Еволюція економічних систем при цьому відбувається під впливом змін: у політико-правових інституціях, соціально-культурних потребах населення, в техніко-економічній базі суспільства.
Самостійним критерієм типологізації економічних систем в сучасній економічній теорії вважається також ступінь індустріально-економічного розвитку, який визначає відповідний етап розвитку суспільства: доіндустріальне суспільство — індустріальне суспільство — постіндустріальне суспільство.
Більш змістовно специфіку кожного із етапів визначають: особливості продуктивних сил, насамперед засобів виробництва (ручні знаряддя праці — машини — інформатика), та "провідного сектора" економіки (землеробство — індустрія — наука), а також тип обумовленості суспільної поведінки і тип "суспільної людини". Згідно з цим критерієм етапи розвитку суспільства мають такий вигляд: 1) доекономічне (традиційне) суспільство "патріархальних людей" з патріархальними традиціями та позаекономічним примушуванням до праці; 2) економічне суспільство "економічних людей" з матеріальними (грошовими) стимулами до праці; 3) постекономічне суспільство, яке задовольняє потреби творчого розвитку "творчої людини".
Залежно від рівня продуктивних сил, динаміки процесів нагромадження та рівня споживання, побудована теорія стадій економічного зростання У. Ростоу. Згідно з нею розвиток суспільства від традиційної до індустріальної економіки відбувається в такій
39
послідовності: традиційне суспільство; перехідне суспільство, якому закладаються основи перетворень; суспільство, яке зазна процесу зрушень; суспільство, що визріває; суспільство, яке досягл високого рівня масового споживання.
'З початку 1960-х рр. концепція постіндустріальног суспільства одержала багато конкретних назв. Серед них так
суспільство третьої хвилі" О. Тоффлера, "інформаційн суспільство" І. Массуди, "суспільство інформатики і високе технології" Дж. Несбіта, "суспільство послуг" Ж. Фурастм
суспільство нового гуманізму" А. Печ'чеї, "суспільств постматеріальних цінностей" Р. Інглехарта та ін.
Існують також класифікації економічних систем залежн від розвитку цивілізації. Економічна система в такому ракурс включає в себе дію не тільки економічних (внутрішніх), але неекономічних (зовнішніх стосовно економіки) елементів, таких яі сощокультурні (національні, релігійні, етичні і т.п.), соціальне політичні (цінності демократії, правової держави тощо постекономічні (соціально-творчі, комунікативні), природне кліматичні, географічні та інші фактори. Особливі™ цившзаціиного підходу до економічних систем є багатомірніст аналізу та численність критеріїв, які не мають вузькоекономічни вимірів.
Різними є й визначення економічних систем, наприклад:
— доіндустріальна (традиційна) цивілізація, індустріальн (.економічна) цивілізація, постіндустріальна (постекономічнг цивілізація;
— традиційна (патріархальна, авторитарна) цивілізація люеральна (ринкова, демократична) цивілізація;
— шлях до "єдиної світової цивілізації" та інші.
§ 2. Еволюція економічних систем як форм господарювання
Більшість економістів характеризують економічні систем як форми господарювання за формою власності на засоб виробництва і за способом координації та управління економічної Діяльністю.
Первіснообщинній системі, господарствам рабовласників феодалів була притаманна натуральна економіка, тобто такий ти організації виробництва і координації економічних зв'язків, кол люди_виРобляли продукт лише для задоволення своїх власна потрео. Кожне господарство було замкнутою системої] оргашзашино-економічних відносин, відоквемленою він інші*
40
відокремленою від інших
.. : •. ч'.ио за ргг-міо.ч власних виробничих ресурсів з метою (.•;г.:оза6е ^печення всім неопхідмлм ,и>> житія. На основні запитання ( пк1". "як'' і "для кого") відповідали власники господарств, огк!пуючись на внутрішньогосподарські потреби, традиції та звичаї.
Окремі вияви натуралізації економіки існують і в наші часи V вигляді автаркії — господарської політики фірм, регіонів і навіть Іержав, спрямованої на створення замкненого господарства, розрив традиційних господарських зв'язків зі своїми партнерами. За деякими оцінками, в середині XX ст. в натуральному і напівнатуральному виробництві в країнах, що розвиваються, працювали близько 50 — 60% населення. Однак в сучасному суспільстві переважають зовсім інші економічні системи. Розглянемо їх.
Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова). Ця модель економічної системи була втілена в колишньому СРСР і країнах соціалістичної співдружності та зберігалася до початку ринкового реформування їх економіки.
Командне господарство характеризується: 1) одержавЛеною суспільною власністю практично на всі матеріальні ресурси; 2) централізованим регулюванням економіки на основі державних директив і планів; 3) централізованим розподілом матеріальних ресурсів між підприємствами; 4) одержавленням робочої сили: централізованим вирішенням питань підготовки і використання працівників окремих професій на підприємствах, у регіонах; застосуванням примусових методів активізації працівників, а в недалекому минулому СРСР — наявністю навіть "архаїчних" типів експлуатації людини людиною, таких як античний ("табірна економіка", де в окремі періоди радянського режиму експлуатувалася праця 11 — 14 млн. чоловік, або 25% зайнятих у галузях матеріального виробництва) і кріпосницький ("казармена економіка" для 35 млн. селян та приблизно 3 млн. спецпоселенців), як наслідок — відсутністю матеріальної заінтересованості більшості працівників у результатах своєї праці; 5) централізованим регулюванням виробленого національного продукту, встановленням збов'язкових співвідношень і основних народногосподарських Іропорцій; 6) існуванням величезного бюрократичного апарату •'правління.
Отже, суспільне виробництво регулюється з єдиного кономічного центру, який ототожнюється з державою та її правлінським апаратом. Останній бере на себе всі повноваження |(?рховного власника засобів виробництва.
41
До них на ІжТь°' У вироби,^ спрямованість першої необхідно витрат (зниження ' виробництва"^ Г
Державних органів-осв^и,
' "ЄШІІ ""'"ивні Р"с"-В"К°Р™НЯ ресурсів
ПраЦЄЗДа™ого "«*™ ння; можл Забезпечення "зселення товарами 'СТЬ '^^ ЄКОНОМІЇ виробничих ПР°ДУКЦІ'° В УМ°Ва* концентрації
К°НТр°ЛЬ 3 б°КУ <*«*< охорони
- °СН°ВНОЇ ЄК°Н°МІЧНОЇ суперечності працівників як співвласниці Ф°рмально-юРидичною рівністю всіх
економічним привГсненГм о ЗЗС ВИР°бниц™> і Д-сним ства - депжавн^м ОКРЄМИМИ представниками суспіль-
БезпосереднійГпобник ,°РГаНаМИ Т3 УпРавлін<ьким апаратом.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47
Самостійним критерієм типологізації економічних систем в сучасній економічній теорії вважається також ступінь індустріально-економічного розвитку, який визначає відповідний етап розвитку суспільства: доіндустріальне суспільство — індустріальне суспільство — постіндустріальне суспільство.
Більш змістовно специфіку кожного із етапів визначають: особливості продуктивних сил, насамперед засобів виробництва (ручні знаряддя праці — машини — інформатика), та "провідного сектора" економіки (землеробство — індустрія — наука), а також тип обумовленості суспільної поведінки і тип "суспільної людини". Згідно з цим критерієм етапи розвитку суспільства мають такий вигляд: 1) доекономічне (традиційне) суспільство "патріархальних людей" з патріархальними традиціями та позаекономічним примушуванням до праці; 2) економічне суспільство "економічних людей" з матеріальними (грошовими) стимулами до праці; 3) постекономічне суспільство, яке задовольняє потреби творчого розвитку "творчої людини".
Залежно від рівня продуктивних сил, динаміки процесів нагромадження та рівня споживання, побудована теорія стадій економічного зростання У. Ростоу. Згідно з нею розвиток суспільства від традиційної до індустріальної економіки відбувається в такій
39
послідовності: традиційне суспільство; перехідне суспільство, якому закладаються основи перетворень; суспільство, яке зазна процесу зрушень; суспільство, що визріває; суспільство, яке досягл високого рівня масового споживання.
'З початку 1960-х рр. концепція постіндустріальног суспільства одержала багато конкретних назв. Серед них так
суспільство третьої хвилі" О. Тоффлера, "інформаційн суспільство" І. Массуди, "суспільство інформатики і високе технології" Дж. Несбіта, "суспільство послуг" Ж. Фурастм
суспільство нового гуманізму" А. Печ'чеї, "суспільств постматеріальних цінностей" Р. Інглехарта та ін.
Існують також класифікації економічних систем залежн від розвитку цивілізації. Економічна система в такому ракурс включає в себе дію не тільки економічних (внутрішніх), але неекономічних (зовнішніх стосовно економіки) елементів, таких яі сощокультурні (національні, релігійні, етичні і т.п.), соціальне політичні (цінності демократії, правової держави тощо постекономічні (соціально-творчі, комунікативні), природне кліматичні, географічні та інші фактори. Особливі™ цившзаціиного підходу до економічних систем є багатомірніст аналізу та численність критеріїв, які не мають вузькоекономічни вимірів.
Різними є й визначення економічних систем, наприклад:
— доіндустріальна (традиційна) цивілізація, індустріальн (.економічна) цивілізація, постіндустріальна (постекономічнг цивілізація;
— традиційна (патріархальна, авторитарна) цивілізація люеральна (ринкова, демократична) цивілізація;
— шлях до "єдиної світової цивілізації" та інші.
§ 2. Еволюція економічних систем як форм господарювання
Більшість економістів характеризують економічні систем як форми господарювання за формою власності на засоб виробництва і за способом координації та управління економічної Діяльністю.
Первіснообщинній системі, господарствам рабовласників феодалів була притаманна натуральна економіка, тобто такий ти організації виробництва і координації економічних зв'язків, кол люди_виРобляли продукт лише для задоволення своїх власна потрео. Кожне господарство було замкнутою системої] оргашзашино-економічних відносин, відоквемленою він інші*
40
відокремленою від інших
.. : •. ч'.ио за ргг-міо.ч власних виробничих ресурсів з метою (.•;г.:оза6е ^печення всім неопхідмлм ,и>> житія. На основні запитання ( пк1". "як'' і "для кого") відповідали власники господарств, огк!пуючись на внутрішньогосподарські потреби, традиції та звичаї.
Окремі вияви натуралізації економіки існують і в наші часи V вигляді автаркії — господарської політики фірм, регіонів і навіть Іержав, спрямованої на створення замкненого господарства, розрив традиційних господарських зв'язків зі своїми партнерами. За деякими оцінками, в середині XX ст. в натуральному і напівнатуральному виробництві в країнах, що розвиваються, працювали близько 50 — 60% населення. Однак в сучасному суспільстві переважають зовсім інші економічні системи. Розглянемо їх.
Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова). Ця модель економічної системи була втілена в колишньому СРСР і країнах соціалістичної співдружності та зберігалася до початку ринкового реформування їх економіки.
Командне господарство характеризується: 1) одержавЛеною суспільною власністю практично на всі матеріальні ресурси; 2) централізованим регулюванням економіки на основі державних директив і планів; 3) централізованим розподілом матеріальних ресурсів між підприємствами; 4) одержавленням робочої сили: централізованим вирішенням питань підготовки і використання працівників окремих професій на підприємствах, у регіонах; застосуванням примусових методів активізації працівників, а в недалекому минулому СРСР — наявністю навіть "архаїчних" типів експлуатації людини людиною, таких як античний ("табірна економіка", де в окремі періоди радянського режиму експлуатувалася праця 11 — 14 млн. чоловік, або 25% зайнятих у галузях матеріального виробництва) і кріпосницький ("казармена економіка" для 35 млн. селян та приблизно 3 млн. спецпоселенців), як наслідок — відсутністю матеріальної заінтересованості більшості працівників у результатах своєї праці; 5) централізованим регулюванням виробленого національного продукту, встановленням збов'язкових співвідношень і основних народногосподарських Іропорцій; 6) існуванням величезного бюрократичного апарату •'правління.
Отже, суспільне виробництво регулюється з єдиного кономічного центру, який ототожнюється з державою та її правлінським апаратом. Останній бере на себе всі повноваження |(?рховного власника засобів виробництва.
41
До них на ІжТь°' У вироби,^ спрямованість першої необхідно витрат (зниження ' виробництва"^ Г
Державних органів-осв^и,
' "ЄШІІ ""'"ивні Р"с"-В"К°Р™НЯ ресурсів
ПраЦЄЗДа™ого "«*™ ння; можл Забезпечення "зселення товарами 'СТЬ '^^ ЄКОНОМІЇ виробничих ПР°ДУКЦІ'° В УМ°Ва* концентрації
К°НТр°ЛЬ 3 б°КУ <*«*< охорони
- °СН°ВНОЇ ЄК°Н°МІЧНОЇ суперечності працівників як співвласниці Ф°рмально-юРидичною рівністю всіх
економічним привГсненГм о ЗЗС ВИР°бниц™> і Д-сним ства - депжавн^м ОКРЄМИМИ представниками суспіль-
БезпосереднійГпобник ,°РГаНаМИ Т3 УпРавлін<ьким апаратом.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47