ін. Римська імперія втрачала
свою економічну єдність. Постійно посилювався натиск вар-
варів.
Стародавні римляни залишили людству величезну спадщи-
ну, якою уміло скористалися перш за все європейські народи.
На руїнах Стародавнього Риму виросла згодом європейська
християнська цивілізація.
Запитання і завдання для самоперевірки
1. Охарактеризуйте основні етапи господарської еволюції
первісного суспільства.
2- Перелічіть фактори, що зумовили перехід від привлас-
нюючого до відтворюючого господарства в період первісної
доби.
3. Які ви знаєте країни східного рабства? Розкрийте його
особливості.
4. Які галузі виробництва розвинули стародавні греки?
Якого рівня досягли їхня торгівля, фінанси, кредит?
родавньою Грецією нових земель.
6. Чому господарство Стародавнього Риму називають кла-
сичним?
7. Що вам відомо про римське сільське господарство, ремес-
ло, внутрішню і зовнішню торгівлю?
8. В чому полягала суть колонату?
9. Якими були економічні причини занепаду античного
рабовласницького суспільства?
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇН
ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В ЕПОХУ
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (V — XV ст.)
1. Основні риси та періодизація феодального
господарства
Господарство епохи середньовіччя (феодальне господарство)
характеризується перш за все пануванням приватної власності
на землю. Основний дохід, а відтак і можливість вижити, люди
отримували від землі, яка вважалася головним багатством.
Особи, які нею володіли, як правило, панували в суспільстві.
Ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалася на
васальних зв'язках, призводила до протиріччя між великою
власністю на землю і дрібним селянським володінням, яке
зберігалося. Селяни знаходилися в особистій, поземельній, су-
дово-адміністративній і військово-політичній залежності від
землевласників. Домінувало натуральне господарство. Обмін
відігравав другорядну роль. Майже всі багатства суспільства
створювалися ручною працею. Знаряддя праці були примітив-
ними. Енергія вітру і рік, вугілля і деревини почала викорис-
товуватися лише в пізньому середньовіччі і спочатку дуже
обмежено.
Місце людини в суспільстві, як правило, визначалося не її
особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйо-
ра ставав сеньйором, син селянина — селянином, син ремісни-
ка — ремісником.
Отже, в основі середньовічного господарства лежала влас-
ність феодалів на землю і їх неповна власність на виробників
— закріпачених селян. Селяни наділялися землею і мали своє
господарство. Користуючись землею феодала як наділом, вони
зобов'язані були за це обробити панську землю за допомогою
своїх знарядь або віддавати йому додатковий продукт своєї
праці — ренту (з лат. — повертаю, сплачую). Відомі три фор-
ми феодальної ренти: відробіткова (панщина), продуктова (на-
туральний оброк), грошова (грошовий оброк).
Основними формами господарської діяльності були: фео-
ремісничий цех, торгова гільдія. В цілому економіка була аграр-
но-ремісничою, що єднало її з господарством стародавніх циві-
лізацій і дало підставу називати цивілізацію, яка існувала до
кінця XV ст., аграрно-ремісничою, а суспільство — традиційним.
Розвиток господарства епохи середньовіччя можна поділити
на три періоди. У ранньому середньовіччі (V — X ст.) сфор-
мувалися і утвердилися визначальні риси феодального госпо-
дарства (період генези). XI — XV ст. — період зрілості фео-
дального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст,
ремесла і товарного виробництва. У пізньому середньовіччі
(XVI — перша половина XVIII ст.) зароджується ринкове гос-
подарство, з'являються ознаки індустріальної цивілізації. (Про
останній період — в наступному розділі.)
2. Форми землеволодіння та соціально-еконо-
мічні відносини в епоху середньовіччя
Генеза та розвиток нових господарських форм в середньо-
вічній Європі мали універсальні ознаки. Вони формувалися в
основному на соціально-економічній спадщині Римської імпе-
рії та господарських досягненнях германських племен.
Становлення середньовічного господарства яскраво просте-
жується на прикладі Королівства франків (V — IX ст.), яке
було створене германськими племенами франків на території
колишньої римської провінції — Північної Галлії (сучасної
Франції), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи.
У V — VI ст. у Франкському королівстві відбувався про-
цес трансформації родової землеробської громади на сусідську
— марку, в якій переважало індивідуальне сімейне госпо-
дарство — основна виробнича ланка франкської общини. Вся
земля знаходилася у колективній власності громади. У спа-
док (синам, братам померлого) передавалися наділи орної землі,
сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. Мала місце
приватна власність, яка поширювалася на будинок з присадиб-
ною ділянкою землі та рухоме майно. Неподільні угіддя були
спільною власністю членів громади. Права відчуження (вільно-
го розпорядження) землі франки не знали.
Майнова та соціальна диференціація, яка мала місце у фран-
ків раніше, значно посилилася після завоювання та колонізації
Галлії. Значну частину землі та інших багатств отримали
королі, знать, дружинники. Одночасно відбувалося розорення
господарства тих членів громади, які загинули на війні, а та-
кож внаслідок хвороб, епідемій та інших причин. Посилював-
ся дуалізм між колективною власністю та парцелярними (ін-
дивідуальними) господарствами. Поступово спадкові наділи
збільшувалися і перетворювалися на алод — приватну сімей-
ну власність, яка вільно відчужувалася — продавалася, обміню-
валася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади (мар-
ки). Марка базувалася, таким чином, на приватній власності
на орні землі, колективній власності на угіддя, на вільній праці
її членів. Одночасно зберігалася земельна власність галло-
римського населення та церкви. Продовжувало діяти римське
законодавство, яке оберігало цю власність. Разом з тим зроста-
ло землеволодіння франкських королів та знаті.
У VIII — IX ст. у Королівстві франків аграрні відносини
пройшли складну еволюцію, каталізатором якої стали постійні
війни та посилення ролі держави в економічному житті. Оскіль-
ки війни та військова служба були надто обтяжливими для
селянства і призводили до їхнього розорення, всенародне ополчен-
ня втратило своє значення. Основою тогочасного війська, служба
в якому була престижною, стали важкоозброєні кінні воїни-
рицарі. Карл Мартелл, король Франкської держави (714—
751 рр.) провів військово-аграрну реформу. Суть її полягала
у наданні воїнам-рицарям пожиттєвих земельних наділів —
бенефіцїів — за умови виконання ними військової служби і
васальної присяги на вірність королеві-сеньйорові.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88
свою економічну єдність. Постійно посилювався натиск вар-
варів.
Стародавні римляни залишили людству величезну спадщи-
ну, якою уміло скористалися перш за все європейські народи.
На руїнах Стародавнього Риму виросла згодом європейська
християнська цивілізація.
Запитання і завдання для самоперевірки
1. Охарактеризуйте основні етапи господарської еволюції
первісного суспільства.
2- Перелічіть фактори, що зумовили перехід від привлас-
нюючого до відтворюючого господарства в період первісної
доби.
3. Які ви знаєте країни східного рабства? Розкрийте його
особливості.
4. Які галузі виробництва розвинули стародавні греки?
Якого рівня досягли їхня торгівля, фінанси, кредит?
родавньою Грецією нових земель.
6. Чому господарство Стародавнього Риму називають кла-
сичним?
7. Що вам відомо про римське сільське господарство, ремес-
ло, внутрішню і зовнішню торгівлю?
8. В чому полягала суть колонату?
9. Якими були економічні причини занепаду античного
рабовласницького суспільства?
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇН
ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В ЕПОХУ
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (V — XV ст.)
1. Основні риси та періодизація феодального
господарства
Господарство епохи середньовіччя (феодальне господарство)
характеризується перш за все пануванням приватної власності
на землю. Основний дохід, а відтак і можливість вижити, люди
отримували від землі, яка вважалася головним багатством.
Особи, які нею володіли, як правило, панували в суспільстві.
Ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалася на
васальних зв'язках, призводила до протиріччя між великою
власністю на землю і дрібним селянським володінням, яке
зберігалося. Селяни знаходилися в особистій, поземельній, су-
дово-адміністративній і військово-політичній залежності від
землевласників. Домінувало натуральне господарство. Обмін
відігравав другорядну роль. Майже всі багатства суспільства
створювалися ручною працею. Знаряддя праці були примітив-
ними. Енергія вітру і рік, вугілля і деревини почала викорис-
товуватися лише в пізньому середньовіччі і спочатку дуже
обмежено.
Місце людини в суспільстві, як правило, визначалося не її
особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйо-
ра ставав сеньйором, син селянина — селянином, син ремісни-
ка — ремісником.
Отже, в основі середньовічного господарства лежала влас-
ність феодалів на землю і їх неповна власність на виробників
— закріпачених селян. Селяни наділялися землею і мали своє
господарство. Користуючись землею феодала як наділом, вони
зобов'язані були за це обробити панську землю за допомогою
своїх знарядь або віддавати йому додатковий продукт своєї
праці — ренту (з лат. — повертаю, сплачую). Відомі три фор-
ми феодальної ренти: відробіткова (панщина), продуктова (на-
туральний оброк), грошова (грошовий оброк).
Основними формами господарської діяльності були: фео-
ремісничий цех, торгова гільдія. В цілому економіка була аграр-
но-ремісничою, що єднало її з господарством стародавніх циві-
лізацій і дало підставу називати цивілізацію, яка існувала до
кінця XV ст., аграрно-ремісничою, а суспільство — традиційним.
Розвиток господарства епохи середньовіччя можна поділити
на три періоди. У ранньому середньовіччі (V — X ст.) сфор-
мувалися і утвердилися визначальні риси феодального госпо-
дарства (період генези). XI — XV ст. — період зрілості фео-
дального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст,
ремесла і товарного виробництва. У пізньому середньовіччі
(XVI — перша половина XVIII ст.) зароджується ринкове гос-
подарство, з'являються ознаки індустріальної цивілізації. (Про
останній період — в наступному розділі.)
2. Форми землеволодіння та соціально-еконо-
мічні відносини в епоху середньовіччя
Генеза та розвиток нових господарських форм в середньо-
вічній Європі мали універсальні ознаки. Вони формувалися в
основному на соціально-економічній спадщині Римської імпе-
рії та господарських досягненнях германських племен.
Становлення середньовічного господарства яскраво просте-
жується на прикладі Королівства франків (V — IX ст.), яке
було створене германськими племенами франків на території
колишньої римської провінції — Північної Галлії (сучасної
Франції), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи.
У V — VI ст. у Франкському королівстві відбувався про-
цес трансформації родової землеробської громади на сусідську
— марку, в якій переважало індивідуальне сімейне госпо-
дарство — основна виробнича ланка франкської общини. Вся
земля знаходилася у колективній власності громади. У спа-
док (синам, братам померлого) передавалися наділи орної землі,
сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. Мала місце
приватна власність, яка поширювалася на будинок з присадиб-
ною ділянкою землі та рухоме майно. Неподільні угіддя були
спільною власністю членів громади. Права відчуження (вільно-
го розпорядження) землі франки не знали.
Майнова та соціальна диференціація, яка мала місце у фран-
ків раніше, значно посилилася після завоювання та колонізації
Галлії. Значну частину землі та інших багатств отримали
королі, знать, дружинники. Одночасно відбувалося розорення
господарства тих членів громади, які загинули на війні, а та-
кож внаслідок хвороб, епідемій та інших причин. Посилював-
ся дуалізм між колективною власністю та парцелярними (ін-
дивідуальними) господарствами. Поступово спадкові наділи
збільшувалися і перетворювалися на алод — приватну сімей-
ну власність, яка вільно відчужувалася — продавалася, обміню-
валася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади (мар-
ки). Марка базувалася, таким чином, на приватній власності
на орні землі, колективній власності на угіддя, на вільній праці
її членів. Одночасно зберігалася земельна власність галло-
римського населення та церкви. Продовжувало діяти римське
законодавство, яке оберігало цю власність. Разом з тим зроста-
ло землеволодіння франкських королів та знаті.
У VIII — IX ст. у Королівстві франків аграрні відносини
пройшли складну еволюцію, каталізатором якої стали постійні
війни та посилення ролі держави в економічному житті. Оскіль-
ки війни та військова служба були надто обтяжливими для
селянства і призводили до їхнього розорення, всенародне ополчен-
ня втратило своє значення. Основою тогочасного війська, служба
в якому була престижною, стали важкоозброєні кінні воїни-
рицарі. Карл Мартелл, король Франкської держави (714—
751 рр.) провів військово-аграрну реформу. Суть її полягала
у наданні воїнам-рицарям пожиттєвих земельних наділів —
бенефіцїів — за умови виконання ними військової служби і
васальної присяги на вірність королеві-сеньйорові.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88