Були підви-
щені закупівельні ціни на сільгосппродукцію, збільшено асиг-
нування аграрного сектору, зміцнена його матеріально-техні-
чна база тощо. Разом з тим, спостерігаючи за успіхами тва-
ринництва, аграрного сектору економіки в США, лідер партії і
держави, завзятий реформатор, вирішив запровадити окремі
досягнення американських фермерів в СРСР. Колгоспам і
радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху
та деяких інших культур, що повинно було підняти рівень
кормової бази тваринництва, а, отже, забезпечити потреби спо-
живачів у молоці, м'ясі, маслі і т. ін. У цілому добру ідею в
умовах радянської дійсності, безвідповідальності і загальної
безгосподарності було повністю дискредитовано. Кукурудзу
почали сіяти на пшеничних полях. Сіяли її навіть в Архан-
гельській області. Тому, посіявши в 1962 р. кукурудзу на
З 7 млн га, радянські аграрники змогли зібрати її лише з 7 млн
га. Внаслідок цього у крамницях пшеничний хліб був заміне-
ний на кукурудзяний, а горохова та кукурудзяна епопея ста-
ла темою для багатьох гуморесок та анекдотів. Погано підго-
звело майже нанівець попередні
досягнення в галузі сільського господарства і поставило його
у кризовий стан. Якщо з 1950 по 1958 рр. обсяг валової про-
дукції сільського господарства України зріс на 65%, то в 1958—
1964 рр. — на 3%. У 1962 р. СРСР вперше змушений був за-
купити зерно за кордоном, потрапивши у залежність від його
імпорту до кінця свого існування.
Волюнтаристським методом вирішував М. Хрущов пробле-
му забезпечення людей продуктами харчування. Категорич-
но виступав проти індивідуальних присадибних господарств
селян, які планував у близькій перспективі ліквідувати вза-
галі й орієнтуватися лише на колективні господарства. У часи
правління Хрущова було ліквідовано МТС, а їхню техніку пе-
редано колгоспам, що мало в цілому негативні наслідки. У цей
же час здійснювалося освоєння цілинних земель Сибіру, Ура-
лу, Середньої Азії, перш за все Казахстану. Україна виділила
на програму освоєння перелогових земель значні кошти, ма-
теріальні і людські ресурси, що призвело до зменшення по-
сівних площ у республіці. Великої шкоди господарству Укра-
їни було завдано створенням "рукотворних морів" — Канів-
ського і Київського водосховищ, які "похоронили" сотні ти-
сяч гектарів родючих земель, зіпсували водний басейн Дніпра.
"Косигінські реформи". У 1965 р. до влади в СРСР при-
йшло нове партійно-державне керівництво, очолене Л. Бреж-
нєвим. Свою діяльність воно також розпочало з економічної
реформи, яка часто ототожнюється з іменем тогочасного Го-
лови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна.
Реформа повинна була забезпечити подолання таких нега-
тивних явищ економіки, як збільшення потреби у капіталовкла-
деннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів,
що не мали збуту, диспропорція розвитку галузей господарства.
Для досягнення такої мети передбачалося: скоротити пла-
нові показники для підприємств, створити на підприємствах
фонди матеріального стимулювання; фінансувати промисло-
ве будівництво шляхом кредитування, а не дотацій; ліквіду-
вати раднаргоспи і відновити галузеву систему управління;
підвищити закупівельні ціни на сільськогосподарську продук-
цію; перерозподілити долю національного прибутку на користь
аграрного сектору.
Перші кроки реформи принесли позитивні результати: по-
ЖВаВИЛОСЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДарСЬКе ВИрООНИЦТВО,
постачання міст продовольством, зросла продуктивність праці.
Але вже на початку 70-х років темпи реформи почали знижу-
ватися. І радянське керівництво поступово відмовилося від
будь-яких реформ. Наступили "золоті роки стабільності".
Причини невдачі економічних реформ 50—60-х років ле-
жать в основі тоталітарне керованої економіки, якою й була
економіка радянська. Економічне реформування не могло
принести успіху без політичних змін, демократизації і без
реального суверенітету республік.
2. Причини і форми застійних явищ в економіч-
ному житті 70-х — першій половині 80-х років
На середину 70-х років радянська економіка повністю
втратила притаманний для 50—60-х років динамізм, розви-
ваючись суто екстенсивними методами. Це вкрай негативно
позначилося в першу чергу на Україні, природні і трудові ре-
сурси якої були обмеженими і розвиток якої потребував інтен-
сифікації суспільного виробництва. Республіканська еконо-
міка стала заложницею економічної стратегії центру. Украї-
на була перетворена на інтегральну частину "загальносоюзно-
го народногосподарського комплексу", тут розміщувалися ви-
робництва з незавершеним циклом, у т. ч. високотехнологічні.
Традиційно розвинуті індустріальні галузі економіки респуб-
ліки (видобуток вугілля і металевих руд, важке машинобуду-
вання, виробництво металів) швидко занепадали через брак
нових технологій, ставали нерентабельними, якість їхньої продук-
ції неухильно знижувалася. Рівень спрацьованості основних
виробничих фондів української промисловості був значно ви-
щим, ніж загалом по СРСР, оскільки частка старих підприємств
була вищою. Крім того, за темпами зростання основних вироб-
ничих фондів республіка на 1986 р. опинилася на останньому,
15 місці у Радянському Союзі. Все це мало турбувало центр, кот-
рий пов'язував надії на новий економічний стрибок із освоєн-
ням Сибіру та Далекого Сходу. До речі, Україна також віддава-
ла матеріальні й людські ресурси на цю програму, отримуючи
натомість дешеві енергоносії. Серйозною вадою економічної
політики центру, яка негативно позначилася на Україні, стала
продукції, що призводило до суттєвого зниження її якості.
Нарешті, саме в центрі ухвалювали рішення щодо розміщен-
ня підприємств атомної енергетики на території республіки, в
результаті яких проводилась злочинна політика будівництва
реакторів у густозаселених і мало пристосованих до цього
місцевостях. В Україні, на яку припадало лише 2,6% території
Радянського Союзу, було побудовано близько 40% атомних
енергоблоків СРСР. Причому значна частина з них працювали
не на Україну, а виробляли енергію для європейських країн РЕВ.
Основою радянської економіки, як і раніше, були паливно-
енергетичний і військово-промисловий комплекси. У середині
70-х років частка ВПК у загальному обсязі промислового ви-
робництва становила понад 60%. На військову промисловість
працювало до 80% машинобудівних заводів. Перекоси в струк-
турі економіки обумовлювали її деформований, нераціональ-
ний характер. Так, частка галузей української економіки, що
працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової
продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих краї-
нах цей показник досягав 50—60% і більше.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88
щені закупівельні ціни на сільгосппродукцію, збільшено асиг-
нування аграрного сектору, зміцнена його матеріально-техні-
чна база тощо. Разом з тим, спостерігаючи за успіхами тва-
ринництва, аграрного сектору економіки в США, лідер партії і
держави, завзятий реформатор, вирішив запровадити окремі
досягнення американських фермерів в СРСР. Колгоспам і
радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху
та деяких інших культур, що повинно було підняти рівень
кормової бази тваринництва, а, отже, забезпечити потреби спо-
живачів у молоці, м'ясі, маслі і т. ін. У цілому добру ідею в
умовах радянської дійсності, безвідповідальності і загальної
безгосподарності було повністю дискредитовано. Кукурудзу
почали сіяти на пшеничних полях. Сіяли її навіть в Архан-
гельській області. Тому, посіявши в 1962 р. кукурудзу на
З 7 млн га, радянські аграрники змогли зібрати її лише з 7 млн
га. Внаслідок цього у крамницях пшеничний хліб був заміне-
ний на кукурудзяний, а горохова та кукурудзяна епопея ста-
ла темою для багатьох гуморесок та анекдотів. Погано підго-
звело майже нанівець попередні
досягнення в галузі сільського господарства і поставило його
у кризовий стан. Якщо з 1950 по 1958 рр. обсяг валової про-
дукції сільського господарства України зріс на 65%, то в 1958—
1964 рр. — на 3%. У 1962 р. СРСР вперше змушений був за-
купити зерно за кордоном, потрапивши у залежність від його
імпорту до кінця свого існування.
Волюнтаристським методом вирішував М. Хрущов пробле-
му забезпечення людей продуктами харчування. Категорич-
но виступав проти індивідуальних присадибних господарств
селян, які планував у близькій перспективі ліквідувати вза-
галі й орієнтуватися лише на колективні господарства. У часи
правління Хрущова було ліквідовано МТС, а їхню техніку пе-
редано колгоспам, що мало в цілому негативні наслідки. У цей
же час здійснювалося освоєння цілинних земель Сибіру, Ура-
лу, Середньої Азії, перш за все Казахстану. Україна виділила
на програму освоєння перелогових земель значні кошти, ма-
теріальні і людські ресурси, що призвело до зменшення по-
сівних площ у республіці. Великої шкоди господарству Укра-
їни було завдано створенням "рукотворних морів" — Канів-
ського і Київського водосховищ, які "похоронили" сотні ти-
сяч гектарів родючих земель, зіпсували водний басейн Дніпра.
"Косигінські реформи". У 1965 р. до влади в СРСР при-
йшло нове партійно-державне керівництво, очолене Л. Бреж-
нєвим. Свою діяльність воно також розпочало з економічної
реформи, яка часто ототожнюється з іменем тогочасного Го-
лови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна.
Реформа повинна була забезпечити подолання таких нега-
тивних явищ економіки, як збільшення потреби у капіталовкла-
деннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів,
що не мали збуту, диспропорція розвитку галузей господарства.
Для досягнення такої мети передбачалося: скоротити пла-
нові показники для підприємств, створити на підприємствах
фонди матеріального стимулювання; фінансувати промисло-
ве будівництво шляхом кредитування, а не дотацій; ліквіду-
вати раднаргоспи і відновити галузеву систему управління;
підвищити закупівельні ціни на сільськогосподарську продук-
цію; перерозподілити долю національного прибутку на користь
аграрного сектору.
Перші кроки реформи принесли позитивні результати: по-
ЖВаВИЛОСЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДарСЬКе ВИрООНИЦТВО,
постачання міст продовольством, зросла продуктивність праці.
Але вже на початку 70-х років темпи реформи почали знижу-
ватися. І радянське керівництво поступово відмовилося від
будь-яких реформ. Наступили "золоті роки стабільності".
Причини невдачі економічних реформ 50—60-х років ле-
жать в основі тоталітарне керованої економіки, якою й була
економіка радянська. Економічне реформування не могло
принести успіху без політичних змін, демократизації і без
реального суверенітету республік.
2. Причини і форми застійних явищ в економіч-
ному житті 70-х — першій половині 80-х років
На середину 70-х років радянська економіка повністю
втратила притаманний для 50—60-х років динамізм, розви-
ваючись суто екстенсивними методами. Це вкрай негативно
позначилося в першу чергу на Україні, природні і трудові ре-
сурси якої були обмеженими і розвиток якої потребував інтен-
сифікації суспільного виробництва. Республіканська еконо-
міка стала заложницею економічної стратегії центру. Украї-
на була перетворена на інтегральну частину "загальносоюзно-
го народногосподарського комплексу", тут розміщувалися ви-
робництва з незавершеним циклом, у т. ч. високотехнологічні.
Традиційно розвинуті індустріальні галузі економіки респуб-
ліки (видобуток вугілля і металевих руд, важке машинобуду-
вання, виробництво металів) швидко занепадали через брак
нових технологій, ставали нерентабельними, якість їхньої продук-
ції неухильно знижувалася. Рівень спрацьованості основних
виробничих фондів української промисловості був значно ви-
щим, ніж загалом по СРСР, оскільки частка старих підприємств
була вищою. Крім того, за темпами зростання основних вироб-
ничих фондів республіка на 1986 р. опинилася на останньому,
15 місці у Радянському Союзі. Все це мало турбувало центр, кот-
рий пов'язував надії на новий економічний стрибок із освоєн-
ням Сибіру та Далекого Сходу. До речі, Україна також віддава-
ла матеріальні й людські ресурси на цю програму, отримуючи
натомість дешеві енергоносії. Серйозною вадою економічної
політики центру, яка негативно позначилася на Україні, стала
продукції, що призводило до суттєвого зниження її якості.
Нарешті, саме в центрі ухвалювали рішення щодо розміщен-
ня підприємств атомної енергетики на території республіки, в
результаті яких проводилась злочинна політика будівництва
реакторів у густозаселених і мало пристосованих до цього
місцевостях. В Україні, на яку припадало лише 2,6% території
Радянського Союзу, було побудовано близько 40% атомних
енергоблоків СРСР. Причому значна частина з них працювали
не на Україну, а виробляли енергію для європейських країн РЕВ.
Основою радянської економіки, як і раніше, були паливно-
енергетичний і військово-промисловий комплекси. У середині
70-х років частка ВПК у загальному обсязі промислового ви-
робництва становила понад 60%. На військову промисловість
працювало до 80% машинобудівних заводів. Перекоси в струк-
турі економіки обумовлювали її деформований, нераціональ-
ний характер. Так, частка галузей української економіки, що
працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової
продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих краї-
нах цей показник досягав 50—60% і більше.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88