Наука взагалі перетворюється
в безпосередню виробничу силу, скорочується термін від на-
родження наукової ідеї до її реалізації, втілення у виробниц-
тво. У зв'язку з використанням новітніх технологій відбуваєть-
ся інтенсифікація виробництва.
Зменшуються не тільки енерго- та матеріаломісткість, а й
розмір капіталовкладень і трудомісткість продукції. Знижу-
ються затрати на сировину, обладнання, вивільняється велика
кількість робочої сили, яка після перекваліфікації направ-
ляється у сферу послуг тощо. Змінюється характер і зміст
праці. Різко зростає роль, соціальне і економічне значення
інформаційної діяльності, виникають і розвиваються засоби
масової інформації. Внаслідок цього у значної кількості лю-
дей появляється вільний час — величезне багатство і досяг-
нення сучасної епохи.
За таких умов виробництво не могло існувати без постійно-
го використання наукових досліджень і конструкторських
винаходів, тому постійно зростали витрати на науково-дослідні
та дослідно-конструкторські розробки.
З'явилися науково-виробничі комплекси. Це були терито-
ріальні об'єднання корпорацій з науково-дослідними лабора-
торіями, створені та фінансовані державним і приватним ка-
піталом для випуску нової продукції.
Розвиток національних господарств визначався значним
зростанням капітальних вкладень. Причому основні витрати
йшли не на розширення виробничих площ, а на інтенсивні
чинники розвитку економіки — модернізацію, автоматизацію
виробничих процесів. Зросли капітальні вкладення у невироб-
ничу сферу: освіту, фахову підготовку, науку, медицину.
У повоєнні роки зросла економічна могутність монополі-
стичних об'єднань. Це був період злиття та поглинання фірм
різних галузей господарства. Масовим явищем також стало
виникнення транснаціональних корпорацій — монополій, що
створювали за кордоном власні або спільні виробничі філії.
Вже до середини 70-х років у світі діяло близько 100 тис.
подібних корпорацій.
У таких умовах зростала економічна роль держави, яка в
багатьох розвинених країнах була великим власником, їй
належало 15—25% національного багатства країн. Державні
капіталовкладення спрямовувалися переважно в галузі, що
забезпечували загальнонаціональні потреби: інфраструктуру,
атомну промисловість, виробництво і розподіл електроенергії,
водо- і газопостачання, транспорт, невиробничу сферу. Нада-
валися інвестиційні субсидії, позики для розвитку конкурен-
тоспроможних галузей, модернізації та раціоналізації "старих".
Значні кошти витрачалися на воєнні замовлення. У 1970 р. в
США частка воєнних витрат у федеральному бюджеті стано-
вила 40%, у Японії — 7,1, ФРН — 23,7, Великобританії — 13,7,
Франції — 16,7.
Велике значення у державному регулюванні мали подат-
кові стимули: прискорена амортизація, зменшення податко-
вих ставок, звільнення від сплати податків тощо. Валютні
кризи зумовили втручання урядів економічно розвинених
держав у валютно-фінансові відносини. Пошуки ефективних
форм і методів державного регулювання економіки зумовили
поступовий перехід наприкінці 60-х років до "структурної
стратегії". Вона ґрунтувалася на заохоченні певних галузей
до вдосконалення і регулювання структури господарства з
урахуванням прогресивних змін у розвитку всесвітнього гос-
подарства. Фактично це був початок відходу від традиційних,
за кейнсіанською теорією, макроекономічних методів.
У повоєнні десятиліття в економічно розвинених країнах
склалася сприятлива ситуація для підвищення життєвого
рівня населення. Збільшувалися доходи громадян. У 50-ті
роки в країнах Європи реальна заробітна плата зросла вдвічі.
Збільшення доходів населення спричинило зростання спожив-
чих витрат і зміну самої структури споживання. Населення
західних країн все менше грошей витрачало на харчування і
все більше на товари тривалого користування: будинки, авто-
мобілі, телевізори, магнітофони, пральні машини тощо.
Бурхливий економічний розвиток давав змогу виділяти
значні кошти на виконання соціальних програм. До середини
70-х років у всіх країнах Заходу були створені ефективні си-
стеми соціального забезпечення. Вони надавали громадянам
соціальну допомогу і соціальне страхування, гарантуючи дер-
жавну підтримку протягом всього життя. Держава гаранту-
вала допомогу інвалідам, сиротам, вдовам, багатодітним сім'ям,
громадянам, життєвий рівень яких був менший від межі ма-
лозабезпеченості. Соціальні витрати в західних країнах скла-
дали 50—60% національного бюджету. Працездатне населен-
ня країн Заходу було охоплене різноманітними видами стра-
хування: в разі безробіття, нещасного випадку, хвороби, пенсій-
ним забезпеченням.
В другій половині XX ст. провідні індустріальні країни
поряд з бурхливим піднесенням економічного розвитку пе-
реживали і його спад. Зокрема, у 1974—1975 рр. вони відчу-
ли гостру економічну кризу, яка супроводжувалася
абсолютним падінням виробництва: у США на 3% , у ФРН —
на 7,5% , в Японії — на 14%. Подібний спад мав місце в інших
розвинутих країнах. Різке погіршення кон'юнктури пояс-
нювалося рядом причин, які в сукупності свідчили про поча-
ток переходу від індустріальної до постіндустріальної еко-
номіки.
Одна із причин кризи — різке підвищення цін на нафту і
нафтопродукти (у декілька разів) країнами-експортерами на-
фти у 1973 р. Внаслідок цього зросли витрати, вартість товарів
і відповідно зменшився попит з боку споживачів. Подорож-
чання енергоресурсів зачепило не лише товаровиробників, а й
домашні господарства, сімейні бюджети. Внаслідок цього ско-
ротився приватний попит на велику кількість товарів. Най-
важчі наслідки мали місце в експортних галузях промисло-
вості. Країни-імпортери змушені були через різке зростання
цін зменшити свої замовлення, що призвело до скорочення
виробництва і відповідно зменшення товарообороту.
Вихід із кризи проходив відносно швидко і вже у 1976—
1977 рр. було подолано "нафтовий шок" і досягнуто значного
росту виробництва, причому знову в традиційних галузях.
Проте це був останній спалах традиційної індустрії. Одночас-
но відбувався прискорений розвиток новітніх виробництв і
галузей: електронної, аерокосмічної промисловості, виробниц-
тва роботів і біотехнологічних виробництв.
Підсумком економічного розвитку провідних країн світу
стало виділення трьох панівних центрів: США, Японії, Захід-
ної Європи — головним чином країн Європейського союзу. В
1990 р. на ці країни припадало 59,3% світового експорту
(США — 11,5, ЄС — 39,4, Японія — 8,4% ) та 60,7% світового
імпорту (США — 14,5, ЄС — 39,6, Японія — 6,6%).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88
в безпосередню виробничу силу, скорочується термін від на-
родження наукової ідеї до її реалізації, втілення у виробниц-
тво. У зв'язку з використанням новітніх технологій відбуваєть-
ся інтенсифікація виробництва.
Зменшуються не тільки енерго- та матеріаломісткість, а й
розмір капіталовкладень і трудомісткість продукції. Знижу-
ються затрати на сировину, обладнання, вивільняється велика
кількість робочої сили, яка після перекваліфікації направ-
ляється у сферу послуг тощо. Змінюється характер і зміст
праці. Різко зростає роль, соціальне і економічне значення
інформаційної діяльності, виникають і розвиваються засоби
масової інформації. Внаслідок цього у значної кількості лю-
дей появляється вільний час — величезне багатство і досяг-
нення сучасної епохи.
За таких умов виробництво не могло існувати без постійно-
го використання наукових досліджень і конструкторських
винаходів, тому постійно зростали витрати на науково-дослідні
та дослідно-конструкторські розробки.
З'явилися науково-виробничі комплекси. Це були терито-
ріальні об'єднання корпорацій з науково-дослідними лабора-
торіями, створені та фінансовані державним і приватним ка-
піталом для випуску нової продукції.
Розвиток національних господарств визначався значним
зростанням капітальних вкладень. Причому основні витрати
йшли не на розширення виробничих площ, а на інтенсивні
чинники розвитку економіки — модернізацію, автоматизацію
виробничих процесів. Зросли капітальні вкладення у невироб-
ничу сферу: освіту, фахову підготовку, науку, медицину.
У повоєнні роки зросла економічна могутність монополі-
стичних об'єднань. Це був період злиття та поглинання фірм
різних галузей господарства. Масовим явищем також стало
виникнення транснаціональних корпорацій — монополій, що
створювали за кордоном власні або спільні виробничі філії.
Вже до середини 70-х років у світі діяло близько 100 тис.
подібних корпорацій.
У таких умовах зростала економічна роль держави, яка в
багатьох розвинених країнах була великим власником, їй
належало 15—25% національного багатства країн. Державні
капіталовкладення спрямовувалися переважно в галузі, що
забезпечували загальнонаціональні потреби: інфраструктуру,
атомну промисловість, виробництво і розподіл електроенергії,
водо- і газопостачання, транспорт, невиробничу сферу. Нада-
валися інвестиційні субсидії, позики для розвитку конкурен-
тоспроможних галузей, модернізації та раціоналізації "старих".
Значні кошти витрачалися на воєнні замовлення. У 1970 р. в
США частка воєнних витрат у федеральному бюджеті стано-
вила 40%, у Японії — 7,1, ФРН — 23,7, Великобританії — 13,7,
Франції — 16,7.
Велике значення у державному регулюванні мали подат-
кові стимули: прискорена амортизація, зменшення податко-
вих ставок, звільнення від сплати податків тощо. Валютні
кризи зумовили втручання урядів економічно розвинених
держав у валютно-фінансові відносини. Пошуки ефективних
форм і методів державного регулювання економіки зумовили
поступовий перехід наприкінці 60-х років до "структурної
стратегії". Вона ґрунтувалася на заохоченні певних галузей
до вдосконалення і регулювання структури господарства з
урахуванням прогресивних змін у розвитку всесвітнього гос-
подарства. Фактично це був початок відходу від традиційних,
за кейнсіанською теорією, макроекономічних методів.
У повоєнні десятиліття в економічно розвинених країнах
склалася сприятлива ситуація для підвищення життєвого
рівня населення. Збільшувалися доходи громадян. У 50-ті
роки в країнах Європи реальна заробітна плата зросла вдвічі.
Збільшення доходів населення спричинило зростання спожив-
чих витрат і зміну самої структури споживання. Населення
західних країн все менше грошей витрачало на харчування і
все більше на товари тривалого користування: будинки, авто-
мобілі, телевізори, магнітофони, пральні машини тощо.
Бурхливий економічний розвиток давав змогу виділяти
значні кошти на виконання соціальних програм. До середини
70-х років у всіх країнах Заходу були створені ефективні си-
стеми соціального забезпечення. Вони надавали громадянам
соціальну допомогу і соціальне страхування, гарантуючи дер-
жавну підтримку протягом всього життя. Держава гаранту-
вала допомогу інвалідам, сиротам, вдовам, багатодітним сім'ям,
громадянам, життєвий рівень яких був менший від межі ма-
лозабезпеченості. Соціальні витрати в західних країнах скла-
дали 50—60% національного бюджету. Працездатне населен-
ня країн Заходу було охоплене різноманітними видами стра-
хування: в разі безробіття, нещасного випадку, хвороби, пенсій-
ним забезпеченням.
В другій половині XX ст. провідні індустріальні країни
поряд з бурхливим піднесенням економічного розвитку пе-
реживали і його спад. Зокрема, у 1974—1975 рр. вони відчу-
ли гостру економічну кризу, яка супроводжувалася
абсолютним падінням виробництва: у США на 3% , у ФРН —
на 7,5% , в Японії — на 14%. Подібний спад мав місце в інших
розвинутих країнах. Різке погіршення кон'юнктури пояс-
нювалося рядом причин, які в сукупності свідчили про поча-
ток переходу від індустріальної до постіндустріальної еко-
номіки.
Одна із причин кризи — різке підвищення цін на нафту і
нафтопродукти (у декілька разів) країнами-експортерами на-
фти у 1973 р. Внаслідок цього зросли витрати, вартість товарів
і відповідно зменшився попит з боку споживачів. Подорож-
чання енергоресурсів зачепило не лише товаровиробників, а й
домашні господарства, сімейні бюджети. Внаслідок цього ско-
ротився приватний попит на велику кількість товарів. Най-
важчі наслідки мали місце в експортних галузях промисло-
вості. Країни-імпортери змушені були через різке зростання
цін зменшити свої замовлення, що призвело до скорочення
виробництва і відповідно зменшення товарообороту.
Вихід із кризи проходив відносно швидко і вже у 1976—
1977 рр. було подолано "нафтовий шок" і досягнуто значного
росту виробництва, причому знову в традиційних галузях.
Проте це був останній спалах традиційної індустрії. Одночас-
но відбувався прискорений розвиток новітніх виробництв і
галузей: електронної, аерокосмічної промисловості, виробниц-
тва роботів і біотехнологічних виробництв.
Підсумком економічного розвитку провідних країн світу
стало виділення трьох панівних центрів: США, Японії, Захід-
ної Європи — головним чином країн Європейського союзу. В
1990 р. на ці країни припадало 59,3% світового експорту
(США — 11,5, ЄС — 39,4, Японія — 8,4% ) та 60,7% світового
імпорту (США — 14,5, ЄС — 39,6, Японія — 6,6%).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88