^ —^„^^^ и^ітцгиіч.іи оі^^ісігхяппл лягли чуло ПОСТуПОВе
фізичне і моральне старіння виробничої бази британської
промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані
ще в кінці XVIII — першій половині XIX ст. і оснащені ма-
шинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони
неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої
якості, як американські та німецькі, що базувалися на ефек-
тивнішій виробничій основі, створеній науково-технічним про-
цесом останньої третини XIX ст.
Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай
необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вона вима-
гала додаткових капіталовкладень. Англійські підприємці та
банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в
колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої
сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіталу був
бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній
сировині — нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін.
Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбу-
валися структурні зміни. Як і в СИТА та Німеччині, в Англії
високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості,
особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна. Вони ви-
передили традиційно розвинені галузі — видобуток вугілля,
виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку англійської
промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість країни.
Процес монополізації промисловості в Англії проходив по-
вільніше, ніж в США та Німеччині, тут тривалий час зберіга-
лися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал
випереджував промисловий за темпами концентрації і цент-
ралізації. Напередодні першої світової війни 27 великих бан-
ків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал
Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку
XX ст. у 100 разів перевищували розміри метрополії.
Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу —
будівництво підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англійські
монополії в колоніях та напівколоніях відігравали роль важ-
ливого механізму переливання капіталів і технологій, будува-
ли транспортні комунікації, створювали соціальні інституції,
готували місцеві кадри для підприємницької діяльності.
Незважаючи на окремі випадки (спроба задушити розви-
ток індійської текстильної промисловості), політика Англії
ЩОДО ЗаЛеЖНИХ Країн снринла Ілпоиту схх<_>піл«.і-іііиі.і^ ^і^»л„„
ленню, формуванню сучасної макроцивілізації взагалі.
Франція. Впродовж XIX ст. Франція займала друге місце
у світі за рівнем промислового виробництва, поступаючись
лише Англії. Однак в кінці XIX ст. вона опинилася на чет-
вертому місці.
Причиною цього була, перш за все, поразка у франко-прусь-
кій війні та її наслідки. Мирний договір 1871 р. був невигід-
ним для Франції. Вона зобов'язана була сплатити Німеччині
5 млрд франків контрибуції і як гарантію виплати віддавала
частину своєї території — провінції Ельзас та Лотарінгію. Ці
землі були економічно найрозвиненіші, багаті на залізну руду,
вугілля, тут добре розвивалася текстильна та інші галузі про-
мисловості. Втрата Ельзасу та Лотарінгії примусила Францію
ввозити велику кількість залізної руди і чорних металів.
Сировинна база Франції й без того була недостатньою. Вона
змушена була імпортувати половину необхідного їй вугілля.
Таким чином росла собівартість французьких металовиробів,
зменшувалася їхня конкурентоспроможність.
У французькій промисловості також необхідно було міня-
ти застаріле фабрично-заводське обладнання, що вимагало
значних капіталовкладень. Тим часом французькі капітали
експортувалися і становили 30% світових інвестицій. За да-
ними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було
вкладено 9,5 млрд франків, в облігації та закордонні цінності
—104,4 млрд франків. Вивіз капіталу в колонії та напівко-
лонії давав величезні прибутки.
Відсталою у порівнянні із СІЛА та Німеччиною була й струк-
тура французької економіки. Скорочувалися потужності ме-
талургії, вугільної та інших галузей промисловості. Успішно
розвивалася легка промисловість. Перед першою світовою
війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною.
Існування гострих проблем у сільському господарстві також
стримувало розвиток економіки.
Аграрні реформи середини XIX ст. не змогли ліквідувати
наявні в сільському господарстві суперечності. Парцелярність
(роздрібненість) селянських господарств і низький технічний
рівень зумовили нерозвиненість внутрішнього ринку, затриму-
вали "зайве" населення у землеробстві, зменшували ринок
робочої сили, приріст населення.
виявилася конкуренція американського зерна та інших про-
дуктів, що призвело до гострої кризи і необхідності структур-
ної перебудови аграрного сектора країни.
На світовий ринок Франція виходила в основному з доро-
гими тканинами, парфумами, косметикою, одягом, ювелірними
виробами та іншими предметами розкоші.
4. Становлення індустріального суспільства
в Японії
Перехід до індустріального суспільства в Японії відбувся
пізніше, ніж в країнах Західної Європи та СИТА, і мав ряд особ-
ливостей. До середини XIX ст. Японія була типовою аграрною
країною, в якій панувала феодальна система господарства, фор-
мувалося мануфактурне виробництво.
Політична роздрібленість країни, складна соціальна струк-
тура суспільства, в якій панівне становище займали самураї
(біля 7% всього населення) гальмували становлення індустрі-
ального укладу. Селянство країни становило 80% від загаль-
ної кількості населення, купці та ремісники були малочисель-
ним станом і не виявляли підприємницької активності. Краї-
на перебувала у самоізоляції від зовнішнього світу.
Зміни у розвитку Японії почали відбуватися з 1853 р., коли
невелика американська ескадра під командуванням комодо-
ра Перрі ввійшла у Токійську бухту і змусила Японію відкри-
тися для торгівлі із СИТА, а потім і з іншими державами.
Торгівля з економічно розвиненішими країнами мала не-
гативні наслідки для японської економіки, викликала соціаль-
не невдоволення, яке вилилося у революцію "Мейдзі" — дер-
жавний переворот 1868 р., внаслідок якого було ліквідовано
феодальний режим Токугава і започатковано процес модерні-
зації. Важливим результатом революції була ліквідація фео-
дальних володінь та привілеїв. Однак аристократія отримала
відшкодування готівкою та облігаціями, які були інвестовані
у виробництво, в індустріалізацію. Була проведена аграрна
реформа, яка змінила систему землеволодіння, модернізувала
тогочасне аграрне японське суспільство, створила умови для
розвитку промисловості.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88