Перехідні економіки лише наближаються до ринку як уста-
леної форми господарювання, приватний, недержавний сектор
перебуває на етапі становлення, зміцнення й набуття легіти-
мації. Із закінченням цього процесу виникне відносно завер-
шена економіка, яка, як перехідна, розвиватиметься через зміни
вже на власній основі.
2. Країни, що розвиваються
Розпад колоніальної системи після другої світової війни —
одна з визначних подій сучасної історії. Цей процес умовно
можна поділити на три етапи. Перший, з 1945 р. до середини
50-х років, коли в основному відбулося визволення Азії. Дру-
гий, з половини 50-х до середини 60-х років, призвів до появи
незалежних держав у Північній та Тропічній Африці. Третій
етап, з 1965 до 1990 рр., завершив деколонізацію півдня "чор-
ного континенту".
З розпадом колоніальної системи відкрилися перспективи
для суверенного розвитку десятків нових держав в Азії, Аф-
риці, Латинській Америці. Вони займають понад 60% тери-
торії Землі, де проживає 77% світового населення. Тут зосе-
реджено 89,3% розвіданих світових запасів нафти й 50,5% —
газу. Більше 50% світових запасів і видобутку марганцевої
руди, хромітів, ванадію, золота, платини, алмазів припадає тільки
на країни Африки. За роки незалежності ці країни здійснили
складні соціально-економічні перетворення, досягли певних
успіхів у створенні основ національної економіки. Проте пе-
реважній більшості з них не вдалося істотно скоротити відста-
вання від промислово розвинутих країн з ринковою економі-
кою, вирішити багато гострих соціальних проблем.
Хоч країни, що розвиваються, істотно різняться рівнем еко-
номічного розвитку, соціально-економічними структурами, ма-
ють національні, Історико-культурні, релігійні своєрідності,
можна виділити їхні спільні або близькі риси. Це передусім
кількісне й якісне відставання продуктивних сил від рівня
постіндустріальних держав. Більшість даних країн має мало-
розвинену економіку, їм притаманна відсталість соціально-
економічної структури, яка характеризується багатоукладні-
стю економіки, великою питомою вагою кастово-феодальних
та інших докапіталістичних укладів. Спільною рисою пере-
важної більшості цих країн є низький рівень життя населен-
ня, слаборозвиненість соціальної інфраструктури. Й нарешті,
їхньою особливістю є набагато істотніший і жорстокіший вплив
релігій, традицій на соціально-економічний розвиток, ніж в
індустріальних країнах.
Недивлячись на те, що частка країн, що розвиваються, у
світовому виробництві підвищилась за 1980—1990 рр. з 13,1
до 16%, виробництво ВНП на душу населення зростало дуже
повільно через високі темпи зростання населення, а в багатьох
державах навіть абсолютно скоротилось. Це зумовило збере-
ження значної дистанції між ними і країнами з розвиненою
ринковою економікою. У 1991 р. ВНП на душу населення
складав відповідно 830 і 18211 доларів.
Істотно відстають країни, що розвиваються, від розвинених
держав з ринковою економікою за рівнем продуктивності
праці. Це відображає їхню загальну соціально-економічну від-
сталість і пояснюється незавершеністю індустріалізації, не-
відповідністю сучасним вимогам структури економіки, дуже
слабким освоєнням досягнень НТП, вкрай низьким рівнем
інвестицій у людський капітал і багатьма іншими факторами.
Значної гостроти в Азії, Африці та Латинській Америці
набувають соціальні проблеми. У країнах з високим рівнем
безробіття мільйони людей позбавлені можливості брати участь
у виробництві й різко обмежені у споживанні. Для створення
нових робочих місць, підвищення кваліфікації або забезпечен-
ня існування маси незайнятих людей потрібні великі кошти,
в той час як існує гострий дефіцит фінансових ресурсів.
Величезною проблемою для країн, що розвиваються, є зрос-
тання їхньої заборгованості перед розвиненими країнами. Так
звана боргова криза особливо вразила країни Латинської Аме-
рики та Африки. Вона призвела до затяжного економічного
спаду в багатьох з них у 80-ті роки. Значна частина боргів на-
иул<л репутації
розвиваються, у 80—90-ті роки почали робити дедалі більший
акцент на залучення інвестицій транснаціональних компаній,
їхній приплив не призводить безпосередньо до зростання бор-
гу й водночас може бути важливим джерелом фінансування
економіки, а також каналом одержання засобів виробництва,
технологій, "ноу-хау", інженерно-консультаційних послуг, управ-
лінського досвіду.
Недивлячись на притаманну всім країнам, що розвиваються,
соціально-економічну відсталість, між ними існує істотна різни-
ця у рівні розвитку продуктивних сил, динаміці соціального
росту й, нарешті, у ступені адаптації до техногенної цивілізації.
Значно зросла диференціація між країнами зазначеної гру-
пи у 80—90-х роках. Вона була спричинена багатьма соціаль-
но-економічними, політичними та іншими факторами. Від-
мінність умов виробництва (зокрема, забезпеченість природни-
ми ресурсами), демографічної ситуації, місця у міжнародному
поділі праці, як і специфічність політичної ситуації, будуть і в
перспективі визначати дедалі більшу нерівномірність розвит-
ку цих держав.
Особливу групу утворює більшість країн-експортерів наф-
ти (Ірак, Іран, Кувейт, Лівія, Об'єднані Арабські Емірати,
Саудівська Аравія та ін.), які мають високий рівень прибутку
на душу населення, значні експортні надходження. У 70-ті роки
ці країни динамічно розвивалися, інвестували великі кошти у
національну економіку, соціальну інфраструктуру. Так, у Саудів-
ській Аравії дохід від експорту в 1974 р. становив ЗО млрд
доларів, а в 1981 р. — понад 101 млрд доларів. В Об'єднаних
Арабських Еміратах щорічний середній дохід на душу населення
на початку 80-х років досяг найвищого рівня в світі — 23 тис.
доларів Упродовж 70—80-х років провідне місце в світі посідав
і Кувейт — 16 тис доларів на душу населення щорічно. Однак
через падіння у 80-х роках попиту на нафту й різке зниження
світових цін на неї ці держави в останні роки уповільнили тем-
пи росту. Наприклад, надходження в бюджет Саудівської Ара-
вії склали в 1998 р. лише п'яту частину від надходжень 1980 р.
Різко погіршилось становище таких держав, як Венесуела, Ні-
герія, Алжир, бюджети яких на 80—95% залежать від нафти.
Інша група країн, що розвиваються, так звані нові індуст-
ріальні країни, у 80-ті роки перетворилась на полюс світового
фікуючи галузеву структуру господарства, нові індустріальні
країни займають дедалі помітніше місце у глобальній еко-
номіці.
Все ж, більшість країн, що розвиваються, особливо афри-
канських, перебувають у скрутному становищі внаслідок соці-
ально-економічної та культурної відсталості.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88