Проте це не означає, що він здійснюється автоматично. Суспільству необхідно постійно приводити у відповідність якісний склад робітничих кадрів з потребами виробництва, яке постійно розвивається. Світова практика свідчить, що успіхи в науково-технічній політиці значною мірою визначаються рівнем відповідності речових і особистих факторів виробництва, рівнем освоєння досягнень науково-технічного прогресу.
На постіндустріальному етапі в ролі важливого фактора виробництва виступає інформація. Все більшого значення в сучасному виробництві набувають екологічні фактори. Виробництво як відповідна система взаємодії різних груп факторів виробничого процесу не є лише економіко-технологічною формою їх функціонування. Існує також значна група соціальних факторів. Люди постійно виробляли споживну вартість, об'єднувалися в кооперативи, бригади тощо. Діючи активно, вони незалежно від їх розуму і волі входили у певні відносини між собою. Це, по-перше, організаційно-економічні відносини, що характеризують організаційні форми виробничого процесу; по-друге, це соціально-економічні відносини (з привласнення засобів і розподілу результатів виробництва).
Система соціально-економічних відносин зумовлює економічну природу суспільного виробництва. В їх основі — суспільний спосіб поєднання факторів виробництва. Ця система відносин взаємодіє не тільки з продуктивним.; силами, вона водночас є економічним базисом суспільства, н:І якому грунтуються відносини надбудови — правові, національні, гімсйні та інші суспільні інститути.
Право як важливий елемент над5}доин пезчим чином регулює розвиток суспільного виробьицтвіі через інститути (адміністративне, цивільне, фінансове, Ісмгльне, екологічне, міжна-
роднс :фаво). організовує Г: кморядковуг виробничий процес. Праьо виконує функцію стабілізуючого механізму економічного життя людей, сприяє роаг;псіцгї\ економічнчх інтересів
Всі види економічних ресурсів, які людство використовує як фактори виробництва, обмежені в кількісному й якісному відношеннях, їх недостатньо для задоволення всіх людських потреб. Тому суспільство намагається використовувати рідкісні ресурси ефективно, що можливо лише за таких умов функціонування економічної системи, коли головна, об'єктивно зумовлена мета суспільного виробництва досягається з найменшими витратами природних, трудових та матеріальних ресурсів. А це, у свою чергу, можливо на основі ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу.
Природний ресурс (сировина і енергія, корисні копалини, земля, флора і фауна) потребує ефективного використання у виробництві.
Трудовий ресурс у виробничому процесі — це праця зайнятих в ньому працівників. В цьому ресурсі втілено весь комплекс різних видів і форм трудової діяльності людини.
Капітал також є ресурсом. Це матеріально-речові фактори, які залучені до виробництва і безпосередньо використовуються в ньому. Основними складовими елементами ефективності застосування цих ресурсів у виробничому процесі є: продуктивність праці, якість продукції, її матеріале- і фондомісткість, норма рентабельності. В загальному вигляді проблему ефективності функціонування факторів виробництва можна зобразити таким чином:
результат д ефект ресурс ' ' ресурс'
Динамічний розвиток факторів виробництва безпосередньо пов'язаний з технічним прогресом, що зумовлює якісні зміни в знаряддях праці, техніці, технології, рівні кваліфікації робочої сили, а це і є продуктивними силами суспільства. Відставання процесу виробництва від рівня розвитку продуктивних сил призводить до неефективного використання факторів виробництва, до нераціональних витрат матеріальних, природних і трудових ресурсів, знижує в цілому ефективність виробничого процесу. При цьому посилюється функціональний вплив технічної будови виробництва на рівень трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості виробничих процесів.
З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність 27
праці, з'являються ноні засоби виробництва, матеріали, джерела енергії, змінюються якісні параметри тощо. Особлива роль у цьому процесі належить науково-технічній революції, оскільки під її впливом формується новий технологічний спосіб виробництва, відбуваються якісні зміни в організаційних формах поєднання факторів виробництва. Особливого значення при цьому набуває проблема освоєння науково-технічних досягнень з метою підвищення добробуту людей.
Незалежно від класифікаційного визначення всі фактори виробництва використовуються для виготовлення економічних благ. Припустимо, що при дуже спрощеному виробничому процесі один фактор використовується для виготовлення якогось одного матеріального блага. Це можна зобразити у вигляді формули:
де <3 — економічне благо; А — фактор виробництва, Р — функція.
У даному випадку економічне благо є результатом дії одного фактора. В реальній же дійсності процес виробництва відбувається значно складніше і в ньому використовуються, як правило, не один, а багато факторів.
У процесі виробництва можуть бути різні ситуації:
— фактор взагалі не використовується;
— фактор використовується частково;
— фактор використовується для виробництва оптимальної кількості продукції;
— фактор використовується для виробництва великої кількості продукту.
Безмірну кількість різних варіантів використання факторів виробництва для виготовлення того чи іншого обсягу продукту зображено на графіку (див. рис. 2), де ОХ — лінія ситуацій використання фактора А (рівень використання); О? — кількість виробленого продукту; АА — кількість продукту, який можна одержати при оптимальному використанні фактора А; ОО_ — реально вироблений продукт при тому чи іншому рівні використання фактора А.
28
V
Рис. 2
Якщо процес виробництва знаходиться на лінії АА, фактор виробництва використовується оптимально і постійно відтворю-? ться; якщо нижче цієї лінії, фактор виробництва використовується частково; якщо вище лінії АА, цей фактор використовується надмірно. В останніх двох випадках порушується рівновага виробничого процесу, що призведе або до дефіциту фактора, або до потреби в його додатковій кількості. Таким чином, найефективніше використання фактора виробництва є умовою подальшого збільшення масштабів виробництва, умовою розширеного виробництва того чи іншого продукту.
Оскільки процес виробництва має витрати і результати, виникає питання про виробничу функцію.
§ 3. Виробнича функція
Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47
На постіндустріальному етапі в ролі важливого фактора виробництва виступає інформація. Все більшого значення в сучасному виробництві набувають екологічні фактори. Виробництво як відповідна система взаємодії різних груп факторів виробничого процесу не є лише економіко-технологічною формою їх функціонування. Існує також значна група соціальних факторів. Люди постійно виробляли споживну вартість, об'єднувалися в кооперативи, бригади тощо. Діючи активно, вони незалежно від їх розуму і волі входили у певні відносини між собою. Це, по-перше, організаційно-економічні відносини, що характеризують організаційні форми виробничого процесу; по-друге, це соціально-економічні відносини (з привласнення засобів і розподілу результатів виробництва).
Система соціально-економічних відносин зумовлює економічну природу суспільного виробництва. В їх основі — суспільний спосіб поєднання факторів виробництва. Ця система відносин взаємодіє не тільки з продуктивним.; силами, вона водночас є економічним базисом суспільства, н:І якому грунтуються відносини надбудови — правові, національні, гімсйні та інші суспільні інститути.
Право як важливий елемент над5}доин пезчим чином регулює розвиток суспільного виробьицтвіі через інститути (адміністративне, цивільне, фінансове, Ісмгльне, екологічне, міжна-
роднс :фаво). організовує Г: кморядковуг виробничий процес. Праьо виконує функцію стабілізуючого механізму економічного життя людей, сприяє роаг;псіцгї\ економічнчх інтересів
Всі види економічних ресурсів, які людство використовує як фактори виробництва, обмежені в кількісному й якісному відношеннях, їх недостатньо для задоволення всіх людських потреб. Тому суспільство намагається використовувати рідкісні ресурси ефективно, що можливо лише за таких умов функціонування економічної системи, коли головна, об'єктивно зумовлена мета суспільного виробництва досягається з найменшими витратами природних, трудових та матеріальних ресурсів. А це, у свою чергу, можливо на основі ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу.
Природний ресурс (сировина і енергія, корисні копалини, земля, флора і фауна) потребує ефективного використання у виробництві.
Трудовий ресурс у виробничому процесі — це праця зайнятих в ньому працівників. В цьому ресурсі втілено весь комплекс різних видів і форм трудової діяльності людини.
Капітал також є ресурсом. Це матеріально-речові фактори, які залучені до виробництва і безпосередньо використовуються в ньому. Основними складовими елементами ефективності застосування цих ресурсів у виробничому процесі є: продуктивність праці, якість продукції, її матеріале- і фондомісткість, норма рентабельності. В загальному вигляді проблему ефективності функціонування факторів виробництва можна зобразити таким чином:
результат д ефект ресурс ' ' ресурс'
Динамічний розвиток факторів виробництва безпосередньо пов'язаний з технічним прогресом, що зумовлює якісні зміни в знаряддях праці, техніці, технології, рівні кваліфікації робочої сили, а це і є продуктивними силами суспільства. Відставання процесу виробництва від рівня розвитку продуктивних сил призводить до неефективного використання факторів виробництва, до нераціональних витрат матеріальних, природних і трудових ресурсів, знижує в цілому ефективність виробничого процесу. При цьому посилюється функціональний вплив технічної будови виробництва на рівень трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості виробничих процесів.
З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність 27
праці, з'являються ноні засоби виробництва, матеріали, джерела енергії, змінюються якісні параметри тощо. Особлива роль у цьому процесі належить науково-технічній революції, оскільки під її впливом формується новий технологічний спосіб виробництва, відбуваються якісні зміни в організаційних формах поєднання факторів виробництва. Особливого значення при цьому набуває проблема освоєння науково-технічних досягнень з метою підвищення добробуту людей.
Незалежно від класифікаційного визначення всі фактори виробництва використовуються для виготовлення економічних благ. Припустимо, що при дуже спрощеному виробничому процесі один фактор використовується для виготовлення якогось одного матеріального блага. Це можна зобразити у вигляді формули:
де <3 — економічне благо; А — фактор виробництва, Р — функція.
У даному випадку економічне благо є результатом дії одного фактора. В реальній же дійсності процес виробництва відбувається значно складніше і в ньому використовуються, як правило, не один, а багато факторів.
У процесі виробництва можуть бути різні ситуації:
— фактор взагалі не використовується;
— фактор використовується частково;
— фактор використовується для виробництва оптимальної кількості продукції;
— фактор використовується для виробництва великої кількості продукту.
Безмірну кількість різних варіантів використання факторів виробництва для виготовлення того чи іншого обсягу продукту зображено на графіку (див. рис. 2), де ОХ — лінія ситуацій використання фактора А (рівень використання); О? — кількість виробленого продукту; АА — кількість продукту, який можна одержати при оптимальному використанні фактора А; ОО_ — реально вироблений продукт при тому чи іншому рівні використання фактора А.
28
V
Рис. 2
Якщо процес виробництва знаходиться на лінії АА, фактор виробництва використовується оптимально і постійно відтворю-? ться; якщо нижче цієї лінії, фактор виробництва використовується частково; якщо вище лінії АА, цей фактор використовується надмірно. В останніх двох випадках порушується рівновага виробничого процесу, що призведе або до дефіциту фактора, або до потреби в його додатковій кількості. Таким чином, найефективніше використання фактора виробництва є умовою подальшого збільшення масштабів виробництва, умовою розширеного виробництва того чи іншого продукту.
Оскільки процес виробництва має витрати і результати, виникає питання про виробничу функцію.
§ 3. Виробнича функція
Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47