Одер-
жавши автомашину, Б. зразу ж передав єє в користування зятю, (
хоча сам може керувати нею. Цi обставини, як вважав суд,
свiдчать про те, що Б., оформляючи договiр дарування, фак-
тично продав автомашину своєй дочцi.
З цього ж виходила i судова колегiя та президiя обласного
суду, залишаючи рiшення народного суду без змiни. Проте з i,
таким висновком погодитися не можна.
Згiдно з ст. 86 Цивiльного кодексу власниковi належать
права володiння, користування i розпорядження майном у ме-
жах, встановлених законом. Вiдповiдно до цього ж закону влас- i
ник вправi подарувати належне йому майно, в тому числi й
автомашину. Чинним законодавством не передбачено, щоб при
посвiдченнi договору дарування сторони представляли нотарiу-
су докази про безоплатнiсть такого договору.
У вiдповiдностi з ст. 243 Цивiльного кодексу за договором
дарування одна сторона передау безоплатно iншiй сторонi май-
но у власнiсть. Отже, саме укладення договору дарування" у
доказом безоплатного вiдчуження майна.
Б. твердив, що, даруючи автомашину своєй дочцi, вiн не
мав намiру одержати будь-якi грошi, оскiльки матерiально за-
безпечений. Сам хе вiн людина похилого вiку, керувати авто-
машиною не може i нею не користууться. Даних про те, що
Б. мав намiр пiд виглядом договору дарування продати авто-
машину своєй дочцi, в справi також немау.
Та ж обставина, що Б. не представив доказiв, що за станом
здоровя не може керувати автомашиною i що машина була
подарована йому чоловiком сестри, який мiг єє подарувати своєм
дiтям, сама по собi не у пiдставою для вiдмовлення в посвiдченнi
договору дарування.
Виходячи з наведеного, судова колегiя Верховного Суду
УРСР протест заступника Голови Верховного Суду задоволь-
нила, рiшення народного суду Микитiвського району м. Гор-
лiвки, ухвалу судовоє колегiє Донецького обласного суду ска-
сувала, а справу направила в народний суд для нового розгляду
в iншому складi суддiв.
В даний час ст. 4 Закону Украєни "Про власнiсть".
Свiдоцтво про хворобу, видане евакогоспiталем, не у вiйсько-
вим документом, що посвiдчуу особу громадянина, тому факт
належностi такого свiдоцтва може встановлюватися у судовому
порядку
Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду
УРСР вiд 23 липня 1964 р.
(витяг)
Судова колегiя Верховного Суду УРСР, розглянувши в су-
довому засiданнi протест заступника Голови Верховного Суду
на ухвалу народного суду Очакiвського району та постанову
президiє Миколаєвського обласного суду в цiй справi, встано-
вила.
А. звернувся до суду з заявою про встановлення факту
належностi йому свiдоцтва про хворобу, виданого 22 липня
1945 р. евакогоспiталем на iмя Новiкова Василя Петровича.
А.. зазначав, що вiн народився вiд незареустрованого шлюбу
його матерi Н. з А., у звязку з чим мав прiзвище матерi.,
Пiзнiше батьки зареустрували шлюб i вiн почав носити прiзви-
ще А., але в деяких документах вказувалось його прiзвище по
матерi. У свiдоцтвi про хворобу, виданому евакогоспiталем 22
липня 1945 р., де вiн перебував на лiкуваннi, також зазначено
його прiзвище Новiков, через що вiн не може оформити одер-
жання пенсiє.
Ухвалою народного суду Очакiвського району його заяву
задоволене. Постановою президiє Миколаєвського обласного су-
ду ухвалу скасовано i провадження в справi закрито.
У протестi ставилося питання про скасування ухвали на-
родного суду та постанови президiє обласного суду i передачу
справи на новий розгляд. Протест пiдлягав задоволенню з таких
пiдстав.
Скасовуючи ухвалу народного суду та закриваючи провад-
ження в справi, президiя обласного суду посилалась на те, що
свiдоцтво про хворобу було видане комiсiую евакогоспiталю i
у вiйськовим документом, тому такий факт не може бути вста-
новлений судом. З даним висновком не можна погодитись. За
ч. З ст. 273 ЦПК не пiдлягають судовому розгляду справи про
встановлення факту належностi вiйськового квитка, тобто до-
кумента, що посвiдчуу особу громадянина. Свiдоцтво про хво-
робу, видане евакогоспiталем, не у таким документом, тому
факт його належностi може бути встановлений в судовому
порядку.
Проте не можна визнати правильною ухвалу народного су-
ду, оскiльки вона винесена без достатньоє перевiрки всiх об-
ставин справи. Як зазначалось вище, заявник в обгрунтування
своєх вимог вказував на те, що пiсля народження йому було
Присвоуно прiзвище Новiков, коли ж батьки зареустрували
шлюб, вiн почав носити прiзвище А., хоч в деяких документах
залишалось прiзвище Новiков. Проте письмових доказiв про це
у справi немау. Допитанi судом свiдки В: та К. пояснень з
цього приводу також не дали, а лише ствердили, що знають
батькiв заявника.
При новому розглядi справи належало урахувати неведене
та бiльш повно перевiрити всi обставини i вiдповiдно до вста-
новленого вирiшити справу.
Керуючись статтями 336, 337 ЦПК, судова колегiя Верхов-
ного Суду УРСР протест заступника Голови Верховного Суду
задовольнила, ухвалу народного суду Очакiвського району та
постанову президiє Миколаєвського обласного суду скасувала,
а справу направила до народного суду на новий розгляд.
Якщо при розглядi справи порядком окремого провадження
виникау спiр про право, пiдвiдомчий судовим органам, суд
залишау вказану заяву без розгляду та розяснюу заiнтере
сованим особам, що вони вправi подати позов на загальних
- пiдставах
Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду
УРСР вiд 8 квiтня 1981 р.
(витяг)
Т. звернулася до суду з заявою про встановлення факту
родинних вiдносин. Заявниця посилалася на те, що 11 липня
1975 р. у м. Севастополi померла єє рiдна сестра О. i вiдкрилася
спадщина на частину жилого будинку та на грошовий вклад в
ощаднiй касi. Спадкоумцiв першоє черги немау. Оскiльки у
свiдоцтвах про народження О. та єє (заявницi) рiзнi записи про
прiзвища та по батьковi, вона не. може одержати в нотарiальнiй
конторi свiдоцтво про право на спадщину. Посилаючись на цi
обставини, заявниця просила встановити факт, що вона та О.
у рiдними сестрами.
Справа судами розглядалася неодноразово. Останнiм
рiшенням судовоє колегiє Ворошиловградського обласного суду
вiд 28 жовтня 1980 р. заява Т. задоволена, вона визнана рiдною
сестрою О. У касацiйному порядку справа не розглядалася.
Рiшення судовоє колегiє обласного суду опротестоване в по-
рядку нагляду заступником Голови Верховного Суду УРСР.
Протест пiдлягав задоволенню з таких пiдстав.
Задовольняючи заяву Т. порядком окремого провадження,
судова колегiя обласного суду виходила з того, що свiдки А.,
К., С., Г. та 3. ствердили родиннi вiдносини Т. i О., як рiдних
сестер. Проте з такими висновками суду i розглядом справи
- 300 -
порядком окремого провадження погодитися не можна, оскiльки
постановлене судовою колегiую рiшення не вiдповiдау вимогам
закону.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105
жавши автомашину, Б. зразу ж передав єє в користування зятю, (
хоча сам може керувати нею. Цi обставини, як вважав суд,
свiдчать про те, що Б., оформляючи договiр дарування, фак-
тично продав автомашину своєй дочцi.
З цього ж виходила i судова колегiя та президiя обласного
суду, залишаючи рiшення народного суду без змiни. Проте з i,
таким висновком погодитися не можна.
Згiдно з ст. 86 Цивiльного кодексу власниковi належать
права володiння, користування i розпорядження майном у ме-
жах, встановлених законом. Вiдповiдно до цього ж закону влас- i
ник вправi подарувати належне йому майно, в тому числi й
автомашину. Чинним законодавством не передбачено, щоб при
посвiдченнi договору дарування сторони представляли нотарiу-
су докази про безоплатнiсть такого договору.
У вiдповiдностi з ст. 243 Цивiльного кодексу за договором
дарування одна сторона передау безоплатно iншiй сторонi май-
но у власнiсть. Отже, саме укладення договору дарування" у
доказом безоплатного вiдчуження майна.
Б. твердив, що, даруючи автомашину своєй дочцi, вiн не
мав намiру одержати будь-якi грошi, оскiльки матерiально за-
безпечений. Сам хе вiн людина похилого вiку, керувати авто-
машиною не може i нею не користууться. Даних про те, що
Б. мав намiр пiд виглядом договору дарування продати авто-
машину своєй дочцi, в справi також немау.
Та ж обставина, що Б. не представив доказiв, що за станом
здоровя не може керувати автомашиною i що машина була
подарована йому чоловiком сестри, який мiг єє подарувати своєм
дiтям, сама по собi не у пiдставою для вiдмовлення в посвiдченнi
договору дарування.
Виходячи з наведеного, судова колегiя Верховного Суду
УРСР протест заступника Голови Верховного Суду задоволь-
нила, рiшення народного суду Микитiвського району м. Гор-
лiвки, ухвалу судовоє колегiє Донецького обласного суду ска-
сувала, а справу направила в народний суд для нового розгляду
в iншому складi суддiв.
В даний час ст. 4 Закону Украєни "Про власнiсть".
Свiдоцтво про хворобу, видане евакогоспiталем, не у вiйсько-
вим документом, що посвiдчуу особу громадянина, тому факт
належностi такого свiдоцтва може встановлюватися у судовому
порядку
Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду
УРСР вiд 23 липня 1964 р.
(витяг)
Судова колегiя Верховного Суду УРСР, розглянувши в су-
довому засiданнi протест заступника Голови Верховного Суду
на ухвалу народного суду Очакiвського району та постанову
президiє Миколаєвського обласного суду в цiй справi, встано-
вила.
А. звернувся до суду з заявою про встановлення факту
належностi йому свiдоцтва про хворобу, виданого 22 липня
1945 р. евакогоспiталем на iмя Новiкова Василя Петровича.
А.. зазначав, що вiн народився вiд незареустрованого шлюбу
його матерi Н. з А., у звязку з чим мав прiзвище матерi.,
Пiзнiше батьки зареустрували шлюб i вiн почав носити прiзви-
ще А., але в деяких документах вказувалось його прiзвище по
матерi. У свiдоцтвi про хворобу, виданому евакогоспiталем 22
липня 1945 р., де вiн перебував на лiкуваннi, також зазначено
його прiзвище Новiков, через що вiн не може оформити одер-
жання пенсiє.
Ухвалою народного суду Очакiвського району його заяву
задоволене. Постановою президiє Миколаєвського обласного су-
ду ухвалу скасовано i провадження в справi закрито.
У протестi ставилося питання про скасування ухвали на-
родного суду та постанови президiє обласного суду i передачу
справи на новий розгляд. Протест пiдлягав задоволенню з таких
пiдстав.
Скасовуючи ухвалу народного суду та закриваючи провад-
ження в справi, президiя обласного суду посилалась на те, що
свiдоцтво про хворобу було видане комiсiую евакогоспiталю i
у вiйськовим документом, тому такий факт не може бути вста-
новлений судом. З даним висновком не можна погодитись. За
ч. З ст. 273 ЦПК не пiдлягають судовому розгляду справи про
встановлення факту належностi вiйськового квитка, тобто до-
кумента, що посвiдчуу особу громадянина. Свiдоцтво про хво-
робу, видане евакогоспiталем, не у таким документом, тому
факт його належностi може бути встановлений в судовому
порядку.
Проте не можна визнати правильною ухвалу народного су-
ду, оскiльки вона винесена без достатньоє перевiрки всiх об-
ставин справи. Як зазначалось вище, заявник в обгрунтування
своєх вимог вказував на те, що пiсля народження йому було
Присвоуно прiзвище Новiков, коли ж батьки зареустрували
шлюб, вiн почав носити прiзвище А., хоч в деяких документах
залишалось прiзвище Новiков. Проте письмових доказiв про це
у справi немау. Допитанi судом свiдки В: та К. пояснень з
цього приводу також не дали, а лише ствердили, що знають
батькiв заявника.
При новому розглядi справи належало урахувати неведене
та бiльш повно перевiрити всi обставини i вiдповiдно до вста-
новленого вирiшити справу.
Керуючись статтями 336, 337 ЦПК, судова колегiя Верхов-
ного Суду УРСР протест заступника Голови Верховного Суду
задовольнила, ухвалу народного суду Очакiвського району та
постанову президiє Миколаєвського обласного суду скасувала,
а справу направила до народного суду на новий розгляд.
Якщо при розглядi справи порядком окремого провадження
виникау спiр про право, пiдвiдомчий судовим органам, суд
залишау вказану заяву без розгляду та розяснюу заiнтере
сованим особам, що вони вправi подати позов на загальних
- пiдставах
Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду
УРСР вiд 8 квiтня 1981 р.
(витяг)
Т. звернулася до суду з заявою про встановлення факту
родинних вiдносин. Заявниця посилалася на те, що 11 липня
1975 р. у м. Севастополi померла єє рiдна сестра О. i вiдкрилася
спадщина на частину жилого будинку та на грошовий вклад в
ощаднiй касi. Спадкоумцiв першоє черги немау. Оскiльки у
свiдоцтвах про народження О. та єє (заявницi) рiзнi записи про
прiзвища та по батьковi, вона не. може одержати в нотарiальнiй
конторi свiдоцтво про право на спадщину. Посилаючись на цi
обставини, заявниця просила встановити факт, що вона та О.
у рiдними сестрами.
Справа судами розглядалася неодноразово. Останнiм
рiшенням судовоє колегiє Ворошиловградського обласного суду
вiд 28 жовтня 1980 р. заява Т. задоволена, вона визнана рiдною
сестрою О. У касацiйному порядку справа не розглядалася.
Рiшення судовоє колегiє обласного суду опротестоване в по-
рядку нагляду заступником Голови Верховного Суду УРСР.
Протест пiдлягав задоволенню з таких пiдстав.
Задовольняючи заяву Т. порядком окремого провадження,
судова колегiя обласного суду виходила з того, що свiдки А.,
К., С., Г. та 3. ствердили родиннi вiдносини Т. i О., як рiдних
сестер. Проте з такими висновками суду i розглядом справи
- 300 -
порядком окремого провадження погодитися не можна, оскiльки
постановлене судовою колегiую рiшення не вiдповiдау вимогам
закону.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105