конi. Нiхто їх навiть не усуне. Стоять i
свiдчать, мов кiстяки, на страшному судi.
Панськi покої пережили також чимало. Про це свiдчить кожна стiна, кожне
вiкно, кожнi дверi. Однi густi й великi кущi бозу, що оточили навкруги
будинок, свiдчать про те, що було колись.
Андрiй Андрiйович мешкає тепер у "флiгелi". Займає невеличку, з
трухлявою пiдлогою кiмнаточку, що має вiкно на схiд. Пiд вiкном ростуть
кущi бозу.
У кiмнатi Андрiя Андрiйовича великий, завалений книжками, паперами й
цигарками стiл. Рiвнобiжне з ним простора, покрита гнiдим, товстим пледом,
постiль. Пiд вiкном круглий, розколотий посерединi, мармуровий столик, а
на ньому розкиданi шахи. Кiлька стiльцiв i велика шафа, це i все
умебльовання.
Володько увiйшов з заднього входу. У вузеньких сiнцях зустрiв його
малий льокайчук Марко. Ломаною росiйщиною вiн заявив:
- Барiн в столовой. Сiчас доложу. Пожалуйте у комнату.
Пiсля цього льокайчук зник, а Володько не пiшов "у комнату", тiльки
лишився надворi.
Цiле довкiлля це щось трошки з Тургенева, трошки з Гоголя, трошки з
Щедрiна. Це маленький, обскубаний острiвок того "старого доброго" часу,
коли ще були живi "барiни", льокаї з їх мовою та звичками. Навiть цiкаво
входити у такий невеличкий музейчик i оглянути те, що минуло й нiколи не
вернеться.
Проходить деякий час. Нiякий "барiн" не з'являється одразу. П'ятдесят
хвилин можна пожертвувати. Потiм Андрiй Андрiйович з'являється.
- А-а-а! Радо вас завжди зустрiчаю,- говорить вiн по-росiйському i,
якось пiд кутом, подає м'яку руку.- Прошу до кiмнати. Тут пекельний холод,
наколи в пеклi може холод бути...
Увiйшли до кiмнати.
- Давно хотiв вас бачити,- пiднесено говорив Андрiй Андрiйович. Вiн був
задоволений, шо Володько прийшов.- Чому нiколи не заходите? Марку! Принеси
самовар! Вип'єте чаю? - звернувся до Володька.- Курiть! Препоганi маю
цигарки, але... Село. Воно вб'є мене. Ну, як живете?
- Дякую, Андрiю Андрiйовичу. Живу. Прийшов до вас у справi.
- Е-е! У справi! Ранiш поговоримо про щось цiкавiше, нiж справи. Граєте
в шахи? Е-е, шкода, що не граєте. А я люблю цю гру. Страшенно люблю. Це,
здається, найстарша гра свiту. Знаєте, вiдколи її грають? Вже п'ять тисяч
лiт. Й видумали китайцi.
Увiйшов Марко з самоваром.
- Марку! - казав Андрiй Андрiйович.- Чому ти так незграбно несеш
самовар? Це ж не горщик з помиями. Став сюди! Пановi Довбенковi також
шклянку. Раз-два!
Марко поставив самовар i швидко вийшов.
- Ну, як вам подобається мiй льокай? - запитав Андрiй Андрiйович.- Дуже
цiкавий i iнтелiгентний хлопчак. Вчу його на льокая, i вiн робить поряднi
успiхи. От тiльки говорити порядно нiяк не може звикнуть. Надто сильний
український акцент. А ви, мабуть, читали про останнiй турнiр Альохiн -
Капабланка? Чудесний! Божеський! От хто майстер! Мiй брат, Юрiй
Андрiйович, порядний гравець, але ку-ди-и-и! Це все одно, що хрущ проти
сокола. Я два днi ходив, мов божевiльний. Уявiть собi генiяльнiсть такої
людини! Феноменально! Ну, ну! Прошу, Володю! Наливайте собi чай. Не
дивiться на цей непорядок на столi... Я суворо заборонив Марковi робити
тут порядок. Тепер працюю над новою п'єсою. Страшенно тяжко. Ви не маєте
поняття, яке тяжке драматичне мистецтво. Жорстоко тяжке. Я працюю над
одною п'єсою вже другий рiк. А треба сказати, я маю тут чудовi умови для
працi. Маю спокiй, а це саме головне для мистця. От тiльки жахливо не
люблю рiзних дiлових справ, особливо господарських. Терпiти не можу всiх
тих проклятих рахункiв, розрахункiв, прохань... Не люблю господарства.
Одягнений Андрiй Андрiйович у блузу з товстого, гнiдого сукна, з
великою краваткою пiд пiдборiддям. Уста його вогкi, пристраснi. Зуби
шоколаднi, попсутi. Нiс простий, расовий, з вiчним на перенiссi пенсне.
Чоло рiвне, високе, чотирикутне. Волосся чорне, мастке, недбайливо
зачесане. Вiн, видно, страждає самотою, через те з великою приємнiстю
висказує свої довго виношенi думки. Жадiбно хапається за кожну тему, що
тiльки попадає йому пiд руку, з поспiхом висловлює свої слова, свої
беззастережнi осуди, свої певнi на цей час переконання. Перейшли на
лiтературу.
- Не можу похвалитися знанням української лiтератури,- з приємнiстю
зазначує вiн,- але боюся, що українська лiтература надто.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
робив умову? А також, чи ви знаєте закони, як i коли вимовляється
помешкання? "В разi невиконання нашого бажання будем змушенi шукати бiльш
радикальних засобiв". О-о-о! Це вже зовсiм-таки по-бандитськи, пробачте за
слово. А що, коли я отак передам оце все до суду? Чи подумали ви над цим,
шановний Володимире Матвiйовичу?
- Можете передати його, куди хочете,- вiдповiв Володько спокiйно.-
Хлопцi всього села так бажають, а староста, як бачите, також. Ось тут i
печатка.
- Бажання гарне... Але... Цього папiрчика я все-таки дозволю собi
заховати на спомин. Може, вiн менi коли й пригодиться... - казав Габель.
- Цього вам нiхто не боронить. Можете заховати й, як хочете, навiть i
дiтям своїм у спадщину записати. Одначе краще вам очистити це мешкання...
Знайдете собi iнше... У селi їх досить... А з цiлим селом задиратись не
варто. А тепер бувайте здоровi. Будемо чекати на вiдповiдь.
Тiєї ночi Володько не мiг заснути. Лежав у темнотi на постелi й думав.
Коло нього спокiйно спав його брат Хведот - щаслива, байдужа людина. Його
не хвилюють речi, що безпосередньо його не торкаються.
А Володько уважно обдумував план дальшої роботи. Знав, що тепер
почнеться значно вiдповiдальнiша й тяжка частина працi. Знав також, що
тепер вступив у одвертий конфлiкт з темними силами села. А сили тi не
малi. Габель йому цього не подарує. До суду вiн не пiде, але вiн має
досить можливостi для боротьби з хлопцями. Знав Володько також, що ввесь
тягар боротьби впаде на його молодi плечi, й треба бути дуже уважним, щоб
не зломатися пiд тим тягарем i не впасти.
Тепер конечно читальню улегальнити. Треба увiйти в зв'язки з управою
кооперативу. Треба зробити безлiч працi й всю ту працю мусить зробити не
хто iнший, як Володько.
За пару днiв Володько зголосився у голови управи сiльського кооперативу
Андрiя Андрiйовича Рони.
Андрiй Андрiйович Рона "памєщiк". Пiд сучасну пору мав ще двадцять
п'ять десятин. Сам симпатичний "рускiй челавєк", що "не має нiчого проти
розвитку української культури". "Усадьба" його матерi, в якiй i вiн живе,
є на пiвденнiй сторонi села, по другому боцi долини. Спочатку старий,
майже висохлий став. Коло нього на греблi мiкроскопiчний млинок. Вище пiд
гору гайок, а далi починається великий, колись чудовий, сад. Вiйна й
революцiя залишили на ньому свої чiткi слiди. Стоять ще посохлi дерева, що
їх позгризали революцiйнi конi. Нiхто їх навiть не усуне. Стоять i
свiдчать, мов кiстяки, на страшному судi.
Панськi покої пережили також чимало. Про це свiдчить кожна стiна, кожне
вiкно, кожнi дверi. Однi густi й великi кущi бозу, що оточили навкруги
будинок, свiдчать про те, що було колись.
Андрiй Андрiйович мешкає тепер у "флiгелi". Займає невеличку, з
трухлявою пiдлогою кiмнаточку, що має вiкно на схiд. Пiд вiкном ростуть
кущi бозу.
У кiмнатi Андрiя Андрiйовича великий, завалений книжками, паперами й
цигарками стiл. Рiвнобiжне з ним простора, покрита гнiдим, товстим пледом,
постiль. Пiд вiкном круглий, розколотий посерединi, мармуровий столик, а
на ньому розкиданi шахи. Кiлька стiльцiв i велика шафа, це i все
умебльовання.
Володько увiйшов з заднього входу. У вузеньких сiнцях зустрiв його
малий льокайчук Марко. Ломаною росiйщиною вiн заявив:
- Барiн в столовой. Сiчас доложу. Пожалуйте у комнату.
Пiсля цього льокайчук зник, а Володько не пiшов "у комнату", тiльки
лишився надворi.
Цiле довкiлля це щось трошки з Тургенева, трошки з Гоголя, трошки з
Щедрiна. Це маленький, обскубаний острiвок того "старого доброго" часу,
коли ще були живi "барiни", льокаї з їх мовою та звичками. Навiть цiкаво
входити у такий невеличкий музейчик i оглянути те, що минуло й нiколи не
вернеться.
Проходить деякий час. Нiякий "барiн" не з'являється одразу. П'ятдесят
хвилин можна пожертвувати. Потiм Андрiй Андрiйович з'являється.
- А-а-а! Радо вас завжди зустрiчаю,- говорить вiн по-росiйському i,
якось пiд кутом, подає м'яку руку.- Прошу до кiмнати. Тут пекельний холод,
наколи в пеклi може холод бути...
Увiйшли до кiмнати.
- Давно хотiв вас бачити,- пiднесено говорив Андрiй Андрiйович. Вiн був
задоволений, шо Володько прийшов.- Чому нiколи не заходите? Марку! Принеси
самовар! Вип'єте чаю? - звернувся до Володька.- Курiть! Препоганi маю
цигарки, але... Село. Воно вб'є мене. Ну, як живете?
- Дякую, Андрiю Андрiйовичу. Живу. Прийшов до вас у справi.
- Е-е! У справi! Ранiш поговоримо про щось цiкавiше, нiж справи. Граєте
в шахи? Е-е, шкода, що не граєте. А я люблю цю гру. Страшенно люблю. Це,
здається, найстарша гра свiту. Знаєте, вiдколи її грають? Вже п'ять тисяч
лiт. Й видумали китайцi.
Увiйшов Марко з самоваром.
- Марку! - казав Андрiй Андрiйович.- Чому ти так незграбно несеш
самовар? Це ж не горщик з помиями. Став сюди! Пановi Довбенковi також
шклянку. Раз-два!
Марко поставив самовар i швидко вийшов.
- Ну, як вам подобається мiй льокай? - запитав Андрiй Андрiйович.- Дуже
цiкавий i iнтелiгентний хлопчак. Вчу його на льокая, i вiн робить поряднi
успiхи. От тiльки говорити порядно нiяк не може звикнуть. Надто сильний
український акцент. А ви, мабуть, читали про останнiй турнiр Альохiн -
Капабланка? Чудесний! Божеський! От хто майстер! Мiй брат, Юрiй
Андрiйович, порядний гравець, але ку-ди-и-и! Це все одно, що хрущ проти
сокола. Я два днi ходив, мов божевiльний. Уявiть собi генiяльнiсть такої
людини! Феноменально! Ну, ну! Прошу, Володю! Наливайте собi чай. Не
дивiться на цей непорядок на столi... Я суворо заборонив Марковi робити
тут порядок. Тепер працюю над новою п'єсою. Страшенно тяжко. Ви не маєте
поняття, яке тяжке драматичне мистецтво. Жорстоко тяжке. Я працюю над
одною п'єсою вже другий рiк. А треба сказати, я маю тут чудовi умови для
працi. Маю спокiй, а це саме головне для мистця. От тiльки жахливо не
люблю рiзних дiлових справ, особливо господарських. Терпiти не можу всiх
тих проклятих рахункiв, розрахункiв, прохань... Не люблю господарства.
Одягнений Андрiй Андрiйович у блузу з товстого, гнiдого сукна, з
великою краваткою пiд пiдборiддям. Уста його вогкi, пристраснi. Зуби
шоколаднi, попсутi. Нiс простий, расовий, з вiчним на перенiссi пенсне.
Чоло рiвне, високе, чотирикутне. Волосся чорне, мастке, недбайливо
зачесане. Вiн, видно, страждає самотою, через те з великою приємнiстю
висказує свої довго виношенi думки. Жадiбно хапається за кожну тему, що
тiльки попадає йому пiд руку, з поспiхом висловлює свої слова, свої
беззастережнi осуди, свої певнi на цей час переконання. Перейшли на
лiтературу.
- Не можу похвалитися знанням української лiтератури,- з приємнiстю
зазначує вiн,- але боюся, що українська лiтература надто.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294