Таким чином, після ліквідації кріпосного права в Росії й
Україні прискорився економічний розвиток, завершився про-
мисловий переворот. В Україні він мав свої особливості. Пер-
ший етап промислового перевороту відбувався в умовах пану-
вання кріпосницьких порядків, що гальмувало його здійснен-
ня. Почався переворот у харчовій галузі промисловості, при-
чому на поміщицьких мануфактурах. Машинобудування в
Україні мало яскраво виражену сільськогосподарську спрямо-
ваність. Залізничне будівництво, як і розвиток господарства в
цілому, було підпорядковане колонізаторським, військово-стра-
тегічним міркуванням царського уряду Росії.
2. Аграрна реформа 1848 р. в Австрійській
імперії і в Західній Україні
Панщинна система господарювання в Східній Галичині
Закарпатті та Буковині, що входили до складу Австрійської
імперії, була так само, як і в Східній Україні, малоефективною,
гальмувала розвиток господарства і вимагала ліквідації кріпац-
тва. Хоча становище західноукраїнських селян порівняно з
їхніми земляками в Російській імперії було значно кращим.
Габсбурги-реформатори прагнули покращити стан селянства
— найчисельнішого класу імперських підданих, а отже, голов-
ного джерела збирання податків для державної казни. Ніде в
Австрійській імперії визискування селянства не набрало та-
ких потворних форм, як в Галичині: під час літніх сільсько-
господарських робіт панщина тут досягала 6 днів на тиждень.
Тому в 1781—1782 рр. імператор Йосиф II проголосив свої-
ми патентами ряд змін в аграрній сфері краю, які передбача-
ли: звільнення селян від особистої залежності від поміщиків;
суд над селянами мав здійснювати не пан, а спеціально при-
значений державний чиновник; чітко визначався розмір пан-
щини — до ЗО днів на рік; заборонялося збільшення поміщиць-
ких землеволодінь за рахунок "прирізки" селянських земель;
сільським лихварям (як правило, євреям), які відмовлялися
займатися сільським господарством, заборонялося прожива-
ти у селі тощо.
Найголовнішим наслідком йосифінських реформ було те,
що вони хоч і не ліквідували соціального конфлікту між поміщи-
ками і селянами, все ж перевели його в сферу закону. Хоча
селянські бунти раз за разом вибухали в Галичині, але здебільшо-
го селяни у боротьбі з поміщиками вдавалися не до вил і соки-
ри, а до захисту закону. До середини XIX ст. у Східній Галичи-
ні практично не було села, яке б не судилося зі своїм поміщиком.
Проте тривалий час панщина була вигідною панівним вер-
ствам Австрійської монархії — німцям, полякам, євреям, як і
колоніальний статус західноукраїнських земель в цілому. Тому
після смерті Йосифа II його наступники звели реформи на-
нівець, зокрема селянські повинності зросли майже вдвічі.
Галичина була "хлібною коморою" для Австрії й Німеччини.
Вона експортувала велику кількість збіжжя з панських маєт-
ків, що приносило чималий зиск. Разом з тим, сільське насе-
лення Східної Галичини періодично голодувало. І головна
причина цього голодування у тому, що 43% орної землі нале-
жало польським та іншим панам-дідичам, яких налічувало-
ся дещо більше ніж 50 тис., тоді як на майже 2 млн 700 тис,
селян припадало 57% орної землі. Не дивно, що у першій
половині XIX ст. по Західній Україні прокотився ряд селян-
ських повстань і заворушень, які супроводжувалися пожежа-
ми та масовими вбивствами панів.
Поштовхом до ліквідації панщини стали революційні події
1848 р. в Австрії та інших країнах Західної та Центральної
Європи. 18 березня 1848 р. угорський сейм видав закон про
скасування панщини в країні, у т. ч. і в Закарпатті. 17 квітня
1848 р. австрійський уряд оголосив про скасування панщи-
ни в Галичині. Рішенням уряду від 1 липня 1848 року цей
закон було поширено на Буковину.
Закон (патент) про ліквідацію панщини в Галичині було
проголошено народові 22 квітня 1848 року на Великдень.
Селяни оголошувалися вільними громадянами держави і звіль-
нялися від панщинних повинностей.
7 вересня 1848 року віденський парламент ліквідував при-
мусову закупівлю селянами горілки та інших міцних напоїв,
правом на виробництво і реалізацію яких (право пропінації)
володіли поміщики.
Селянин, як і поміщик, ставав власником землі. Як ком-
пенсацію за ліквідацію панщини пани-дідичі отримували від-
шкодування з державної скарбниці. Вони звільнялися від
опікунських обов'язків над селянами (від обов'язку допома-
гати на випадок стихійного лиха, епідемій тощо). Держава
звільнила поміщиків від окремих податків. За панами зали-
шилися сервітутні володіння (ліси, пасовища, луки і т. ін.).
Селяни за користування сервітутами повинні були заплатити
певну суму панам на основі добровільних угод з ними. Па-
тент 1853 р. почав регулювати сервітутні відносини, але мало
чим допоміг селянству: більшість сервітутних судових про-
цесів селяни програли поміщикам.
Таким чином, скасування панщини було проведене з пов-
ним нехтуванням інтересів селянської верстви. Крім грошо-
вого відшкодування за землю, селяни змушені були платити
за користування сервітутами, що робило їх залежними від панів
у господарському відношенні.
Невирішеним залишалося питання "права на пропінацію".
Пани зуміли обійти закон від 7 вересня 1848 р. і далі ви-
користовували "право пропінації" у своїх корисних цілях. Так,
у 1860 р. дохід від пропінації становив 5 млн ринських що-
річно. А у 70-х роках селяни змушені були викупляти право
на пропінацію.
Незважаючи на перелічені недоліки, аграрна реформа в ціло-
му сприяла розвитку господарства, розчистила шлях для інтен-
сифікації сільськогосподарського виробництва, формування
індустріального суспільства.
3. Селянська реформа 1861 р. в Росії
та її здійснення в Україні
Передумови скасування кріпосного права в Росії і Україні
визрівали впродовж тривалого часу. Його ліквідації вимага-
ли перш за все аграрні відносини, які свідчили про кризу
панщинної системи господарювання. У першій половині XIX ст.
посилюється занепад поміщицьких господарств. Праця се-
лян-кріпаків ставала малопродуктивною. Хліборобство вело-
ся традиційними методами, екстенсивним шляхом. Разом з
тим промислова революція та початок індустріалізації в краї-
нах Західної Європи та в Росії вимагали збільшення вироб-
ництва сільськогосподарської продукції, зерна насамперед.
Кріпосництво було основним гальмом у розвитку сільського
господарства, промисловості. Це добре розуміли панівні кола
Росії.
Проти кріпосного права виступили селяни — найважливі-
ша і найчисельніша суспільно-політична сила імперії. Упро-
довж чотирьох років (1848—1851) у Київській, Подільській і
Волинській губерніях селянські бунти ставали все частіши-
ми.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88