Насамперед погано був підготовлений соціальний ґрунт для
кооперативної діяльності. Переважна більшість громадян ще
не розуміла суті та значення кооперації. Високі як на ті часи
внески (25—50 крб.) не давали змоги вступати у кооперативи
менш заможному населенню. Через матеріальну незабезпе-
ченість кооперативи не могли конкурувати з приватними тор-
гівцями, які до того ж не гребували засобами, щоб їх знищити.
Вбачаючи в кооперації опозиційну силу, державна адмініст-
рація вороже ставилась до неї. Організатори перших спожив-
чих товариств не мали практичного досвіду.
У 1890-х роках кооперативна діяльність пожвавилася, що
було пов'язано з діяльністю відомого українського кооперато-
ра, "артільного батька" М. Левитського. Завдяки його енер-
гійним зусиллям 29 вересня 1894 р. в с. Февар на Херсон-
щині утворилась перша хліборобська спілка, так звана артіль,
її члени об'єднали свої земельні ділянки, робочу худобу, рема-
нент. Спільними зусиллями вони вели господарство, а прибут-
ки розподіляли відповідно до кількості працюючих та площі
землі. Артіллю керував староста, якого обирали голосуванням.
З Херсонщини артільний рух швидко поширився на Ка-
теринославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та До-
неччину. Проте усі ці спілки, об'єднуючи в основному 15—20
господарств, не мали значного впливу на сільське господарство
і проіснували не більше трьох років. Об'єднані у них селяни
не були підготовлені до ведення спільного господарства та
розрахунків між собою. Тому М. Левитський з 1903 р. зосере-
див основну увагу на організації ремісничих артілей у містах.
Він, зокрема, організував артілі у Єлизаветі, Одесі, Києві, Балті
Вінниці. У 1912 р. на Надніпрянщині діяло всього 2500 спо-
живчих кооперативів, тоді як у всій Російській імперії — 6700.
У 1908 р. був заснований Київський союз споживчої коо-
перації. За два перших роки існування він об'єднав 220 спо-
живчих товариств на Київщині, Поділлі, Чернігівщині. Київ-
ський союз розгорнув активну діяльність, скликав кооперативні
з'їзди і наради, став провідним осередком проти Московсько-
го союзу. Та після фінансового краху в 1913 р. його було
ліквідовано.
З початком українського кооперативного руху виникали
також кредитні товариства. Вже в 1901 р. виник перший
на українських землях Союз кредитних кооперативів у м. Бер-
дянську. У 1903 р. виник другий такий союз у Мелітополі.
Ці союзи були лише організаційно-ревізійними надбудовами
без права вести банківські операції. Проте це вже був крок
вперед, адже вони надавали практичну допомогу низовим, об'єд-
наним у них, кооперативам.
В 1911 р. розпочав свою діяльність реорганізований Київ-
ський кредитний банк — Союзбанк, який очолював X. Бара-
новський. Союзбанк швидко став важливим організаційним
та фінансовим осередком не тільки Київщини, а й всієї Над-
дніпрянської України. Він здійснював банківські та торгово-
посередницькі операції, організовував промислові підприємства,
проводив видавничу діяльність, скликав кооперативні наради.
Перед західноукраїнською кооперацією від самого почат-
ку її заснування було поставлено завдання — створити вну-
трішній ринок для національних товаровиробників. Перше
західноукраїнське кооперативне товариство — торгове підприєм-
ство "Народна торгівля" було організоване у 1883 р. у Львові
за ініціативи В. Нагірного. Діяльність "Народної торгівлі"
спочатку зводилась виключно до підтримки української при-
ватної торгівлі. Проте вже у 1907 р. вона перетворилась на
союзне об'єднання споживчих кооперативів. Відповідно до
статуту "Народна торгівля" мала організовувати торгові коо-
перативи, перевіряти їхню діяльність та бути для них цент-
ральною організацією.
У 1899 р. представники селянства, інтелігенції та духівниц-
тва організували в Олеську на Золочівщині місцеве товари-
СТВО "СІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДар", ЯКе В ІУІЛЗ р. ПереИШЛО ДО
і стало крайовим органом кооперації. "Сільський господар",
очолюваний Є. Олесницьким, швидко перетворився на знач-
ну інституцію з філіями майже в кожному повіті, сотнями
гуртків, багатьма дослідними полями, станціями, часописами.
Найважливішими напрямами роботи товариства були: ство-
рення різних виробничих і господарських спілок, пропаганда
сільськогосподарських знань серед населення, організація чи-
талень, бібліотек, сільськогосподарських і промислових шкіл,
проведення з'їздів та віче, курсів і виставок, посередництво при
купівлі землі чи реманенту, при збуті сільськогосподарських
продуктів тощо.
У тому ж таки 1899 р. у Перемишлі було організовано
Спілку для господарства і торгівлі. Протягом короткого часу
спілка охопила усі українські кооперативи цього типу в Га-
личині й стала Крайовою спілкою для господарства і торгівлі.
Об'єднанням у 1911 р. цієї спілки з торговим відділом "Сіль-
ського господаря" було створено Крайовий союз господарсько-
торгових спілок, який до 1913 р. організував 28 сільських
господарсько-торгових спілок.
Значного розвитку в Західній Україні досягла кредитна
кооперація, оскільки кредит був дуже важливою і найлегшою
до опанування кооперативами стороною економічного життя.
Попит населення, зокрема селянства, яке намагалося знайти
порятунок від лихварства, на кредити зріс, а це спричинило
підвищення процентів і збільшення вкладів широких верств
населення в кредитні спілки. Зростання чисельності кредит-
них спілок зумовило створення в 1898 р. Крайового союзу
кредитового — першого західноукраїнського кооперативного
союзу, який об'єднав і підпорядкував собі значну частину укра-
їнських кредитних кооперативів. Його організатором та довго-
літнім головою дирекції був провідний політик галицьких
українців К. Левицький.
З усіх видів виробничої кооперації в Галичині найбільше
розвинулася молочарська, яку започаткував о. О. Нижанків-
ський. До першої світової війни існувало близько 100 молочар-
ських кооперативів.
Провідна роль в організаційному та політичному спряму-
ванні західноукраїнських кооперативів належала Крайовому
союзу ревізійному (КСР). Через спеціалізовані кооперативні
ои єднання урановий союз кредитовий, "Народна торгівля",
Крайовий господарсько-молочарський союз та ін.) він підпо-
рядкував собі близько 600 українських кооперативів. З січня
1904 р. КСР почав видавати часопис "Економіст", навколо
якого згуртувалася група видатних теоретиків і практиків
кооперації під керівництвом К. Панківського.
Паралельно з Галичиною розвивався кооперативний рух на
Буковині та в Закарпатті.
Отже, наприкінці XIX — на початку XX ст. український
кооперативний рух, незважаючи на великі труднощі та пере-
шкоди, набув значного розвитку.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88