Виростали міста із боярських поселень, часто у них перетво-
рювалися окремі села. Найбільше міст виникало на перетині
сухопутних торговельних шляхів, а також на берегах судно-
плавних річок — Дніпра, Дністра, Дону, Волги та їхніх приток.
XI — XIII ст. — це період урбанізації Русі і найбільшого
розквіту її міст. Літопис "Повість временних літ" нараховує у
XIII ст. майже 300 міст. У них проживали 13—15% населення.
Місто, як правило, складалося з кількох частин: власне міста,
оточеного стіною, яке називалося ще "дитинцем" і передмістя,
що виникло внаслідок нових поселень і в якому проживали
ремісники, торговельники, розміщувалися склади, майстерні
тощо. Стіни міста були, як правило, дерев'яні, хоча трапляли-
ся й кам'яні, з вежами, брамами. Передмістя ділилися на кінці,
а кінці — на вулиці. Міські будівлі були дерев'яні, а церкви
— кам'яні або дерев'яні. Літопис згадує про будівництво мос-
ту через Дніпро у 1115 р. за князювання Володимира Моно-
маха. Внаслідок дерев'яного характеру забудови міст, у них
досить часто виникали пожежі.
Керівними особами в місті були: в стольному — князь, який
тримав біля себе тіуна, в нестольному — посадник, який та-
кож мав тіуна; тисячник, сотник, десятник, старости кінців,
вулиць, старости для окремих промислів. Крім місцевих жи-
телів, у містах проживали іноземні громадяни: євреї, німці,
поляки та ін.
Міста належали державі, церкві та князям. З волі міських
урядників чи правителів на міщан накладалися податки та
різні повинності. Міста зберігали тісний зв'язок з сільським
господарством.
Ремесла. Київська Русь славилася майстрами-ремісника-
ми та їхніми виробами. Існувало понад 60 видів ремесел. Важ-
ливою галуззю ремесла була металургія та обробка заліза. Мала
місце спеціалізація ковальської справи. Основна продукція —
сокири, серпи, коси, нараменники, лопати, ножі, цвяхи, підкови,
замки, ключі, гаки, обручі тощо. Виготовлення зброї та військо-
вої амуніції займало провідне місце.
Ливарна справа, центрами якої були Київ, Володимир, Чер-
нігів та інші міста, досягла значних успіхів, особливо після
прийняття християнства. Будівництво церков, соборів, монас-
тирів сприяло виготовленню предметів релігійного призначен-
ня, розвитку ювелірного мистецтва. Руські ремісники вироб-
ляли прикраси способом чеканки срібла і золота, волочіння
дроту, виготовлення назерні, філіграні, застосовувалась техні-
ка позолоти, оздоблення черню і т. ін.
Успішно розвивалося гончарство, широко поширене і в міс-
тах, і в селах. Вироблялася цегла — плінфа, високоякісний
будівельний матеріал, з якої будувалися собори, церкви, фор-
теці та палаци.
Високого рівня розвитку досягло склоробне виробництво,
обробка дерева, з якого робили все: вози, колеса, човни, діжки,
бодні, відра, корита, ложки, колиски, меблі та ін. Добре розви-
валися кравецтво і шевство. Та найбільший успіх мали зодчі
— будівельники, архітектори Київської Русі.
В організації ремесла визначним явищем була спеціаліза-
ція та існування корпорацій, спілок. Так, наприклад, у Києві
була спілка візників, що возили дерево з київської пристані,
корпорація тесль — "дереводілів" (так їх називає літопис). У
таких спілках могли працювати вільні майстри — ремісники
чи наймані працівники, чи навіть княжі ремісники — невільни-
ки, холопи. Є дані про те, що професійні спілки ремісників
називалися на Русі дружиною і були зародками цехів.
Монголо-татарська навала призвела до тимчасового занепаду
ремесла.
Торгівля. У господарському житті Київської Русі важливе
значення мала торгівля: внутрішня і особливо зовнішня. Внут-
рішня торгівля забезпечувала обмін між сільськогосподар-
ськими і ремісничими виробниками. Велася вона переважно
на міських торгах, у визначені дні тижня, у більших містах —
щоденно. На торгах можна було придбати зерно, хліб, овочі,
фрукти, рибу, м'ясо, молоко, сіль, а також ремісничі вироби. У
цілому внутрішня торгівля розвивалася повільно.
Зовнішня торгівля була краще розвиненою. Через Київську
проходило кілька міжнародних торговельних шляхів,
серед яких особливе місце займав шлях "із варяг у греки".
Проходив він по Дніпру, його притоках, з'єднував Балтійське
і Чорне моря. На цьому шляху виросли великі міста: Київ,
Великий Новгород (на Дніпрових притоках: Смоленськ, Лю-
беч, Чернігів, Вишгород) таін. Новгородські купці торгували з
німцями, нідерландцями. Добиралися до Уральського хребта,
де скуповували хутро, шкіри та іншу сировину і збували її в
прибалтійських країнах. З вигодою торгували із киянами.
Важливими торговими шляхами були Соляний і Залозний,
які з'єднували Київську Русь з Кримським узбережжям Чор-
ного моря та Кавказом.
У Києві, за свідченням літописців та іноземних очевидців,
було багато складів, а саме місто — важливим центром грець-
кої (візантійської) торгівлі. До Візантії руські купці вивози-
ли мед, віск, хутро, мечі; у меншій кількості хліб та ліс. При-
возили дорогі тканини, заморську зброю, південні фрукти, пря-
нощі, дорогоцінні ювелірні вироби, прикраси, художній посуд
тощо.
Через Київ, Нижній Новгород зносилися русичі з країнами
Сходу — Хозарським каганатом, Булгарським царством, се-
редньоазіатськими та арабськими країнами. Про це свідчать
як археологічні, так і писемні згадки. Асортимент товарів, що
обмінювалися, був надзвичайно багатим.
Руські купці торгували із країнами Центральної та Захід-
ної Європи: Чехією, Польщею, придунайськими країнами. Вони
бували на торгах Франції, Італії і навіть Іспанії. Досить ста-
більними були торгові зв'язки із німецькими князівствами.
Зовнішня торгівля Київської Русі своїми успіхами завдя-
чувала вигідному географічному розташуванню. Участь у ній
брали не лише купці, а й державні провідники. Князі й бояри
збирали данину від своїх підданих, і вона не тільки задоволь-
няла їхні особисті потреби, а й була об'єктом вивозу.
Монголо-татарська навала змінила напрямки і характер зов-
нішньої торгівлі Східної Європи, в т. ч. Київської Русі. Зов-
нішня торгівля мала неабияке значення для культурного роз-
витку Київської держави. Відбувався інтенсивний обмін духов-
ними, культурними цінностями між сусідніми народами. У
Русь у великій кількості поступали книги, ікони, інші цінності.
Гроші. У Київській державі існувала досить розвинена гро-
шова система. Головну роль у розрахунках та обміні відігра-
вала срібна гривня. Походження терміна виводять від "гри-
ви" — волосся, отже (на думку М. Грушевського) у первісно-
му вигляді гривня — це намисто із срібла, чи обруч. Спочатку
обруч міг бути мірою ваги, а згодом став грошовою одиницею.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88