Ми вночi
пiдiйшли пiд Здолбунiв. Зо станцiї саме рушає поїзд. Нам подали команду:
хто має "вiнтовки", смали по поїзду. Сипнули кiлька "залпiв". Поїзд став.
Кинулись до нього. Найшли один вагон "вiнтовок", але всi без "затворiв".
Корнiй i ще кiлькох вдерлися на перон. Там стояло кiлька "орудiй" i
скриньки "снарядiв". Корнiй одразу за комiр, обернув її лицем до
цементового заводу i почав кресати по комину. А там петлюрiвцi. Засiли в
заводi i строчать, сукини сини, з кулємьоту. Нашi крикнули ура, але що
онте ура, коли ми без вiнтовок. Ми тiльки за залiзничний вал показались, а
тут по нас як сипнуть... Ми назад. Один Корнiй кашляє та кашляє по
заводському комину. Ми ж прилипли до землi i лежимо. Холодно, мокро.
Нарештi над ранок чуємо десь крик: "Слааавааа!" Послали кiлькох хлопцiв у
розвiдку. Через пару мiнут тi летять: "Хлопцi! Спасайтесь, хто як може.
Вiд Здовбицi "цепю" наступає петлюрiвська пiхота". Сучої матерi! Ще
погибнемо тут, чорти знають защо. Зiрвалися i в ноги.
- Гади! - закiнчує Василь.- Розстрiляти мало. Все Камiняка, чортова
заволока, збурив людей, а тепер хто знає, що буде. Прийдуть, спалять село
i все. Бо ж якого диявола ми туди йшли? То армiя, регулярна, вооружена, а
ми, як барани, з голими руками... Тьху, бий тебе всi громи!..
- А я хiба не казав! - пiдхоплює Василеву злiсть Єлисей, забувши те, що
сам радив iти на Здолбунiв.- Казав я: не йдiть! Не знаєте, проти кого i за
ким - сиди один iз другим у запiчку i не рипайся. Нi, пiшли, всунули
голову в багно й от маємо. Йди його тепер одного й другого вкуси за зад.
Комарова й Камiняку пiд народний суд. Пiд суд їх!..
Надiйшов вечiр. У кожнiй хатi мiтинг. Село гуде i буриться.
Невдоволення, протести, вимоги кари на "верховодiв". На другий день усiх
скликають на велику сходку. "Верховоди" будуть виправдуватися за свої
вчинки.
Тьма-тьмуща народу посунула до монастиря. Там уже знову зiбрано роту
вiйська, переважно зi сусiднiх сiл - Бущi, Борщiвки, Будаража. Вони не
втекли додому, а лишилися при штабi.
Першим виступив Комаров. Говорить з ганку "корпусу".
- Товарiщi салдати й крестьяне! Да здравствует робоче-крєстьянская
повстанческая армiя. До нашiх свєдєнiй дашло, что вєдьотся протiв нас
пропаганда. Гаварят, что ми проїгралi пєрвий бой. Какой бой? Кто гаварiт?
Виступай, кто гаварiт, что ми проїгралi. Дєзєртiри, труси, хами, бужуазниє
прихвости так гаварят. Ho eтa явная лож! Ми iмєєм ваєнний атдєл лучшiх
революцiонних сiл. Ми iмєєм плєнних петлюровцев, над каторимi сейчас
устроїм наш народний салдатско-крєстьянскiй суд. За намi сiла народа! От
Бєрдiчева наступает руская рабоче-крєстьянская красная армiя, которая
смєтьот всю петлюровскую сволоч з лiца землi. Кто тєпєр скажет, что ми
проїгралi? Виступай, сукiн син! Я сам пєрвий вганю тому мерзавцу пулю в
лоб вот с етаво нагана...
I Комаров вишарпнув з кобура револьвера. Обличчя його люте, червоне.
Говорить рiзко. Дикий крик разом iз бризками слини виривається з його
широких розтяжних уст.
Це впливає на юрбу. Помiтне схвилюйання. Камiняка зiбрав гурт бабiв,
вимахує перед ними револьверами:
- Щоб менi до завтра був тут хлiб! Зрозумiли? А нi, куля в лоб!
Комаров пiддає думку зараз розпочати суд над полоненими. Завести їх у
залу в семiнарiї.
- Пiд суд їх! Правильно! Чого лазять по наших селах i обдирають
народ!..- почулися вигуки...
- Що там з ними довго цяцькатись! На дзвiницю їх - вниз головою i
амба!..
Комаров знайшов вихiд для народного обурення. Все захоплюється новою
подiєю. У кожного заграли очi.
Полонених вивели з "корпусу",- завели в залу семiнарiї i примiстили на
театральному пiдвищеннi. Юрба хильнулась в залу. Через пару хвилин велика
зала набита людьми. На сценi коло полонених прокуратори - Комаров,
Камiняка i весь штаб. Стiл. На столi револьвер i кусень паперу. Секретарює
Сергiй Корнiйчук.
Юрба хвилює, мов розбурхане море. Що там ще, мовляв, довго з ними. От
виведемо на могилки i дрючками їх!.. Поб'ємо i все!.. Нi! Нi! Розстрiлять!
На дзвiницю! Вниз головою.
Виступає ще раз Комаров. Вiн з'ясовує провину контрреволюцiйних
прихвостнiв буржуазiї. Вiн вимагає для всiх петлюрiвцiв кари смертi.
- Правильно! - реве юрба.-- Бий їх! На дзвiницю i вниз головою! Смерть
їм!..
- Хто проти смертi петлюрiвцiв? Нiхто. Секретар. Прошу запротоколувати
одноголосний присуд.
Полоненi тихо сидять купою на сценi. Деякi хвилюються, iншi спокiйнi.
Один, високий i стрункий, бiльше всiх виявляє неспокiй. Хвилюється,
поривається щось сказати, просить слова. Але слова йому не дають. Аж коли
запротокольовано смертний присуд, Комаров звертається до людей:
- Чи маємо дати останнє слово тому петлюрiвцевi?
- Дати! Нi! Дати! На останнє слово має кожний право! Хай говорить!.. -
заревла юрба.
Неспокiйний полонений зривається з мiсця, вибiгає на край сцени перед
стiл i запальним, гострим голосом починає.
- Люде добрi! Українцi!.. Чи знаєте, кого судите сьогоднi? Чи знаєте
ви, що перед вами сидять найлiпшi сини таких саме людей, як ви, якi так
само говорять, як ви, так само моляться, як ви! Ми не є петлюрiвцi, а
вояки української армiї, яка бореться за нашу хату, за нашу державу, за
нашу землю i волю. Ви не знаєте, що ми боремося не за помiщикiв та
буржуїв, а за Україну, за цю землю, на якiй тисячi лiт живе наш народ. Але
наш народ був цiлi столiття в московськiй неволi. Ним правили царi, що
звели нас на хахлiв, на гнiй, на пiднiжкiв, на отаких от, як ви, дурнiв,
баранiв, що слухаєте кiлькох оцих каторжанiв...
- Стой! - гримнув Комаров.
- ...Якi ведуть вас на загибель... - не слухає, а ще сильнiшим голосом
кричить полонений.- Ви нас уб'єте, але знайте, що завтра прийде сюди...
- Стой! - гукає Камiняка i хватає револьвер.
- Хай говорить!.. Далой!.. Хай говорить... Кожний має право на слово!
Слабода! - вибухнула юрба.- Слово! Слово!
- ...А завтра,- продовжує полонений,- прийде сюди полк українського
вiйська i вашi хати зрiвняє з землею. Але мало хати... На вас i дiтях
ваших лишиться вiчна чорна пляма, що ви в цей страшний час, коли наша
молода Українська Держава веде смертельну боротьбу з одвiчним нашим
ворогом, москалями, виступили проти свого вiйська, своєї власної Держави
Української... Подумайте, що це значить! Подумайте!
Тут Камiняка не видержав, напнувся i, як тигр, плигнув на промовця...
"Малчаать!" - ревнув його страшний голос. Але промовець, видно, не бачив
перед собою нiчого, крiм лютi, жаху смертi i безоднi людської темноти...
Всi сили його досягли найбiльшого напруження. Блискавичним помахом руки
вiн вибиває з руки Камiияки револьвер, який летить мiж публiку. Сотнi
голов ревли невиразними голосами. На допомогу Камiняцi кинулись Комаров i
секретар, але проти них муром, як один, стали всi полоненi, якi зовсiм
забули про небезпеку.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294