зайнятих виробництвом продукції сільського господарства, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача.
У ринковій економіці сукупність відносин і зв'язків галузей АПК складає систему агробізнесу. '<•
Слід розрізняти народногосподарський АПК, що охоплює відповідні галузі в масштабі країни, і регіональні АПК — в межах області, району тощо. В народному господарстві України АПК має значне місце. Його головна функція полягає у виробництві сільськогосподарської продукції, її переробці в продовольчі та інші товари споживання, в доведенні їх до споживача. Крім того, АПК виконує інші важливі соціально-економічні функції: по-перше, робить внесок в національний доход країни, що сприяє збалансованості вартісних, грошово-валютних пропорцій в народному господарстві; по-друге, зберігає та підвищує родючість грунтів, забезпечує екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі; по-третє, послідовно поліпшує умови праці та побуту сільського населення, здійснює комплекс заходів щодо покращення умов здобуття освіти, торговельного, культурно-побутового і медичного обслуговування в сільській місцевості. Завдання полягає в тому, щоб створити для сільських працівників такі умови життя та праці. які б перетворили працю селянина в престижну.
АПК виконує притаманні йому функції за наявності науково обгрунтованої галузевої структури, до якої входятіі три основні сфери: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничо-технічне забезпечення (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив, капітальне будівництво в АПК тощо); 2) безпосередньо сільське господарство; 3) галузі, що забезпечують заготівлю, транспортування, переробку сільськогосподарської продукціГ і доведення її до споживача (легка, харчова, м'ясна, молочна, борошко-крутГяна і комбікормова галузі, торгівля продовольчими
товарами).
У структурі АПК України перша сфера складає 12,5%, друга — 48.5%. третя — 39-%. При цьому за останні роки дещо зменшилася питома вага сільського господарства за рахунок збільшення частки переробних галузей. Це закономірний процес. притаманний АПК розвинених країн, де на сільське господарство припадає лише 10% продукції АПК.
127
У складі АІІК важливе місце належить його інфрасірукі>рі. що забезпечує загальні умови розвитку виробництва Іа життєдіяльності людей; це шляхово-транспортне господарство, матеріально-технічне обслуговування, складське і тарне господарство, галузі соціального обслуговування. При цьому слід виділити виробничу інфраструктуру, яка обслуговує власне виробництво, і соціальну, шо забезпечує загальні умови життєдіяльності людей (житло, культурно-побутове обслуговування, торгівля, громадське харчування тощо). Відповідні ланки інфраструктури є в кожній з трьох названих сфер АПК.
Крім функціональної, галузевої та територіальної структур АПК має також складну організаційно-економічну структуру, • вдосконалення якої спрямоване на розвиток багатоукладної економіки на селі. У сфері АПК діють державні, колективні, корпоративні, орендні підприємства, але необхідно сприяти формуванню і технічному оснащенню товарних фермерських і селянських господарств.
Значне місце в АПК належить особистому підсобному господарству населення, де виробляється четверта частина валової продукції сільського господарства (особливо картоплі, овочів, м'яса, молока, яєць тощо).
Серед нових форм господарювання значну роль починають/ відігравати агропромислові комбінати та об'єднання, агрофірми, ••' агроконсорціуми, акціонерні товариства, різні форми кооперації, виробничі та науково-виробничі системи тощо.
Таким чином, на сучасному етапі різні форми господарювання повинні функціонувати на основі рівноправності усіх форм власності на землю та інші засоби виробництва при добровільному виборі селянами тієї чи іншої форми господарювання. В прийнятих законах України про власність, про землю, про оренду, про селянське (фермерське) господарство тощо закладені певні правові передумови для реформування аграрних відносин, що має сприяти створенню багатоукладної економіки АПК.
§ 3. Поняття та види земельної ренти. Ціна землі
Земельна рента є економічною формою реалізації права власності на землю, її існування обумовлено використанням землі як специфічного засобу виробництва.
Рента існувала у рабовласницькому та феодальному 128
Ійом'і класами: феодалами і кріпаками.
Земельна рента за умов каппачпліх ; ртпзингних Ігіиікоь;::.. вілноонн вистчпає у формі орендної пллгп зі'млездасчнху >-.; тимчасове користування земельною ділянкою А1,; земельну рент-, не л'О'-кна цілком ототоАпювати з орендною платою, бо остання уо'чч-е включати в себе не тільки тагечті за користування землею, Е; ґі амортизацію споруд і будівель, які розмішені на цій земельній ділянці. Таким чином, рента маг Оі.пьіи вузький економічний зміст V порівнянні з орендною платою.
У сільському господарс І Е: розрізняють три види ренти: диференціальна, абсолютна, монопольні. Причини, умови та джерела їх виникнення різні.
Особливістю землі як головного засобу виробництва к нільському господарстві с те, Іцо в кожен період часу кількість земель, що використовуються у виробництві, обмежена. 'Землі кращої і середньої якості вже зайняті сільськогосподарськими підприємствами, які є самостійними товаровиробниками. Це породжує монополію на землю як об'єкт господарювання. А монополія і є причиною створення диференціальної ренти.
Диференціальна земельна рента як -економічна категорія відображає підносини між власником землі і користувачем з приводу розподілу і використання надлишкового додаткового продукту, що створюється в сільському господарстві внаслідок різниці в родючості та місці розташування земель. Є дві форми диференціальної ренти.
Диференціальна рента 1 — це додатковий чистин доход, обумовлений природною родючістю земель та кращим їх місцем розташування. Диференціальна рента II — це додатковий чистий доход, обумовлений підвищенням економічної родючості землі за рахунок додаткових капітальних вкладень (засобів виробництва і праці) на основі науково-технічного прогресу.
Абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю, її джерело — різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною іііі-юю виробництва як надлишок додаткової вартості над середнім
••рііочтло'-:. Теоретичні проблеми абсолютної ренти є найбільш
-І1!; гойними в економічній літературі.
Монопольна рента — це особлива форма земельної ренти. ;->д
її сплачують споживачі рідкісних за якістю сільськогосполарських товарів, які виробляються на землях з винятковими природними умовами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47
У ринковій економіці сукупність відносин і зв'язків галузей АПК складає систему агробізнесу. '<•
Слід розрізняти народногосподарський АПК, що охоплює відповідні галузі в масштабі країни, і регіональні АПК — в межах області, району тощо. В народному господарстві України АПК має значне місце. Його головна функція полягає у виробництві сільськогосподарської продукції, її переробці в продовольчі та інші товари споживання, в доведенні їх до споживача. Крім того, АПК виконує інші важливі соціально-економічні функції: по-перше, робить внесок в національний доход країни, що сприяє збалансованості вартісних, грошово-валютних пропорцій в народному господарстві; по-друге, зберігає та підвищує родючість грунтів, забезпечує екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі; по-третє, послідовно поліпшує умови праці та побуту сільського населення, здійснює комплекс заходів щодо покращення умов здобуття освіти, торговельного, культурно-побутового і медичного обслуговування в сільській місцевості. Завдання полягає в тому, щоб створити для сільських працівників такі умови життя та праці. які б перетворили працю селянина в престижну.
АПК виконує притаманні йому функції за наявності науково обгрунтованої галузевої структури, до якої входятіі три основні сфери: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничо-технічне забезпечення (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив, капітальне будівництво в АПК тощо); 2) безпосередньо сільське господарство; 3) галузі, що забезпечують заготівлю, транспортування, переробку сільськогосподарської продукціГ і доведення її до споживача (легка, харчова, м'ясна, молочна, борошко-крутГяна і комбікормова галузі, торгівля продовольчими
товарами).
У структурі АПК України перша сфера складає 12,5%, друга — 48.5%. третя — 39-%. При цьому за останні роки дещо зменшилася питома вага сільського господарства за рахунок збільшення частки переробних галузей. Це закономірний процес. притаманний АПК розвинених країн, де на сільське господарство припадає лише 10% продукції АПК.
127
У складі АІІК важливе місце належить його інфрасірукі>рі. що забезпечує загальні умови розвитку виробництва Іа життєдіяльності людей; це шляхово-транспортне господарство, матеріально-технічне обслуговування, складське і тарне господарство, галузі соціального обслуговування. При цьому слід виділити виробничу інфраструктуру, яка обслуговує власне виробництво, і соціальну, шо забезпечує загальні умови життєдіяльності людей (житло, культурно-побутове обслуговування, торгівля, громадське харчування тощо). Відповідні ланки інфраструктури є в кожній з трьох названих сфер АПК.
Крім функціональної, галузевої та територіальної структур АПК має також складну організаційно-економічну структуру, • вдосконалення якої спрямоване на розвиток багатоукладної економіки на селі. У сфері АПК діють державні, колективні, корпоративні, орендні підприємства, але необхідно сприяти формуванню і технічному оснащенню товарних фермерських і селянських господарств.
Значне місце в АПК належить особистому підсобному господарству населення, де виробляється четверта частина валової продукції сільського господарства (особливо картоплі, овочів, м'яса, молока, яєць тощо).
Серед нових форм господарювання значну роль починають/ відігравати агропромислові комбінати та об'єднання, агрофірми, ••' агроконсорціуми, акціонерні товариства, різні форми кооперації, виробничі та науково-виробничі системи тощо.
Таким чином, на сучасному етапі різні форми господарювання повинні функціонувати на основі рівноправності усіх форм власності на землю та інші засоби виробництва при добровільному виборі селянами тієї чи іншої форми господарювання. В прийнятих законах України про власність, про землю, про оренду, про селянське (фермерське) господарство тощо закладені певні правові передумови для реформування аграрних відносин, що має сприяти створенню багатоукладної економіки АПК.
§ 3. Поняття та види земельної ренти. Ціна землі
Земельна рента є економічною формою реалізації права власності на землю, її існування обумовлено використанням землі як специфічного засобу виробництва.
Рента існувала у рабовласницькому та феодальному 128
Ійом'і класами: феодалами і кріпаками.
Земельна рента за умов каппачпліх ; ртпзингних Ігіиікоь;::.. вілноонн вистчпає у формі орендної пллгп зі'млездасчнху >-.; тимчасове користування земельною ділянкою А1,; земельну рент-, не л'О'-кна цілком ототоАпювати з орендною платою, бо остання уо'чч-е включати в себе не тільки тагечті за користування землею, Е; ґі амортизацію споруд і будівель, які розмішені на цій земельній ділянці. Таким чином, рента маг Оі.пьіи вузький економічний зміст V порівнянні з орендною платою.
У сільському господарс І Е: розрізняють три види ренти: диференціальна, абсолютна, монопольні. Причини, умови та джерела їх виникнення різні.
Особливістю землі як головного засобу виробництва к нільському господарстві с те, Іцо в кожен період часу кількість земель, що використовуються у виробництві, обмежена. 'Землі кращої і середньої якості вже зайняті сільськогосподарськими підприємствами, які є самостійними товаровиробниками. Це породжує монополію на землю як об'єкт господарювання. А монополія і є причиною створення диференціальної ренти.
Диференціальна земельна рента як -економічна категорія відображає підносини між власником землі і користувачем з приводу розподілу і використання надлишкового додаткового продукту, що створюється в сільському господарстві внаслідок різниці в родючості та місці розташування земель. Є дві форми диференціальної ренти.
Диференціальна рента 1 — це додатковий чистин доход, обумовлений природною родючістю земель та кращим їх місцем розташування. Диференціальна рента II — це додатковий чистий доход, обумовлений підвищенням економічної родючості землі за рахунок додаткових капітальних вкладень (засобів виробництва і праці) на основі науково-технічного прогресу.
Абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю, її джерело — різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною іііі-юю виробництва як надлишок додаткової вартості над середнім
••рііочтло'-:. Теоретичні проблеми абсолютної ренти є найбільш
-І1!; гойними в економічній літературі.
Монопольна рента — це особлива форма земельної ренти. ;->д
її сплачують споживачі рідкісних за якістю сільськогосполарських товарів, які виробляються на землях з винятковими природними умовами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47