Зросло магнатсько-шляхетське землеволодіння. Звер-
шилося юридичне закріпачення селян, зросла їхня експлуатація.
Міста. Важливу роль у господарському житті України XIV
— XVI ст. відігравали міста, які були центрами товарного
виробництва й обміну. Міста були носіями суспільно-еконо-
мічного прогресу. У даний період зростає значення старих міст
України, відбудованих після монголо-татарської навали. Про-
цеси прискореної урбанізації проявилися спочатку на Заході
— в Червоній Русі, на Волині. Так, у Червоній Русі число міст
за період з 1500 до 1648 рр. зросло в 2,5 раза. Всього міст
тут у 1648 р. нараховувалось 253.
Значна частина міст України виникла у другій половині
XVI ст., коли відбувалася колонізація та заселення Наддні-
прянщини і з'явилася потреба у зміцненні кордону перед та-
тарськими нападниками. Більшість міст та містечок виросли
на південних окраїнах заселеної території, на краю "дикого
поля" — на Брацлавщині, Уманщині, Полтавщині. Часто у
створенні міст ініціатива належала польським магнатам, але
будували і проживали у містах переважно українці. У 40-х
роках XVII ст. в Україні була майже тисяча міст і містечок.
Більшість з них були невеликими, число їхніх мешканців стано-
вило від 600 до 3 тис. чоловік. Найбільшими були Львів (більше
20 тис. жителів), Кам'янець-Подільський, Умань, Біла Церква,
Острог, Меджибіж (кожне з них налічувало майже 10 тис. меш-
канців), а також Луцьк, Кременець, Перемишль, Самбір, Жито-
мир, Ярослав та ін. Важливішу роль починає відігравати Київ.
Прискореному розвитку міст України сприяло самовряду-
вання, прийняте у відповідності з магдебурзьким правом і яке
отримали чимало міст.
Специфічною рисою українських міст був їхній аграрний ха-
рактер. У 1646 р. міста і містечка ділилися на 2 головні типи
— міста із землеробським характером господарства і міста із
розвинутим ремеслом і торгівлею. Але сільське господарство
не було головним заняттям міського населення.
гемесло. лирооничу основу оільшості міст складало ремесло
— дрібне ручне виробництво промислових товарів. Міський
ремісник мав свої знаряддя праці, самостійно вів власне гос-
подарство, що базувалося на особистій праці з метою не одер-
жання прибутків, а добування засобів для існування. Міське
ремесло, на відміну від сільського, мало професійний харак-
тер. До провідних галузей ремісничого виробництва в Україні
належали ковальське, шевське, кравецьке, а також деревооб-
робні та харчові ремесла. У середині цих галузей поглиблю-
валася спеціалізація ремісників за вужчими спеціальностями.
Так, у харчовій галузі були: різники, м'ясники, сальники, ков-
басники; мельники, мірошники, крупники, гречаники; олійники,
маслянники; пекарі, перепічники; хлібники, калачники, пи-
рожники, сластьоники; пивовари, солодовники, винники, браж-
ники, медівники та ін. На думку дослідників, у містах Украї-
ни першої половини XVI ст. існувало майже 120 ремісничих
спеціальностей.
Цехи. Для міського ремесла України тривалий час була
характерна цехова організація — об'єднання ремісників однієї
чи ряду професій в межах міста у спілки — цехи. Поява цехів
в Україні пов'язана із поширенням тут магдебурзького пра-
ва. Певна річ, мало місце і запозичення елементів цехової
організації в Західній Європі.
Наявність цехів в українських містах вперше документаль-
но засвідчено у кінці XIV ст. Саме у цей час було даровано
цехові права ремісничим об'єднанням Львова та Перемиш-
ля. Перша половина XVI ст. ознаменувалася створенням це-
хових організацій в більшості великих міст України. У першій
половині XVII ст. кількість цехів у Львові досягла вже ЗО, вони
об'єднували більше 500 майстрів 133 спеціальностей.
У тих містах, де ремесло було менш розвинутим, існували
цехи споріднених і навіть неспоріднених спеціальностей. Іноді,
коли місто було невеликим, у ньому існував всього один цех,
що об'єднував усіх ремісників. Крім цехового, в українських
містах існувало й позацехове ремесло.
У XVI ст. з'являються складніші виробництва мануфактур-
ного типу, яких, однак, було небагато, їхнє виникнення та розви-
ток були пов'язані зі становленням індустріальних суспільств
у Західній Європі, формуванням національного ринку.
Торгівля. Зростання обсягів виробництва, як сільськогосподар-
ського, так і ремісничого, зумовив появу базарів І торгів, еони
проводилися раз або двічі на тиждень у визначені, як правило,
святкові дні. Право на влаштування торгів і базарів надава-
лося містам і містечкам спеціальними привілеями. Торги
відрізнялися від базарів тим, що на них продавались товари
певного виду. Асортимент товарів свідчив про господарську
спеціалізацію окремих регіонів.
Міські власті здійснювали контроль за торгівлею і за які-
стю продукції, здавали в оренду міри і ваги, які були їхньою
власністю.
Ярмарки (дослівно — щорічний ринок) — регулярний торг
широкого значення; базар, періодично організовуваний в тра-
диційно визначеному місці; сезонне розпродування товару
одного чи кількох видів. Ярмарки — це основні центри форму-
вання національного ринку, основна ознака складання внутріш-
нього ринку. Торги і базари з'єднували в основному виробників
і споживачів міста і села. Ярмарки, на відміну від них, зв'язу-
вали між собою різні регіони України.
Павло Алепський, арабський мандрівник, який побував в
Україні у 1654—1656 рр., писав: "У козацькій країні ярмар-
ки відбуваються безперервно, від початку до кінця року, кож-
ного свята, кожної пори року буває ярмарок в тому чи іншому
місті". За його словами, найбільший ярмарок був у Печорському
монастирі. Поступово склалася певна періодичність ярмарків,
вони проходили у різних містах впродовж року. На ярмарках
не тільки торгували, а й укладали угоди на виробництво окре-
мих товарів.
Ярмарки спочатку були універсальними, згодом посилюва-
лася їхня спеціалізація. Так, відомо, що на ярмарках Тернопо-
ля і Бродів торгували кіньми, у Станіславі та Чернівцях — по-
лотном і худобою.
Ярмаркова торгівля, часті переїзди купців з одного міста в
інше — пожвавлювали взаємообмін між різними регіонами
України, торговельні шляхи з'єднували найвіддаленіші тери-
торії. Внутрішній ринок України поступово набував загаль-
нонаціонального характеру.
Підносилась і зовнішня торгівля. З Західною Європою вона
здійснювалася через Польщу і Прибалтику. Особливо велику
роль в експорті українських товарів (хліба, поташу, вовни, вос-
ку тощо) відігравав Гданськ. Через нього ж в Україну йшов
торгівельні зв язки стримувалися приписами середньовічної
регламентації та численними митами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88
шилося юридичне закріпачення селян, зросла їхня експлуатація.
Міста. Важливу роль у господарському житті України XIV
— XVI ст. відігравали міста, які були центрами товарного
виробництва й обміну. Міста були носіями суспільно-еконо-
мічного прогресу. У даний період зростає значення старих міст
України, відбудованих після монголо-татарської навали. Про-
цеси прискореної урбанізації проявилися спочатку на Заході
— в Червоній Русі, на Волині. Так, у Червоній Русі число міст
за період з 1500 до 1648 рр. зросло в 2,5 раза. Всього міст
тут у 1648 р. нараховувалось 253.
Значна частина міст України виникла у другій половині
XVI ст., коли відбувалася колонізація та заселення Наддні-
прянщини і з'явилася потреба у зміцненні кордону перед та-
тарськими нападниками. Більшість міст та містечок виросли
на південних окраїнах заселеної території, на краю "дикого
поля" — на Брацлавщині, Уманщині, Полтавщині. Часто у
створенні міст ініціатива належала польським магнатам, але
будували і проживали у містах переважно українці. У 40-х
роках XVII ст. в Україні була майже тисяча міст і містечок.
Більшість з них були невеликими, число їхніх мешканців стано-
вило від 600 до 3 тис. чоловік. Найбільшими були Львів (більше
20 тис. жителів), Кам'янець-Подільський, Умань, Біла Церква,
Острог, Меджибіж (кожне з них налічувало майже 10 тис. меш-
канців), а також Луцьк, Кременець, Перемишль, Самбір, Жито-
мир, Ярослав та ін. Важливішу роль починає відігравати Київ.
Прискореному розвитку міст України сприяло самовряду-
вання, прийняте у відповідності з магдебурзьким правом і яке
отримали чимало міст.
Специфічною рисою українських міст був їхній аграрний ха-
рактер. У 1646 р. міста і містечка ділилися на 2 головні типи
— міста із землеробським характером господарства і міста із
розвинутим ремеслом і торгівлею. Але сільське господарство
не було головним заняттям міського населення.
гемесло. лирооничу основу оільшості міст складало ремесло
— дрібне ручне виробництво промислових товарів. Міський
ремісник мав свої знаряддя праці, самостійно вів власне гос-
подарство, що базувалося на особистій праці з метою не одер-
жання прибутків, а добування засобів для існування. Міське
ремесло, на відміну від сільського, мало професійний харак-
тер. До провідних галузей ремісничого виробництва в Україні
належали ковальське, шевське, кравецьке, а також деревооб-
робні та харчові ремесла. У середині цих галузей поглиблю-
валася спеціалізація ремісників за вужчими спеціальностями.
Так, у харчовій галузі були: різники, м'ясники, сальники, ков-
басники; мельники, мірошники, крупники, гречаники; олійники,
маслянники; пекарі, перепічники; хлібники, калачники, пи-
рожники, сластьоники; пивовари, солодовники, винники, браж-
ники, медівники та ін. На думку дослідників, у містах Украї-
ни першої половини XVI ст. існувало майже 120 ремісничих
спеціальностей.
Цехи. Для міського ремесла України тривалий час була
характерна цехова організація — об'єднання ремісників однієї
чи ряду професій в межах міста у спілки — цехи. Поява цехів
в Україні пов'язана із поширенням тут магдебурзького пра-
ва. Певна річ, мало місце і запозичення елементів цехової
організації в Західній Європі.
Наявність цехів в українських містах вперше документаль-
но засвідчено у кінці XIV ст. Саме у цей час було даровано
цехові права ремісничим об'єднанням Львова та Перемиш-
ля. Перша половина XVI ст. ознаменувалася створенням це-
хових організацій в більшості великих міст України. У першій
половині XVII ст. кількість цехів у Львові досягла вже ЗО, вони
об'єднували більше 500 майстрів 133 спеціальностей.
У тих містах, де ремесло було менш розвинутим, існували
цехи споріднених і навіть неспоріднених спеціальностей. Іноді,
коли місто було невеликим, у ньому існував всього один цех,
що об'єднував усіх ремісників. Крім цехового, в українських
містах існувало й позацехове ремесло.
У XVI ст. з'являються складніші виробництва мануфактур-
ного типу, яких, однак, було небагато, їхнє виникнення та розви-
ток були пов'язані зі становленням індустріальних суспільств
у Західній Європі, формуванням національного ринку.
Торгівля. Зростання обсягів виробництва, як сільськогосподар-
ського, так і ремісничого, зумовив появу базарів І торгів, еони
проводилися раз або двічі на тиждень у визначені, як правило,
святкові дні. Право на влаштування торгів і базарів надава-
лося містам і містечкам спеціальними привілеями. Торги
відрізнялися від базарів тим, що на них продавались товари
певного виду. Асортимент товарів свідчив про господарську
спеціалізацію окремих регіонів.
Міські власті здійснювали контроль за торгівлею і за які-
стю продукції, здавали в оренду міри і ваги, які були їхньою
власністю.
Ярмарки (дослівно — щорічний ринок) — регулярний торг
широкого значення; базар, періодично організовуваний в тра-
диційно визначеному місці; сезонне розпродування товару
одного чи кількох видів. Ярмарки — це основні центри форму-
вання національного ринку, основна ознака складання внутріш-
нього ринку. Торги і базари з'єднували в основному виробників
і споживачів міста і села. Ярмарки, на відміну від них, зв'язу-
вали між собою різні регіони України.
Павло Алепський, арабський мандрівник, який побував в
Україні у 1654—1656 рр., писав: "У козацькій країні ярмар-
ки відбуваються безперервно, від початку до кінця року, кож-
ного свята, кожної пори року буває ярмарок в тому чи іншому
місті". За його словами, найбільший ярмарок був у Печорському
монастирі. Поступово склалася певна періодичність ярмарків,
вони проходили у різних містах впродовж року. На ярмарках
не тільки торгували, а й укладали угоди на виробництво окре-
мих товарів.
Ярмарки спочатку були універсальними, згодом посилюва-
лася їхня спеціалізація. Так, відомо, що на ярмарках Тернопо-
ля і Бродів торгували кіньми, у Станіславі та Чернівцях — по-
лотном і худобою.
Ярмаркова торгівля, часті переїзди купців з одного міста в
інше — пожвавлювали взаємообмін між різними регіонами
України, торговельні шляхи з'єднували найвіддаленіші тери-
торії. Внутрішній ринок України поступово набував загаль-
нонаціонального характеру.
Підносилась і зовнішня торгівля. З Західною Європою вона
здійснювалася через Польщу і Прибалтику. Особливо велику
роль в експорті українських товарів (хліба, поташу, вовни, вос-
ку тощо) відігравав Гданськ. Через нього ж в Україну йшов
торгівельні зв язки стримувалися приписами середньовічної
регламентації та численними митами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88