По хатах свiтили лампи.
Родини сiдали до вечерi. Все втихало навкруги й навiть вiтер втихав, нiби
змовився... Досить, мовляв, навiявся. Свято йде, й менi вiдпочить треба...
Бог дозволив йому: ну, йди, спочинь. Але завтра знову вставай рано!
По вечерi Володько знову подався до Сергiя.
Село стояло оповите переднедiльним спокоєм. По деяких подвiр'ях ще
вештались люди. Десь скрипiли ворота, десь брехав собака, але все це так,
нiби рештки денного гармидеру, що не може нiяк втихомиритись.
Як Володько вже був коло церкви, зачув з другого боку долини
бубнування. Згадав, що там сьогоднi весiлля i що всi хлопцi пiдуть туди,
i, напевно, у Сергiя тепер нiкого нема.
I дiйсно. У Сергiя не було нiкого, крiм його батька Макара. Сидiв,
розкарячивши ноги, на лавi, курив i спльовував на землю. Володька вiн не
зовсiм долюблював, бо той приятелює з його сином, через те на питання, де
є Сергiй, сердито буркнув:
- Чорт його знає, де. От десь пошлявся. Може, у Никона. Володько пiшов
до Никона. Це перша сусiдська хата над самою дорогою. Зайшов у сiни й
одразу вiдчинилися однi дверi...
- Сюди! - крикнув хрипливий Кiндратiв голос. Володько зайшов до
маленької кiмнатки з одним вiконечком. Було темно й непривiтно. Коло
великого столу понуро сидiв Кiндрат.
- А де ж Сергiй i Никон? - запитав Володько.
- Зараз прийдуть,- байдуже вiдповiв i задумався. Робилося зовсiм темно.
Маленька лампочка, що коптiла на поличцi, починала згасати.
- Керосiни нема! - пробурчав Кiндрат i матюкнувся.
- А чому не йдеш у велику хату? - запитав Володько.
- Там сидить Тараско. Никонова мати й сестра в Башкiвцях на весiллi, а
той старий бугайчик сумує.
Знову стало тихо. Лампочка дуже швидко згасала й густа темнота заливала
кiмнату. Кiндрат схилив голову на стiл i тiльки час вiд часу матюкався та
добавляв:
- Ах, жизнь, скажу тобi. Сообача!
- А це ж чому? - пробував заговорити веселiше Володько.
- Дєнiг нєт. Коли б мав деньги... - i Кiндрат не договорив.
У сiнях хтось затупав i по часi вiдчинилися дверi. З темноти чути
Сергiїв голос.
- Кiндрате! Є вже Володько?
- Є! - хрипко, але певно проговорив Кiндрат.
- То клич.
- Ходiм туди! - сказав Кiндрат.- Побачимо Тараска. Вiн продав вчора
хуру нецьок, а сьогоднi повинен пропити грошi...
Обидва встали й через сiни перейшли до другої, просторої кiмнати. Над
столом висiла й ясно свiтилась лампа. Коло столу сидiв Тараско. На столi
стояла пляшка горiлки i кiлька головок часнику. Сергiй ходив по хатi, а
Никон порався за бугаєм[20]. Звiдти також виглядало двоє дiтей - хлопчик i
дiвчинка.
- Дай Боже! - привiтався Володько й усiм подав руки.
- Дай Боже! Сiдай з нами! - буркнув Тараско. Увiйшов Никон i принiс на
тарiлцi сала. Привiтався з Володьком.
- Чекали на тебе. Ось у дядька Тараска горло пересохло. Вже й говорити
не може...
- Нi! - сказав Володько.- Пити я сьогоднi не буду. Прийшов тiльки
сказати, що завтра йду до Крем'янця, й може, хто з вас буде менi за
товариша.
- Їрунда! - понуро проговорив Никон.- Вiд чарки тiльки дураки
вiдмовляються!
- Нi. Я не можу! - твердив своє Володько.
- Дурниця! - вибухнув Кiндрат.- Примусимо! Не будеш з нами, не будем з
тобою! А будеш з нами - хоч у пекло полiзем за тобою...
Сергiй мовчки дивився на Володька й посмiхався. Володько поглядав на
сердитi, суворi обличчя своїх товаришiв, на чисту, синяву пляшку, на
велику чайову шклянку, що стояла коло неї, i не знав що робити. Вже
наперед чув в собi огидний присмак горiлки, але вiдмовитись не мiг. Iнакше
було б зле. Вiн ще хвилину вагався, але Кiндрат ревiв:
- Брось дурака валять! Как удару кулаком, весь дiм розвалю. Що, ми
вмирати мусимо, чи що?
- Но, но! Що це ти того... Не дiвка ж... - говорив спокiйно Сергiй.-
Сiдай, сiдай. Лий, Никоне! Дай-бо-здоров'я! Ще одну! Одразу по двi.
Загрiтись треба.
Володько випив одразу двi шклянки, сильно крякнув i почав швидко
закушувати салом з часником.
- Молодець! - заревiв знов Кiндрат.- Знаю, що маю дiло з чоловiком.
Лий, Никоне! Дядько Тараско чекають...
Але Тараско не чекав. Вiн вже сам наливав собi повну шклянку, виливав
її спокiйно в широкий, зарослий дикою рослиннiстю рот i наливав другу.
Пiсля ставив спокiйно пляшку й так само спокiйно закушував. По часi тiльки
буркнув:
- Е-е-е! Чарка, варкою. А все-таки не та... I самогон був лiпший.
Пiсля випили Сергiй, Кiндрат i Никон. На Кiндратi пляшка спорожнiла,
але зараз же з'явилася знову повна. Кiндрат взяв її, стукнув дном об лiву
долоню, i корок полетiв мiж образи. Володько одразу почав п'янiти.
Робилося тепло, настрiй пiднiмався, язик ворушився й хотiлось говорити.
- Ну! Чорт з вами! П'ю! - почав голосно,- Але завтра всi до Крем'янця.
- А що там? - пробурчав Тараско.- Ярмарок? Як буде могорич, то й я
пiду.
- Пiдем! - рiшуче викрикнув Кiндрат.- Буде там вiче! Козак заявив - хто
пiде, попаде до жандарiв, але ми раз i на козака плюємо! Ось вип'ємо, а
пiсля на весiлля. Гей, козаки! Хто не п'є, не наш брат!
- Правду, Кiндрате, кажеш! - ожив Тараско.- Ех! Це як колись було. За
Миколки! Я ще тодi чувсь молодим. До Антоновець, бувало, пiдеш, а там
корчма над шляхом стояла. Блатваки туди заглядали. Часом п'ять коней за
нiч спустять! Грошей було! Ех, було! Що тодi бракувало чоловiковi? Нема
грошей, пiшов у лiс, проробив день, i руб в кишенi. П'ять пляшок є - не
пий, а купайся! От були часи!
- Да! - хрипiв Кiндрат.- Дураки були, що революцiю робили. Цар був
все-таки наш брат. Нi? Кажуть, дурак був, але всьо-таки человек. А це саме
главне. Водка була, хлiб був, сало було! Якого чорта ще хотiли? Слабода!
Вот тепер маєм слабоду!..
- Но, но! Досить там. Весiлля втече... - казав Сергiй.
- Не так весiлля, як Мокрина. То ти йди. Нам i тут добре,- перечив
Тараско.
- Нi! - озвався Никон.- Хто як хто, а я не опущу весiлля. Йдеш,
Кiндрате?
- Кiндрат не ваш брат. Коли Кiндрат ходив по весiллях, ти ще на
припiчку кашу їв,- додав Тараско.
- Нiчого, Тараску! - встав i зазначив Кiндрат.- Тут ще маєте, пийте, а
наше дiло парубоцьке. Пiдем, хлопцi!
Зiбрались i вийшли на двiр. Нiч була темна. На дорозi ще не висохла
грязюка. З високого неба миготять зорi. З другого боку долини доноситься
виразно гра музик. Реве труба, квилить дрiбно кларнет, бубонить бубон.
Володько був п'яний. Хотiлось спiвати, кричати, бiгти. Затягнув якусь
пiсню. Хлопцi пiдхопили її, взялися попiдруки та, не оминаючи болота,
пiшли хитаючись вниз.
"Ой, там зiбра-а-а-а-лась бiдна голота До-о коршми гулять!"
- виспiвує Володько. За ним реве Кiндрат, Никон, Сергiй. Йдуть поволi,
часу мають досить. Дiйшли в долину, перейшли рiчку, влiзли порядно в
болото. Кiндрат лаявся. Далi йшли пiд гору. Музики все гучнiше грали.
Почали попадатися люди.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294