!П!Ч;Г''нШ!Тва. Для цього неоохіднп соціальна революція, яка ,-< Ід триває шлях до побудови соціалістичного ладу виробництва і розподілу. В своєму головному творі "Капітал'' К. Маркс розробив і обгрунтував три найважливіших наукових положення: /агеріалістичне розуміння історії, двоїстий характер праці, теорію податкової вартості. '••
Марксистська теорія була досить поширена. При цьому в її трактовці склалося два основних напрямки: реформістський та радикальний. Представники реформізму (К. Каутський, Е. Берн-штейн, Р. Гільфердінг та ік.), дотримуючись у цілому соціалістичної ідеї, вважали за необхідне вносити поправки в теорію марксизму залежно від змії; у розвитку капіталізму. Представники радикального напрямку догматично сприйняли марксистську теорію як керівництво до практичних дій щодо здійснення революції і побудови соціалізму. Найбільш повно і послідовно ці положення відобразив у своїх працях В.І. Ленін, створивши політичну економію соціалізму.
§ 3. Основні напрямки сучасної зарубіжної економічної науки. Кейнсіанство. Монетаризм
Сучасна зарубіжна економічна теорія характеризується неоднорідністю, наявністю кількох напрямів, шкіл, течій. Це пов'язане з теоретичним відображенням інтересів різних верств населення.
Неокласичний напрям економічної теорії виник у 70-х рр. XIX ст. В його основі лежить принцип невтручання держави в економіку. Прихильники неокласичного напряму оголосили предметом свого дослідження так звану "чисту економіку", незалежно від суспільної форми її організації. Неокласична теорія набула найбільшого розвитку в працях англійських економістів А. Маршалла та А. Пігу. Останній розробив теорії добробуту, на яких грунтується один із найважливіших розділів сучасної: неокласичної теорії — теорія державних фінансів (П. Самуельсон).
Кейнсіанство засновано на теорії відомого англійського економіста Дж.-М. Кейнса, викладеній в його головному "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.). Пр| том дослідження Кейнса було народне господарство в Такий підхід дістав назву макроекономічного, а сама теорюЦ^Г-
17
макроекономіки. Кейнс та його послідовники висунули на передній план практичну функцію економічної науки, спрямовану на оздоровлення та стабілізацію економіки.
Дж-М. Кейнс та його послідовники розробили цілком нові принципи регулювання національного господарства. Сутність концепції кейнсіанства полягає в такому.
Вирішальну роль у запобіганні економічних криз і безробіття повинна відігравати держава. Вона активно впливає на розподіл національного доходу та зосереджує у своїх руках значні матеріальні та грошові ресурси з метою активного впливу на економіку.
Ідея Кейнса полягає в тому, щоб запропонувати метод активізації та стимулювання сукупного попиту, тобто розширити купівельну спроможність населення та купівлю підприємцями нових засобів виробництва і таким чином впливати на розширення виробництва та пропозиції товарів.
Кейнсіанство надає вирішальне значення інвестиціям. Чим більші обсяг інвестицій та очікуваний від них прибуток, тим вищі масштаби і темпи виробництва.
Серед різних варіантів" неокейнсіанства особливо слід відзначити теорію економічного зростання (Р. Харрод, С. Домар), в якій обґрунтовується висновок про те, що нагромадження капіталу є головним чинником економічного зростання.
На зміну неокейнсіанству прийшло посткейнсіанство, особливістю якого є залучення до сфери досліджень так званих соціально-економічних інститутів (наприклад, вивчення ролі профспілок). Його представники (Дж. Робінсон, Н. Калдор, А. Ейхнер, С. Вайнтрауб та ін.) сприяють зближенню оновленого кейнсіанства з інституціоналізмом.
У рамках неокласичного відродження важливу роль відіграє сучасний монетаризм чикагської школи, що надає вирішальне значення у розвитку економіки обмеженню темпів приросту грошової маси на рівні 3 — 5% за рік і скороченню витрат на соціальні потреби (М. Фрідмен, Ф. Кейган та ін.). На думку М. Фрідмена, втручання в економіку порушує сталість ринкового механізму і принцип вільного ціноутворення. Чонетаристи схвалюють масове безробіття, яке сприяє зниженню рівня інфляції.
На рубежі 70 — 80-х рр. певної популярності набула теорія "економіки пропонування" (А. Лафер, М. Фелдспл;н, М. Еванс та ін.), що будується на відмові від регулювання платоспроможного попиту, зниженні податків на прибутки корпорації ,т прискорення науково-технічного прогресу.
18
і
Останніми роками імччногп впливу набула теорія :\Іик>:ІальІшх очікувань, прихильніш; якої(Р. Лукас. II. Сарджмент, ;| Уолес та ін.) виходять з їоІІ'І. що економічні суб'єкти (окремі підприємці, корпорації та споживачі) за допомогою комп'ютеризації можуть правильно оцінити майбутні тенденції економічного розвитку і пристосуватися до них.
§ 4. Інституціоналізм та його основні напрямки
І
Інституціоналізму належить провідна роль в сучасній економічній науці. Він виник на рубежг'ХІХ-ХХ ст. у США. Його засновники — Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчел та ін. Інституціоналізм з самого початку являв собою загальносвітову течію. Його ідеї опрацьовувалися в Європі представниками так званої "соціологічної школи" (М. Вебер, В. Зомбарт). У післявоєнні роки інституціоналістські концепції розвивали Дж. Гелбрейт, Д. Белл (у США), Ф. Перру (у Франції), Г. Мюрдаль (у Швеції) та ін.
Представники інституціоналізму розглядають економіку як систему, за якою відносини між господарюючими агентами складаються під впливом як економічних, так і соціальних, політичних, психологічних чинників. Об'єктом їх досліджень є інститути, під якими слід розуміти корпорації, профспілки, державу, а також різні юридичні, морально-етичні та психологічні явища, тобто звичаї, норми поведінки, інстинкти тощо.
Інституціоналізму притаманні три основні ідеї. По-перше, надто широке трактування предмета економічної теорії. На думку інституціоналістів, економічна наука не повинна досліджувати суто економічні відносини. Це є дуже вузьким і часто призводить до самих тільки абстракцій. Важливо враховувати весь комплекс умов та чинників, що впливають на господарське життя: правові, соціальні, психологічні, політичні. Правила державного управління являють собою не менший, а, можливо, більший інтерес, ніж механізм ринкових цін.
По-друге, слід вивчати не стільки функціонування, скільки • розвиток і трансформацію суспільства. Досягнення рівноваги в системі можливе, на думку інституціоналістів, лише за умов соціального контролю над економікою, що дозволило б ефективно використовувати всі переваги ринкового механізму, усувати його негативні риси та недоліки. Як вважають інституціоналісти, ринок не є нейтральним та універсальним механізмом розподілу ресурсів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47
Марксистська теорія була досить поширена. При цьому в її трактовці склалося два основних напрямки: реформістський та радикальний. Представники реформізму (К. Каутський, Е. Берн-штейн, Р. Гільфердінг та ік.), дотримуючись у цілому соціалістичної ідеї, вважали за необхідне вносити поправки в теорію марксизму залежно від змії; у розвитку капіталізму. Представники радикального напрямку догматично сприйняли марксистську теорію як керівництво до практичних дій щодо здійснення революції і побудови соціалізму. Найбільш повно і послідовно ці положення відобразив у своїх працях В.І. Ленін, створивши політичну економію соціалізму.
§ 3. Основні напрямки сучасної зарубіжної економічної науки. Кейнсіанство. Монетаризм
Сучасна зарубіжна економічна теорія характеризується неоднорідністю, наявністю кількох напрямів, шкіл, течій. Це пов'язане з теоретичним відображенням інтересів різних верств населення.
Неокласичний напрям економічної теорії виник у 70-х рр. XIX ст. В його основі лежить принцип невтручання держави в економіку. Прихильники неокласичного напряму оголосили предметом свого дослідження так звану "чисту економіку", незалежно від суспільної форми її організації. Неокласична теорія набула найбільшого розвитку в працях англійських економістів А. Маршалла та А. Пігу. Останній розробив теорії добробуту, на яких грунтується один із найважливіших розділів сучасної: неокласичної теорії — теорія державних фінансів (П. Самуельсон).
Кейнсіанство засновано на теорії відомого англійського економіста Дж.-М. Кейнса, викладеній в його головному "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.). Пр| том дослідження Кейнса було народне господарство в Такий підхід дістав назву макроекономічного, а сама теорюЦ^Г-
17
макроекономіки. Кейнс та його послідовники висунули на передній план практичну функцію економічної науки, спрямовану на оздоровлення та стабілізацію економіки.
Дж-М. Кейнс та його послідовники розробили цілком нові принципи регулювання національного господарства. Сутність концепції кейнсіанства полягає в такому.
Вирішальну роль у запобіганні економічних криз і безробіття повинна відігравати держава. Вона активно впливає на розподіл національного доходу та зосереджує у своїх руках значні матеріальні та грошові ресурси з метою активного впливу на економіку.
Ідея Кейнса полягає в тому, щоб запропонувати метод активізації та стимулювання сукупного попиту, тобто розширити купівельну спроможність населення та купівлю підприємцями нових засобів виробництва і таким чином впливати на розширення виробництва та пропозиції товарів.
Кейнсіанство надає вирішальне значення інвестиціям. Чим більші обсяг інвестицій та очікуваний від них прибуток, тим вищі масштаби і темпи виробництва.
Серед різних варіантів" неокейнсіанства особливо слід відзначити теорію економічного зростання (Р. Харрод, С. Домар), в якій обґрунтовується висновок про те, що нагромадження капіталу є головним чинником економічного зростання.
На зміну неокейнсіанству прийшло посткейнсіанство, особливістю якого є залучення до сфери досліджень так званих соціально-економічних інститутів (наприклад, вивчення ролі профспілок). Його представники (Дж. Робінсон, Н. Калдор, А. Ейхнер, С. Вайнтрауб та ін.) сприяють зближенню оновленого кейнсіанства з інституціоналізмом.
У рамках неокласичного відродження важливу роль відіграє сучасний монетаризм чикагської школи, що надає вирішальне значення у розвитку економіки обмеженню темпів приросту грошової маси на рівні 3 — 5% за рік і скороченню витрат на соціальні потреби (М. Фрідмен, Ф. Кейган та ін.). На думку М. Фрідмена, втручання в економіку порушує сталість ринкового механізму і принцип вільного ціноутворення. Чонетаристи схвалюють масове безробіття, яке сприяє зниженню рівня інфляції.
На рубежі 70 — 80-х рр. певної популярності набула теорія "економіки пропонування" (А. Лафер, М. Фелдспл;н, М. Еванс та ін.), що будується на відмові від регулювання платоспроможного попиту, зниженні податків на прибутки корпорації ,т прискорення науково-технічного прогресу.
18
і
Останніми роками імччногп впливу набула теорія :\Іик>:ІальІшх очікувань, прихильніш; якої(Р. Лукас. II. Сарджмент, ;| Уолес та ін.) виходять з їоІІ'І. що економічні суб'єкти (окремі підприємці, корпорації та споживачі) за допомогою комп'ютеризації можуть правильно оцінити майбутні тенденції економічного розвитку і пристосуватися до них.
§ 4. Інституціоналізм та його основні напрямки
І
Інституціоналізму належить провідна роль в сучасній економічній науці. Він виник на рубежг'ХІХ-ХХ ст. у США. Його засновники — Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчел та ін. Інституціоналізм з самого початку являв собою загальносвітову течію. Його ідеї опрацьовувалися в Європі представниками так званої "соціологічної школи" (М. Вебер, В. Зомбарт). У післявоєнні роки інституціоналістські концепції розвивали Дж. Гелбрейт, Д. Белл (у США), Ф. Перру (у Франції), Г. Мюрдаль (у Швеції) та ін.
Представники інституціоналізму розглядають економіку як систему, за якою відносини між господарюючими агентами складаються під впливом як економічних, так і соціальних, політичних, психологічних чинників. Об'єктом їх досліджень є інститути, під якими слід розуміти корпорації, профспілки, державу, а також різні юридичні, морально-етичні та психологічні явища, тобто звичаї, норми поведінки, інстинкти тощо.
Інституціоналізму притаманні три основні ідеї. По-перше, надто широке трактування предмета економічної теорії. На думку інституціоналістів, економічна наука не повинна досліджувати суто економічні відносини. Це є дуже вузьким і часто призводить до самих тільки абстракцій. Важливо враховувати весь комплекс умов та чинників, що впливають на господарське життя: правові, соціальні, психологічні, політичні. Правила державного управління являють собою не менший, а, можливо, більший інтерес, ніж механізм ринкових цін.
По-друге, слід вивчати не стільки функціонування, скільки • розвиток і трансформацію суспільства. Досягнення рівноваги в системі можливе, на думку інституціоналістів, лише за умов соціального контролю над економікою, що дозволило б ефективно використовувати всі переваги ринкового механізму, усувати його негативні риси та недоліки. Як вважають інституціоналісти, ринок не є нейтральним та універсальним механізмом розподілу ресурсів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47