5. Якими були особливості економічного розвитку східно-
слов'янських племен?
ЛЕКЦІЯ XI
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК
УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ЕПОХУ
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (V — XVI ст.)
1. Форми і характер землеволодіння в Київській
державі. Категорії залежного населення
Упродовж V — VII ст. у східних слов'ян відбувався процес
становлення сільської сусідської громади, яка найбільше відо-
ма під назвою вервь. Вона складалася з окремих сімейних
дворищ, тісно зв'язаних господарськими стосунками. Земля
знаходилася в індивідуальній власності малих сімей, поступо-
во утворювалося спадкове володіння. У VIII — IX ст. майно-
ве і соціальне розшарування, яке й перед тим мало місце, по-
глиблюється, виділяється племінна знать — князі, "лучпіі му-
жі", воїни-дружинники. Так виникає приватне землеволодін-
ня, яке утверджується у IX — XII ст. разом із розвитком
держави Київська Русь.
Найпоширенішими були такі форми землеволодіння, як
князівське, боярське та монастирське. Земельна власність
князів та бояр алодального типу була спадковою, вільно відчу-
жувалася (продавалася, обмінювалася, дарувалася). Існувала
також державна (в особі князя) власність на землю, що була
панівною впродовж XI — XII ст. Це була власність бенефіці-
ального типу, тобто тимчасова, умовна, що надавалася на час
князювання чи служби. У кінці XI ст. розпочався процес пе-
ретворення її у власність феодальну — тобто велику спадко-
ву. Проте цей процес не завершився у домонгольский період.
Найбільшими землевласниками були князі київські. Так, кня-
гиня Ольга володіла селом Ольжичі на Десні, селом Бутури-
но і містом Вишгородом під Києвом. Великі маєтності мав її
син Святослав.
Боярське землеволодіння було досить поширене в Київській
Русі, проте воно не отримало сталих форм. Бояри, як і дружин-
ники, були на службі у князя. Після переходу князя на інший
стіл чи волость, бояри переїжджали за ним. При втраті кня-
зем столу чи волості бояри також зазнавали втрат. Те ж мож-
на сказати й про дружинників. Боярське землеволодіння мало
більше значення в часи роздробленості Русі, особливо в Галиць-
ко-Волинському князівстві.
У Київській Русі значним було церковне та монастир-
ське землеволодіння. Особливо великим землевласником був
Києво-Печерський монастир.
Хоча велика земельна власність зростала, вона не станови-
ла основу економіки, як це мало місце у Західній Європі. На
додаток до великих маєтностей існувало значне число малих
землевласників. Великі землевласники мали меншу владу, ніж
на Заході Європи, вони підлягали законові так само, як інші
люди. Селяни ж мали різний легальний статус: абсолютно
вільні, вільні з різного роду обмеженнями, кріпаки, невільни-
ки. Велика земельна власність розширювалася за рахунок
розорювання цілини, а не за рахунок відбирання селянської
землі. Мала або общинна земельна власність переважала в
сільському господарстві.
Феодальні тенденції, зокрема щодо маноріальної економі-
ки, стали помітними в кінці XII ст. Посилення уваги до хлібо-
робства було пов'язане із занепадом зовнішньої торгівлі, спри-
чиненим постійними нападами половців уздовж торговельних
шляхів Дніпра та занепадом Візантії як торговельного цент-
ру після її завоювання хрестоносцями у 1204 р.
Більшість населення Київської Русі проживала у сільській
місцевості й називалася смердами. Разом з тим є підстави
ділити сільське населення на вільних людей і невільних, які
знаходилися у власності князя, бояр та інших людей. Зустрі-
чаються відомості про села з челяддю, рабами.
Термін "смерд" (походження нез'ясоване) означає вільний
селянин, який займався землеробством, працював у власному
дворищі. Проте слово "смерд" вживалося і в іншому, ширшо-
му значенні: воно означало все населення крім князя, всіх
княжих підданих. Економічне становище смердів було різним.
"Руська Правда" признає у смердів рухоме і нерухоме майно і
навіть холопів, що теж належали до майна. Смерди господа-
рювали в основному на своїй землі, що є свідченням їхньої еко-
номічної самостійності.
Поруч з цим повноправним і економічно незалежним се-
лянством існувало інше — залежне, безземельне, що працю-
вало на чужій землі і внаслідок своєї економічної залежності
було обмежене у політичних правах. Джерела подають нам
інформацію про деякі з них.
Ізгої — люди без суспільного становища, що з різних при-
чин вийшли з тієї соціальної групи, до якої належали, та не
ввійшли до іншої. Вони вважалися вільними, проте не мали
власного господарства, часто осідали в чужих дворах, при цер-
квах. Аналогічним було становище сябрів.
Закупи (відомі із "Руської Правди", як наймити) — це люди,
які відробляли позичені гроші — "купу" або наймалися на
роботу, попередньо беручи плату. Закупи жили або у дворі пана,
або у своєму власному господарстві. Ті закупи, які виконува-
ли хліборобську роботу, називалися рільними закупами. За-
куп, безперечно, був вільною людиною. Він мав своє майно,
рухоме або нерухоме, особисто відповідав за свої вчинки, а не
його господар (як за холопа). За незаслужене покарання за-
купа господар повинен був платити як за вільного. Закуп мав
право оскаржити пана перед княжим судом. Однак його ста-
новище було дуже хитким і він міг кожної миті опинитися в
категорії холопів.
Рядовичами називали селян, які уклали ряд (угоду) з фео-
далом, визнаючи свою залежність від нього. За соціальним і
юридичним становищем рядовичі подібні до закупів. Вони
входили до складу челяді, виконували певні роботи у госпо-
дарстві феодала або сплачували йому данину.
Холопи — це невільники, раби. Причини невільництва "Ру-
ська Правда" називає різні: одруження з рабинею при від-
сутності застереження своїх прав; поступання на двірську
службу, банкрутство купця і продаж його майна на конкурсі;
втеча чи крадіжка, вчинена закупом; неспроможність сплати
судового покарання. Діти холопів також ставали холопами.
Та найпоширеніший шлях до невільництва — полон під час
війни.
Раби були об'єктом купівлі-продажу. Поступово (почина-
ючи з X ст.) більшість рабів, крім двірських, отримали земельні
наділи і своїм становищем наблизилися до селян.
л. Іпіста, ремесла, торгівля у київській Русі
Міста на Русі, як і в усій Європі, виникли внаслідок відок-
ремлення ремесла від землеробства, в результаті скупчення
значної кількості ремісників і торгових людей-купців. У VI —
IX ст. це були городища — невеликі укріплені поселення.
Середньовічні міста України—Русі утворювалися по-різному:
були це, найперше, центри племінних союзів. Чимало міст (Га-
лич, Львів, Ярослав, Ізяслав, Володимир, Холм) заснували князі.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88