Встає, кидає батьковi добранiч i
вiдходить.
На другий день пiшов косити грабками ячмiнь. Вiн перестояв i покляк.
Косив до вечора, а вечором подався в село подивитися на "театри". В однiй
клунi збили сцену. Народу зiйшлося безлiч. Вiдкрили "брезент" i Володько
побачив буржуйського офiцера та його денщика Голопупенка. Офiцер в карти
грає, п'є шампан i лущить морду Голопупенка. А цей кривиться мавпою, меле
нiсенiтницi. А юрба реве реготом з пришелепуватого хахла. Нещасна, забита
юрба. Полiтрук Йойна Цiперович гаркавим голосом дякує за вiдвiдини,
просить не забувати гостинної червоної армiї. Реве обховзаний грамофон,
гойдається червоне рядно, кривиться карикатура контрреволюцiонера.
Село дiстало наказ пекти для червоної армiї хлiб. Сiльський комiтет
зiбрав муку. Пшеничну, житню, ячмiнну, вiвсяну, яку хто має. Зсипали все
докупи, розважили на "паї" i роздали господиням. Хлiб той завтра має бути
вiдставлений на фронт "бiйцям". Село мусить дати "наряд" пiдвiд. Але всi
пiдводи були вже в нарядi. Деякi тижнями гуляють по лiсах. Стратон, що
вмудрився заховати свої "орлята", не вилазив з гущавин. На нього почали
ремствувати:
- Як то? Я вже третiй раз iду, а той нi разу.
- Вiн у млинi...
- У млинi. Щось там дуже довго мелеться... Кожний раз, коли тiльки
треба пiдвiд, то вiн або в млинi, або до Дерманя поїхав, або на торг... А
коли ж вiн буде дома?..
На цей раз до Стратонової баби прийшли не свої, а "товаришi". Сказали
їй:
- Слишь, баба... Не явиться твiй старик до завтра, з хати один попiл
буде.
Над ранок Стратон приїхав з ярмарку. Конi спали, бо кормив їх мало.
Серце його на кусся рветься, коли бачить, як його Шпак i Бiлогривий
"скидають стерво", тратять блиск, випинають клуби та ребра. Та що робити.
Заберуть як стiй. Усiм забрали.
Крiм Стратона, з Дерманських хуторiв назначили в наряд нового
Тарасового приймака Макара, Тита Когана та Володька. Матвiй почув про це i
тiльки рукою махнув.
- То... Хто знає, чи приведеш назад конi... Як заженуть пiд Варшаву...
- Но,- каже Володько.- Будемо бачити. За цей час Володько навчився дещо
большевицької мови. Тримає себе певно, говорить рiшуче, з присмаком. Один
матюк нiяк не дається йому. Не повертається язик на це мерзенне слово.
У Матвiєвiй клунi, крiм коней, примiстилися шевцi. Весь час шиють
фронтовикам взуття. Вечором один пiдходить до Володька.
- Слиш... Таварiщ. Скажi, гдє дєвкi хорошiє. Палучiш на сапагi товару.
Володько подумав i сказав:
- Пiдем у село. Покажу.
Пiшли. Таварiщ радiє. Володько завiв його пiд хату Соловiя. Старий вже
помер. Лишилась його горбата й ослiпла бабця.
- Туди йди... Там прекрасна фея мешкає,- показує Володько.
- Вот харашо. А прiмьот?
- Канєчно. Она такiх любiт.
- Ну... Палучiш на сапагi.
I большевик пошелестiв через кукурудзу пiд хатину Соловеїхи. Володько
посмiхається i йде додому.
- Сукiн ти син! - лається на другий день большевик.
- В чiм справа? - питає Володько. - Сам знаєш. Зашел, а там столєтная
яга. Тьху, чорт берi!..
Володько регоче.
- Дурак ти, товарiщ... У неї дочка є. Не бачив?..
- Врьош? Нєт. Дєвкi нє вiдал.
- Мало чого ти не бачив. А де товар на чоботи?
- За что? Обманул мєня i єщо...
- Нє обманул. Сам ти матня безнадiйна. Сьогоднi пiди ще раз, але
порядно обшукай хату. А товар давай. Обiцяв, так давай...
- Ну, на подошви достанеш. Чорт с табой. Но, как ти мєня обдул...
Сматрi...
Володько сьогоднi вiд'їжджає на фронт. Вiн мiркує, як би йому
виховзнути вiд цього. По обiдi запряг конi, сiдає на вiз i їде в поле. Там
за горбом над Угорщиною скошена конюшина. Володько має намiр поїхати туди,
набрати конюшини, а як нiхто не слiдкуватиме, чкурнути в лiс. Але тiльки
вiн виїхав на поле, як вiд хутора Хоми Еттоє виривається охляп на конi
будьоновець. Володько побачив його, вдарив по конях батогом i пустився
вчвал. Будьоновець пре навпростець через овес, махає люто кулаком i
матюкається. Але Володько не оглядається. Вiн їде, як може швидко.
Будьоновець женеться за ним. От-от дожене. Вже виразно чути ззаду його
матюки. Володько розгонно пiд'їжджає до покосiв конюшини, круто повертає,
злазить з воза i спокiйно починає класти конюшину.
Приганяє будьоновець. Кiнь тяжко дихає i прихає пiною.
- Ах ти, сукiн син!.. А я думал, ти удiрать? Развє ти нє вiдял, как я
скакал?
- Кто тєбя знаєт, чево ти скакал,- каже спокiйно Володько.- Менi он
треба на дорогу пашi.
- Ну, ладна. Бєрi пабольше. Моя лошадь тоже с табой пайдьот. Вот чорт
какой...
На дорогу Настя нав'язала Володьковi вузлик хлiба i сала. Володько
виїхав. У селi чекають на нього Макар, Тить i Стратон. Тить i Стратон
нервуються та лютують. Особливо останнiй.
- Анцихристи, нелюди. Ото ж у Святому Письмi написано: прийде час i не
останеться каменя на каменi. У "откро-венiях" ясно писано, що Анцихрист
родиться вiд жидiвки. А Троцький хто? Не жидюга? Зiбрав христопродавцiв i
пре на народ християнський.
Тить слухає Стратона, але йому iнше в головi.
- Ой-йой-йой! У мене на полi всi коси. Прийде сльота i все погниє.
Макар i Володько, як молодi, спокiйно дивляться на справу. Макар тiльки
побоюється, щоб йому його бiлих кобил не забрали. При вiд'їздi тесть
наказував: - Заберуть, то й самi не вертайся. Гляди менi!..
Макар чоловiк спокiйний, рiвний, неговiркий. Колиi прийдеться до дiла,
хто знає, чи не вкладе вiн спокiйної когось з "товаришiв".
Всiм чотирьом хуторянам вложили не хлiб, а набої. Виїхали надвечiр. З
села виплутався довжелезний обоз i посунувся хвилястим шляхом. Для охорони
приставлено вiддiл кiнноти.
Над Крем'янцем сiдає велетенське сонце. Хмарою знiмається з дороги
курява i засипає вуха, нiс, очi. Один за другим поволi котяться вози. Коло
Крем'янця зустрiлися ще з якимсь обозом, що йде напроти. Курява ще
збiльшилась. У деяких мiсцях пiдводи затикають шлях i цiлий обоз
зупиняється. Хвилина тишi. Пiсля заднi гукають:
- Ей, там! Поганяй!
- Стой! Куда паєдєш? Нє вiдiш, чтоль?.. "Гi-гi-гi-гi!" - лiржать i
прихають конi. Хтось заводить "яблочко"...
Ех, яблочко, да налiваєтся,
Махно жiда осєдлал i катається.
Серед ночi обоз в'їжджає в якесь село i зупиняється нанiч. Пiдводи самi
собi шукають пристановиська. Володьковi вдається попасти пiд браму якогось
дядька. Все-таки пiд накриттям лiпше, хоч нiч тепла, мiсяшна. З Володьком
весь час тримається той самий будьоновець, що виганяв його.
Зупинилися. Володько впорює конi. Передовсiм мусять дещо прохолонути.
Пiсля напоїть їх та пiдчепить до дишля опалку. Тим часом виняв шматок
хлiба, сала, розломив усе наполовину, одну собi, другу будьоновцевi.
Той взяв. їдять i гуторять.
- Чорт знает, кагда ета вайна кончiтся,- скаржиться будьоновець.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294