Сама одна,
сумно, здалека видно гору, що на нiй могилки, там тепер видимо-невидимо
люду, i все то бавиться, веселиться - живi i мертвi разом, спiвають
"Христос Воскрес" разом з "чарочкою медовою". Богу дякувати, Зiнька
навинулась надвечiр i все, як там було, оповiла, казала, що цього року
люду було, як того маку, i куми, i свати, i сусiди, i навiть Домаха з
Пiвча. Володькова хресна мати була, "їх" шукала, не знайшла i ось передала
Володьковi двi крашанки та п'ятака. Володько був дуже втiшений, що мати
хрещена про нього пам'ятає, а йому здавалось, що його так зовсiм люди
забули. Шкода, шкода, що Настi не було на Проводах, велика шкода!
А на Юрiя, у вiвторок раненько, вернувся Матвiй. А що тобi невиспаний,
а замучений, а брудний. Зi станцiї знов тьомбав пiшки вiд пiвночi, торбу
порожню зачовгану викинув надвiр - "щоб висмердiлась". I чи їв що, чи не
їв - одразу спати завалився.
Зрання Василь ходив до церкви i пустив мiж рiднею чутку, що батько з
кацапщини вернувся. I як наїхало гостей... ! Єлисей з дядиною, i дiд
Улiян, i його син Володькiв хресний батько Макар, i залужцi обоє. А що в
такий час не годиться їхати в гостi з порожнiми руками, то кожне щось
привезло. Знайшли i пiвока горiлки, i запiканки, i настоянки. Тiтка Зiнька
i за макiтру вареникiв, i за гладишку сметани не забула.
Розбудили Матвiя. Бiдака мусiв зволiкатися, продирати заспанi бали,
митись, чесатись, людського вигляду прибирати. Гармидерне стало, i в хатi,
i надворi, всi хочуть на жито... А жита цього року вже он як виросли,
скоро в палки будуть вбиватися. "Як на Стрiтення, кажуть, пiвень пiд
порогом нап'ється, то на Юрiя вiл напасеться". А цього року дiйсно на
Стрiтення не тiльки пiвень, а й вiл мiг напитися, така була тодi одлига. А
тепер ось жито, справдi, по колiна. А гарно, а гоже, а зелено... На жито!
Настя i сюди i туди метнулася, не ждала стiльки гостей. Зiнька з
дядиною Одаркою їй помогли. Дядина також не з порожнiми руками прибула,
велику мисалу холодницi привезла та величезного пшеничного калача... Настя
якраз перед тим дещо свiжого сиру вiддушила, наробила швидко м'ялохи, десь
там ще шматок сала завалялося з торiшнього року, розбила з тузйн яєць.
Вареники, яєшня, холодниця - ге! Чого ще треба!
Вийшли всi наверх, пiд лiс, знайшли гарне, зелене мiсце пiд дубком, що
почав щойно розвиватися. Сонце грiє, сосна пахне, килим зеленого жита
стелиться вниз, сад квiтучий, луг зелений. Хвиля в хвилю, краса в красу i
яких тiльки барв на всьому, на землi i на небi.
I почали "Христос Воскрес" спiвати - Господи, як голоси тахнуть в
просторi, як м'яко все звучить. А потiм до прикуски пили, за кожним разом
"Христос Воскрес", ближче i ближче христосувались, так що й Настя
розчервонiлася, а тiтка Зiнька так зовсiм, як мак, зробилася, шкода, що
Катерини нема.
- Ну, а як там у тiм Смоленськiм? - питає Єлисей.
- Е! Нема чого й казати. Не наша культура,- каже Матвiй, i нiхто не
знає, що це вiн за слово таке висловив, один хiба Єлисей може то сказати.
А Настя радiє. Казала ж вона - не їдь! Може, тепер дасть спокiй з тим.
- То, знаєте,- вiв своє Матвiй.- Не сподобалось менi там. Нi. Не наша,
кажу вам, культура. (Знов те слово!) Правда, лiс там заздрощi, та що з
лiсу. Земля не пашна, громиш, та й орати її там не вмiють. Вийде ото вам з
таким гаком, сохою то звуть, i поре отак, як попало. Сiна там хоч гатку
гати, але i тому ладу не дають. До дому не звозять, а гниє то в копицях,
де скошенр,цiлу зиму...
I народ, кажу вам, невзрачний... (Знов чуже слово!) Добрий люд, щирий,
та сiрий такий. Самi вам лаптi. Я думав, що це у нас бiда, та коли я
порiвняв... Ге! То ми, виходить, багатiї проти них. Баба там усiм
заправило, а мужик то спить, то пиячить, то йде в "iзвоз", то на
промисли... А баба i цiпом молотить, i оре, i...
- Та невже баба? - перебиває Матвiя Корнiй.
- Ха-ха-ха! - регоче Макар.
- Ну, вже як баба того наробить! - говорить Єлисей.
- А, хай йому частець, щоб я ото i молотила, i орала, i всю чоловiчу
роботу робила,заявила Зiнька.
- Їв таку землю хотiв вiн мене, людоньки, волокти,- каже Настя.
- Та я б туди нi за якi грiхи не пiшла б,- озвалась Одарка.
- Е, в таку землю не варто лiзти,- додає Єлисей.
- Але народ, кажу вам, добрий, сердечний. I погуторити з вами, i се i
те, лише лiнивий дещо. Поспати, поїсти любить... Випити. Анi дорiг там,
кажу вам, нема, навiть отаких, як ось у нас, а що вже мiста - ерам один.
Був я в тому Переяславцi, де ото пам'ятник проти француза за I8I2 рiк
стоїть, так, кажу вам, що за смiтник, що то за гноярня... Приїде вам
кацап, стане серед мiста, кине сiна коневi, що кiнь з'їв то з'їв, а решта
так i лишається. I нiхто того анi прибирає, анi пiдмiтає. Отак затоптують
в болото i все. А болото, особливо оце весною - страх, кажу вам. Конi по
черева грузнуть... Та й усе у них там таке: ночував я у однiй хатi, мужик
собi нiчого, добряга, i "тюрою" мене гостив - їжа така: квас та сила
цибулi, аякже, аякже... Так ото ночую у нього втомлений, а тут вiн усе
менi говорить та говорить, та все питає та питає, як там у вас, а що, а
земля яка, а люди як живуть... До пiвночi не мiг заснути. А до того ще й
"клопiв" у них там така, кажу вам, сила-силенна, що, кажу вам, цього нiяк
не розкажеш.
- А що це таке тi клопи? - зацiкавилась Зiнька.
- О! - озвався Єлисей.- Худоба така кацапська...
- Та блощицi. У нас їх нема по селах. Таке мале, а таке вам противне, а
кусюче, а смердить... Бачив я i те "iмєнiє". От вам таке запущене,
паскудне, лайдацьке хазяйство. I город бачив, i садок... А хрукта у них
кисла, така, кажу вам, кислятина, що в рот не можна взяти. А господарство
просто... Нi! Що й казати!
- Та вже звiсно. Де баба хазяйнує,- озвався Корнiй, який, усi знають, у
Зiньки пiд патинком.
-- О! Ти-но глянь на нього,- засмiялась Зiнька.
- Е, Зiнько, що там не кажiть,- чоловiк чоловiком.
- Як який! - не здавалась Зiнька.
- Що вам, бабам, у нас. От у кацапiї так баби на шiсть цiпiв так жито
перiщать, аж курява йде,- заявив Єлисей, що знає також тi краї.
- От. би i нашим бабам отаке, куме,- додав Корнiй.
- Я б тобi того намолотила! Я б тобї намолотила,- каже Зiнька.
- Зате як ти молотиш язиком - ха-ха-ха! Усi засмiялись.
- А ось як прийде вiйна - i будете молотити,- озвався й Улiян.
- Е, що там вiйна! Поки вiйна! Мого на вiйну не вiзьмуть. Я своєму
сказала: роби що хоч, рiж мене, пали мене, а в чужу-чужиницю не пiду.
Досить з мене i ось цього, виволiк нас на безлюддя, вийду, бувало, i анi
душi живої. Три роки проплакала...
- Але ось привикла i не хочеш звiдсiль,- каже Матвiй.- Кобто чоловiк
вас слухав - давно свiт не був би свiтом.
- Свята правда,- додав Корнiй.
Гуторили, але за чарку не забували, i гутiрка робилась все голоснiшою i
голоснiшою. А як сонце стало над млином, так усi просто звеселiли.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
сумно, здалека видно гору, що на нiй могилки, там тепер видимо-невидимо
люду, i все то бавиться, веселиться - живi i мертвi разом, спiвають
"Христос Воскрес" разом з "чарочкою медовою". Богу дякувати, Зiнька
навинулась надвечiр i все, як там було, оповiла, казала, що цього року
люду було, як того маку, i куми, i свати, i сусiди, i навiть Домаха з
Пiвча. Володькова хресна мати була, "їх" шукала, не знайшла i ось передала
Володьковi двi крашанки та п'ятака. Володько був дуже втiшений, що мати
хрещена про нього пам'ятає, а йому здавалось, що його так зовсiм люди
забули. Шкода, шкода, що Настi не було на Проводах, велика шкода!
А на Юрiя, у вiвторок раненько, вернувся Матвiй. А що тобi невиспаний,
а замучений, а брудний. Зi станцiї знов тьомбав пiшки вiд пiвночi, торбу
порожню зачовгану викинув надвiр - "щоб висмердiлась". I чи їв що, чи не
їв - одразу спати завалився.
Зрання Василь ходив до церкви i пустив мiж рiднею чутку, що батько з
кацапщини вернувся. I як наїхало гостей... ! Єлисей з дядиною, i дiд
Улiян, i його син Володькiв хресний батько Макар, i залужцi обоє. А що в
такий час не годиться їхати в гостi з порожнiми руками, то кожне щось
привезло. Знайшли i пiвока горiлки, i запiканки, i настоянки. Тiтка Зiнька
i за макiтру вареникiв, i за гладишку сметани не забула.
Розбудили Матвiя. Бiдака мусiв зволiкатися, продирати заспанi бали,
митись, чесатись, людського вигляду прибирати. Гармидерне стало, i в хатi,
i надворi, всi хочуть на жито... А жита цього року вже он як виросли,
скоро в палки будуть вбиватися. "Як на Стрiтення, кажуть, пiвень пiд
порогом нап'ється, то на Юрiя вiл напасеться". А цього року дiйсно на
Стрiтення не тiльки пiвень, а й вiл мiг напитися, така була тодi одлига. А
тепер ось жито, справдi, по колiна. А гарно, а гоже, а зелено... На жито!
Настя i сюди i туди метнулася, не ждала стiльки гостей. Зiнька з
дядиною Одаркою їй помогли. Дядина також не з порожнiми руками прибула,
велику мисалу холодницi привезла та величезного пшеничного калача... Настя
якраз перед тим дещо свiжого сиру вiддушила, наробила швидко м'ялохи, десь
там ще шматок сала завалялося з торiшнього року, розбила з тузйн яєць.
Вареники, яєшня, холодниця - ге! Чого ще треба!
Вийшли всi наверх, пiд лiс, знайшли гарне, зелене мiсце пiд дубком, що
почав щойно розвиватися. Сонце грiє, сосна пахне, килим зеленого жита
стелиться вниз, сад квiтучий, луг зелений. Хвиля в хвилю, краса в красу i
яких тiльки барв на всьому, на землi i на небi.
I почали "Христос Воскрес" спiвати - Господи, як голоси тахнуть в
просторi, як м'яко все звучить. А потiм до прикуски пили, за кожним разом
"Христос Воскрес", ближче i ближче христосувались, так що й Настя
розчервонiлася, а тiтка Зiнька так зовсiм, як мак, зробилася, шкода, що
Катерини нема.
- Ну, а як там у тiм Смоленськiм? - питає Єлисей.
- Е! Нема чого й казати. Не наша культура,- каже Матвiй, i нiхто не
знає, що це вiн за слово таке висловив, один хiба Єлисей може то сказати.
А Настя радiє. Казала ж вона - не їдь! Може, тепер дасть спокiй з тим.
- То, знаєте,- вiв своє Матвiй.- Не сподобалось менi там. Нi. Не наша,
кажу вам, культура. (Знов те слово!) Правда, лiс там заздрощi, та що з
лiсу. Земля не пашна, громиш, та й орати її там не вмiють. Вийде ото вам з
таким гаком, сохою то звуть, i поре отак, як попало. Сiна там хоч гатку
гати, але i тому ладу не дають. До дому не звозять, а гниє то в копицях,
де скошенр,цiлу зиму...
I народ, кажу вам, невзрачний... (Знов чуже слово!) Добрий люд, щирий,
та сiрий такий. Самi вам лаптi. Я думав, що це у нас бiда, та коли я
порiвняв... Ге! То ми, виходить, багатiї проти них. Баба там усiм
заправило, а мужик то спить, то пиячить, то йде в "iзвоз", то на
промисли... А баба i цiпом молотить, i оре, i...
- Та невже баба? - перебиває Матвiя Корнiй.
- Ха-ха-ха! - регоче Макар.
- Ну, вже як баба того наробить! - говорить Єлисей.
- А, хай йому частець, щоб я ото i молотила, i орала, i всю чоловiчу
роботу робила,заявила Зiнька.
- Їв таку землю хотiв вiн мене, людоньки, волокти,- каже Настя.
- Та я б туди нi за якi грiхи не пiшла б,- озвалась Одарка.
- Е, в таку землю не варто лiзти,- додає Єлисей.
- Але народ, кажу вам, добрий, сердечний. I погуторити з вами, i се i
те, лише лiнивий дещо. Поспати, поїсти любить... Випити. Анi дорiг там,
кажу вам, нема, навiть отаких, як ось у нас, а що вже мiста - ерам один.
Був я в тому Переяславцi, де ото пам'ятник проти француза за I8I2 рiк
стоїть, так, кажу вам, що за смiтник, що то за гноярня... Приїде вам
кацап, стане серед мiста, кине сiна коневi, що кiнь з'їв то з'їв, а решта
так i лишається. I нiхто того анi прибирає, анi пiдмiтає. Отак затоптують
в болото i все. А болото, особливо оце весною - страх, кажу вам. Конi по
черева грузнуть... Та й усе у них там таке: ночував я у однiй хатi, мужик
собi нiчого, добряга, i "тюрою" мене гостив - їжа така: квас та сила
цибулi, аякже, аякже... Так ото ночую у нього втомлений, а тут вiн усе
менi говорить та говорить, та все питає та питає, як там у вас, а що, а
земля яка, а люди як живуть... До пiвночi не мiг заснути. А до того ще й
"клопiв" у них там така, кажу вам, сила-силенна, що, кажу вам, цього нiяк
не розкажеш.
- А що це таке тi клопи? - зацiкавилась Зiнька.
- О! - озвався Єлисей.- Худоба така кацапська...
- Та блощицi. У нас їх нема по селах. Таке мале, а таке вам противне, а
кусюче, а смердить... Бачив я i те "iмєнiє". От вам таке запущене,
паскудне, лайдацьке хазяйство. I город бачив, i садок... А хрукта у них
кисла, така, кажу вам, кислятина, що в рот не можна взяти. А господарство
просто... Нi! Що й казати!
- Та вже звiсно. Де баба хазяйнує,- озвався Корнiй, який, усi знають, у
Зiньки пiд патинком.
-- О! Ти-но глянь на нього,- засмiялась Зiнька.
- Е, Зiнько, що там не кажiть,- чоловiк чоловiком.
- Як який! - не здавалась Зiнька.
- Що вам, бабам, у нас. От у кацапiї так баби на шiсть цiпiв так жито
перiщать, аж курява йде,- заявив Єлисей, що знає також тi краї.
- От. би i нашим бабам отаке, куме,- додав Корнiй.
- Я б тобi того намолотила! Я б тобї намолотила,- каже Зiнька.
- Зате як ти молотиш язиком - ха-ха-ха! Усi засмiялись.
- А ось як прийде вiйна - i будете молотити,- озвався й Улiян.
- Е, що там вiйна! Поки вiйна! Мого на вiйну не вiзьмуть. Я своєму
сказала: роби що хоч, рiж мене, пали мене, а в чужу-чужиницю не пiду.
Досить з мене i ось цього, виволiк нас на безлюддя, вийду, бувало, i анi
душi живої. Три роки проплакала...
- Але ось привикла i не хочеш звiдсiль,- каже Матвiй.- Кобто чоловiк
вас слухав - давно свiт не був би свiтом.
- Свята правда,- додав Корнiй.
Гуторили, але за чарку не забували, i гутiрка робилась все голоснiшою i
голоснiшою. А як сонце стало над млином, так усi просто звеселiли.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294