Це так звані
найменш розвинені держави. За класифікацією ООН, до них
належить 47 держав (Афганістан, Бангладеш, Ефіопія, Йємен,
Сомалі, Уганда, Чад та ін.) з населенням близько півмільярда
чоловік. Середній рівень доходу на душу населення тут ста-
новить всього 250 доларів. Не маючи значних запасів природ-
них ресурсів, відчуваючи гострий дефіцит фінансових коштів
для економічного розвитку, ці держави в останні десятиліття
практично витіснені з міжнародного поділу праці і перебува-
ють у надзвичайно скрутному становищі.
Характерні риси економіки найменш розвинених країн
такі: доіндустріальний рівень продуктивних сил; домінуван-
ня натуральних і напівнатуральних форм господарювання в
економічній структурі; вкрай вузька сфера функціонування
товарно-грошових відносин і дії ринкових стимулів; початко-
ва стадія формування єдиного інтегрованого національного
ринку; однобока спеціалізація експортного сектору тощо.
Низький рівень економічного розвитку згаданих держав та
значна нерівномірність розподілу прибутків серед окремих
верств населення призводить до значних проблем. Так, у краї-
нах на південь від Сахари за межею бідності живе близько
половини населення. Щорічне зростання сільськогосподарської
продукції тут не перевищує 1,5%, тоді як населення зростає
на 3%, тобто вдвічі швидше. За даними ООН, близько 60%
населення Тропічної Африки систематично недоїдають, у тому
числі 40% дітей у віці до 5-ти років.
Жалюгідний стан економіки призвів до різкого скорочен-
ня державних асигнувань на охорону здоров'я, освіту, профе-
сійну підготовку. Дитяча смертність тут у 10—12 разів вища
за показники розвинутих країн. Половина дорослих в Африці
— неписьменні. Тільки 11% дітей закінчують школу, а вчать-
ся у вузах — лише 1,4%.
Світове співтовариство намагається допомогти найменш
розвиненим державам у вирішенні їхніх проблем. Зокрема, в
вилися про списання половини зовнішнього боргу найбідні-
ших країн. Згідно з цією ініціативою, буде списано 70 млрд
доларів США із загальної суми заборгованості більш як ЗО кра-
їн, яка складає майже 130 млрд доларів. Окрім того, для забез-
печення фінансування допомоги найбіднішим країнам світу
була підтримана пропозиція про продаж близько десятої час-
тини золотих резервів МВФ, які оцінюються у 27 млрд доларів.
3. Нові індустріальні країни
Поглиблення науково-технічного прогресу, зміна і модерні-
зація сучасної системи міжнародного поділу праці створили
сприятливі умови для динамічного розвитку деяких країн, які
дістали назву "нові індустріальні країни" (НІК). За відносно
короткий час вони створили значний промисловий потенціал,
розвинули окремі сучасні галузі індустрії, різко збільшили
промисловий експорт, посівши важливе місце у міжнародно-
му поділі праці.
Число і склад учасників даної групи не є незмінним. У 80-
ті роки сюди включали країни й території Східної Азії (Півден-
на Корея, о. Тайвань, Гонконг, Сінгапур), деякі найбільш роз-
винені країни Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Ар-
гентина), іноді й Індію, Єгипет. Однак із зазначених країн лише
азійська четвірка так званих "драконів" стабільно підтверди-
ла свою репутацію нового полюсу росту світової економіки і
найчастіше пов'язується з поняттям "нові індустріальні краї-
ни". 90-ті роки показали, що, крім НІК, так би мовити, першої
хвилі, з'являються НІК другого ешелону — Малайзія, Таїланд,
Індонезія, і, у перспективі, третього — Туреччина, Філіппіни,
Шрі-Ланка.
Критерії зарахування країн до нових індустріальних досить
умовні: ВНП на душу населення не менше 1100 доларів, частка
переробної промисловості у ВНП більше 20%. Привертають
увагу й такі характеристики НІК, як високі темпи зростання,
динамічні макроекономічні та внутрішньогалузеві структурні
зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтен-
сивна участь у міжнародному поділі праці, широке викорис-
тання іноземного капіталу з метою розвитку тощо.
розвиток економічного потенціалу нових Індустріальних
країн, насамперед вражаючий "ривок" азійської четвірки НІК
першого покоління зумовлені, на думку дослідників, об'єктив-
ними процесами у світовій економіці загалом і в економіці
зазначених країн зокрема. Під впливом НТП, екологічної
проблеми, демографічної ситуації у 60—70-ті роки у розвине-
них країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої про-
мисловості, металургії, хімії (а згодом машинобудування та
електроніки) почали втрачати порівняльні переваги. Зростання
витрат виробництва (заробітна плата, охорона навколишнього
середовища тощо) робило іноді просто невигідним виробниц-
тво продукції згаданих галузей і викликало їхнє перенесення
у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні
порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сирови-
ни, низькі ціни на землю і т. ін.), стали районом активних опе-
рацій транснаціональних компаній, які організували тут екс-
портне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК
до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих краї-
нах, які раніше за інших взяли курс на експортоорієнтова-
ну модель розвитку і створили сприятливий клімат для іно-
земних інвестицій. Це були НІК першого покоління.
Позитивну роль у становленні цілого ряду галузей госпо-
дарства в НІК Азії відіграла політика захисту національної
економіки від зовнішньої конкуренції. Так, у Південній Ко-
реї створено галузі, яких не було в країні: чорну та кольорову
металургію, машинобудування, суднобудування, автомобіле-
будування, електронну промисловість тощо. Це дало можли-
вість здійснити структурну перебудову промисловості, реоргані-
зувати і зміцнити провідні "базові" галузі, ліквідувати ряд
диспропорцій в економіці, стимулювати розвиток дрібного та
середнього підприємництва з тіснішою прив'язкою його до
експортного сектору.
З середини 80-х років процес експортоорієнтованої моделі
розвитку охопив деякі інші країни, що розвиваються. У зв'яз-
ку зі зростанням вартості робочої сили, підвищенням курсів
національних валют (відносно долара) НІК першого поколін-
ня почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги
у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнту-
вавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції,
азійська четвірка НІК з певною участю ТНК почала масово
переміщувати працемісткі виробництва у країни з дешевою
робочою силою — Малайзію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і
сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління.
З початком 90-х років друге покоління НІК стало найди-
намічнішою за темпами економічного росту групою країн в
Азії і світі взагалі.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88
найменш розвинені держави. За класифікацією ООН, до них
належить 47 держав (Афганістан, Бангладеш, Ефіопія, Йємен,
Сомалі, Уганда, Чад та ін.) з населенням близько півмільярда
чоловік. Середній рівень доходу на душу населення тут ста-
новить всього 250 доларів. Не маючи значних запасів природ-
них ресурсів, відчуваючи гострий дефіцит фінансових коштів
для економічного розвитку, ці держави в останні десятиліття
практично витіснені з міжнародного поділу праці і перебува-
ють у надзвичайно скрутному становищі.
Характерні риси економіки найменш розвинених країн
такі: доіндустріальний рівень продуктивних сил; домінуван-
ня натуральних і напівнатуральних форм господарювання в
економічній структурі; вкрай вузька сфера функціонування
товарно-грошових відносин і дії ринкових стимулів; початко-
ва стадія формування єдиного інтегрованого національного
ринку; однобока спеціалізація експортного сектору тощо.
Низький рівень економічного розвитку згаданих держав та
значна нерівномірність розподілу прибутків серед окремих
верств населення призводить до значних проблем. Так, у краї-
нах на південь від Сахари за межею бідності живе близько
половини населення. Щорічне зростання сільськогосподарської
продукції тут не перевищує 1,5%, тоді як населення зростає
на 3%, тобто вдвічі швидше. За даними ООН, близько 60%
населення Тропічної Африки систематично недоїдають, у тому
числі 40% дітей у віці до 5-ти років.
Жалюгідний стан економіки призвів до різкого скорочен-
ня державних асигнувань на охорону здоров'я, освіту, профе-
сійну підготовку. Дитяча смертність тут у 10—12 разів вища
за показники розвинутих країн. Половина дорослих в Африці
— неписьменні. Тільки 11% дітей закінчують школу, а вчать-
ся у вузах — лише 1,4%.
Світове співтовариство намагається допомогти найменш
розвиненим державам у вирішенні їхніх проблем. Зокрема, в
вилися про списання половини зовнішнього боргу найбідні-
ших країн. Згідно з цією ініціативою, буде списано 70 млрд
доларів США із загальної суми заборгованості більш як ЗО кра-
їн, яка складає майже 130 млрд доларів. Окрім того, для забез-
печення фінансування допомоги найбіднішим країнам світу
була підтримана пропозиція про продаж близько десятої час-
тини золотих резервів МВФ, які оцінюються у 27 млрд доларів.
3. Нові індустріальні країни
Поглиблення науково-технічного прогресу, зміна і модерні-
зація сучасної системи міжнародного поділу праці створили
сприятливі умови для динамічного розвитку деяких країн, які
дістали назву "нові індустріальні країни" (НІК). За відносно
короткий час вони створили значний промисловий потенціал,
розвинули окремі сучасні галузі індустрії, різко збільшили
промисловий експорт, посівши важливе місце у міжнародно-
му поділі праці.
Число і склад учасників даної групи не є незмінним. У 80-
ті роки сюди включали країни й території Східної Азії (Півден-
на Корея, о. Тайвань, Гонконг, Сінгапур), деякі найбільш роз-
винені країни Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Ар-
гентина), іноді й Індію, Єгипет. Однак із зазначених країн лише
азійська четвірка так званих "драконів" стабільно підтверди-
ла свою репутацію нового полюсу росту світової економіки і
найчастіше пов'язується з поняттям "нові індустріальні краї-
ни". 90-ті роки показали, що, крім НІК, так би мовити, першої
хвилі, з'являються НІК другого ешелону — Малайзія, Таїланд,
Індонезія, і, у перспективі, третього — Туреччина, Філіппіни,
Шрі-Ланка.
Критерії зарахування країн до нових індустріальних досить
умовні: ВНП на душу населення не менше 1100 доларів, частка
переробної промисловості у ВНП більше 20%. Привертають
увагу й такі характеристики НІК, як високі темпи зростання,
динамічні макроекономічні та внутрішньогалузеві структурні
зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтен-
сивна участь у міжнародному поділі праці, широке викорис-
тання іноземного капіталу з метою розвитку тощо.
розвиток економічного потенціалу нових Індустріальних
країн, насамперед вражаючий "ривок" азійської четвірки НІК
першого покоління зумовлені, на думку дослідників, об'єктив-
ними процесами у світовій економіці загалом і в економіці
зазначених країн зокрема. Під впливом НТП, екологічної
проблеми, демографічної ситуації у 60—70-ті роки у розвине-
них країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої про-
мисловості, металургії, хімії (а згодом машинобудування та
електроніки) почали втрачати порівняльні переваги. Зростання
витрат виробництва (заробітна плата, охорона навколишнього
середовища тощо) робило іноді просто невигідним виробниц-
тво продукції згаданих галузей і викликало їхнє перенесення
у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні
порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сирови-
ни, низькі ціни на землю і т. ін.), стали районом активних опе-
рацій транснаціональних компаній, які організували тут екс-
портне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК
до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих краї-
нах, які раніше за інших взяли курс на експортоорієнтова-
ну модель розвитку і створили сприятливий клімат для іно-
земних інвестицій. Це були НІК першого покоління.
Позитивну роль у становленні цілого ряду галузей госпо-
дарства в НІК Азії відіграла політика захисту національної
економіки від зовнішньої конкуренції. Так, у Південній Ко-
реї створено галузі, яких не було в країні: чорну та кольорову
металургію, машинобудування, суднобудування, автомобіле-
будування, електронну промисловість тощо. Це дало можли-
вість здійснити структурну перебудову промисловості, реоргані-
зувати і зміцнити провідні "базові" галузі, ліквідувати ряд
диспропорцій в економіці, стимулювати розвиток дрібного та
середнього підприємництва з тіснішою прив'язкою його до
експортного сектору.
З середини 80-х років процес експортоорієнтованої моделі
розвитку охопив деякі інші країни, що розвиваються. У зв'яз-
ку зі зростанням вартості робочої сили, підвищенням курсів
національних валют (відносно долара) НІК першого поколін-
ня почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги
у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнту-
вавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції,
азійська четвірка НІК з певною участю ТНК почала масово
переміщувати працемісткі виробництва у країни з дешевою
робочою силою — Малайзію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і
сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління.
З початком 90-х років друге покоління НІК стало найди-
намічнішою за темпами економічного росту групою країн в
Азії і світі взагалі.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88