За нього можуть дiстати вiд забезпечельнi Лойд десять тисяч
фунтiв.
Ця справа приголомшує малого Блека. Вiн не може прийти до себе. Пiрати
дали йому фальшивi грошi, але вiн того не помiчає. Тiтка б'є його за
недогляд i викидає на вулицю. Але й це його не пригноблює. Вiн весь пiд
враженням новини. Бiжить з цим до свого приятеля. Але той у школi.
Викликав його через вiкно й оповiв все, що знав.
- Поїдеш зо мною? - питає.
- Куди?
- На той корабель.
- Не можу. Джонатане. Мене не пустять...
- А пам'ятаєш нашу умову? - каже Блек. Кожний з них мусить один одного
послухати. Не послухає, дiстане бокс.
Горацiо пригадує умову й погоджується. Йдуть. Беруть чужого човна й
пiдвечiр виїжджають на море. Гребуть по черзi. По часi знаходять корабель
i по линвах видряпуються на нього. Вилiзли. Обидва засапанi, з обох
сочиться пiт. Дивуються, що корабель порожнiй, але побiч нього на прив'язi
другий корабель. Ходять по чердаку, але нiкого не бачать. Нарештi з доку
вийшли люди. Хлопцi сховалися. Бачать власникiв корабля, бачать пiратiв.
Потiм бачать, як пiрати перекладають золото. Хлопцiв пiсля помiтили.
Почали за i ми бiгти. Тi пострибали в воду й поплили. За ними стрiл але
даремне.
По довгих зусиллях хлопцi виплили на сухе й заховалися в очеретах. Що
тепер? Треба сповiстити про це забезпечальню Лойд у Лондонi. Але це за сто
миль. Як туди дiстануться
- Пiшки,сказав Блек.- Iнакше нi.
Нельсон не погоджується.
- Забув умову? - знов сказав Блек.
Добре. Нельсон погоджується. Вони пiдуть.
На другий день Блек чекає Нельсона на умовленому мiсцi. У нього за
плечима на палицi клунок. Вiн готовий в дорогу. Нельсон довго не
приходить. Блек терпеливо чекає, але ось i Нельсон. Вiн одягнений зовсiм
не по-дорожньому. Подає приятелевi руку й з жалем говорить:
- Небожу, Блек, з тобою. Мене вiддають на службу. Буду моряком i буду
воювати iспанцiв.
Це причина важлива. Блек жалкує, що Нельсон не може, але погоджується.
- Добре,каже вiн.- Тодi я йду сам. Будь здоров!
- Але... - мнеться Нельсон.- Я порушив умову. Ти мусиш мене вдарити.
- Нi. Не можу тебе вдарити,- каже Блек.
- Мусиш! Я вимагаю! Бий! - гнiвається Нельсон.
Блек легко вдаряє його в щелепи.
- Слабо! - каже Нельсон.
Пiсля прощаються й розходяться.
З великими трудами дiстався Блек до Лойду. Його там приймають,
нагороджують, пояснюють, що таке Лойд.
- Наша велика країна тримається торгiвлею. У всi кiнцi свiту сягає наша
торгiвля. Але все то побудовано на честi й солiдностi,- кажуть йому там.-
Тiльки чесна й солiдна праця дає великi наслiдки. ,
Блек слухає цi засади. "Так! - вирiшує вiн.- Я буду працювати чесно й
солiдно". З тим вiн вiддається працi. Вiн думає, як полiпшити iнформативну
службу. Вiн винаходить перший, примiтивний телеграф. Вiн наражується на
небезпеку й вислiджує таємницi ворожої Францiї, що намагалась знищити
потугу Англiї. Вiн рятує вiд переслiдувань наполеонiвських гвардiйцiв
жiнку великого аристократа, закохується в неї, закохує її в себе. Вiн
закладає в Лондонi власний картель, здобуває велике майно. Вiн бореться з
власним громадянством, що намагалося змусити мiнiстра флоту, щоб той дав
наказ воєнним кораблям охороняти торговельнi кораблi.
Блек перечить цьому. Воєнний флот не смiє бути роздiлений. Треба
з'єднати всi сили й змусити Францiю залишити переслiдування англiйської
торгiвлi. Громадянство з ним не погоджується. В рiшучий момент Блек
пускається на обман, їде через Ла-Манш i подає фальшиву звiстку:
французький флот розбито. Всi приймають звiстку з захопленням. Флот
лишають цiлим. В той час адмiрал флоту скупчує всi свої морськi сили,
змушує французький флот до бою й розбиває його. Це сталося пiд
Трафальгаром, I адмiралом тим був нiхто iнший, як колишнiй приятель Блека
Нельсон. У тiм бою Нельсон був смертельно ранений, але сила, потуга Англiї
врятованi назавжди. При цьому багато помогла Блековi жiнка, що його
кохала. У критичний час вона вiддала для його картелю все своє велике
майно, щоб спасти його вiд упадку...
Володько проковтнув цю книжку за раз. Мiж його вапном, цеглою, мiж
мулярами миготiв у його очах Лондон, забезпечальня, море, бої... Дужi,
могутнi люди... Великi пристрастi, великий спокiй, великi намiри й великi
наслiдки.
Це все оповiдає Володько Сергiєвi, потiм Наталцi. Наталка любить таке
слухати. Вiн оповiдає їй зрозумiло. Вона дивиться йому просто в рот i
живцем вириває слова. Потiм Володько каже:
- Ну, от... Ти бачиш, I я хочу бути таким Блеком чи таким Нельсоном.
Думаєш, не можу?
- Чому? Можеш,- вiдповiдає Наталка.
- Але я мушу звiдсiль iти. Тут нема мiсця.
- Куди ж ти пiдеш?
В це питання Наталка вкладає можливо бiльше спокою. Але слова не
виходять рiвними...
- А-а! Наша країна дуже велика, Наталко. Дуже велика.- Вiн намагається
їй пояснити, яка велика його країна. Вона не зовсiм це уявляє. Вона нiколи
не була далi, як у Крем'янцi. Хто зна, яка та країна.
- I ти мене покинеш? - питає потiм Наталка... Володько боїться їй
вiдповiсти.
- Ти все одно не будеш моя.
- Коли б ти тiльки хотiв. Ти ж знаєш.
- Ах, Наталко! - пристрасно викрикує Володько.- Я дуже багато люблю. I
то нараз. Люблю нашу землю. Люблю батькiв. Люблю свiт i люблю тебе. Я все
люблю!
Враження, що зробила прочитана книжка, довго не залишало Володька. Його
це пiдсилило. Вiн не тiльки мрiяв, але й хотiв. Його мрiя сплiталась з
планами, як досягнути вимрiяного. Навкруги стоять "обставини". Нема
грошей.
Нема пашпорту. Нема свободи. Границя. Ну? Що робити?| А треба щось
робити. Так не можна.
Володько живе свої днi напружено, радiсно. Все буде добре. Вiн знайде
вихiд з цього положення. Одначе за його обрiєм вже збиралися хмари. Щось
буде. Часами, коли його душа втихомирювалась, вiн чув щось непевне. Iнодi
йому снились турботнi сни. Вiн тiкав, за ним бiгла стежа. Вiн ховався,
вiдбивався вiд напасникiв. Все це збiльшувало його пiдсвiдомий неспокiй.
Але не було часу пiддаватись цьому. Та одного разу, коли Володько прийшов
на пробу, до нього пiдступив Iлько.
- Слухай,сказав вiн.- Наталка бiльше не прийде на проби.
- Чому? - швидко запитав Володько i насторожився.
- Ти сам знаєш. У неї скоро весiлля. А ти запиши її в спокої. Я так
хочу. Це Володька обурило.
- Але ж, Iльку! Зрозумiй. Ми перед самою виставою. За тиждень все
готове. Ми не смiємо самi розбити це. Стiльки працi.
- Сестра не може,- понуро й твердо проговорив Iлько.
- Наталка грає головну роль. Нiхто її не заступить.
Пан Рона здивований i сердитий. Всi обуренi.
- Як то? Чому? Чому не пiде Наталка? - налягали на Iлька.
- Не пiде i все! Не мушу вам казати! Вiн знає! - викрикнув Iлько й
тикнув рукою на Володька.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294