Ось вiн вже на дворi. На току грають. Взяв Малаїху
й пiшов в танець.
Танцював, мов скажений. Ноги ходили самi, був легкий...
Носив Малаїху навколо себе, що та ледве встигала за ним. Тiльки
спiдниця її розвiвалась.
- Поля! Поля! - гукав Володько.- Гей, поля! Танець все збiльшувався.
Парубки не хотiли вiдстати вiд Володька й гнались, мов вихори. Пiт заливає
їх, дiвчата вже кричать, але хто на це зважає. Весiлля! Поля! Гуляй душа
без кунтуша!
I коли скiнчився танець, Володько почув спрагу.
- Ей, дiвчата! Котра подасть води! Зацiлую! Не встиг оглянутися, як вже
котрась подавала йому кварту з водою. Протягнув руку, хотiв взяти воду,
але зиркнув на дiвчину. Стояла перед ним весела, рожевощока, з великими
карими очима. Був п'яний, хитався на ногах, мов очерет вiд вiтру, широко
вiдчиняв очi, щоб краще бачити. Взяв у руку кварту, але не пив. Дивився
просто їй у вiчi.
- Ну й карi! - сказав вiн.- Вас тiльки цiлувати!
- Не кажiть! - вiдповiла дiвчина вiдважно й певно.- Ще перехвалите.
- Йдiть собi! Зникнiть з очей поки не пiзно! Вiдiйдiть далi! Тут стоїть
сам грiх! - поволi говорив Володько i розводив руками, нiби хотiв
розгорнути з-перед себе людей.- Гей, поля! - викрикнув вiн, але заточився.
Його пiдхопив Сергiй.
- Хлопцi! Дорогу!
Володько не перечив. Сергiй вiв його пiд руки, а той йшов слухняно,
похитуючись, i говорив:
- Сергiю! Чорте мiй! Брате рiдний! Кажи, хто та дiвчина! Невже
тилявчанка!
- Хiба не бачив її? Не хились! Випив наперсток, а п'яний на вiдро.
Наталка то. Я ж тобi про неї казав.
- Наталка? Ага! Стiй, брате! Наталка? Любив колись Наталку. Ах, Сергiю.
Здається, сто лiт живу на землi. Поїдем десь iнде. Так, кажеш, Наталка.
Так, так! Це вона! Грiм мене на цьому мiсцi трiсне! Наталка!
- Мовчи,шипить над ним Сергiй.- Он її брат Iлько. Вiн над нею сторожує.
Має нареченого з Людвищ.
- З Людвищ? Плюю! До Людвищ не пустим такої. Самi потребуєм... Тут
росла, тут жий! Сторож? Не боюсь сторожiв. А Кiндрат де? Ха-ха-ха! От
дивак! Пiдходить до синагоги, кусень цегли у руку i брязь. Шиби
розсипались...
Володько вже не мiг стояти. Його занесли до сусiда й положили на лавi.
Лежав блiдий, знесилений, витягнутий, мов мрець. Час вiд часу намагався
встати. Коло нього сидiв Сергiй, приходив дивитись Кiндрат.
- Ну! Буде нас пам'ятати. Вгостили! - хвалився задоволено.
Пiсля прийшов Никон. Володько все лежав, голова болiла, думки мiшалися.
- А на вiче? Пiдем! Пiдем, братва! - говорив. Язик йому заплiтався. -
Кароока! Йди з дороги... Взяв цеглу... Прийшла й Ганка, глянула на нього:
- Боженьку! Сергiю! Що ви з нього зробили? Нащо ви його так впоїли?
Пiдiйшла зовсiм близько до Володька, взяла його руку. Пiсля стала коло
лавицi навколiшки.
- Бiдний, бiдний Володько! - шептала вона й дивилась на його блiде
обличчя. Кiлька смужок волосся спадало йому на чоло, а очi були
заплющенi... - Дурнi хлопцi! Так напоїти!
- Нiчого! - казав Сергiй.- Проспиться й пройде. Треба було охрестити у
вiру християнську. Побудь тут з ним, а я пiсля прийду.
Сергiй вийшов, i в хатi зiсталась сама Ганка з Володьком. Бiльше не
було нiкого. Всi на весiллi. Троє дiтей спало на запiчку. Володько чув, що
коло нього Ганка, чув, що казала вона, але не мiг пiднятися. Йому було
навiть приємно. Вона стояла схилена над ним, поводила легенько долонею по
чолi, торкалась пальцями уст, брiв, заплющених очей. Шептала над ним якiсь
слова. Володько починав забуватись. В його уявi ще мигали якiсь шматочки
дерев, листя, очей... У вухах дзвенiли дзвоники. Чув, що лавиця пiд ним
угинається й опускається вниз. Починав поволi кудись западати, летiти в
темноту, у прiрву. Часом здригався, хотiв зiрватися, але не мав сили й все
летiв у безмежну темноту.
IV _
Рано Володько прокинувся й довго не мiг отямитись. Чужа хата, чужi
люди, взутий, вдягнений. Одяг зiм'ятий, чоботи в болотi. У головi все ще
шумить, очi невиразно дивляться на свiт Божий. Встав на ноги й заточився.
- Ну, що? Виспались? - запитала господиня, тiтка Домка.
- Де ж хлопцi? - запитав Володько, не вiдповiдаючи на її питання.
- Якi? Кiндрат? Той десь повiявся. Сергiй раненько приходив, але не
хотiв вас будити. Казав, що прийде... А Ганка тут майже до ранку чепiла.
- I вже пiшла?
- Певно. Що ж. Вже люди з церкви повиходили.
- Ну, я пiду,- сказав Володько.
- Куди? А поснiдати. Ось пiдсмажила яєшню. Поснiдайте.
Володько вiдмовлявся, але врештi сiв до столу й почав їсти.
- Не маєте кислих огiркiв? - запитав.
- А чому б нi. Я зараз.- I побiгла з мискою до льоху. По хвилi миска
огiркiв стояла перед Володьком. Увiйшов Сергiй.
- Ну, що? Вже? - питався Володька.- Як чуєшся?
- Уяви, як може чутися свиня, коли проведе нiч у багнi,- сказав
Володько.
- Свиня кращого мiсця й не знає. Для неї то найкраще,- вiдповiв Сергiй.
- Ну, але йдем до Крем'янця! - рiшуче проговорив Володько.
- Думаєш, пiдем? - перепитав Сергiй.
- Неодмiнно. Клич хлопцiв i з мiсця! Нi хвилини далi. Вiче в двi
години. Якраз встигнемо! Але раз-два.
- Тут ще будуть музики. Ганка просила задержати тебе,- казав Сергiй.
- Нi. Досить! Я мушу йти. Не пiдете ви, сам пiду. Я мушу! Досить цього.
В головi у мене, як в улiю. Фу! Чорт його знає, як це все сталося.
- Це мусило бути. Не пiшов би ти з нами, не пiшли б ми з тобою. Ще я
пiшов би, але iншi... Зрештою, чому не можна випити...
- Хiба це зветься випити?.. Положити чоловiка... Це випити? Де Кiндрат,
Никон? Пiди за ними...
Але йти за ними не пришилося. Обидва прийшли самi, бо не знали, що
сталося з Володьком.
- Хо-хо-хо! Вiн вже танцює знову,- проговорив весело Кiндрат.- Чи не
варто б похмелитись?
- О, нi! Це вже нi! Йдемо до Крем'янця! - сказав Володько.
- До Крем'янця? Що ти здурiв? - здивувався Никон.
- А що? Ти думав, я жартую? Зараз йдем. А не пiдете ви, я сам пiду.
- Нє, брате! Я вчора сказав! - рiшуче сказав Кiндрат.- Слово святе.
Сказав, то сказав. Пообiцяв - зроби. Хай у пекло, а йди. Пiдем!
- Ну, але треба поснiдати,- сказав Сергiй.
- Поснiдаєм! - кинув презирливо Кiндрат.- Зайдем на весiлля й
поснiдаєм. Ще й чарку дiстанем. А Ганка також зрадiє. Вона щось до нашого
Володька- того. Дiвка, мов куля.
Вийшли з хати й перейшли на весiлля. Там нiкого вже не було. Всi
розiйшлися. Хто був, то спав. Молода вже встала, ходила по хатi i робила
порядок.
- Ну, що? Як, Оксано? - пiдморгнув Кiндрат... Молода зачервонiла й
вдарила його жартуючи кулаком.
- Западенний Кiндрате! - проговорила.
- Ну, й дивiться. Запитав її по-доброму, а вона б'ється. Давай ось
краще миску холодцю. Хлопцi снiдати хочуть! А де Сидiр? Спить? Намучився,
бiдака? Трохи затовсту жiнку взяв. Ну, нiчого. Помiчник скоро знайдеться.
Так, Оксано? Де Ганка?
- Ганка пiшла до церкви. Спiває.
Оксана принесла миску холодцю, хлопцi сiли, змололи її й рушили в
дорогу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294