.. (вiн завжди, в
товариствi Рони, почував себе не свобiдно) намагався пояснити поступовання
Йона.
- Я знаю Йона,- казав вiн.- Як також про що їм ходить. По-перше, Йон не
з тих, щоб дiлився з кимсь владою... По-друге, вони мають згори iнструкцiї
перебирати на мiсцях всi органiзацiї... Що тi органiзацiї, пiд претекстом
комунiзму, влада може закрити, це їх мало турбує. Для них важливе не
органiзацiї, а настрiй народних мас... По-друге, це буде корисне i цим i
тим, i там у Москвi, i тут у Варшавi... Буде рух, фермент, невдоволення,
покривдженi... Причина для визволення тим i причина для лiквiдацiї цим.
- Можливо, можливо,- байдуже казав Рона,- але у нас тут... Тож
кооператив народовi... Це його хлiб... Коли я вiдiйду... Що це їм дасть?
Володько делiкатно перебив:
- Дозвольте, Андрiю Андрiйовичу... Хочу звернути вашу увагу на одну
справу... Оповiдають, що ваш прикажчик приятелює з козаком.- Володько на
хвилинку замовк... - I ще бiльше... Що вiн посилає покупцiв до козака,
навiть коли має потрiбнi товари у себе.
- Не вiрю,рiшуче вiдповiв Рона.- Не може бути... Що Бухлов сволота -
так, але що аж така сволота - не вiрю.
- Але чим пояснити, що постiйно маємо недобiр?
- Бо мало купують. Всi iдуть до мiста.
- А чому козак не має недобору?
- Бо вiн, по-перше сам... По-друге - наш народ ще не звик до
кооперацiї. Це... Зрештою, ви це добре знаєте... - казав Рона.
- За шiсть рокiв був час призвичаїтись. Колись же торгiвля йшла... I
були зиски.
- Розумiється... Були зиски... Бо були люди... Зацiкавлення... Тепер
молодь думає за все, лишень не за те, що треба.
Володько не вважав за потрiбне вдаватися в суперечки, вiн мав на це
свiй усталений погляд. Козак вiв справу сам, особисто, незалежно...
Кооператив це iнституцiя, форма, бюрократiя. Все догори ногами... У
м'ясницi привезуть оселедцiв, у пiст їх забракне. Але такi думки на Рону
не впливали... До того ж вiн не економiст... Вiн тiльки цю справу любить i
в неї вiрить... Хоча самої вiри для цього мало.
Зрештою, це цiла фiлософiя, тим часом треба думати про конкретне. Всi
їх справи поважно загроженi i треба знаходити вихiд. I саме про це йде
мова... Яка кiнчається ген по обiдi...
- Ах, Володимире Матвiйовичу,- казав на закiнчення Рона, весь
зачаджений тютюновим димом,- село страшна потвора. Головне, що воно дуже
глибоко вросло у землю... А треба б трохи i неба...
Цього самого часу у хатi Трохима Пацюка, у тiй самiй низькiй з малими
вiкнами кiмнатi, де то за вiйни штабс-капiтан Смiрнов робив звичайно свiй
"рощот" за працю на окопах, велася жива нарада. Сидiли, стояли, ходили
Йон, Iлько, Никон, Демид, кiлька молодших парубкiв... Було i пару старших
хазяїв - Терешко Соловей i Гнат Чорноокий... Одягненi у чорнi ватовi
пiджаки, настроєнi ударно. Йон вiв промову... Одруження надало йому поваги
i взагалi вiн, як казав Сергiй, "є дурний дядько".
- Отже, кажу вам, товаришi... Наша перемога в наших руках. Маємо
сiмдесят п'ять вiдсоткiв членства. Я був у старости. Так i так, кажу...
Мусимо забрати дiло в нашi руки".. Дамо молодших людей, рухливiшу
управу... А то цi проп'ють. Сам пан Рона проп'є ту крамничку. Тепер нiби
вiн її пiдтримує, але, питаємо, чому? Бо вложив туди свої грошi... А коли
не стане грошей, що тодi? Пан Рона набирає все в борг, розплачується раз
на пiвроку, капiталу нема. Його прикажчик веде коншахти з козаком... Це ж
ми всi знаємо i знає це пан Рона. Але чому не розщитають Бухлова? Бо ж з
ким пан Рона, коли прийде до крамницi, буде грати в шахи. Це, товаришi,
нiякий жарт... А прав да... Гниль... Залишки зi .старого часу... I чи
треба це терпiти далi?
Вiдповiдь на це була проста:
- Викинути їх всiх до ста чортiв i все,- загули всi майже в один
голос.- В кооперативi треба навести порядок!
До Йона пiдступив маленький, згорблений, у пiдраному ватовому пiджаку,
спитий дядьчина. Це Сергiїв батько Макар.
- Знаєш, Йона,- казав вiн.- Вернувся Володько.
- Товаришi! Вернувся Володько,- оголосив на голос Йон.
- Вернувся? Гов! - загули довкруги голоси.
I в цьому гаморi була ще одна мовчазна людина, яка почула цю вiстку i
сприйняла її дiткливо. Це молода Йонова жiнка Ганка, яка поралась у
ванкiрi за бугаєм i виглянула на хату, нiби хотiла краще чути, що скаже
Йон.
- Ви його бачили, Макаре? - запитав вiн.
- Був у нас вчора.
Йон не питав бiльше, але Макар сам додав:
- Було там бiльше. Мабуть, радились.
- Нам їх наради не цiкавi,- вiдповiв Йон рiшуче,- Хочу сам з ним
бачитись.
Йон довго не роздумував, зняв з вiшака короткого кожушка, пiдтягнувсь
поясом, нiчого не сказав i вийшов. Було пiсля полудня, через молошно-сiру
поволоку неба просвiчувало сонце, зi заходу подував теплий, одлижаний
вiтер.
Йон одразу подався "на Дерманцi", мав намiр зайти до Володька, не
застав його дома, невдоволений вертався назад, але бiля Стратонової хати
вони все-таки зустрiлися. Володько вертався вiд Рони.
- Здоров, товаришу! - весело привiтався Йон. Його широкi енергiйнi уста
дiйсно посмiхалися, мiцне пiдборiддя напружено витягнулось.
- Здоров, Йоне! - i потиснули мiцно руки.
- А виглядаєш добре. Коли прибув? Не хотiв би пройтися зi мною? -
енергiйно говорив Йон.
- Спiшу додому, ще не обiдав. А в чому справа? - вiдповiв у тон
Володько. Вони пiшли в напрямку дерманських хуторiв.
Йон не гаяв часу i одразу коротко, ясно i рiшуче вияснив своє
становище. Володько уважно його вислухав i без вагання заявив:
- Я, Йоне, не схвалюю твоїх намiрiв!
- Можливо, маєш на це свiй план? - запитав вiн стримано.
- Мiй план простiший простого: не розбивати села партiйними чварами,
кооператив лишити кооперативом - увести хiба до управи кiлькох
енергiйнiших членiв i звiльнити Бухлова.
- Залишити Рону? Симона? Чайо-шахо-пияцтво? - пiдносив тон Йон.
- Краще це, нiж мали б закрити її взагалi.
- Її закриють так чи так. Не сьогоднi, так завтра. Всi тi вашi чудовi
читальнi та просвiти - закриють геть-чисто до цурупалка. Треба лишень, щоб
закрили не задурно, не за прекрасне спасибi. Забрати все в народнi руки, i
тодi хай нам вирвуть.
- Про якi такi народнi руки мова? - питав невинно Boлодько.
- Трудящi руки комунiзму! - патетично вiдповiв Йон.
- А, Йоне! Якi там трудящi i якого там комунiзму. Коли ти став тим
комунiстом i що ти на цьому тямиш? От пiшов би краще та побачив... А тодi
й казав... Скiльки їх там щодня тiкає... З наших селян такi ж комунiсти,
як з тебе китайський мандарин. Я нiколи не мав iлюзiї з цього приводу, але
пiсля того, що я там побачив... Нi, нi, нi! Тепер мене на це не вiзьмеш.
- Бачу, бачу! I не сумнiваюся. Видно, там тебе напомпували. I так
скоро. Не маємо про що говорити, ти там не був, а судити по втiкачах може
хiба слiпа курка. Всiляка та буржуазна сволота, класова наволоч, вiдпадки
народу, i Тiкають, бо знають чому!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294