Ось коло перелазу парубок з дiвкою стоять.
Поприлипали одно до другого й стовбичать хто зна як довго. Товариство
пройшло коло них, навiть не глянувши.
На подвiр'ї, де було весiлля, повно людей. Стоять пiдводи, бiгають i
кричать парубки. Володько й товариство одразу подалися на тiк, де
танцюють. Протиснулися через юрбу дiвок, Володько загорнув котрусь i пiшов
ходором.
Дiвчина не знала спочатку, з ким танцює, але поглянула й здивувалась.
Нiхто не сподiвався бачити Володька на весiллi. Всi дивляться й очам не
вiрять. Всi знають його, Матвiєвого сина, але ще нiхто не бачив його на
весiллю. А гуляти вмiє. Добре танцює. Що б сказав Матвiй, коли б побачив
сина-гуляку? Що б? Нiчого б не сказав. Сам був молодий i сам гуляв. Нi?
Коли скiнчився танець, до Володька пiдiйшли хлопцi. Десь взявся Антiн i
так приязно положив свою руку на Володькове плече, що те мало не
вiдкололось. Але Володько не моргнув й бровою.
- Де в лиха взявся тут? - запитав.
- А що? Хiба тiльки вам тут мiсце? - вiдповiв хвацько Володько.
- Так! Правильно! - загуло кiлька голосiв. Ось i Iлько з Демидом.
Обидва недавно з Торуня вернулись, в гарматниках були, ще навiть рогатих
шапок не змiнили. Ходили мiж дiвками, перебирали їх та спiвали то-рунськi
"Гусi-сюсi...". Здоровi козарлюги... Володько звернувся до них:
- А, чорти! Як там йде?
- Йде! - кинув Iлько.
- Мелеться! - додав Демид i почав говорити по-торунському...
- Ой, щось не розумiю тебе!! - сказав Володько.- Не розумiю
по-панськему. Кажи вже краще по-мужицькому. А може, хлопцi, затягнем що?
Знаєте "Ой, на горi"?
- Тягни! - крикнув Антiн i, не чекаючи поки хто зачне, затягнув
сильним, сирим басом. "0-о-ой, на г-о-о-рi там женцi жнуть!" - протягнув
вiн два рази, а решта пiдхопили:
"А попiд горою, яром долиною,
Козаки йдуть!
Гей, долиною, гей, широкою
Козаки йдуть!"
Всi, що були, парубки прилучилися до спiвакiв. Пiсня гримiла на цiле
село. Сильнi парубоцькi груди напиналися як могли. Володько брав першого
тенора й виводив його десь пiд самi зорi...
У хатi йшов перепiй.
- Тихо в лiс! - кричав сват.- Послухайте, люди добрi, що то буде за
мова! Десь тут має бути панi молодої й пана молодого тiтка, Олена! Живе
близько, перелаз низький, скрипучi ворота й рябий собака! Молода, сто лiт
живе й хлiб жує... За чужими сватами бiгає, свого чоловiка частує
макогоном. Гарна, мов писанка! Моторна, говоруха-лепетуха, тоненька, що
поки навколо обiйдеш, цигарку викуриш. Обсилає її пан молодий i панi
молода подарунком дорогим, шовком i золотом. Хай пiдходить, за себе
промовить, нам покажеться! А нi, то вiддам на запорожцiв! - викрикує слово
високо й голосно.
Хлопцi всi як один уривають пiсню i ревуть: - Г-у-у-у! Дверi й вiкна
хати вiдчиненi. Там повно людей. Понад головами видно двi лампи, оздобленi
рушниками образи й руку свата, що високо над головою тримає тарiлку з
подарунком.
Брязнули знову музики. Хлопцi пiшли в танець, а Володько також.
Перш-лiпшу пiймав й закрутився. Сергiй i Никон десь зникли мiж людьми.
Сергiй все одно не танцює, а йшов вiн на весiлля тiльки, щоб побачитись з
Мокриною.
Кiндрата також не видно. Вiн завжди тримається там, де попивають. Ось
вiн якимсь чином "за стiл" втесався, сидить спиною до дверей i, обнявшись
з жiнкою свого кума Малая, уминає смажену капусту. А Малай - пiдвiдчик з
пiдбитим правим оком, сидить за столом коло мисника й також їсть. Пiт
ллється йому з чола. Їхали з церкви й на зворотi коло Тараска вiз пiшов
шкереберть, а дiвчата висипались у грязюку. Сам Малай мало ока не
стратив...
Пiсля танцю вийшла з хати якась сваха, знайшла Володька й потягнула
також "за стiл". Трохи соромився, але йшов. За столом молода, коло неї...
Ганка. Це вона шепнула молодiй, а та покликала Самiйлиху, i Володько
опинився коло Кiндрата.
- О-о-о!
- О-о-о!
- Здоров! Як маєш? Дивись, яка кума! Як ягода! - показував Кiндрат свою
сусiдку.- Сiдай з другого боку!
- Володьку! - гукнула з покуття Ганка. Володько кинув на неї погляд,
посмiхнувся, але Кiндрат вже пiдносив йому пiд самий нiс налиту чарку.
- За здоров'я моєї куми! - ревнув Кiндрат.
- За здоров'я пана молодого й панi молодої,- сказав Володько й вихилив
чарку.
- А куму минув?
- Ви! Кручений куме! - червонiла, нiяковiла й вiдбивалася кулаками
Малаїха. Сама гарна, повновида, з високими, сильними грудьми.
- Що? Кепська кума? - шепче з другого боку поза спиною куми Кiндрат до
Володька.
- Кума двадцять п'ять,- вiдповiдає Володько, заїдаючи капустою. Та чує,
їй приємно й вона голосно смiється.
- Ви-но не того,- звертається вона пiвзворотом до Володька.- У мене там
чоловiк ззаду...
Володько обтер уста й потиху заспiвав їй на вухо:
"Набiк, хлопцi, набiк,
Бо чорт мужа несе!"
Кума голосно засмiялася. Кiндрат також. Ганка подивилася на Володька,
почервонiла й прикусила нижню губу. Молода й молодий спокiйно, як личить у
таку годину, сидiли, нiчого не їли, дивилися на гостей i тiльки час вiд
часу когось зблизька припрошували:
- А заживiть, тiточко! А попробуйте! Свату! А ви чого ложку вiдложили?
Ану, ще трошечки!
- Їж, брате! їж! - ревiв через куму Кiндрат.- Всякоє даянiє благо i
всяк дар совершен звише! А через те їж. А де чарка? Е-е, щось воно...
"Гей, хто п'є, тому наливайте!
Хто не п'є, тому не давайте!"
- заспiвав Кiндрат. Йому допомiг Володько. За плечима вирувало, як у
кiтлi, сват все обсилав. На дворi спiвали хлопцi, у хатi молодицi. Скоро
мають вiдводити молоду до комори й переодягати. Кiндрат почав закидати їй
натяки.
- Ей, ей! Не садиться нашiй молодiй! Комора тягне. А ти, Сидiр, чого
надувся? Злякався? Не бiйся. Попроси мене, все обтяпаю!
Володько випив ще кiлька чарок. У головi стуманiло. Стiл починає
пiднiматись, стеля також. Кiндрат по часi вилiз i десь зник. Володько
зiстався з його кумою. Вона була зовсiм привiтлива, ближче пiдсунулась,
говорила, пiдспiвувала, пiдливала горiлки. Ось рука її пiд столом
доторкнулася до Володькової руки, але вiн одразу свою вийняв i, нiби
нiчого не помiчаючи, почав спiвати веселої. Кума плеще в долонi й
виспiвує:
"Сидоруньо грушки тряс,
Маланя збирала,
А Маланя не йшла замiж,
Сидора чекала..."
- Гоп, г-о-о-о весiлля! - кричав щосили за плечима сват. Володько не
мiг бiльше видержати за столом. Йому все пiдливали горiлки й силували
пити. У головi й так шумiло, хотiв вирватись i тiкати.
Коли заграли музики, викрикнув:
- Ех, в танець! Пiдем, Ганко!
- Почекайте! - кинула вона йому через стiл, хоч це не належалось. -
Пiсля!
Вона мусила досидiти, поки молоду не поведуть до комори. Володько
залишив куму, вилiз i мало не через голови потягнувся до сiней. За ним
потягнулась i Малаїха.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294