Тому доводи
- протесту Про те, що в даному разi строковий трудовий договiр
трансформувався в договiр, укладений на невизначений строк,
не заслуговують на увагу.
Що ж до рiшення Зарiчного районного народного суду
м. Сум вiд 28 травня 1990 р., яким Л. був поновлений на
роботi, то воно також не може свiдчити про наявнiсть укладе-1
ного з позивачем трудового договору на невизначений строк,
оскiльки це не випливау з рiшення i суд не вправi був про це
твердити. !
Вiдповiдно до п. 2 ст. 36 КЗпП закiнчення строку, на який
укладався трудовий договiр, у пiдставою для його припинення,
крiм випадкiв, коли трудовi вiдносини фактично тривають i
жодна з сторiн не поставила вимогу про єх припинення. iнших
обмежень для припинення трудового договору з цих пiдстав
законодавством не передбачено, i нiяких обовязкiв по працев-
лаштуванню звiльнюваних працiвникiв на адмiнiстрацiю пiд-
приумства, установи, органiзацiє закон не покладау, Тому й
останнiй довод протесту у необгрунтованим.
Оскiльки народний суд, з яким погодились суди касацiйноє
i наглядноє iнстанцiй, повно i всебiчно перевiрив усi обставини
справи, дав належну оцiнку всiм доказам i постановив законне
й обгрунтоване рiшення, судова колегiя Верховного Суду за-
лишила постановленi рiшення без змiни.
Не виконавши передбаченого ч. 2 ст. 40 i статтями 491 та 492
Кодексу законiв про працю Украєни обовязку щодо переве-
дення працiвника за його згодою на iншу роботу, адмiнiстрацiя
порушила встановленi законом гарантiє при розiрваннi трудо-
вого договору у звязку зi скороченням чисельностi або штату
працiвникiв
Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду
Украєни вiд 9 серпня 1989 р.
(витяг)
В. предявив позов до Донецького обласного комбiнату То-
вариства Червоного Хреста про поновлення на роботi та стяг-
нення заробiтноє плати за час вимушеного прогулу. Позивач
зазначав, що вiн працював у вiдповiдача старшим iнструктором
, 1 за розпорядженням адмiнiстрацiє був звiльнений з посади за
<. 1 ст. 40 КЗпП у звязку зi скороченням штату. Вважаючи-
[ звiльнення неправильним, вiн просив задовольнити його вимоги.
Справа розглядалася неодноразово.
Рiшенням судовоє колегiє Донецького обласного суду позов
i юволено.
У касацiйнiй скарзi вiдповiдач просив скасувати це рiшення,
ниажаючи, що суд без достатнiх пiдстав визнав позовнi вимоги
грунтованими.
Судова колегiя Верховного Суду Украєни касацiйну скаргу
задовольнила i в ухвалi про залишення рiшення без змiни
азала на таке.
i Судом встановлено, що у вiдповiдача справдi мало мiсце
iльнення працiвникiв у звязку зi скороченням штату. На
яс звiльнення В. вакантною була посада iнструктора, проте
iмiнiстрапiя не запропонувала єє позивачевi i при його звiль-
Вннi виходила лише з того, що вiн вiдмовився вiд запропоно-
iiює посади голови районного комiтету Товариства Червоного
єрсста. Вiдповiдно ж до вимог ст. 49 КЗпП адмiнiстрацiя була
довязана запропонувати позивачевi переведення на вакантну
i >саду в данiй органiзацiє. Не зробивши цього, вона порушила
гановленi законом гарантiє при розiрваннi трудового договору
iвязку зi скороченням штату. За таких обставин рiшенням
/ду позов задоволене обгрунтовано.
i ранила ст. 252 Кодексу законiв про працю Украєни про те,
110 звiльнення з iнiцiативи власника або уповноваженого ним
прiпну осiб, обраних до складу профспiлкових органiв, допу-
> мк ться, крiм додержання загального порядку, лише за згодою
и|м>фспiлкового органу, членами якого вони у, а голiв i членiв
профспiлкових органiв пiдприумств, крiм того, - лише за зго-
дою вiдповiдного обуднання профспiлок (вищестоящого-проф-
спiлкового органу), поширюються як на пiдприумства, так i на
установи, органiзацiє, в тому числi на навчальнi заклади
Ухвала судовоє колеги, в цивiльних справах Верховного Суду
Украєни вiд 22 вересня 1993 р.
(витяг)
У червнi 1992 р. С. предявив позов до липненськоє серед-
ньоє школи Волинськоє областi про поновлення на роботi та
стягнення заробiтноє плати за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що вiн працював у вiдповiдача вчителем
трудового навчання: Наказом вiд 13 червня 1992 р. йото нео-
бгрунтоване було звiльнено з роботи за вчинення аморального
проступку (нанесення побоєв дiтям) за п. З ст. 41 КЗпП.
Посилаючись на те, що звiльнення здiйснено без поперед-
ньоє згоди райкому галузевоє профспiлки i що справжньою його
причиною у помста за написання у квiтнi 1992 р. листа до
Волинського обкому галузевоє профспiлки про неправомiрнi, дiє
керiвництва школи, який перевiрявся на мiсцi комiсiую у складi
представникiв райвно, райкому та обкому галузевоє профспiлки
i правового iнспектора працi, позивач просив суд задовольнити
лого вимоги.
Рiшенням Луцького окружного суду вiд 9 жовтня 1992 р.,
залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє Волинського об-
ласного суду вiд 17 грудня 1992 р., в позовi вiдмовлено.
Постановою президiє Волинського обласного суду вiд 28
липня 1993 р. залишено без задоволенняпротест першого за-
. ступника Голови Верховного Суду Украєни.
У протестi в.о. Голови Верховного Суду Украєни ставиться
питання про скасування всiх судових рiшень i передачу справи
на новий розгляд.
Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.
Вiдмовляючи в позовi С., суд виходив з того, що факт
нанесення ним побоєв дiтям доведено показаннями ряду свiдкiв.
Показання ж вчителiв, якi заперечували це, не було взято до
- уваги, оскiльки, на думку суду, вони спростовуються пояснен-
нями учнiв та єх батькiв. Суд також вказав, що посилання
позивача на упереджене ставлення до нього керiвництва школи
не пiдтверджуються та що звiльнення проведене з додержанням
вимог закону.
З цими висновками погодилися судова колегiя та президiя
обласного суду.
Проте з ними погодитися не можна.
Обгрунтовуючи своє вимоги, позивач посилався на те, що
- 18 -
його, як члена профкому школи, звiльнено без попередньоє
згоди вищестоящого профспiлкового органу, чим порушено га-
рантiє, передбаченi ст. 252 КЗпП.
Окружний суд у своуму рiшеннi не дав вiдповiдi на цей
довод, хоч i встановив, що такоє попередньоє згоди не було. Єє
було дано лише 9 жовтня 1992 р., тобто в день постановления
судового рiшення. Суд касацiйноє iнстанцiє не звернув уваги
на таке порушення ст. 203 ЦПК Украєни судом першоє iн-
станцiє. Президiя обласного суду, залишаючи протест без за-
доволення, вважала, що попередня згода вищестоящого проф-
спiлкового органу вiдповiдно до ст. 252 КЗпП вимагауться лише
при звiльненнi членiв профкомiв виробничих пiдприумств. Про-
те така позицiя у помилковою. Адже ст. 252 КЗпП викладена
в редакцiє ст. 2 Закону СРСР вiд 10 грудня 1990 р. "Про
профспiлки, права та гарантiє єх дiяльностi", що набрав чин-
ностi з 1 сiчня 1991 р.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105
- протесту Про те, що в даному разi строковий трудовий договiр
трансформувався в договiр, укладений на невизначений строк,
не заслуговують на увагу.
Що ж до рiшення Зарiчного районного народного суду
м. Сум вiд 28 травня 1990 р., яким Л. був поновлений на
роботi, то воно також не може свiдчити про наявнiсть укладе-1
ного з позивачем трудового договору на невизначений строк,
оскiльки це не випливау з рiшення i суд не вправi був про це
твердити. !
Вiдповiдно до п. 2 ст. 36 КЗпП закiнчення строку, на який
укладався трудовий договiр, у пiдставою для його припинення,
крiм випадкiв, коли трудовi вiдносини фактично тривають i
жодна з сторiн не поставила вимогу про єх припинення. iнших
обмежень для припинення трудового договору з цих пiдстав
законодавством не передбачено, i нiяких обовязкiв по працев-
лаштуванню звiльнюваних працiвникiв на адмiнiстрацiю пiд-
приумства, установи, органiзацiє закон не покладау, Тому й
останнiй довод протесту у необгрунтованим.
Оскiльки народний суд, з яким погодились суди касацiйноє
i наглядноє iнстанцiй, повно i всебiчно перевiрив усi обставини
справи, дав належну оцiнку всiм доказам i постановив законне
й обгрунтоване рiшення, судова колегiя Верховного Суду за-
лишила постановленi рiшення без змiни.
Не виконавши передбаченого ч. 2 ст. 40 i статтями 491 та 492
Кодексу законiв про працю Украєни обовязку щодо переве-
дення працiвника за його згодою на iншу роботу, адмiнiстрацiя
порушила встановленi законом гарантiє при розiрваннi трудо-
вого договору у звязку зi скороченням чисельностi або штату
працiвникiв
Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду
Украєни вiд 9 серпня 1989 р.
(витяг)
В. предявив позов до Донецького обласного комбiнату То-
вариства Червоного Хреста про поновлення на роботi та стяг-
нення заробiтноє плати за час вимушеного прогулу. Позивач
зазначав, що вiн працював у вiдповiдача старшим iнструктором
, 1 за розпорядженням адмiнiстрацiє був звiльнений з посади за
<. 1 ст. 40 КЗпП у звязку зi скороченням штату. Вважаючи-
[ звiльнення неправильним, вiн просив задовольнити його вимоги.
Справа розглядалася неодноразово.
Рiшенням судовоє колегiє Донецького обласного суду позов
i юволено.
У касацiйнiй скарзi вiдповiдач просив скасувати це рiшення,
ниажаючи, що суд без достатнiх пiдстав визнав позовнi вимоги
грунтованими.
Судова колегiя Верховного Суду Украєни касацiйну скаргу
задовольнила i в ухвалi про залишення рiшення без змiни
азала на таке.
i Судом встановлено, що у вiдповiдача справдi мало мiсце
iльнення працiвникiв у звязку зi скороченням штату. На
яс звiльнення В. вакантною була посада iнструктора, проте
iмiнiстрапiя не запропонувала єє позивачевi i при його звiль-
Вннi виходила лише з того, що вiн вiдмовився вiд запропоно-
iiює посади голови районного комiтету Товариства Червоного
єрсста. Вiдповiдно ж до вимог ст. 49 КЗпП адмiнiстрацiя була
довязана запропонувати позивачевi переведення на вакантну
i >саду в данiй органiзацiє. Не зробивши цього, вона порушила
гановленi законом гарантiє при розiрваннi трудового договору
iвязку зi скороченням штату. За таких обставин рiшенням
/ду позов задоволене обгрунтовано.
i ранила ст. 252 Кодексу законiв про працю Украєни про те,
110 звiльнення з iнiцiативи власника або уповноваженого ним
прiпну осiб, обраних до складу профспiлкових органiв, допу-
> мк ться, крiм додержання загального порядку, лише за згодою
и|м>фспiлкового органу, членами якого вони у, а голiв i членiв
профспiлкових органiв пiдприумств, крiм того, - лише за зго-
дою вiдповiдного обуднання профспiлок (вищестоящого-проф-
спiлкового органу), поширюються як на пiдприумства, так i на
установи, органiзацiє, в тому числi на навчальнi заклади
Ухвала судовоє колеги, в цивiльних справах Верховного Суду
Украєни вiд 22 вересня 1993 р.
(витяг)
У червнi 1992 р. С. предявив позов до липненськоє серед-
ньоє школи Волинськоє областi про поновлення на роботi та
стягнення заробiтноє плати за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що вiн працював у вiдповiдача вчителем
трудового навчання: Наказом вiд 13 червня 1992 р. йото нео-
бгрунтоване було звiльнено з роботи за вчинення аморального
проступку (нанесення побоєв дiтям) за п. З ст. 41 КЗпП.
Посилаючись на те, що звiльнення здiйснено без поперед-
ньоє згоди райкому галузевоє профспiлки i що справжньою його
причиною у помста за написання у квiтнi 1992 р. листа до
Волинського обкому галузевоє профспiлки про неправомiрнi, дiє
керiвництва школи, який перевiрявся на мiсцi комiсiую у складi
представникiв райвно, райкому та обкому галузевоє профспiлки
i правового iнспектора працi, позивач просив суд задовольнити
лого вимоги.
Рiшенням Луцького окружного суду вiд 9 жовтня 1992 р.,
залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє Волинського об-
ласного суду вiд 17 грудня 1992 р., в позовi вiдмовлено.
Постановою президiє Волинського обласного суду вiд 28
липня 1993 р. залишено без задоволенняпротест першого за-
. ступника Голови Верховного Суду Украєни.
У протестi в.о. Голови Верховного Суду Украєни ставиться
питання про скасування всiх судових рiшень i передачу справи
на новий розгляд.
Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.
Вiдмовляючи в позовi С., суд виходив з того, що факт
нанесення ним побоєв дiтям доведено показаннями ряду свiдкiв.
Показання ж вчителiв, якi заперечували це, не було взято до
- уваги, оскiльки, на думку суду, вони спростовуються пояснен-
нями учнiв та єх батькiв. Суд також вказав, що посилання
позивача на упереджене ставлення до нього керiвництва школи
не пiдтверджуються та що звiльнення проведене з додержанням
вимог закону.
З цими висновками погодилися судова колегiя та президiя
обласного суду.
Проте з ними погодитися не можна.
Обгрунтовуючи своє вимоги, позивач посилався на те, що
- 18 -
його, як члена профкому школи, звiльнено без попередньоє
згоди вищестоящого профспiлкового органу, чим порушено га-
рантiє, передбаченi ст. 252 КЗпП.
Окружний суд у своуму рiшеннi не дав вiдповiдi на цей
довод, хоч i встановив, що такоє попередньоє згоди не було. Єє
було дано лише 9 жовтня 1992 р., тобто в день постановления
судового рiшення. Суд касацiйноє iнстанцiє не звернув уваги
на таке порушення ст. 203 ЦПК Украєни судом першоє iн-
станцiє. Президiя обласного суду, залишаючи протест без за-
доволення, вважала, що попередня згода вищестоящого проф-
спiлкового органу вiдповiдно до ст. 252 КЗпП вимагауться лише
при звiльненнi членiв профкомiв виробничих пiдприумств. Про-
те така позицiя у помилковою. Адже ст. 252 КЗпП викладена
в редакцiє ст. 2 Закону СРСР вiд 10 грудня 1990 р. "Про
профспiлки, права та гарантiє єх дiяльностi", що набрав чин-
ностi з 1 сiчня 1991 р.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105