Керівна роль на другому етапі революції перейшла рондистів — політичного угруповання, яке виражало інт говельно-промислової, в першу чергу провінційної буржуазій й увійшли до складу Тимчасової ради — нового уряду
Жирондисти ніяк не прагнули серйозних революційних вий рень. Але на їхню політику впливало існування Революцій ни, яка виступала сміливо і рішуче, обстоювала інтереси Суттєвого значення набувало й існування якобінців — дріб азної партії, яка боролася разом з народом за послідовне завдань буржуазної революції.
Щоб отримати голоси на виборах до Конвенту, жирондист велося вжити певних заходів в інтересах селянства. Вони продаж емігрантських земель, припинили судові справи претензіями феодалів до селян. Але невдовзі самі жирої прагнули завершити революцію, побоюючись її розвитку.. ї*|
Про співвідношення сил на другому етапі революції склад Конвенту, що розпочав роботу у вересні 1792 було обрано 750 депутатів; серед них близько 200 жирондисті близно 100 якобінців. Більшість депутатів не входила в ці ня. Залежно від обставин вони підтримували або жиро якобінців. Це нестійке угруповання іронічно називали «бол^
З особливою гостротою напруженість політичної бо_ венті виявилася в ті дні, коли йому випало вирішувати долкйі Людовик XVI був засуджений Конвентом. За страту короля ""* лося 387 депутатів, проти — 334. Але й ця незначна переваг^ була забезпечена завдяки якобінцям, які наполягли на голосуванні.
Третього вересня 1792 року Франція стала Республікою.' Жирондисти були проти подальшого розвитку револю: " намагалися стримати її, сковували сили народу в боротьбі нішніх ворогів та їх контрреволюційних пособників у самій! Подібно до того, як це було з конституціоналістами, жиро "^ 1793 році перетворилися на контрреволюційну силу.
Все це ускладнювалося тим, що різко погіршилося е становище Франції. Аграрне питання все ще не було вирії лянські заворушення не вщухали. Особливої гостроти на п< року набула продовольча проблема. До Конвенту надходила
168
икнення чурмсуазної держачи і права
л
Розділ І
на скарг на те, що народ голодує. А в цей час спекулянти безие-
вно підвищували ціни, штучно створювали нестачу продуктів хар-
ання. У таких умовах акгивізувалася контрреволюція. Армії єврейської коаліції, до якої приєднались Англія, Іспанія й Голландія, "лька разів завдали поразки французьким'.вшськам. Спалахнули заколоти і в самій країні. Так, у березні 1793 року почався роялістський заколот у селянській провінції Вандеї.
Незадоволення народних мас політикою жирондистів вилилося V збройне повстання. Тридцять першого травня 1793 року в Парижі вдарили на сполох. Народ оточив будинок, де засідав Конвент, вимагаючи дозволу на арешт жирондистських депутатів. Однак цей виступ зазнав поразки. Другого червня відбувся новий виступ. На цей раз Конвент був змушений декретувати арешт 29 жирондистів — членів Конвенту.
Політичне панування жирондистів було зламане. Революція рухалася вперед, набуваючи все більш демократичного характеру. Народне повстання 31 травня — 2 червня 1793 року передало владу якобінцям — представникам революційної дрібної буржуазії.
Революція вступила в третій етап свого розвитку: 2 червня 1793 року — 27 липня 1794 року — етап її найвищого піднесення, її кульмінаційний момент. До влади прийшла дрібнобуржуазна партія, яка виступала в союзі з народом, з низами міста й села. Це була найре-волюційніша сила в історії французької революції.
Якобінці взяли владу в умовах смертельної небезпеки, що нависла над революцією. Катастрофічне скорочення виробництва, гостра продовольча криза, небачене зростання спекуляції, голодні бунти і т.д. Доповнювалися заколотами і змовами контрреволюційних сил, натиском інтервентів, які намагалися погасити полум'я революції. Із вісімдесяти трьох департаментів, на які поділялася Франція, шістдесят °Ули захоплені арміями інтервентів або опинилися в руках заколотників. Влада Конвенту зберігалася лише над голодуючим Парижем незначною територією довкола столиці, які були охоплені звідусіль огнем контрреволюції. Республіка була на краю загибелі.
Однак якобінці зуміли проявити невичерпну енергію і волю до РЄМОГИ. Основні і невідкладні завдання, що стояли на той час пе-Д революцією, чітко сформулював Робесп'єр. У такі хвилини, вва-т в Він, потрібна єдина воля, треба, щоб народ об'єднався з Конвен-
«Юції
з Конвент об'єднався з народом. Урятування та зміцнення рево-чеможливі без задоволення основних вимог народу.
169
Частина третя
Історія держави Нового ч
Щоб залучити на свій бік народні маси, якобінці вжили них "І соціально-економічних заходів. Політичні заходи вияв; прагненні дати країні нову політичну основу. За два тижні роблені нова декларація і нова конституція. Двадцять ч вня 1793 року обидва документи були готові.
Декларація прав людини і громадянина 1793 року відрі від попередньої більшим демократизмом і революційністю, закріплені погляди якобінців на суспільство і державу. Д проголошувала непорушні права людини: рівність, свободу» і власність; метою суспільства є загальне щастя; уряд повив печити людині користування цими правами. Але якщо уряд ватиме права народу, то повстання проти уряду є його на» щенним правом і найневідкладнішим обов'язком (ст. 35).
«Суверенітет у народі, — сказано в статті 25, — він подільний, його не можна погасити давністю». Право п зміни конституції належить тільки народу, всі державні ПІ даються лише на певний строк.
Якобінська декларація давала ширший перелік дем< свобод: право на збори, свободу совісті, право подачі петицій та ін. Обов'язком суспільства визнавалася допомога! нездатним до праці. «Суспільство повинно всіма засобами! успіхам народної освіти і зробити освіту надбанням усіх (ст. 22)..
Декларація 1793 року стала одним з найдемократичні: ментів революції. Але виразно проявився в Декларації і її ний характер. Декларація закріплювала непорушність прі ності, розглядала її як природне і невід'ємне право людини-І
У Конституції Франція проголошувалася республікою, на влада належить народу — сукупності всіх французьких передбачався досить своєрідний порядок здійснення з влади. Всі громадяни, які прожили на одному місці не менОК| місяців і досягай двадцяти одного року, щороку обирали ~ чий корпус, який діставав право пропонування законів. Законодавчим корпусом законопроект потребував наступного^ дження народом. З цією метою «законодавче пропон далося в усі департаменти Франції. І коли через сорок днів «в половині департаментів плюс один одна десята частина них зборів кожного з них ... не відхилить проект, він вважа йнятий і стає законом» (ст. 59).
170
оуржуапші дерзкави і права
\
Розділ І
Структура управління Французькою Республікою за Конституцією 1793 року
ЗАКОНОДАВЧИЙ КОРПУС
ВИКОНАВЧА РАДА
• і І:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Жирондисти ніяк не прагнули серйозних революційних вий рень. Але на їхню політику впливало існування Революцій ни, яка виступала сміливо і рішуче, обстоювала інтереси Суттєвого значення набувало й існування якобінців — дріб азної партії, яка боролася разом з народом за послідовне завдань буржуазної революції.
Щоб отримати голоси на виборах до Конвенту, жирондист велося вжити певних заходів в інтересах селянства. Вони продаж емігрантських земель, припинили судові справи претензіями феодалів до селян. Але невдовзі самі жирої прагнули завершити революцію, побоюючись її розвитку.. ї*|
Про співвідношення сил на другому етапі революції склад Конвенту, що розпочав роботу у вересні 1792 було обрано 750 депутатів; серед них близько 200 жирондисті близно 100 якобінців. Більшість депутатів не входила в ці ня. Залежно від обставин вони підтримували або жиро якобінців. Це нестійке угруповання іронічно називали «бол^
З особливою гостротою напруженість політичної бо_ венті виявилася в ті дні, коли йому випало вирішувати долкйі Людовик XVI був засуджений Конвентом. За страту короля ""* лося 387 депутатів, проти — 334. Але й ця незначна переваг^ була забезпечена завдяки якобінцям, які наполягли на голосуванні.
Третього вересня 1792 року Франція стала Республікою.' Жирондисти були проти подальшого розвитку револю: " намагалися стримати її, сковували сили народу в боротьбі нішніх ворогів та їх контрреволюційних пособників у самій! Подібно до того, як це було з конституціоналістами, жиро "^ 1793 році перетворилися на контрреволюційну силу.
Все це ускладнювалося тим, що різко погіршилося е становище Франції. Аграрне питання все ще не було вирії лянські заворушення не вщухали. Особливої гостроти на п< року набула продовольча проблема. До Конвенту надходила
168
икнення чурмсуазної держачи і права
л
Розділ І
на скарг на те, що народ голодує. А в цей час спекулянти безие-
вно підвищували ціни, штучно створювали нестачу продуктів хар-
ання. У таких умовах акгивізувалася контрреволюція. Армії єврейської коаліції, до якої приєднались Англія, Іспанія й Голландія, "лька разів завдали поразки французьким'.вшськам. Спалахнули заколоти і в самій країні. Так, у березні 1793 року почався роялістський заколот у селянській провінції Вандеї.
Незадоволення народних мас політикою жирондистів вилилося V збройне повстання. Тридцять першого травня 1793 року в Парижі вдарили на сполох. Народ оточив будинок, де засідав Конвент, вимагаючи дозволу на арешт жирондистських депутатів. Однак цей виступ зазнав поразки. Другого червня відбувся новий виступ. На цей раз Конвент був змушений декретувати арешт 29 жирондистів — членів Конвенту.
Політичне панування жирондистів було зламане. Революція рухалася вперед, набуваючи все більш демократичного характеру. Народне повстання 31 травня — 2 червня 1793 року передало владу якобінцям — представникам революційної дрібної буржуазії.
Революція вступила в третій етап свого розвитку: 2 червня 1793 року — 27 липня 1794 року — етап її найвищого піднесення, її кульмінаційний момент. До влади прийшла дрібнобуржуазна партія, яка виступала в союзі з народом, з низами міста й села. Це була найре-волюційніша сила в історії французької революції.
Якобінці взяли владу в умовах смертельної небезпеки, що нависла над революцією. Катастрофічне скорочення виробництва, гостра продовольча криза, небачене зростання спекуляції, голодні бунти і т.д. Доповнювалися заколотами і змовами контрреволюційних сил, натиском інтервентів, які намагалися погасити полум'я революції. Із вісімдесяти трьох департаментів, на які поділялася Франція, шістдесят °Ули захоплені арміями інтервентів або опинилися в руках заколотників. Влада Конвенту зберігалася лише над голодуючим Парижем незначною територією довкола столиці, які були охоплені звідусіль огнем контрреволюції. Республіка була на краю загибелі.
Однак якобінці зуміли проявити невичерпну енергію і волю до РЄМОГИ. Основні і невідкладні завдання, що стояли на той час пе-Д революцією, чітко сформулював Робесп'єр. У такі хвилини, вва-т в Він, потрібна єдина воля, треба, щоб народ об'єднався з Конвен-
«Юції
з Конвент об'єднався з народом. Урятування та зміцнення рево-чеможливі без задоволення основних вимог народу.
169
Частина третя
Історія держави Нового ч
Щоб залучити на свій бік народні маси, якобінці вжили них "І соціально-економічних заходів. Політичні заходи вияв; прагненні дати країні нову політичну основу. За два тижні роблені нова декларація і нова конституція. Двадцять ч вня 1793 року обидва документи були готові.
Декларація прав людини і громадянина 1793 року відрі від попередньої більшим демократизмом і революційністю, закріплені погляди якобінців на суспільство і державу. Д проголошувала непорушні права людини: рівність, свободу» і власність; метою суспільства є загальне щастя; уряд повив печити людині користування цими правами. Але якщо уряд ватиме права народу, то повстання проти уряду є його на» щенним правом і найневідкладнішим обов'язком (ст. 35).
«Суверенітет у народі, — сказано в статті 25, — він подільний, його не можна погасити давністю». Право п зміни конституції належить тільки народу, всі державні ПІ даються лише на певний строк.
Якобінська декларація давала ширший перелік дем< свобод: право на збори, свободу совісті, право подачі петицій та ін. Обов'язком суспільства визнавалася допомога! нездатним до праці. «Суспільство повинно всіма засобами! успіхам народної освіти і зробити освіту надбанням усіх (ст. 22)..
Декларація 1793 року стала одним з найдемократичні: ментів революції. Але виразно проявився в Декларації і її ний характер. Декларація закріплювала непорушність прі ності, розглядала її як природне і невід'ємне право людини-І
У Конституції Франція проголошувалася республікою, на влада належить народу — сукупності всіх французьких передбачався досить своєрідний порядок здійснення з влади. Всі громадяни, які прожили на одному місці не менОК| місяців і досягай двадцяти одного року, щороку обирали ~ чий корпус, який діставав право пропонування законів. Законодавчим корпусом законопроект потребував наступного^ дження народом. З цією метою «законодавче пропон далося в усі департаменти Франції. І коли через сорок днів «в половині департаментів плюс один одна десята частина них зборів кожного з них ... не відхилить проект, він вважа йнятий і стає законом» (ст. 59).
170
оуржуапші дерзкави і права
\
Розділ І
Структура управління Французькою Республікою за Конституцією 1793 року
ЗАКОНОДАВЧИЙ КОРПУС
ВИКОНАВЧА РАДА
• і І:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139