Німеччина. Економічна криза призвела до кризи політич-
ної і приходу до влади нацистів на чолі із А. Гітлером. Його
уряд вже у перші роки свого правління пішов на нечуване для
мирного часу розширення державного регулювання господар-
ського життя.
На кошти держави було розгорнуто будівництво автострад,
що дозволило відразу різко скоротити чисельність безробітних
та пожвавило будівельну індустрію.
Із середини 30-х років основна увага була зосереджена на
прискореному розвитку військової промисловості. Лозунг "гар-
мати замість масла" став наріжним каменем внутрішньої
політики фашистської Німеччини. За 1933—1938 роки вій-
ськові витрати зросли з 620 млн до 15,5 млрд рейхсмарок. З
метою стимулювання економічного росту вводилися податкові
пільги. При одночасному зростанні витрат та зниженні подат-
ків виник дефіцит бюджету, який покривався випуском папе-
рових грошей. Щоб не допустити інфляції та зростання цін,
уряд ввів контроль над цінами та зарплатою. Почався посту-
повий перехід до карткової системи розподілу. Це ще більше
посилило масштаби державного регулювання економіки.
Особливістю економіки нацистської Німеччини було те, що
всі підприємства були об'єднані в галузеві картелі і підпоряд-
ковані Імперському міністерству господарства. У 1936 р. було
прийнято чотирирічний план розвитку військової промисло-
вості Німеччини, а уповноваженим з його реалізації призна-
чено Германа Герінга. Створене ним відомство взяло під кон-
троль всю економіку країни. Заводи державного концерну
"Герман Герінг" виплавляли більше 7 млн т сталі, на них
працювало 600 тис. чол.
Нацисти встановили жорсткий контроль над ринком робо-
чої сили та трудовими відносинами. Національні інтереси
ставились вище інтересів окремих громадян. Було ліквідова-
но профспілки. Вводилася загальна трудова повинність.
Напередодні другої світової війни в економіці було здійсне-
но ще більш радикальні зміни. Приватна власність зберігала-
ся, великі підприємці входили до складу керівництва держа-
вою, вони ж керували галузевими і територіальними органа-
ми управління.
Однак свобода підприємництва була суттєво обмежена. Ри-
нок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною
регламентацією. Лаикращі умови для розвитку отримали ви-
робники металу, палива, хімічних речовин, але не готової про-
дукції, не товарів широкого вжитку. Вийшло так, що не ви-
робники кінцевої продукції, які стоять найближче до спожи-
вача, а виробники сировини (вугілля, залізної руди) та напівфаб-
рикатів (чавуну, сталі, коксу і т. ін.) почали визначати страте-
гію розвитку німецької економіки. Це призвело до занепаду
експортних галузей, а зовнішня торгівля жорстко контролю-
валася. Зменшувалася залежність країни від імпорту.
Доцільно відзначити, що такий комплекс заходів приско-
рив вихід Німеччини із кризи. Вже у 1935 р. було досягнуто
докризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно його пе-
ревищено. Скоротилося безробіття. Однак в цілому економі-
ка Німеччини потрапила у зачароване коло: пріоритетний роз-
виток військових галузей гальмував інші, в т. ч. й ті, що пра-
цювали на експорт, що, у свою чергу, підривало позиції військо-
вих галузей. Економічна експансія замінювалася військовою,
в результаті якої нацисти планували встановити свою гегемо-
нію в Європі.
Японія, як і Німеччина, виходила з економічної кризи 1929—
1933 рр. шляхом мілітаризації. Після встановлення окупа-
ційної влади в Маньчжурії вона розпочала загарбання китай-
ських територій. У 1937 р. їй вдалося захопити деякі провінції
на півночі, а згодом — і в інших частинах Китаю. Війна набу-
ла затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80%
державного бюджету, що покривався за рахунок емісії папе-
рових грошей.
Закон про загальну мобілізацію нації фактично довів робіт-
ників і службовців до становища кріпаків. Профспілки було
розігнано, робочий день продовжено до 14—16 год, заробітну
плату зведено до мінімуму.
З великим напруженням працював в умовах війни аграр-
ний сектор. Основна маса землі належала самураям. Лише 30%
її перебувало у власності безпосередніх виробників — селян.
За оренду вони віддавали поміщикам половину врожаю. Проте
завдяки надзвичайній працьовитості японських селян країна
забезпечувалася, хоч і не в повній мірі, продуктами харчування.
У 30-х роках посилився вивіз японського капіталу у краї-
ни Південно-Східної Азії. Його обсяг лише в 1939—1941 рр.
збільшився вдвічі. З такою торгово-фінансовою експансією
Лпоші не могли змиритися Інші країни, насамперед ЬША та
Великобританія.
Отже, наприкінці 30-х років знову проявилися різкі проти-
річчя між провідними країнами світу, насамперед Німеччиною,
Італією, Японією, з одного боку, та СІЛА, Англією, Францією, з
другого, їхні причини коренилися у намаганні правлячих кіл
найбільш розвинутих держав вирішити свої проблеми за ра-
хунок інших.
Загостренню суперечностей між двома групами країн без-
умовно сприяла економічна криза 1929—1933 рр., яка не лише
призвела до краху фінансових систем, падіння виробництва,
зростання безробіття, розвалу системи соціального захисту,
кризи інститутів влади, поляризації політичних сил в середині
індустріальних країн, але й збільшила вододіл між багатими
й бідними державами, посилила агресивність зовнішньої полі-
тики останніх. Сильним дестабілізуючим фактором було існу-
вання комуністичного режиму з його ідеєю "світової рево-
люції". Тому демократичні держави проводили свою зовніш-
ню політику, прагнучи зіштовхнути два тоталітарних режи-
ми: фашистський і комуністичний.
Не останню роль у розв'язуванні другої світової війни віді-
грало економічне, технологічне й військове співробітництво
між СРСР та Німеччиною, що розгорнулося після підписання
Рапалльського договору. У ході цього співробітництва райхс-
вер отримав можливість налагодити на території СРСР підго-
товку офіцерів хімічних військ, танкістів, льотчиків, а також
приступити до проектування та виготовлення наступальних
видів зброї (танків, літаків, отруйних речовин тощо), чого він
не мав права робити на території Німеччини. У свою чергу
вищі офіцери червоної армії проходили стажування у штабах
райхсверу. На першому етапі другої світової війни Радянський
Союз, підписавши з Німеччиною пакт про ненапад та договір
про дружбу й кордон, був фактичним союзником останньої.
Цьому були прямі підтвердження — спільна агресія проти
Польщі, санкціонована Німеччиною агресія СРСР проти Фін-
ляндії і відторгнення від Румунії Бесарабії, а також Північної
Буковини.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88