Американський економіст Р. Коуз розробив 11 класичних специфікацій прав власності:
— право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;
— право користування, тобто право застосовувати корисні якості благ для себе;
— право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
— право на прибуток, тобто право володіти результатами використання благ;
— право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;
— право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ та від шкоди з боку зовнішнього середовища;
— право на передачу благ у спадщину;
— право на безстрокове володіння майном;
— заборона використовувати засоби, що завдають шкоду зовнішньому середовищу;
— право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення майна як сплата боргу;
— право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інститутів, що забезпечують відновлення порушених правомочностей.
Цей комплекс специфікації прав власності відображає сукупність економічних і правових відносин. Економічний зміст власності означає можливість задовольнити за допомогою об'єкта власності певні потреби особи, реалізувати її інтереси. Так, якщо об'єктом власності є споживче майно (наприклад, житло), то за допомогою нього задовольняється потреба в житлі, реалізується інтерес в його використанні (проведення ремонту, розстановка
33
меблів, установка охоронної сигналізації та ін.). Крім того, можна задовольнити свою потребу у грошах, якщо продати житло іншій особі або здати його в оренду.
Таким самим чином складається і сукупність економічних відносин з приводу власності на інвестиційні блага (засоби виробництва, капітал). Маючи у власності обладнання, можна організувати виробництво з метою отримання прибутку. Власність на гроші дозволить одержувати прибуток у різних формах: процент з грошей, вкладених до банку або витрачених на придбання облігацій; дивіденди, якщо гроші перетворені в акції.
Усі ці дії пов'язані з економічними відносинами, що зумовлюються конкретно-історичним етапом розвитку суспільства та закріплюються через традиції, табу, правила, норми моралі і норми права.
Не завжди економічний зміст власності повністю відображається у нормах права. Так, людина може бережливо ставитися до чужого майна не тому, що боїться кримінальної відповідальності, а тому, що це відповідає її моралі, правилам нормальної поведінки. В той же час існування державної власності в адміністративно-командній економіці породжувало реальні економічні відносини "нічиєї"" власності й можливості її розкрадання.
Економічний зміст власності набуває правової форми, завдяки цьому створюється економіко-правовий альянс відносин, які часто неможливо роз'єднати в реальній дійсності. Тому власність є категорією як економіки, так і права.
Згідно з Законом України "Про власність" "право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".
За допомогою права власності держава створює "правила гри" в економічних взаємовідносинах людей.
Хоча економічний зміст власності є визначальним, юридична форма власності — це не пасивне його відбиття. За відсутності права власності часто стають неможливими користування речами, привласнення їх корисних ефектів. Якщо користування благами все ж здійснюється без відповідного правового забезпечення, це може призвести до порушення інтересів інших людей і закінчитися правовим актом — кримінальною адміністративною та іншими видами відповідальності.
Юридична форма власності може стати чинником, що стимулює розвиток економічних відносин. Часто без правового акту неможливо вирішувати економічні проблеми. Так, перехід до
34
ринкових відносин в економіці України був би неможливим без встановлення права приватної власності.
Власність як економічна категорія за своєю сутністю є приватною власністю. Історично це перша форма привласнення, що і забезпечила становлення економіки як особливої сфери життєдіяльності людей. '
Індивідуалізація людини, функціонування економіки нерозривно пов'язані з інститутом приватної власності. Розвиток розподілу праці історично сприяв підвищенню її продуктивності, що в свою чергу призвело до можливості отримання більшої користі від майна окремим індивідом, якому стає вигідним відділити свої засоби виробництва від групового (колективного) володіння, тобто зробити їх своєю приватною власністю.
Поряд з приватною існують колективна і державна власність. У Конституції України як окрема форма вказана комунальна власність, тобто власність адміністративно-територіальної одиниці, а колективна власність взагалі не названа. З цим можна погодитись, враховуючи ту обставину, що власність кооперативів, товариств, акціонерних товариств за своєю природою є приватною власністю, оскільки припускає володіння, розпорядження, користування нею в інтересах частини суспільства, відокремленої групи індивідів.
Процеси приватизації, що відбуваються в перехідний період, припускають передусім перехід державної власності в недержавні форми (приватна, акціонерна).
З початку процесу приватизації відбулися істотні зміни у формах власності. Якщо в 1992 р. у загальній кількості великих і середніх промислових підприємств державні підприємства складали 75%, а в загальному обсязі виробництва на підприємства недержавної власності припадало тільки 17%, то на початку 1998 р. підприємства державної власності складали вже 27%, а обсяг промислового виробництва недержавного сектора економіки — більше 60%.
§ 3. Структура економіки
Структура економіки являє собою сукупність взаємозв'язаних окремих частин і ланок. Економіка — багатогранне поняття. Так, якщо розглядати її з точки зору існуючих форм власності, то слід відзначити, що її структура складається з державного і недержавного секторів. Це властиво будь-якій
35
розвиненій економічній
З іншого боку, економіку можна розглядати як сукупнсть різних стадій руху продукту в їх взаємозв'язку. В цьому сенсі економіка включає в себе виробництво, розподіл, обмін та споживання. Кожній стадії властиві свої особливі закони, механізми й інститути.
Виробництво — вхідний пункт економічного життя. Саме тут створюються блага і послуги. При всій важливості цієї стадії вона не може функціонувати без інших. Так, на стадії розподілу передусім здійснюється розподіл факторів, що беруть участь у виробництві, і тільки після закінчення процесу виробництва починається розподіл створеного продукту, визначаються частки всіх учасників економічного життя.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47