.. м-м-м...
надто, так би мовити, безпроблемна, зобразлива, фрагментарна. Так, так! Це
я якраз хотiв сказати: фрагментарна. Не обiймає нiякої цiлостi, нiякого
комплексу. Старша надто плитка, а молодша тенденцiйна. Мистецький твiр
мусить бути до найбiльшої жорстокостi об'єктивним. До найбiльшої
жорстокостi. А особливо мистецький твiр не переносить полiтиканства.
- Ну, а Джек Лондон,- перебив його Володько,- Гюго, Золя. Я дуже мало
знаю авторiв, щоб були безтенденцiйнi, неполiтичнi.
- Ну-у! Це що iнше. Така "Залiзна п'ята"... Це зовсiм що iнше. Це не
полiтика. Це велика свiтова проблема, це внутрiшнiй i зовнiшнiй свiт
людини. Це зовсiм що iнше.
- Але дозвольте! - зазначив знову Володько.- Розумiю вас, що ви
вважаєте в українськiй лiтературi за тенденцiю, її боротьбу за нацiональне
визволення. А хiба ж то тенденцiя? Хiба то не справжня дiйснiсть, справжнє
життя? Хiба то менша проблема вiд тiєї, над якою задумуються Золя чи
Сiнклер? Хiба цi комплекси менше болючi, i вмирає за них менше людей? Ви
подивiться, Андрiю Андрiйовичу, на нашу минулу революцiю. Пролилося море
кровi! Впали мiлiони людей. Невже вам здається, що тi, що боролися за
десятину землi чи за колхоз, переслiдували важнiший i бiльший iдеал вiд
тих, що полягли за свою батькiвщину, за честь, за славу цiлих поколiнь, за
традицiї свого роду? По-моєму, нi. По-моєму, цi бiльшi, цi героїчнiшi, цi,
можна сказати, iдеальнiшi. Ну, а знову тепер? Подивiться: кожний пацан -
полiтик. Кожна кухарка - мало не мiнiстр. Ну, як ви в якомусь своєму творi
оминете полiтику? Будете це все оминати? Будете казати, що цього всього
нема? Не признаєте оцiєї нашої розмови? Тож тепер всi так розмовляють, i
оминути це, значить, оминути дiйснiсть, значить, нагинати дiйснiсть,
фальшувати її" творити власне нездорову тенденцiю. Нi?
- Так. Розумiється. Погоджуюсь з вами. Але треба знайти правильний
пiдхiд. Треба подiї не видумувати, а виривати з самого справжнього
життя... Щоб було ще тепле, щоб билось живчиком, щоб пахло. Ось подивився
на земну кулю, вiдкроїв вiд такого до такого градуса шмат простору, вирвав
його i в книгу. Це буде творчiсть.
- А я думаю,- сказав вже спокiйнiше Володько,- це залежить не вiд
пiдходу, не вiд реальностi зображення, не вiд фотографування. Це залежить
вiд здiбностi автора. Вiд слова його залежить. Можна те саме слово
поставить так i сяк. I вiд того, яку воно буде кидати вiд себе на нашу
уяву тiнь, вiд того залежатиме сила самого твору. У словi сила. Воно має
безлiч вiбрацiй, безлiч тонiв, I коли автор має бiльший слух на слово, так
само, як композитор на тон, тодi вiн може витворити бiльшу гаму. Я так
думаю.
- Думаєте правильно,- сказав Андрiй Андрiйович, бо не хотiв перечити.
Хотiв краще висловлювати свої думки, що їх мав так багато в запасi.- Я
все-таки люблю класикiв,- сказав вiн по короткiй перервi.- Такий Бальзак.
Така його "Шагренева шкiра". Боже, Боже! Який величезний свiт думок, якi
чудовi порiвняння й образи. Або Гюго, Мопассан. Росiйську лiтературу
люблю. Це чудовi, монументальнi речi. Толстой! Коли я його читаю, я
тремчу, я жахаюся. Що за невмолима логiка людських почувань. Чи то жiнка,
чи мужчина, юнак, чи дитина - кожний вiд початку до кiнця, вiд народження
до смертi, в кожному вiдтинку життя - кожний живий, справжнiй, правдивий.
Нi одного фальшивого тону, нi один звук не рiже вуха. Люблю Iбсена! Менi
здається, що коли б не вони, не тi люди, що колись жили й колись творили,
я не бачив би нiчого на цьому свiтi дiйсно вартого уваги! - майже з
пафосом говорив Андрiй Андрiйович.
- Все минуле видається кращим вiд сучасного,- сказав Володько.- Але ми
тепер зовсiм задивленi в будуче, через те сучасностi майже не помiчаємо.
Ми цiлком в будучому. Я сам глибоко вiрю в кращу майбутнiсть, i це дає
менi силу бути тверезим у чинах i оптимiстом в думках.
- Молодiсть! Чудова, мрiйна молодiсть! - викрикнув Андрiй Андрiйович.
Потiм зняв пенсне, витер його й знову одягнув. Поволi пили чай. Володько
не дуже любив чай. Пив його скорше з чемностi. Так само й курив. Не звик
курити, не любив тютюну, навiть цигарки не вмiв добре тримати. Тримав її
незграбно мiж двома пальцями правої руки, час вiд часу клав її в уста,
тягнув у рот дим i, не затягаючись, одразу випускав його.
- Я зайшов,почав знову Володько,- до вас, Андрiю Андрiйовичу, в однiй
справi.
- Кажiть! Слухаю!
Володько пояснив, за чим прийшов. Розповiв про читальню, про вiдношення
кооперативу. Андрiй Андрiйович слухав його з увагою i цiкавiстю. I коли
Володько скiнчив, Андрiй Андрiйович промовив:
- Чудово! Я вас цiлком розумiю. Пiдтримуватиму вас всiми своїми силами.
Маю тiльки одно застереження.
- А саме? - запитав Володько, дивлячись уважно на
Андрiя Андрiйовича.
- Ви говорили про "Просвiту". Маю вiдносно цiєї органiзацiї свою думку.
Не люблю її духу. Просвiтянщина на нашому грунтi не на мiсцi. А по-друге:
хто там у тiй "Просвiтi" сидить? Константин Павлович Медведський? Цей
буржуйчик з кругленькою голiвкою й такою ж iнтелiгенцiєю? Цей "щирий", що
з народностi зробив собi професiю й торгує нею, мов сидуха капустою? Нi,
нi. Дозвольте менi бути на вiддалi гарматного стрiлу вiд вашої "Просвiти".
Не маю намiру влiзти в шаровари й танцювати гопака.
- Не можу з вами, Андрiю Андрiйовичу, погодитися. Не в назвi й не в
"просвiтянщинi" суть. Суть у змiстi. А змiст вкладає той, хто працює.
Можна плекати широкi штани, гопака, а можна й iншi речi. Я принаймнi маю
на увазi далеко ширшi намiри, нiж гопак i штани. Хоча скажу вам одверто,
що й гопак, i штани, i все iнше, що має цей народ, все це складники його
культури. По-моєму, смiшно цуратися того, що мали нашi дiди. Мусимо тiльки
всьому надати iнший, новий змiст, i це все.
Андрiй Андрiйович з усмiшкою дивився на захоплене, розчервонiле
Володькове обличчя.
- Ну,- казав вiн,- робiть, як знаєте. Мене пiдкуплює ваша
безпосереднiсть i ваш ентузiязм. Але читальню можна було б пiдтягнути поки
що пiд статут кооперативу. Це було б просто, практично й позбавило б вас
багато працi, якої нiхто крiм вас не зробить. Ну, а куди дiнемо Габеля? -
запитав на кiнцi Андрiй Андрiйович.
- Це вже його турбота. Наше завдання вичерпається пiсля того, як вiн
вибереться звiдти. А це ми зробим - хоче вiн чи не хоче...
- Скоро казка кажеться, та не скоро дiло робиться,- казав Андрiй
Андрiйович.- Ну, але рiшено: ви робiть своє. Я зберу управу кооперативу й
закличу на засiдання вас. Виберемо вас iнструктором культурно-освiтнього
вiддiлу й вiддамо у повне ваше розпорядження читальню й все, що до неї
належить. Зробимо перевибори управи, затягнемо до неї нових членiв з
молодих, дiстанемо кредит, привеземо товарiв i рушимо крамницю в хiд.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
надто, так би мовити, безпроблемна, зобразлива, фрагментарна. Так, так! Це
я якраз хотiв сказати: фрагментарна. Не обiймає нiякої цiлостi, нiякого
комплексу. Старша надто плитка, а молодша тенденцiйна. Мистецький твiр
мусить бути до найбiльшої жорстокостi об'єктивним. До найбiльшої
жорстокостi. А особливо мистецький твiр не переносить полiтиканства.
- Ну, а Джек Лондон,- перебив його Володько,- Гюго, Золя. Я дуже мало
знаю авторiв, щоб були безтенденцiйнi, неполiтичнi.
- Ну-у! Це що iнше. Така "Залiзна п'ята"... Це зовсiм що iнше. Це не
полiтика. Це велика свiтова проблема, це внутрiшнiй i зовнiшнiй свiт
людини. Це зовсiм що iнше.
- Але дозвольте! - зазначив знову Володько.- Розумiю вас, що ви
вважаєте в українськiй лiтературi за тенденцiю, її боротьбу за нацiональне
визволення. А хiба ж то тенденцiя? Хiба то не справжня дiйснiсть, справжнє
життя? Хiба то менша проблема вiд тiєї, над якою задумуються Золя чи
Сiнклер? Хiба цi комплекси менше болючi, i вмирає за них менше людей? Ви
подивiться, Андрiю Андрiйовичу, на нашу минулу революцiю. Пролилося море
кровi! Впали мiлiони людей. Невже вам здається, що тi, що боролися за
десятину землi чи за колхоз, переслiдували важнiший i бiльший iдеал вiд
тих, що полягли за свою батькiвщину, за честь, за славу цiлих поколiнь, за
традицiї свого роду? По-моєму, нi. По-моєму, цi бiльшi, цi героїчнiшi, цi,
можна сказати, iдеальнiшi. Ну, а знову тепер? Подивiться: кожний пацан -
полiтик. Кожна кухарка - мало не мiнiстр. Ну, як ви в якомусь своєму творi
оминете полiтику? Будете це все оминати? Будете казати, що цього всього
нема? Не признаєте оцiєї нашої розмови? Тож тепер всi так розмовляють, i
оминути це, значить, оминути дiйснiсть, значить, нагинати дiйснiсть,
фальшувати її" творити власне нездорову тенденцiю. Нi?
- Так. Розумiється. Погоджуюсь з вами. Але треба знайти правильний
пiдхiд. Треба подiї не видумувати, а виривати з самого справжнього
життя... Щоб було ще тепле, щоб билось живчиком, щоб пахло. Ось подивився
на земну кулю, вiдкроїв вiд такого до такого градуса шмат простору, вирвав
його i в книгу. Це буде творчiсть.
- А я думаю,- сказав вже спокiйнiше Володько,- це залежить не вiд
пiдходу, не вiд реальностi зображення, не вiд фотографування. Це залежить
вiд здiбностi автора. Вiд слова його залежить. Можна те саме слово
поставить так i сяк. I вiд того, яку воно буде кидати вiд себе на нашу
уяву тiнь, вiд того залежатиме сила самого твору. У словi сила. Воно має
безлiч вiбрацiй, безлiч тонiв, I коли автор має бiльший слух на слово, так
само, як композитор на тон, тодi вiн може витворити бiльшу гаму. Я так
думаю.
- Думаєте правильно,- сказав Андрiй Андрiйович, бо не хотiв перечити.
Хотiв краще висловлювати свої думки, що їх мав так багато в запасi.- Я
все-таки люблю класикiв,- сказав вiн по короткiй перервi.- Такий Бальзак.
Така його "Шагренева шкiра". Боже, Боже! Який величезний свiт думок, якi
чудовi порiвняння й образи. Або Гюго, Мопассан. Росiйську лiтературу
люблю. Це чудовi, монументальнi речi. Толстой! Коли я його читаю, я
тремчу, я жахаюся. Що за невмолима логiка людських почувань. Чи то жiнка,
чи мужчина, юнак, чи дитина - кожний вiд початку до кiнця, вiд народження
до смертi, в кожному вiдтинку життя - кожний живий, справжнiй, правдивий.
Нi одного фальшивого тону, нi один звук не рiже вуха. Люблю Iбсена! Менi
здається, що коли б не вони, не тi люди, що колись жили й колись творили,
я не бачив би нiчого на цьому свiтi дiйсно вартого уваги! - майже з
пафосом говорив Андрiй Андрiйович.
- Все минуле видається кращим вiд сучасного,- сказав Володько.- Але ми
тепер зовсiм задивленi в будуче, через те сучасностi майже не помiчаємо.
Ми цiлком в будучому. Я сам глибоко вiрю в кращу майбутнiсть, i це дає
менi силу бути тверезим у чинах i оптимiстом в думках.
- Молодiсть! Чудова, мрiйна молодiсть! - викрикнув Андрiй Андрiйович.
Потiм зняв пенсне, витер його й знову одягнув. Поволi пили чай. Володько
не дуже любив чай. Пив його скорше з чемностi. Так само й курив. Не звик
курити, не любив тютюну, навiть цигарки не вмiв добре тримати. Тримав її
незграбно мiж двома пальцями правої руки, час вiд часу клав її в уста,
тягнув у рот дим i, не затягаючись, одразу випускав його.
- Я зайшов,почав знову Володько,- до вас, Андрiю Андрiйовичу, в однiй
справi.
- Кажiть! Слухаю!
Володько пояснив, за чим прийшов. Розповiв про читальню, про вiдношення
кооперативу. Андрiй Андрiйович слухав його з увагою i цiкавiстю. I коли
Володько скiнчив, Андрiй Андрiйович промовив:
- Чудово! Я вас цiлком розумiю. Пiдтримуватиму вас всiми своїми силами.
Маю тiльки одно застереження.
- А саме? - запитав Володько, дивлячись уважно на
Андрiя Андрiйовича.
- Ви говорили про "Просвiту". Маю вiдносно цiєї органiзацiї свою думку.
Не люблю її духу. Просвiтянщина на нашому грунтi не на мiсцi. А по-друге:
хто там у тiй "Просвiтi" сидить? Константин Павлович Медведський? Цей
буржуйчик з кругленькою голiвкою й такою ж iнтелiгенцiєю? Цей "щирий", що
з народностi зробив собi професiю й торгує нею, мов сидуха капустою? Нi,
нi. Дозвольте менi бути на вiддалi гарматного стрiлу вiд вашої "Просвiти".
Не маю намiру влiзти в шаровари й танцювати гопака.
- Не можу з вами, Андрiю Андрiйовичу, погодитися. Не в назвi й не в
"просвiтянщинi" суть. Суть у змiстi. А змiст вкладає той, хто працює.
Можна плекати широкi штани, гопака, а можна й iншi речi. Я принаймнi маю
на увазi далеко ширшi намiри, нiж гопак i штани. Хоча скажу вам одверто,
що й гопак, i штани, i все iнше, що має цей народ, все це складники його
культури. По-моєму, смiшно цуратися того, що мали нашi дiди. Мусимо тiльки
всьому надати iнший, новий змiст, i це все.
Андрiй Андрiйович з усмiшкою дивився на захоплене, розчервонiле
Володькове обличчя.
- Ну,- казав вiн,- робiть, як знаєте. Мене пiдкуплює ваша
безпосереднiсть i ваш ентузiязм. Але читальню можна було б пiдтягнути поки
що пiд статут кооперативу. Це було б просто, практично й позбавило б вас
багато працi, якої нiхто крiм вас не зробить. Ну, а куди дiнемо Габеля? -
запитав на кiнцi Андрiй Андрiйович.
- Це вже його турбота. Наше завдання вичерпається пiсля того, як вiн
вибереться звiдти. А це ми зробим - хоче вiн чи не хоче...
- Скоро казка кажеться, та не скоро дiло робиться,- казав Андрiй
Андрiйович.- Ну, але рiшено: ви робiть своє. Я зберу управу кооперативу й
закличу на засiдання вас. Виберемо вас iнструктором культурно-освiтнього
вiддiлу й вiддамо у повне ваше розпорядження читальню й все, що до неї
належить. Зробимо перевибори управи, затягнемо до неї нових членiв з
молодих, дiстанемо кредит, привеземо товарiв i рушимо крамницю в хiд.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294