.. Чи маємо розпинатися
лишень за когось?.. Кажемо - товаришi! Певно, що товаришi... Але мусимо
також знати, хто вони, звiдки вони i чого вони вiд нас хочуть? Ви знаєте
ось мене, я знаю вас... Знаємо себе як облуплених... Скiльки з'їджено
разом капусти, скiльки випито оковитої... Скiльки наспiвано,
натанцьовано... А тут ось враз ми чуємо, що ми, тобто моя скромна особа, є
якийсь непрацюючий елемент, що я надавав вам якихсь недобрих газет,
поганих книжок, що я буржуй, що Сергiй мало не якийсь банкiр Морган... Тут
ось мiж вами i мiй батько... Хочте менi вiрте, а хочте нi - а як нiяк не
менше працюючий, нiж наш шановний товариш Йон... I книги, якi ми тут
читаємо, все-таки нашi книги, нами написанi i про нас написанi... I
газети, якi ми читаємо - нашi газети, виданi у Львовi, у Луцьку... I
нашими людьми. Про нашi справи... I я нiяк не можу зрозумiти, чому вони не
подобаються нашому товаришевi Йоновi.
Але я чую i бачу, що йому подобаються iншi книги i iншi газети...
Виданi десь iнше... I кимсь iншим... Дуже добре знаємо, що то за книги i
що то за газети... Там на них написано: пролетарi всiх країн - єднаймося!
А хiба ж ми пролетарi? Ви, я, всi тут присутнi?.. Ось хай нам наш товариш
Йон пояснить, що то є пролетарi... Це є тi люди, що нiчого не мають. Нi
кола, нi двора, нi навiть iменi, їм навiть кажуть, що вони не мають
батькiвщини... Маркс каже їм дуже виразно: пролетар не має батькiвщини.
Вiн лиш сам по собi голий, босий пролетар... I що такi люди мають в цiлому
свiтi поєднатися...
Добре. Хай собi на здоров'я єднаються... Але менi не-вiдомо,чому
товариш Йон i нас закликає до їх товариства... Ми тут у нашому селi живемо
з дiда, прадiда i ще прапрадiда... Тисячi i тисячi рокiв... Це наша
земля.. Наша батькiвщина... I маємо ми тут поля, городи, садки, хати,
клунi... I кумiв, i сватiв, i буднi, i свята... Нi, нi, мої милi... Ми тут
нiякi пролетарi... I я ось вас тут одверто питаю, чи хотiли б ви ними
стати? Тобто стати тими самими пролетарями?
Дуже п'яний вопрос, як сказав би наш товариш Корнiй... Бо цiла кумедiя
в тому, що тi самi святi пролетарi, об'єднавшись поки що лишень на
територiї царської iмперiї, пiд командою помiщицького сина Ленiна i
куркульського сина Грецького, рiшили силою накинути свою владу всiм людям
усiєї країни i все населення обернути в пролетарiв. Вiдобрати вiд них все,
що хто мав, зрiвняти їх з тими найбiднiшими i почати життя вiд печi. На їх
мовi це зветься диктатурою пролєтарiяту. На мовi людськiй це було б
насильством, безправ'ям, грабунком. Але саме така штука на нашiй землi,
отам далi за Шумськом вже переведена... Пролетарями Лєнiном й Троцьким...
За допомогою таких пролетарiв, як наш бундючний товариш Йон... (На залi
почувся смiх).
Смiйтесь не смiйтесь, але це гiркий жарт. За це мiлiони людей
позбавляють життя. Виганяють з дому, розбивають родини, ув'язнюють,
засилають.. Зрештою, ви їх всi ще .бачили... Пригадуєте тi всiлякi
"развьорсткi", "уравнiловкi", "продналогi", "лiквiдацiї iзлiшков", "всьо
на фронт"... Як то чистенько обчищали вони вашi хлiви, комори, засiки,
сади. Обiцяли все дати, але поки що тiльки все забрали. I коли дадуть,
невiдомо, I тепер там одно лиш виразно ясно: люди не мають чого їсти. Так,
мої шановнi друзi! Не мають чого їсти. I не мають чого одягнути. Вони
обiдранi, босi й голоднi. I тисячами тiкають через всi границi, ними
набитi всi нашi тюрми, їх ув'язнюють, їх вертають назад - найнещасливiшi
сотворiння роду людського, пролетарi над пролетарями, колишнi такi ж
селяни, як ось ми тут, на цiй землi... Батьки, мами, брати, сестри -
дорослi, старi i дiти. Чи хотiли б i ви такими стати? Вiдповiдь тепер за
вами,- закiнчив Володько свою мову.
I пiсля цього сiв. Це зробило помiтне враження, на залi зчинились
оплески, Йон миттю зiрвався з мiсця i викрикнув:
- Я прошу слова!
- Поступила пропозицiя припинити дискусiї,- вiдповiв Сергiй.- I мушу
подати її на голосування.
- Я прошу слова! - вперто домагався Йон.
- Не можу дати слова, поки не проголосуємо пропозицiї,- стояв на своєму
Сергiй.
- Слова, слова, слова! - кричали прихильники Йона.
- Тихо! Ви не худоба i це не є хлiв,- безцеремонне вiдповiв Сергiй. Але
зала не втихала, а скорше навпаки... Всi встали з мiсць, i тi, що були за,
i тi, що проти. Кiндрат не витерпiв i знов хопився стiльця. Навiть Матвiй,
що так уважно i спокiйно слухав все, що говорили, не видержав i встав.
- Люди добрi! - казав вiн. Хтось з публiки викрикнув:
- Тихо! Дядько Матвiй хочуть слово сказати. Всi оглянулись на Матвiя,
зала поволi втихала, деякi сiдали на свої мiсця, а згодом трохи
заспокоїлись. Матвiй незграбно, як завжди, як i все, вiв свою мову.
- Люди добрi! - повторив вiн ще раз те саме речення. його голос
спокiйний, майже тихий, але слова звучали твердо i виразно.- Помирiться!
Ну, за що тут мова? Я не маю що бiльше сказати, за мене сказав син... Я ще
трохи додам яснiше: з большевизмом нам не по дорозi! Ми люди, а там
злодiї. Я їх бачив не раз i нiколи не забуду...
- Правильно! - викрикнув якийсь дядько високим фальцетом.
- Так! Правильно! Бачили їх! Досить! - встало ще кiлькох дядькiв.- Геть
з большевизмом! До чортової матерi!!
Здавалось, прихильники Йона, як звичайно, пiднiмуть бучу, але цього не
сталося. Було помiтно, що їх значно зменшилось, а тi, що далi стояли на
своєму, стратили свiй порив. Сергiй знов почав дзвонити.
- Люди добрi! - гукав вiн.- Це ж не полiтичне вiче, а загальнi збори
кооперативу. Прошу до дiла. Забороняю говорити не на тему, особливо тим,
що не є членами... Ставлю на голосування пропозицiю припинити дискусiю.
Хто за - прошу пiдняти руку.
Бiльшiсть було за. Володько пiдняв також руку. Йон не пiдняв, був
червоний, сидiв насуплено. Вiн уважно слiдкував за залою i був виразно
невдоволений.
Дискусiя припинилася. Дальша точка - вибiр нової управи. Володько
запропонував удiлити старiй управi абсолюторiю. Бiльшiсть було за
резолюцiєю. Стара управа уступила, оголошено п'ять хвилин перерви, щоб
скласти список нової управи.
Було вже досить пiзно, люди вставали з мiсць, збивались у гурти,
заставляли проходи. Йон був сердитий, вiн намагався цього не показати, але
його намагання були марнi. Вiн склав також свiй список i подав Сергiйовi.
Рона пiдiйшов до Матвiя.
- Дякую вам,- казав вiн.- Без вас було б тут погано. Матвiй, здавалось,
не звертав на цi слова уваги, вiн збирається додому, бiльше вiн не має що
тут робити, i непомiтно вiдiйшов.
Збори тривали далi. Складались списки, голосували. Йон був остаточно
збентежений, коли його список перепав. Вiн домагався переголосування. Йому
дозволили. Голосували вдруге. Його прихильники пiдносили по двi руки, але
i це їм не помогло, а скорше пошкодило.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294