Так ви зветесь українськi козаки?.. Красти овес?
- Мовчи ти, гусячий пуп!
- Що значить мовчи? Купувати, так купувати! А красти й лаятись
нiчого...
- Iш ти!.. А ти хто такий? Хоч, щоби перегнув тебе через колiно та
всипав?..
- Що за крик? - затрубив голос ззаду. У дверях начальник. Володько до
нього. Так i так...
- Хто? Сто копанок дияволiв... Хто краде. Завернуть усiх!.. А ти чого
лаятись?.. Його добро i вiн має право на нього. Поняв?..
- Так є, пане полковнику! - витягнувся гарматник.
- Ну, але нема часу. Конi їсти хочуть, та й ми нiякого люципера не
жерли... Ти, молодий громобiй, не журись. Дiстанеш заплату...
Овес розважили, записали, грошi заплатили. В кожного коня на головi
торбина. Приїжджає Матвiй. Глянув. Гостей повно. Коло кiпця над льохом
багаття, а над ним велетенський чорний казан. Настя сюди й туди бiгає.
Матвiй розпрягає конi. Володько помагає. Матвiй не зовсiм вдоволений.
Особливо прикро йому, що винесли машину. Роки стояла на мiсцi. Вмоцована,
а тепер виважили i чортизна-що...
Десь навинувсь полковник...
- Це ви, старий, тут хазяїн будете?
-Я.
- Не гнiвайтесь. Бачте, вiйна... В селi повно козакiв.
- Вiйна то вiйна,- сказав Матвiй.- Знаємо вже її. Надивилися.
- Але такої, як це, не бачили...
- Хвала Богу, й таку побачили. Може, iншi багато даватимуть, щоб таку
побачити...
- Правда, дiду! А що буде, коли ми от завтра та закотимо отак звiдти з
того горбика вогонь. Дочуваємось, що огудою поза селом коло Титильковець
большевики...
- Ее!.. То ви вже лiпше трохи вiд'їдьте далi. Бо ще коли тiльки ви отi
штуки маєте - добре... Але може так бути, що й тамтi мають... Вам нiчо...
А менi все з коренем видовбуть...
В той час розгонно в'їхав на подвiр'я якийсь вершник...
Матвiй перший його побачив i пiзнав.
- Ого! - вирвалось у нього.- Так це ти?..
- Василь! - викрикнув Володько i кинувся до Василя. Той сплигнув з
сiдла.
- Син мiй! - Звертається Матвiй до полковника i усмiхнувся матвiївською
усмiшкою.
- Дай Боже, батьку! Як живем? - i обнялися. Пiсля обнялися з Володьком,
який одразу переняв вiд Василя коня. Прибiгли Настя, Катерина. Хведот у
полi з коровами. Василинка бiжить iз городу, аж спотикається.
- А у вас досить гостей! - завважив Василь.- А я думав своїх сюди
завести...
- А ви, пане, якого полку? - запитав полковник.
- Наливайкiвського. Полк мiй у походi. А ви?..
Полковник сказав.
- Ну, вояку,- ходи! - каже Матвiй.- Стара! Готуй там що...
Матвiй навiть заметушився. Скоро впорав свої конi. Володько розсiдлав
Василевого каштана. Вгонився бiдняка. Мокрий. Скрутив зi соломи вiхоть i
витер мокрого коня. Пiсля поставив, щоби прохолов. Не можна гарячому
коневi одразу овес давати. Схватиться.
В той час Катерина ганяє за курми. Чути кудакання. По часi курка
смажиться. Василь скидає пояс зi шаблею та револьвером, верхню блюзу i
миється. Матвiй дивачно тупцяє. Вiн хотiв би якось виявити свою радiсть.
Пiднiмає Василеву зброю й оглядає...
- А Володько також збирає оце,- i тикнув зброєю перед себе.- Не носив
цього анi я, анi батько мiй.
- А ми ось, батьку, носимо i дiтям заповiмо, щоби носили,- миючись,
каже Василь.
У хатi топиться. На дворi повно гарматникiв. Полковник заборонив їм
заходити до хати i сам вiдiйшов - видно, щоб не перешкоджати родиннiй
радостi. Володько весь час порається з Василевим конем. Надто вiн йому
сподобався, i вже наперед пообiцяв собi проїхатися на нiм верхи. Ось
тiльки вiдпiчне та наїсться.
Василь умився, почистився i, поки готується страва, вийшов з батьком
надвiр.
Володько своїм братом аж надто захоплюється. Пружний, стрункий,
високий. Здається, погрубшав, сильно загорiв. Зовсiм не подiбний на того
тендiтного Василя, якого знав колись.
Матвiй видається коло нього малим. Старiсть. Але зате як вiн радiє.
Стороннє око не запримiтило б цього, але Володько знає свого батька до
найменших дрiбниць. Вiн знає, коли той неспокiйно тупцяє, посмiхається в
ус, погладжує двома - великим i середнiм - пальцями свою бороду, значить,
йому приємно.
- От приїхали, мене не було дома, закупили овес, i собi нiчого не
зосталося,- не забув поскаржитись Матвiй.
- Нiчого, батьку!.. (Звiдки Василь навчився отого батьку? - думає
Володько). Хай купують. Прийдуть большевики - заберуть. Тi не купують.
Твайо-майо... Ви ще їх не знаєте.
- А прийдуть?..
- Пруть здорово - значить, прийдуть. Наша армiя не справиться, їх
бiльше...
- А що ж буде?..
- Вiдступимо. Пiдемо на Подiлля...
Матвiй хитає головою. Це йому не смакує. Пiдходить полковник
гарматникiв.
- Ну, що, дiду? Тiшитесь?
- Тiшуся... Ось як прийдуть тi самi большевики... Буде не до втiхи...
- А сюди їх, дiду, треба. Волинь ваша "пiдкачала". Ось пустимо сюди
большовичкiв, а тодi i згадаєте нас... Так, так... А то отам у лiсах коло
Кунева на нашi обози "нальоти" робили.
- Тим, що робили, гiрше не буде... А от нам... - каже Матвiй.
- Ну, батьку! Не сором нашого роду. Скиглить нiчого,- вмiшався Василь,-
Одвоюєм Україну, i все. Так чи так, а одвоюєм... Без жертви й таргана не
вб'єш. А не одвоюєм ми - нашi дiти одвоюють. Мусить так бути...
Пiшли в садок. Щепи значно пiдросли. Цвiте й одцвiтає мак. Соняшники
повиганялися вище людського зросту i кивають ще нерозцвiлими головами.
Натина бурякiв i листя кукурудзи виблискують на сонцi. Немов зеленi вужi з
полум'яними квiтами розповзається бадилля гарбуза. З квiтки на квiтку
перелiтає товстий джмiль.
Чоловiки не завважують того. Василь оповiдає про Жмеринку. Бої там
великi були. Сам мало до большевикiв не попав. На завтра сподiвається свiй
полк в свому селi побачити...
З порога гукає Настя:
- А ходiть но, люди!.. Клич, старий!..
Коли увiйшли до хати, на столi вже стояло повно страв. Покликали i
полковника гарматникiв. Всi їдять, розмовляють. Бої, комунiсти, москалi.
Матвiй висловлює свої здогади. Полковник лає Волинь. Василь боронить i не
боронить. Володько то сям, то там i свого шага до загальної гутiрки
докине.
На другий день до Тилявки вступив Наливайкiвський полк. До Матвiя на
подвiр'я в'їхало двi тачанки з кулеметами i кiлькох вершникiв. Василь
буйно зустрiв товаришiв походу.
- Гей, панове. Злазьте всi. Ось знайомтесь. Це мiй батько, це мати, це
ось сестра, а це брат, будучий професор чи що!.. Володьку, жени до
Гнидки... Вiн напевно має... Ось тобi!.. - i вийняв з пуляреса стопку
гривень.
Володько побiг до Гнидки, що гнав найлiпший самогон. Настя тiльки знай
своє... Печи, вари... Катерина їй допомагає. Батарея ранком знялася, то
прийшли iншi. До всього насходилося сусiдiв. Дехто принiс зi собою
пiвока[16]. Засiли, обiйшло по чарцi. Матвiй довго змагався, але не
видержав.
- Ех... Знаю, що завтра вiдлежу, та була-не-була.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294