------------------------------------------------------------------------
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
ЧАСТИНА ПЕРША. Куди тече та рiчка
ВЕЛИКИЙ ПОХIД
Батько корчує пнi за лiсом на вирубi - гейби не заважали на тому шматку
такого дорогого поля. На новинi добре просо вродить, а там i пшениця, та
прокляте оте корiння. Не зореш його, не заскородиш. Корчувати його не так
легко, але хiба батьковi першина? П'ять отаких десятин своїми власними
руками вичистив, а самi, либонь, здоровi знаєте, що то за лiс ще перед
парою рокiв стояв на цьому гарному мiсцi. Що то були за сосни, та дуби, та
липи... А хiба тiльки тут?! А отам в Осовцi! А на чеських полях! А на
панських! А на Тимошiвщинi... Рве, було, та рве, як буревiй, а все, "щоб
просо вродило, а пiсля пшениця".
А "вона", тобто мати, пiшла до млина. Ось уже третiй тиждень валяється
там та гелетка[1] жита i нiяк його не змолоти. Не диво, коли б хоч млин
далеко, а то ж пiд боком. Та що порадиш? Завiзно. Хлiба, мовляв, зародило,
то кожний силомiць на зламання карку до млина преться, так нiби не хватить
йому води.
Василь корови пасе i вже "на цiлий день", бо днi, як не кажiть,
укоротшали, а паша на тих Валах не дуже то вилягає. Не попасеш довше
худобину - не питай з неї й молока.
Володько й Хведот? Тi лобурi! Їм що... Для них все ще готове прийде до
рота. З них ще, як з кози шерстi чи з козла молока. Куди його ще попхнеш,
коли першому щойно вiд м'ясниць пiде сьомий, а другому аж пiсля другої
Пречистої четвертий. Сиди на печi та носом пiдшморгуй.
Але хiба та дiтвора всидить вам дома. Поки вештається отут десь близько
мати, доти й вони тут - майже, як тi курчата бiля квочки, жебонять. Але
варто матерi бодай на хвильку вiдвинутися, чи то на рiчку сорочку
виколотити, чи то до млина, чи на ярмарок, як i дiтиська обоє одразу
кудись котяться i хто знає куди. Страхота - ота рiчка поблизу... Та
Володько, Богу дякувати, лобур з головою видався, берегтися воно, хоч мале
i зацяпане, потрапить, але одного разу мало-мало до нещастя-страхiття не
дiйшло.
Хлопчисько ото завше дiло з огнем має. Ледь, бува, розвидниться, а воно
вам вже рахається (i де його та охота береться) i, чи лемензнуло[2] що, а
чи й так - бере отого меншого i волоче його за собою бозна-куди. Завше до
того лiсу тягнуться - лiс для них, що бур'ян для курчат. Полiзуть ген
отуди в соснину на Мартинове або до Таксарової контори i там цiлий Божий
день без їдла i без сiдла[3] пропадають... "Ми, мамо, огонь кладемо,
назбилаєм тлуску, калтопель у побелезника накладемо, спецемо i їмо". Це
все вам отой Хведотисько шепелявить, бо Володько... Той би такого
"накладемо" вiд батька дiстав, що вдруге йому не захотiлося б... Той вам
прийде ввечерi по вуха обмурзаний i анi пари з уст. Мовчить, i тiльки
оченята синi-пресинi та ще кирпатий носик... А оченята розумнi, та
полохливi, та такi вам глибокi - в кого воно таке вдалося, Господоньку,
подай сили та хорошi, Мати Пречиста, щоб здорове росло - люди будуть...
Так ото посунуться, як сказано, в той їх лiс, печуть там тi свої
"калтоплi", гурма побережникової дiтвори до них прилучиться - сухе листя,
вогнi, дим, а репетують, що тобi безума...
Отако раз заманулось бахуровi наложити огню ще й над рiчкою. Задумано -
зроблено. Бере, чуєте, головешку з огнем i сунеться з нею до самої клунi.
Нi батька, нi матерi на подвiр'ї якраз не було, а йому, чуєте, заманулося
взяти з клунi пшеничної соломи на розпал. Один Бог, видно, схоронив вiд
нещастя - Боже, Боже, таке страхiття лихе!
А Хведотисько (штанята йому все спадають на п'яти, бруднiзна сорочка
ворочком iз заднього прорiзу вилазить) i собi за ним тягнеться, та носом
пiдшморгує, та щохвилини терпеливо сопляка рукавом по губах розмазує, вiд
чого край рукава нiби шкiрою облямовано. Володько каже йому зi стiжка
соломи насмикати i то стiльки, що той ледве-ледве руками сягне, а живiт
так вип'явся, що кордупель мало назад не повалиться.
Так i до рiчки дотьомбали. Багаття раз-два i готове. Поклав на землi
головешку, соломи, сухого верболозу, кiлька разiв дмухнув, ковтнув дещо
гiркого диму, дещо сльозу пустив, i сухий верболiз iз соломою, як стiй,
спалахнув i затрiщав весело.
А пора ж осiння, вiтер студить низом i до всього гостро торкається,
сонце, червоне та велике, поволi за млин ховається, верби листя своє,
рудим пiдбарвлене, гейби кури пiр'я весною, стрясають iз себе до землi, до
рiчки i де попало. Дiтиськам ноги мерзнуть, а вони їх сунуть в огонь, нiби
куснi корiння, та все по кущах лазять, та трусок сухий нипають. А Володько
все Хведота дiймає та хвилi йому не дає, що той, мовляв, не вмiє збирати.
Хлопчиськовi, мовляв, ось вже четвертий, а принесе одну ломачку i
чваниться. Дурний, дурний! Другим разом не вiзьме його iз собою огонь
класти.
Хведот зовсiм-зовсiм такою погрозою розторощений, зi шкури вилазить. Не
винен же вiн, що те прокляте ломаччя йому не дається, що штани його такi
зрадливi, що в корчах ворком сорочки за якийсь сторчак зачепився, полетiв
комiть головою, носа до кровi розчовп та ще й сорочку розпанахав. Дадуть
тобi мама сорочку, бринить у його вухах, а сльози самi вiд себе спливають
на очi, а кров, змiшана iз сопляком, сочиться й сочиться, так, що тут нi
язик, нi рукав не поможе бiльше.
Володько ж надто крутий i не знає милосердя, допiкає до живого... I
знає чому. Хто то за все вiдповiдь дасть? Вiн - "до всього приводець". Той
тобi сорочку роздере, носа розквасить, у грязюку всунеться, все "сам
зробить", а ти Богу духа винний, iди та вислухуй за нього, та дiставай
ляпаси, та вибрiхуйся. Гiрко, гiрко... I образливо... I несправедливо...
От хоч би тi "ручиська та ножиська", що на них "хоч гречку сiй". Спробуй
обмий таке - "Господоньку, Господоньку! Коли б ти менi хоч одну дiвчину
було послав, а то все отi бахурi". I чого тi мама нарiкають? Просив же
вiн, щоб купили йому чоботи, щоб не був вiчно босий? Просив. Не послухали
- чого нарiкають? I Володько дивиться на тi свої "ножиська", супить брови.
- Хведоте! Не тич нiг до огню! Попечеш, а мама скажуть, що то я
навмисне тобi попiк! - падає враз голосне i суворе.
Хведот здригається, шморгає голосно носом i слухняно задочком
вiдсувається вiд огню. Потiм глянув боязко спiдлоба на "Воводька", що той
далi зробить... Але той уже, видно, "такою дурепою" не цiкавиться бiльше.
Щось, видно, iнше сплило йому на думку. Ось вiн устав, пiдiйшов до краю
берега i вдивляється чогось до води в рiчцi, що тече поволi та лiниво,
мiсцями робить закрути, мiсцями вирує i щось потиху, здається, сама з
собою говорить.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294