На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. На макроекономічному рівні виробнича функція характеризує взаємозв'язок між обсягом виробленого продукту і витратами ресурсів (природних, трудових,
29
капіталу).
Як правило, виробнича функція мас теоретичні- зичення, але не позбавлена й практичного застосування. Вона широко використовується економістами для оцінки ролі окремих ресурсів, які забезпечують економічне зростання. Першим варіантом в цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа. змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці. Подальший розвиток теорії виробничої функції здійснювався в напрямку аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба — Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції. В подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.
Р. Солоу розрахував показник, що характеризує матеріалізованість технічного прогресу і відображає ефективність нових інвестицій у зв'язку зі значними технічними і технологічними змінами у виробничому процесі. Е. Денісоном був досліджений показник нематеріалізованого технічного прогресу, що відображає якісні зміни в економіці як наслідки неінвестованих витрат. Розвиток технічного прогресу відповідно до цієї концепції можливий за рахунок підвищення рівня освіти, кваліфікації персоналу, кращої організації праці та ін.
Таким чином, виробнича функція показує, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається в новій виробничій функції.
Виробнича функція може застосовуватися для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Якщо весь набір факторів виробництва або ресурсів — це витрати праці, землі і капіталу, виробнича функція може бути визначена таким чином:
О = Р (Ь, К, К),
де О — максимальний обсяг продукції, виробленої при даній технології виробництва і даному співвідношенні праці (Ь), капіталу (К), землі (М); Р — кількісна залежність.
Таким чином, співвідношення будь-якого набору факторів ЗО
шіробницчва або ресурсів і максимально можливого обсягу Іфодукиії. виробленої завдяки цьому набору факторів чи ресурсів, розкриває сутність виробничої функції.
Глава 4. ЕКОНОМІКА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ. СТРУКТУРА ЕКОНОМІКИ
І § 1. Поняття економіки
Економіка — найважливіша сфера життєдіяльності суспільства і кожного окремого індивіда. Без економіки існування людського суспільства було б неможливо. Кожна людина щодня стикається з тими чи іншими сторонами економіки. Це і придбання товарів, і отримання зарплати, і використання грошей, і одержання кредиту тощо. Умови існування кожної людини також оцінюються через призму стану економіки.
Термін "економіка" (з грецьк. — закони про ведення господарства) має розглядатися у декількох аспектах.
По-перше, економіка являє собою сферу життєдіяльності людей, де створюються матеріальні блага та послуги. З цієї точки зору економіка — це сукупність різних галузей і виробництв, що складають народне господарство країни. В даному разі йдеться про промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт тощо в їх певних взаємозв'язках і пропорціях.
По-друге, економіку слід розглядати як господарську діяльність, пов'язану з забезпеченням раціонального, ефективного виробництва. Поряд з галузями матеріального виробництва існує економіка освіти, охорони здоров'я та ін. Так, організація освіти потребує фінансових ресурсів, їх розподілу на зарплату, стипендії, матеріально-технічне обслуговування тощо, а отже, припускає існування господарського життя.
У загальному розумінні економіка — це спосіб життєдіяльності людей, система відносин між ними, що забезпечують раціональне використання ресурсів для виробництва різних благ та послуг, їх розподілу, обміну між членами суспільства з метою споживання.
Водночас економіка — це галузь науки, що вивчає в різних аспектах розглянуті вище реальності.
В економіці слід розрізняти дві сторони. Передусім, організаційно-економічні відносини, що визначають форми кооперації (об'єднання) людей. Ці відносини виявляються в системі
31
організації і управління як всім народним господарством, його галузями, так і окремими підприємствами. З іншого боку, в основі економіки лежать соціально-економічні відносини. Вони визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства (типом технології, технічними характеристиками, трудовими здібностями людей) і зумовлюються таким чинником, як відносини власності. Остання є основою економіки і економічної поведінки суб'єктів. Як писав А. Сміт, "людина, що не спроможна набути ніякої власності, не може мати інших інтересів, крім як їсти більше та працювати менше".
§ 2. Економічний та юридичний зміст власності. Право власності
Власність у побутовому, життєвому розумінні — це будь-яка річ, добро, якими ми володіємо. Або інакше: все, що ми можемо визначити як "моє", "наше", сприймається нами як власність. Нам здається, що власність тісно пов'язана з речами. Однак таке розуміння власності є невиправданим у разі, якщо представити окрему людину на безлюдному острові: немає кому казати про навколишні блага (плоди, землю та ін.) як про "мої" або "чужі". І лише коли на острові з'явиться ще одна людина, виникає необхідність ділити та розподіляти речі між ними.
Таким чином, власність — це не річ, і не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу речі, а точніше, з приводу особливої форми привласнення речі. Структуру власності можна зобразити схематично (рис. 3).
Суб'єкт
Суб'єкт
Об'єкт
Рис. З
Як бачимо, відносини між суб'єктами опосередковані об'єктом. *
32
Об'єктами можуть бути: речі, продукт, товар, послуги, знання, інформація, здібності людини та ін.
Характер об'єкта багато в чому визначає особливості взаємовідносин між суб'єктами.
Так, привласнення землі має специфіку в порівнянні з привласненням іншого споживчого майна' (одягу, автомобілів та ін.). Специфіка відносин між суб'єктами розкривається через економічний та правовий зміст власності Передусім слід визначити економічний зміст власності. Коли ми говоримо, що "ця річ — моя власність", то визначаємо, яким чином реалізується наше особливе ставлення до самої речі через відносини з іншими суб'єктами (окремими індивідами, групою людей, державою).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47
29
капіталу).
Як правило, виробнича функція мас теоретичні- зичення, але не позбавлена й практичного застосування. Вона широко використовується економістами для оцінки ролі окремих ресурсів, які забезпечують економічне зростання. Першим варіантом в цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа. змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці. Подальший розвиток теорії виробничої функції здійснювався в напрямку аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба — Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції. В подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.
Р. Солоу розрахував показник, що характеризує матеріалізованість технічного прогресу і відображає ефективність нових інвестицій у зв'язку зі значними технічними і технологічними змінами у виробничому процесі. Е. Денісоном був досліджений показник нематеріалізованого технічного прогресу, що відображає якісні зміни в економіці як наслідки неінвестованих витрат. Розвиток технічного прогресу відповідно до цієї концепції можливий за рахунок підвищення рівня освіти, кваліфікації персоналу, кращої організації праці та ін.
Таким чином, виробнича функція показує, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається в новій виробничій функції.
Виробнича функція може застосовуватися для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Якщо весь набір факторів виробництва або ресурсів — це витрати праці, землі і капіталу, виробнича функція може бути визначена таким чином:
О = Р (Ь, К, К),
де О — максимальний обсяг продукції, виробленої при даній технології виробництва і даному співвідношенні праці (Ь), капіталу (К), землі (М); Р — кількісна залежність.
Таким чином, співвідношення будь-якого набору факторів ЗО
шіробницчва або ресурсів і максимально можливого обсягу Іфодукиії. виробленої завдяки цьому набору факторів чи ресурсів, розкриває сутність виробничої функції.
Глава 4. ЕКОНОМІКА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ. СТРУКТУРА ЕКОНОМІКИ
І § 1. Поняття економіки
Економіка — найважливіша сфера життєдіяльності суспільства і кожного окремого індивіда. Без економіки існування людського суспільства було б неможливо. Кожна людина щодня стикається з тими чи іншими сторонами економіки. Це і придбання товарів, і отримання зарплати, і використання грошей, і одержання кредиту тощо. Умови існування кожної людини також оцінюються через призму стану економіки.
Термін "економіка" (з грецьк. — закони про ведення господарства) має розглядатися у декількох аспектах.
По-перше, економіка являє собою сферу життєдіяльності людей, де створюються матеріальні блага та послуги. З цієї точки зору економіка — це сукупність різних галузей і виробництв, що складають народне господарство країни. В даному разі йдеться про промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт тощо в їх певних взаємозв'язках і пропорціях.
По-друге, економіку слід розглядати як господарську діяльність, пов'язану з забезпеченням раціонального, ефективного виробництва. Поряд з галузями матеріального виробництва існує економіка освіти, охорони здоров'я та ін. Так, організація освіти потребує фінансових ресурсів, їх розподілу на зарплату, стипендії, матеріально-технічне обслуговування тощо, а отже, припускає існування господарського життя.
У загальному розумінні економіка — це спосіб життєдіяльності людей, система відносин між ними, що забезпечують раціональне використання ресурсів для виробництва різних благ та послуг, їх розподілу, обміну між членами суспільства з метою споживання.
Водночас економіка — це галузь науки, що вивчає в різних аспектах розглянуті вище реальності.
В економіці слід розрізняти дві сторони. Передусім, організаційно-економічні відносини, що визначають форми кооперації (об'єднання) людей. Ці відносини виявляються в системі
31
організації і управління як всім народним господарством, його галузями, так і окремими підприємствами. З іншого боку, в основі економіки лежать соціально-економічні відносини. Вони визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства (типом технології, технічними характеристиками, трудовими здібностями людей) і зумовлюються таким чинником, як відносини власності. Остання є основою економіки і економічної поведінки суб'єктів. Як писав А. Сміт, "людина, що не спроможна набути ніякої власності, не може мати інших інтересів, крім як їсти більше та працювати менше".
§ 2. Економічний та юридичний зміст власності. Право власності
Власність у побутовому, життєвому розумінні — це будь-яка річ, добро, якими ми володіємо. Або інакше: все, що ми можемо визначити як "моє", "наше", сприймається нами як власність. Нам здається, що власність тісно пов'язана з речами. Однак таке розуміння власності є невиправданим у разі, якщо представити окрему людину на безлюдному острові: немає кому казати про навколишні блага (плоди, землю та ін.) як про "мої" або "чужі". І лише коли на острові з'явиться ще одна людина, виникає необхідність ділити та розподіляти речі між ними.
Таким чином, власність — це не річ, і не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу речі, а точніше, з приводу особливої форми привласнення речі. Структуру власності можна зобразити схематично (рис. 3).
Суб'єкт
Суб'єкт
Об'єкт
Рис. З
Як бачимо, відносини між суб'єктами опосередковані об'єктом. *
32
Об'єктами можуть бути: речі, продукт, товар, послуги, знання, інформація, здібності людини та ін.
Характер об'єкта багато в чому визначає особливості взаємовідносин між суб'єктами.
Так, привласнення землі має специфіку в порівнянні з привласненням іншого споживчого майна' (одягу, автомобілів та ін.). Специфіка відносин між суб'єктами розкривається через економічний та правовий зміст власності Передусім слід визначити економічний зміст власності. Коли ми говоримо, що "ця річ — моя власність", то визначаємо, яким чином реалізується наше особливе ставлення до самої речі через відносини з іншими суб'єктами (окремими індивідами, групою людей, державою).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47