Аристотель поділяв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється в процесі виробничої діяльності людей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає в процесі обігу. Відповідно до цього науку про багатство він поділяв на дві частини: игономіку і хрематистику, тобто вміння "робити" гроші.
Значним внеском у розвиток економічного знання було римське право приватної власності, яке стало класичним для всієї історії і відіграло важливу роль у подальшому розвитку економічних відносин.
У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічні ідеї розвивались у рамках церковних вчень під впливом політичних теорій та фантазій раннього утопічного соціалізму.
В цей період переважними були феодальні економічні відносини. Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів та селян. Тому економічні вчення представників класу феодалів були спрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.
§ 2. Меркантилізм, фізіократи, класична політична економія, марксистська політична економія
Економічна теорія як самостійна наука виникла в період становлення капіталістичного способу виробництва та формування національного ринку — в XVII ст. Тоді ж з'явився і сам термін "політична економія'', що складається з трьох грецьких слів:
14
ІІо.їітейя —- суспільний, оіікос — господарство, номос — закон. іобто закони суспільного господарства.
Капіталістичні відносини виникли спочатку в торгівлі. Тому першою школою буржуазної політичної економії був меркантилізм. Меркантилізм (від італ. "купець") — економічне вчення епохи первісного нагромадження капіталу, що виникло в останній третині XV ст. і відображало інтереси торгової буржуазії. багатство ототожнювалося з грошима, золотом, сріблом. Меркантилісти стверджували, що джерелом збагачення є зовнішня торгівля, а тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.
Меркантилізм у своєму історичному розвитку пройшов два етапи. На ранньому етапі (XV ст. — поч. XVI ст.) він виступав у вигляді монетаризму, для якого характерною була ідеалізація золота та срібла як єдиної форми багатства. Його представники (У. Стаффорд в Англії, Г. Скаруффі в Італії, Ж. Боден у Франції, О. Ордін-Нащокін в Росії та ін.) висунули теорію "грошового балансу", згідно з якою заборонявся вивіз грошей, золота та срібла з країни, встановлювалися високі мита на ввіз товарів. З середини XVI ст., коли торгівля різко зросла, а контроль за нею став малоефективним, виявилася повна неспроможність монетаризму.
Пізній (або зрілий) меркантилізм виник у другій половині XVI ст. і досяг розквіту в середині XVII ст. Його представниками були Т. Мен і С. Фортрей в Англії, А. Монкретьєн і Ж. Кольбер у Франції, Б. Давантазі й А. Серра в Італії, І. Посошков і В. Татіщев у Росії, Ф. Прокопович в Україні.
Пізні меркантилісти опрацювали теорію "торгового балансу" і пропонували створити більш сприятливі умови для розвитку торгівлі своїх країн з використанням переважно економічних чинників.
У цілому ж меркантилізм був історично прогресивною теорією, яка сприяла розвитку продуктивних сил, товарно-грошових відносин, та первісному нагромадженню капіталу.
Фізіократи (від грецьк. "влада природи") — представники одного з напрямків класичної політичної економії, що виник у Франції в середині XVIII. ст. як реакція на меркантилізм. Засновник цього напрямку — Ф. Кене, видатні представники — А.-Р.-Ж. Тюр-го. П.С. Дюпон де Немур. В.Р. Мірабо. Крім Франції, теорію фізіократів розробляли також в Італії, Англії. Німеччині, Швеції, Польщі та інших країнах. Фізіократи критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із "утворів землі". Заслуга фізіократів у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку із сфери обігу в
15
сферу виробництва. Однак вони обмежили вирооництію тільки галуззю землеробства.
Великим досягненням Ф. Кене було розроблення "Економічної таблиці" — першої спроби кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей в народному господарстві країни. В цілому вчення фізіократів було прогресивним для свого часу і відіграло значну роль у розвитку економічної науки. Деякі їхні ідеї зберігають своє значення і сьогодні: необхідність економічної свободи виробників і ринку, пріоритетна роль сільського господарства як основа економічного розвитку, секторний і галузевий аналізи суспільного продукту та його частин.
Класична школа політичної економії виникла в другій половині XVII ст. на мануфактурній стадії капіталізму, її основоположники — У. Петті в Англії, П. Буагільбер у Франції. Головна робота У. Петті — "Трактат про податки та збори" (1662 р.). Вершиною розвитку класичної політичної економії є твори А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) і Д. Рікардо "Початки політичної економії та оподаткування" (1817 р.). Предметом економічної науки у класиків було виробництво матеріальних благ у всіх його галузях.
Найбільш видатною заслугою класиків є те, що вони створили і обгрунтували трудову теорію вартості. Вони виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі; важливою умовою зростання багатства країни вони вважали свободу господарської діяльності. Вчення класиків містило низку важливих ідей про розвиток економічних систем. Це, наприклад, уявлення: про суспільство як про живий організм (У. Петті), про здоровий та хворий стан суспільства (Ф. Кене), про первісне та сучасне суспільство (А. Сміт), про динаміку прибутків у буржуазному суспільстві (Д. Рікардо). В цілому класична школа політичної економії мала великий вплив на всю майбутню економічну думку. Вона була головним джерелом економічної теорії марксизму. Послідовниками класичної школи були українські економісти Т. Степанов, М. Бунге, І. Вернадський, Г. Цехановський, М. Косовський та ін.
Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як закономірне і логічне продовження трьох основних наукових течій: німецької класичної філософії, англійської класичної політичної економії та французького утопічного соціалізму. Економічне вчення К. Маркса і Ф. Енгельса грунтувалося на положенні про те, що продуктивні сили суспільства, які прогресують у своєму розвитку, набувають все
16
ЛІ.-І.-ІІІ суспільного характеру, Кіото можіть бути раціонально І ,>••:;(.таїї: Ліг-е при колективних форліах організації праці та .
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47