- здивувався Рона.
- Побив козака? - вiдгукнулись решта.
- Хлопцi! - заговорив Кiндрат.- Вип'єм за ко... тьху, чорт!.. За Йона!
За хороброго Йона!
Рона вже був пiдняв шклянку, але одразу роздумав. Вiн ще був здiбний
думати.
- "Дядьо" (так зве вiн Кiндрата), забiгаєш наперед. Наш Йон скiнчить на
шибеницi. Так, так... Це безперечно. А цiкавий i винятковий тип. У своїй
останнiй п'єсi...
У цей час увiйшов новий гiсть. Всi знов встали. Був це Олег...
- У-У, Олег!.. - продовжував мову Рона.- Якими вiтрами? - пригадав, що
в Олега померла сестра, намагався стримати настрiй.- Пробачте... Дуже й
дуже пробачте. I матушку Лiдiю Константиновну перепросiть за мене.
Сьогоднi я не мiг... Якраз веселе перебило смутне... Але я заїду завтра
зложити мої спiвчуття...
- Але ти все-таки вип'єш? Вип'єш? - приставав Кiндрат. Не чекав на
вiдповiдь i наливав... Олег, мiж iншим, розмовляючи з Роною, взяв чарку,
не дивився на неї, а говорив... Потiм, нiби пригадав, що в нього чарка,
кинув на неї побiжний погляд, проговорив "за здоров'я всiх" i вихилив.
Кiндрат налив ще...
- Я,- казав вiн,- розумiю. У мене також вмирали сестри. Пий, пий,
брате! I предки нашi колись лили за померлих, а ми також... Як це ти
кажеш, Володьку?.. Тра... тра...
- Традицiя,пiдказав йому Олег.
- Трамтадицiя! Чу-у-удо-о-ово! От слово, хоч i не наше... А що всi
пили, то це так... Пили, небiжчики. Завжди й скрiзь... Родились - пили,
женились - пили, вмирали - пили... Купували щось - також пили, а
продавали... Пили-и-и! Ух, i пили! А ми, брате, також... Не вiдстаємо й
ми... О-о, нє-є! Бо от я так думаю: наша людина... ну, як вам сказати...
Мала, безсловесна, нудна... Сидить, чухається, як Сергiїв батько, й думає,
думає, як наш Тараско... Все думає та зо всiх бокiв думає... А вип'є чарку
й одразу: рух, мова, спiв... Гори верне... Подивись на одного, коли пiд
чаркою! Не мужик, а людина. Щось їм, нам, вам - всiм бракує... Мабуть, ми
надто тверезi... Нi, Володьку? Скажи от ти. Ти завжди нас навчав, а тепер
мовчиш i також думаєш, i горiлки не п'єш, i дiвчат не так любиш, i не
куриш... Ну, от кажи: неправду кажу? Га? Не є ми до чорта тверезi i, коли
щось до чогось, мусимо трошки п'янiти, щоб показати себе... Юнаки... Ми
всi юнаки... З бородами... Не вiдважнi, i вiриться, i хочеться, та мама
боронить...
- Кiндрате! Закрий сплювачку,- проревiв Антiн. Кiндрат урвав мову й
подивився на Антона, на Сергiя, на Рону, на всiх по черзi...
- Що? - гостро запитав вiн.- Образив кого?
- Бога.
- Нi... Жартуєш. Бог на таких не гнiвається. На п'яних нiхто не
гнiвається. П'янi роблять грiх - нiчого. Б'ють слабших - добре. Рвуться
наперед i завжди своє беруть... Але я тебе, мудреця, одного й другого,
спитаю: як бути п'яним без оцього? - Вiн загорнув широкою долонею пляшку й
стукнув нею об стiл. Швидко подивився на всiх - очi бiгали.- Мовчите? Так.
Нiхто не скаже. Без цього ми швах... Ми нiщо... Ми отакi... - I показав
рукою при самiй землi.- А я вам скажу, що є люди на землi, що й без цього
п'янi... От як. Завжди п'янi! От такi, як ми тепер... Нi, Володьку?
- Йон каже, що ми iдiоти,- проговорив понуро Володько.
- Ха-ха-ха! - розреготався Кiндрат. За ним посмiхнулись iншi, кожний на
свiй лад.- Кажеш, Йон? Йон ще нiчого не знає. Йон ще зелене... Вiн на
фронтi не був. Вiн смертi не бачив. Вiн ще лiтає... А! - зненацька
зупинився Кiндратi з пiднесеним, брудним, зачовганим пальцем.- А знаєте?!
Маємо! Ми маємо п'яного й без цього... Йон! Вiн, вiн! Ах чорт бери! Вiн
большевик, а тi п'янi... I через те вони беруть. Нi, Андрiю Андрiйовичу?
Тож ми з вами як-не-як, а... гниємо... Ми старi, добрi люди, що ллємо
пляшками горiлку... А тi, сучi дiти... Треба б хiба й нам щось таке...
П'янюче, отруйне, щоб кров заграла, щоб ми могли бити козака за те, що той
зi злими людьми... Що видає нас... Що продає... Та ж ми мовчимо. Нi?
Мовчимо! А Йон б'є його!
Тут Кiндрат рiзко урвав слова. Дивився на всiх своїми глибокими, малими
очима, що бiгали, нiби в слiпця. Здавалось, вiн намагається щось особливе
побачити. Здавалось, перед ними завiса димова й вiн швидко шукає мiсця,
куди б можна глянути й побачити. З його уст виривались i бризкали I
навкруги слова - спочатку смiшнi, потiм поважнi, ще потiм сердитi. Всi
дивилися на нього i, хоч у всiх очi п'янi, бачили, що Кiндрат паленiє не
тiльки вiд горiлки, але й сам вiд себе., У ньому вже щось засiло й
вимагало прояву. У ньому є другий Кiндрат, i це всi вiдчули.
Ну, але де його прояв? Це питання вже не раз ставив собi Володько. Це
розумiв також Сергiй. Рона над цим не думав, бо його думки йшли в iншому
напрямку, але йому не чуже розумiння дiйсностi. Хворої дiйсностi, п'яної й
нерозумної...
Одначе цього досить. Всiм обридає таке положення, й всi пiднiмають
чарки. Дзвенить шкло, переломлюється свiтло в чистiй рiдинi, горять
променистi очi, гримить сильна пiсня., Антiн, Демид, Олег - з другого боку
Кiндрат, Сергiй, а над всiм Рона.
Десь опiвночi всi вийшли. Глибока, чорна, мов угiль, нiч Все мовчить,
тiльки вiтер поволi по верхах дерев ступає зачiпаючи ту чи iншу галузку.
Але внизу кущi бозу, що от чують ронiвський будинок, мовчать зовсiм, I
молодi смеречки мовчать. Грабовий висад також стоїть непорушне й мовчки.
Далi садовi дерева - яблунi, що закривають гiллям i невидиме небо, творячи
темноту густим мороком.
Парубки йшли поволi. Спереду Володько й Олег. За ними сам Сергiй.
Кiндрат зiстався в ронiвської наймички. Антiн з Демидом обнялись, тупали
по вогкому снiгу й намагалися спiвати...
Трохи нижче над самою дорогою, де було кiлька кущiв лiщини, на стежцi
щось лежить. Щось чорне.... Володько й Олег насилу помiтили й майже
спiткнулись. Чорне миттю зривається й свiтить Володьковi в обличчя
електричним лiхтариком...
- Який чорт! - гукнув Володько. Але в той час зо всiх кущiв вибiгли
люди. Володько вiдчув на головi мiцнi удари чимсь твердим. Миттю пiдняв
руки й схопив чийсь кiлок. Вiд несподiванки з'явилось безлiч сили, рванув
кiлок через голову наперед, вiдчув на плечах тягар, але крутнувся, й тягар
спав. Кiлок зiстався в його руках. Був на пригiрку. Знизу бiгли проти
нього три чи чотири чорнi постатi, але вiн розмахнув кiлком i бив зверху
просто по головах. Бив пристрасно, з запалом... Чув, що влучає добре, i,
хоч це йшло швидко, вiдчув насолоду справжнього, небезпечного бою. Але
саме тодi його вдарено по головi. Раз, раз, раз!.. Чути, б'ють, хоч не
болить, тiльки бризнула кров i посочилася з-пiд кепки на чоло. Потiм хтось
схопив його кiлок. На голову падали все новi удари... Вiн пригнувся, й
кiлок виховзнув з його рук. Почав тiкати й бiг вниз понад проваллям
дороги. Не бачив нiчого, крiм снiгу пiд ногами, нiчого не чув i навiть
забув, що тут десь його товаришi. Здавалось, що вони десь зникли, а все,
що сталося, рухнуло на нього самого.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294