Вона прихована вiд свiдомостi, хоч i впливау на
поведiнку й виражауться у психiчнiй iмпотенцiє. Та це пiдтверд-
жууться й самими висновками Кеппе: "Захворювання у актом
вiдмови вiд життя"
За нашим переконанням, без розумiння витокiв особистiсних
проблем, якi вiдчувау субукт на периферiйному рiвнi, не можна
сподiватися тривалого успiху психотерапiє.
На особливу увагу заслуговуу вбачання такоє основноє при-
чини неврозу в теоманiє (уявлення себе Богом); бажання бути
iншим Богом, що, природно, породжуу вiдхiд вiд реальностi.
Деструктивний вплив такого моменту на психiку не викликау
у нас заперечення. А терапiя аналiтичноє трилогiє, як стверд-
жують ЄЄ представники, якраз i полягау в тому, щоб позбавляти
людину вiд деструктивних тенденцiй викривлення реальностi.
Кеппе пише: "... ховаючи вiд себе реальнiсть, ми стаумо нездат-
ними бачити красу i добро" . i в той же час вiн намагауться
пiдвести клiунта до розумiння того, що: "оскiльки ми створенi
за образом i подобою Бога, Вiн повинен дозволити нам мати ту
ж саму свободу, якою володiу сам, у виборi чого б то не було
за нашим бажанням" . Але ж саме цього й хотiв клiунт. Такий
пiдхiд, як нам здасться, живить прояви теоманiє, яку потiм
iнтегральний аналiз ставить за мету нейтралiзувати в терапiє.
Така суперечнiсть не лише не вiдповiдау назвi "iнтегральний",
а и веде до теоманiє. Ось як пише Кеппс: "Це в нашiй волi, або
дедалi бiльше бути схожими на Нього (на Бога. - , або
ж стати зовсiм з Ним не схожими через вiддалення вiд Нього" 23.
Психотерапiя iнтегрального психоаналiзу стверджуу: "... з цього
моменту (з моменту терапiє. - ми повнiстю вiльнi по-
стiйно триматися за руки з Творцем... iншими словами, з цього
моменту и далi наше iснування залежить виключно вiд нашого
вибору" .
Неважко зробити висновок, що бажане для людини прагнен-
ня до свободи може реалiзуватися через приуднання до Бога. За
такоє позицiє у пiдстави для докору теорiє аналiтичноє трилогiє
за те, що вона допускау спекуляцiю на тому ж Едiповому потязi
дiтей до батькiв, який сама ж вiдкидау. Виходячи з трактування
архетипноє символiки ми констатували, що в несвiдомому вiд-
бувауться ототожнення Бога з батьками.
Таким чином, успiх iнтегрального психоаналiзу опосередко-
вано доводить залежнiсть людей вiд батькiв. i така залежнiсть
у рамках цього теоретичного пiдходу не пiддасться коригуван-
ню, а, навпаки, посилюуться через вiдкриття можливостей уд-
нання з Богом. Усе цс, природно, породжуу психологiчну
iмпотенцiю, до якоє й пiдводить субукта така терапiя. iншими
словами, iнтегральний психоаналiз, нацiлений на вивiльнення
субукта вiд тривоги дитинства, породженоє Едiповою ситу-
ацiую. прагне позбавити його наслiдку Едiповоє травми - са-
мотностi. Такий аналiз дау людинi надiю, що вона не буде
самотньою, а триматиметься "за руку з Богом". Чуттува реалi-
зацiя себе в стосунках з iншою людиною протилежноє статi не
заслуговуу (згiдно з цим ученням) на заохочення, бо ти знайдеш
"Бога в самому соб i ". Ось як пише Кеппу: "Фрейд ана-
лiзував своєх пацiунтiв з точки зору Едiпового комплексу, ми
iнтерпретуумо ного значення, розглядаючи його як тип вiдносин
людини з самою собою..." Така нацiленiсть на самого себе
хiба не вiдвертау погляду людини вiд реальностi, з якою терапiя
(за словами Кеппе) покликана допомогти субуктовi налагодити
звязки, щоб адекватно єє вiдображувати.
Таким чином, ми змогли виявити глибоку суперечливiсть
теоретичного й методичного пiдходiв у теорiє, яка за своую
назвою - "iнтегральний психоаналiз", здавалось би, таку су-
перечливiсть мала виключати.
З цього прикладу бачимо, як деструктивне впливау на прак-
тичнi терапевтичнi пошуки неадекватний погляд на психiку,
котрий обмежууться лише свiдомим. Гармонiзацiя стосункiв лю-
дини з довколишнiм свiтом практично стау неможливою, коли
повертають людину до самоє себе. Терапiя, очевидно, вiдрiзня-
уться вiд психокорекцiє якраз тим, що там будь-якi методи
прийнятнi, "аби позбавити вiд симптому". Коли ж ми працюумо
iз психiчно здоровими, то налагоджування стосункiв з iншими
людьми у неодмiнним професiйним завданням. Гармонiзацiя
внутрiшнього свiту субукта шляхом розвязання його внутрiш-
нiх проблем для нас не виступау самоцiллю, а сприяу встанов-
ленню адекватних стосункiв у службових та особистих аспектах
життя.
2.2.3. ТЕОРiЯ ПСИХОСИНТЕЗУ
Дуже близьким теоретичним пiдходом до нашого психодинамiч-
ного "Я" у теорiя психосинтезу Асаджолi . Нашi
пiдходи уднаються увагою до iнтегрованостi "Я", глибинного
пiзнання особистостi, колективного несвiдомого (поряд iз його
iндивiдуальною неповторнiстю), до внутрiшньоє конфлiктноє су-
тi психiки, амбiвалентностi.
Ми солiдаризуумося з Асаджолi в розумiннi залежностi пси-
хiки субукта ("структури внутрiшнього свiту") вiд попередньоє
iсторiє життя субукта: "Ми у жертвами iлюзiй i фантазмiв ,
рабами неусвiдомлених комплексiв..." Далi вiн наголошуу:
Ф а н г а з м - продукт фанiа:iiє, що вiдображуу у спотворенiй формi
дiиснiсне бажання людини i у водночас iлюзорною реалiзацiую бажанiє.
Третя стадiя стосууться збагнення свого справж-
нього "Я" - виявлення або створення обуд-
нуючого центру, а четверта - це психосин-
тез: формування або перебудова особистостi
навколо нового центру.
Наш пiдхiд до психокорекцiє не приймау такого стану речей,
коли шукауться "центр особистостi". Ми виходимо з того, що
вiн уже у в нiй, i в процесi психокорекцiє буде знайдено належне
йому мiсце (адже йдеться про дорослих людей). Крiм того,
важко прийняти й таке положення: "побудувати навколо центру
нову особистiсть", та ще й "за намiченою схемою" . Хоч теорiя
й називауться "психосинтез", проте можна помiтити значну дис-
кретнiсть тих стадiй, якi повинна пройти особистiсть на шляху
до "вищого Я". Наприклад, спочатку вiдшукууться "новин
центр", а потiм навколо нього "будууться особистiсть". Уже сама
змiстовна розмежованiсть i етапнiсть насторожуу нас, бо в прак-
тичнiй психологiє на авансцену виходять такi цiнностi, як iнте-
грацiя, процесуальна психодiагностика, яка не передбачау
кiнцевого "висновку" й завжди мау лише промiжний результат,
що зливауться з психокорекцiую.
Ще однiую iстотною вiдмiною мiж психосинтезом i АСПН у
те, що "психосинтез застосовуу численну кiлькiсть методик,
нацiлених, в першу чергу, на розвиток i вдосконалення особи-
стостi, а вже потiм - на гармонiзацiю єє стосункiв з "Я" i дедалi
бiльше обуднання з ним" "". Нашому ж пiдходовi властива
орiунтацiя на iнтеграцiю (гармонiзацiю) особистостi, яка й
сприяу єє розвитковi й удосконаленню.
2.2.4. ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА
ПСИХОЛОГiЯ
В контекстi психодинамiчноє теорiє, що реалiзууться методом
АСПН, становить iнтерес трансперсональна психологiя, розроб-
лювана доктором медицини Станiславом Грофом (Сан-Фран-
циско).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
поведiнку й виражауться у психiчнiй iмпотенцiє. Та це пiдтверд-
жууться й самими висновками Кеппе: "Захворювання у актом
вiдмови вiд життя"
За нашим переконанням, без розумiння витокiв особистiсних
проблем, якi вiдчувау субукт на периферiйному рiвнi, не можна
сподiватися тривалого успiху психотерапiє.
На особливу увагу заслуговуу вбачання такоє основноє при-
чини неврозу в теоманiє (уявлення себе Богом); бажання бути
iншим Богом, що, природно, породжуу вiдхiд вiд реальностi.
Деструктивний вплив такого моменту на психiку не викликау
у нас заперечення. А терапiя аналiтичноє трилогiє, як стверд-
жують ЄЄ представники, якраз i полягау в тому, щоб позбавляти
людину вiд деструктивних тенденцiй викривлення реальностi.
Кеппе пише: "... ховаючи вiд себе реальнiсть, ми стаумо нездат-
ними бачити красу i добро" . i в той же час вiн намагауться
пiдвести клiунта до розумiння того, що: "оскiльки ми створенi
за образом i подобою Бога, Вiн повинен дозволити нам мати ту
ж саму свободу, якою володiу сам, у виборi чого б то не було
за нашим бажанням" . Але ж саме цього й хотiв клiунт. Такий
пiдхiд, як нам здасться, живить прояви теоманiє, яку потiм
iнтегральний аналiз ставить за мету нейтралiзувати в терапiє.
Така суперечнiсть не лише не вiдповiдау назвi "iнтегральний",
а и веде до теоманiє. Ось як пише Кеппс: "Це в нашiй волi, або
дедалi бiльше бути схожими на Нього (на Бога. - , або
ж стати зовсiм з Ним не схожими через вiддалення вiд Нього" 23.
Психотерапiя iнтегрального психоаналiзу стверджуу: "... з цього
моменту (з моменту терапiє. - ми повнiстю вiльнi по-
стiйно триматися за руки з Творцем... iншими словами, з цього
моменту и далi наше iснування залежить виключно вiд нашого
вибору" .
Неважко зробити висновок, що бажане для людини прагнен-
ня до свободи може реалiзуватися через приуднання до Бога. За
такоє позицiє у пiдстави для докору теорiє аналiтичноє трилогiє
за те, що вона допускау спекуляцiю на тому ж Едiповому потязi
дiтей до батькiв, який сама ж вiдкидау. Виходячи з трактування
архетипноє символiки ми констатували, що в несвiдомому вiд-
бувауться ототожнення Бога з батьками.
Таким чином, успiх iнтегрального психоаналiзу опосередко-
вано доводить залежнiсть людей вiд батькiв. i така залежнiсть
у рамках цього теоретичного пiдходу не пiддасться коригуван-
ню, а, навпаки, посилюуться через вiдкриття можливостей уд-
нання з Богом. Усе цс, природно, породжуу психологiчну
iмпотенцiю, до якоє й пiдводить субукта така терапiя. iншими
словами, iнтегральний психоаналiз, нацiлений на вивiльнення
субукта вiд тривоги дитинства, породженоє Едiповою ситу-
ацiую. прагне позбавити його наслiдку Едiповоє травми - са-
мотностi. Такий аналiз дау людинi надiю, що вона не буде
самотньою, а триматиметься "за руку з Богом". Чуттува реалi-
зацiя себе в стосунках з iншою людиною протилежноє статi не
заслуговуу (згiдно з цим ученням) на заохочення, бо ти знайдеш
"Бога в самому соб i ". Ось як пише Кеппу: "Фрейд ана-
лiзував своєх пацiунтiв з точки зору Едiпового комплексу, ми
iнтерпретуумо ного значення, розглядаючи його як тип вiдносин
людини з самою собою..." Така нацiленiсть на самого себе
хiба не вiдвертау погляду людини вiд реальностi, з якою терапiя
(за словами Кеппе) покликана допомогти субуктовi налагодити
звязки, щоб адекватно єє вiдображувати.
Таким чином, ми змогли виявити глибоку суперечливiсть
теоретичного й методичного пiдходiв у теорiє, яка за своую
назвою - "iнтегральний психоаналiз", здавалось би, таку су-
перечливiсть мала виключати.
З цього прикладу бачимо, як деструктивне впливау на прак-
тичнi терапевтичнi пошуки неадекватний погляд на психiку,
котрий обмежууться лише свiдомим. Гармонiзацiя стосункiв лю-
дини з довколишнiм свiтом практично стау неможливою, коли
повертають людину до самоє себе. Терапiя, очевидно, вiдрiзня-
уться вiд психокорекцiє якраз тим, що там будь-якi методи
прийнятнi, "аби позбавити вiд симптому". Коли ж ми працюумо
iз психiчно здоровими, то налагоджування стосункiв з iншими
людьми у неодмiнним професiйним завданням. Гармонiзацiя
внутрiшнього свiту субукта шляхом розвязання його внутрiш-
нiх проблем для нас не виступау самоцiллю, а сприяу встанов-
ленню адекватних стосункiв у службових та особистих аспектах
життя.
2.2.3. ТЕОРiЯ ПСИХОСИНТЕЗУ
Дуже близьким теоретичним пiдходом до нашого психодинамiч-
ного "Я" у теорiя психосинтезу Асаджолi . Нашi
пiдходи уднаються увагою до iнтегрованостi "Я", глибинного
пiзнання особистостi, колективного несвiдомого (поряд iз його
iндивiдуальною неповторнiстю), до внутрiшньоє конфлiктноє су-
тi психiки, амбiвалентностi.
Ми солiдаризуумося з Асаджолi в розумiннi залежностi пси-
хiки субукта ("структури внутрiшнього свiту") вiд попередньоє
iсторiє життя субукта: "Ми у жертвами iлюзiй i фантазмiв ,
рабами неусвiдомлених комплексiв..." Далi вiн наголошуу:
Ф а н г а з м - продукт фанiа:iiє, що вiдображуу у спотворенiй формi
дiиснiсне бажання людини i у водночас iлюзорною реалiзацiую бажанiє.
Третя стадiя стосууться збагнення свого справж-
нього "Я" - виявлення або створення обуд-
нуючого центру, а четверта - це психосин-
тез: формування або перебудова особистостi
навколо нового центру.
Наш пiдхiд до психокорекцiє не приймау такого стану речей,
коли шукауться "центр особистостi". Ми виходимо з того, що
вiн уже у в нiй, i в процесi психокорекцiє буде знайдено належне
йому мiсце (адже йдеться про дорослих людей). Крiм того,
важко прийняти й таке положення: "побудувати навколо центру
нову особистiсть", та ще й "за намiченою схемою" . Хоч теорiя
й називауться "психосинтез", проте можна помiтити значну дис-
кретнiсть тих стадiй, якi повинна пройти особистiсть на шляху
до "вищого Я". Наприклад, спочатку вiдшукууться "новин
центр", а потiм навколо нього "будууться особистiсть". Уже сама
змiстовна розмежованiсть i етапнiсть насторожуу нас, бо в прак-
тичнiй психологiє на авансцену виходять такi цiнностi, як iнте-
грацiя, процесуальна психодiагностика, яка не передбачау
кiнцевого "висновку" й завжди мау лише промiжний результат,
що зливауться з психокорекцiую.
Ще однiую iстотною вiдмiною мiж психосинтезом i АСПН у
те, що "психосинтез застосовуу численну кiлькiсть методик,
нацiлених, в першу чергу, на розвиток i вдосконалення особи-
стостi, а вже потiм - на гармонiзацiю єє стосункiв з "Я" i дедалi
бiльше обуднання з ним" "". Нашому ж пiдходовi властива
орiунтацiя на iнтеграцiю (гармонiзацiю) особистостi, яка й
сприяу єє розвитковi й удосконаленню.
2.2.4. ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА
ПСИХОЛОГiЯ
В контекстi психодинамiчноє теорiє, що реалiзууться методом
АСПН, становить iнтерес трансперсональна психологiя, розроб-
лювана доктором медицини Станiславом Грофом (Сан-Фран-
циско).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74