..
всього. Нi. Мужиком бути нiяк не варто. Володько не хоче бiльше бути
мужиком, хай собi хто що хоч думає.
I хтозна, як довго б вiн мiркував про свою долю, наколи б не почав
рухатись Хведот, а пiсля i з церкви повернулись, почали обiдати та
оповiдати про всячину. Дуже гарно спiвав у церквi хор з новим диригентом.
Багато прийшло "москалiв" на "побивку". Махобеїв Iван у драгунах служить,
Соловеїв Хведiр у гвардiї у Петербурзi. Той iнший у матросах, той ще десь
там. Хтось помер, у когось народилась дитина, до чиєїсь дiвки ходани на
М'ясницi збираються. Безлiч тих новин i є про що говорити.
Одначе перший день свята минає досить сумно. Всi дома. Iти нiкуди.
Сусiди далеко. Пiшов було батько на пару годин до мельника, випив пару
чарок, з'їв "бухт", i це все. Мати з дiтьми нудилась дома, та, як
звичайно, по господарцi поралась. Василь начепив свої дерев'янi ковзани i
погнався десь туди на лiд. А найбiльше нудився Володько з тим Хведотом. Тi
цiлий день у хатi. I бiгали попiд лавами на чотирьох, геть-чисто штани на
колiнах попрочовгували, i на полу гарцювали, i цебрик води розлили, за що
Володько негайно дiстав прочухана, пiсля Володько щось цiкавого знайшов у
Василевих паперах i почав уважно читати, але нiчого не мiг зрозумiти. Мова
була така дивна i друк такий дрiбний, що поки розбере слово, то зовсiм
забуде, що там було спочатку...
Зате другий день видався на славу. Було дуже весело. Уже зрання на двiр
в'їхали обшивнi i Василь ще здалека по буланих конях пiзнав, що то їдуть
залужнi - дядько Корнiй з тiткою Зiнькою i зi своєю дочкою Катериною.
Володько на цю вiсть застрибав i забiгав по всiх лавах, нiби вивiрка по
галузках дерева, коли її сполохають. I стрибав вiн не дурно. Вiд дядька з
мiсця дiстав цiлу мiдяну, велику, мов долоня, десятку. Правда, сказали,
купити цукеркiв i подiлитися з Хведотом. Вiд тiтки повну пригорщу горiхiв
волоських i кiлька грудочок цукру. Вiд Катерини також горiхiв i два великi
червонi яблука. Розумiється, що так само дiстали i Василь, i Хведот, але
перший уже великий, а другий малий. Тим то не робить стiльки радостi, як
Володьковi.
Незабаром до двору в'їхали ще однi залужнi - дiдуньо Улiян з тiткою
Марiєю. Знов горiхи, знов копiйки... Але найважнiше, що дiстав Володько?
Чобiтки! Вiд дiдуня. Справжнi, малi, шитi зi старої халяви, чоботи.
Радiсть неописана, щастя незмiрне. Несподiванка для Володька величезна.
Мати була ото "у своїх" та вiзьми i поскаржись: сидять, нидiють, нi в
що взути, щоб бодай провiтрилось. А дiд, нiчого не кажучи, i на... Знайшов
десь там на горищi "ще зовсiм, добру" стару халяву, сам знає шевство,
викроїв передочки, халявки i сточив чоботята.
- Отой шмаркач! - радiє мати чи не бiльше вiд Володька.- Iди поцiлуй
хоч дiдуня в руку...
- Ось тiльки чоботи взую! - викрикує Володько. Вiн з мiсця взявся до
чобiт i в одну мить вони були вже у нього на ногах. Добрi! Дуже добрi! I
нiде не тиснуть, i такi гарнi! Нi. Таких гарних чобiт вiн ще, мабуть, i не
бачив. Поцiлував гарно дiдуня в руку, дiдуньо сказали: "Носи на здоров'я"
- i проходжується гордо, що до нього тепер не пiдходь. Хведотовi аж сльози
стоять вiд заздрощiв, йому також треба було б, але той ще мусить почекати.
- А вони витяжки,- хвалиться Володько i всi смiються з Володькової
помилки. Володько знає, що найкращi чоботи "витяжки", але його якраз були
далеко не витяжки, а пришитки. Але це не така велика бiда.
Почався "снiданок", хоча пора обiдня, забряжчали чарки, голоси
зiсилились, чоловiки обговорюють полiтику, тiтка Зiнька пошепки, щоб не
чула Катерина, оповiдає Настi, що не можна вiд "ходанiв" до Катерини
вiдбитися, а "воно ж iще дитина". Тiтка Зiнька i Настя сестри, але кажуть
собi "ви", бо ж вони куми. Катерина Настина хрещениця. Зiнька оповiдає, що
тих хлопцiв тьма-тьменна - а де вона? А що вона? А приносять гостинцi,
могоричi...
Катерина ж дiйсно на диво хороша видалась. Як панночка. "Тендитне
таке", як казала Зiнька, а струнка, а росла, "як тополя", а личко завжди
свiже, рожеве, а коси яснi та кучерявi, а очi синi, як небо. Володьковi
вона завжди нагадувала тих херувимiв з шiстьма крилами, що в дерманськiй
приходськiй церквi на хорах намальованi...
I любить Володько ту свою Катерину, що Господи. Ось вiн пiдсумовує свої
гостинцi - i копiйки, i горiхи, i яблука, i цукорки вiд тiтки Марiї з
папiрцями, що на них оленi намальованi i червоними буквами написано: "Чем
табак курить, лучше конфект купить", що Володько сам вголос читає, щоб усi
почули. Але тi там за своєю полiтикою нiчого не чують, i тiльки одна
Катерина, що так само, як i вiн нею, найбiльше цiкавиться Володьком,
одразу почула, як її пестун читає, схопила його i посадила собi на колiна.
Який сором! Сидiти на колiнах! Володько такого не очiкував, i хоч як вiн
любить Катерину, але швидко замолов ногами в чоботях, щоб вирватись з її
рук.
- Та посидь же, Володьку, та почитай менi щось. Слухайте! - звернулась
вона до всiх.Володько наш уже незабаром апостола в церквi читатиме!
- Та невже? Ооо! - дивуються всi.
- О, так,каже Матвiй.- Вiн дуже малий понятливий! Батькова похвала нiби
жаром його посипала. Такого вiн ще направду нiколи не чув. Нiколи не знав
вiн, що про нього батько думає. I вiн загорiвся, почервонiв геть з вухами
i почав ще дужче рватися з рук Катерини, нiби пiймане дике звiря.
А Катерина не пускає, горне його до себе, вицiловує.
- Я, мамо,звертається вона до Настi,- заберу його з собою. Я хочу
такого братчика мати. Вiн буде менi книжки читати.
Але Володько не слухає бiльше, вже вирвався i, як було, пошумiв геть на
пiч разом зi своїми чобiтьми.
- Як пiдросте - на школи подам,- вирвалось у батька. i Володько це
також учув, i це кажуть тато, самi тато, i отак перед усiма. О, Боже! Вiн
цього не пережиє! Який особливий день сьогоднi, вiн зовсiм не знає як
поводитися, що робити - i радiсно, i соромно, i разом так десь, там
всерединi, приємно, що нiякими словами такого не вискажеш.
Увечерi друга радiсть: прийшли колядники i то зо звiздою. Володько,Як
тiльки почув за вiкном дзвiнок, в одну мить був у вiкнi на лавi. Хведот
негайно також поспiшив за ним.
- Будьте здоровi з Рiздвом Христовим, а чи дозволите заколядувати?! -
чути з-за вiкна глухий, хриплий голос.
- Спасибi, спасибi! А просимо, просимо! - вiдповiдають майже хором з
хати.
Колядники колядують, голоси їх хрипкi, вони вже обiйшли чимало
простору, треба дякувати їм, що вони i за такий далекий, закинутий хутiр
не забули, тому їх кличуть до хати, частують чаркою горiлки, дають
закуску, книша, десять копiйок грошей i вiдправляють...
День минув якнайкраще. Усi вдоволенi. Гостi роз'їхалися геть за смерку,
а Катерина мусiла залишитись ночувати, хоча їй дуже не хотiлося, бо там же
її "ухажори", її залицяльники, її приятельки, але Настя настояла, i як
його не послухати хрещеної матерi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294