! нови церковних соборів, булли, енцикліки, конституції, які ви ся папами. У Візантії на основі норм церковного права і імпе кого законодавства складалися правові збірники — Номоканон
Канонічне право вивчалося в університетах, створювалися^ трактати, присвячені церковному праву. Найвідоміший з Кодекс Граціана (XII ст.), який отримав пізніше статус офщіі| джерела. У 1234 році за вказівкою папи Григорія IX був офіційний збірник папських постанов (декреталій). У 1582| з'явився Звід канонічного права.
Велику роль відігравало протягом усього Середньовіччя і право. Воно було різновидом звичаєвого права.
Досить рано у великих містах Франції, Італії, Німеччини! ли складатися норми, які регулювали правові відносини в І месла і торгівлі всередині міської общини, а також між містові Ц нішнім світом. Норми міського права фіксувалися в Хартіях < йорів, міських статутах, статутах купецьких гільдій та рел
цехів
ЦЬОГО,
Застосовувалося це право в міських судових органах. Крім кожна купецька гільдія і кожен ремісничий цех мали свій
власний суд.
Дуже часто міста запозичали правові норми один в одного. В Німеччині, наприклад, зразком ставали міські статути Кельна, Магдебурга, Любека та інших великих торговельних центрів. Магдебурзьке право, зокрема, набуло поширення в Сілезії, Галичині, Польщі, а через неї і в Україні.
1 ' Нові економічні відносини, які прокладали собі шлях у феодальному суспільстві, вимагали нового правового регулювання. Ні старе феодальне право, ні королівське законодавство не могли задовольнити потреб товарного господарства. Це і стало передумовою рецепції (запозичення та засвоєння) римського права. Причому відбувалося не механічне відтворення норм римського права, а його обробка і доповнення.
Центрами відродження римського права стали міста-республіки Північної Італії. Римське право починають вивчати в університетах Равени, Болоньї. Створилася навіть особлива школа глосаторів — коментаторів римського права. Починається застосування римського права в судовій практиці. З XVI століття визнаним центром вивчення і застосування римського права стає Франція.
Право феодальної земельної власності не залишалось протягом феодального періоду незмінним.
. Історія Франкської держави розкриває сам процес виникнення феодальної земельної власності. Салічна Правда згадує приватну власність лише на присадибні ділянки селян. Щодо орної землі, то вона залишалася власністю общини і передавалася селянам у користування на певний строк. Отримавши свій земельний наділ, селя-нин-общинник обгороджував його тином, який знімав уже після збирання врожаю, після чого землею могла користуватися вся община. Право на земельний наділ переходило в спадщину тільки до синів померлого. Якщо в родині не було синів, землю отримували сУсіди. Такий порядок змінився тільки після едикту короля Хільпе-Рика (561-584 рр.), згідно з яким земля могла переходити в спадщину до синів, дочок, братів, сестер померлого, а не до сусідів, як 4е було раніше. Так розвивалася феодальна власність на землю у Ф°Рмі алоду — вільного держання, не обмеженого ніякими зобов'-язаннями або службою.
^ На праві алоду королі надавали землю своїм дружинникам та ЗДиженим. Як наслідок — танули земельні володіння короля і без-
116
117
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків
перервне зростали земельні масиви феодальної знаті. Край та становищу поклала реформа Карла Мартелла, до якого 751 ров рейшла королівська корона держави Франків, Він конфіскував! своїх супротивників і відібрав частину церковних земель, післц| став роздавати земельні пожалування «новій знаті», але вже: правах алоду, а в .умовне тимчасове держання — бенефіцій (бла ня). Власник бенефіція отримував землю на умовах обов'язкової^ би, передусім військової, і на період служби. Таким чином, умовне держання, його власник не міг розпоряджатися отри землею — продавати, міняти і т.д. Не можна було без дозволу І передавати таку землю в спадщину.
Феодали, що визнали владу короля Мартелла, зберегли сі мельні володіння, але віднині теж були зобов'язані служити,: військову службу. Так з'явилася ще одна форма земельної власнвЦ феод, власник якого мав право продати, подарувати землю, ш її в спадщину, але був зобов'язаний нести військову службу.
Таким чином, на зміну вільному, не обтяженому обов'язв ду приходять чисто умовне, передане на строк служби деря бенефіцій і спадкова земельна власність з обов'язком служби •
В цілому для права феодальної земельної власності булві тиві такі риси:
1. Ієрархічна структура земельної власності. Система сюзЯ тету-васалітету приводила до того, що земля виступала як І двох і більше феодалів, які займали місця на різних щаблях І шкали. Практично це означало наявність як безпосереднього вл? ка, так і власника вищого, котрі були пов'язані між собою; ми відносинами.
Винятком з цього правила була Польща. Річ у тім, що І землеволодіння в Польщі було, як правило, алодіальним. Ма лежали шляхті на праві власності, вищого сюзерена тут не б) землі король не мав права відбирати, а також надавати нові псар вання. Таке право перейшло від короля до сойму. З часом отримала право власності не тільки на землю, але й на земні:
2. Становий характер земельної власності. Це було право; двох станів — дворянства і духівництва.
3. Обмеження в розпоряджанні феодальною земельною стю. Реалізувати право розпорядження земельною власністю на і тиці було надзвичайно важко. По-перше, слід було одержати, від сеньйора — вищого власника. По-друге, існувало право ]
Розділ І
икупу, відповідно до якого родичі феодала «протягом одного року Г° ого дня» мали право викупити відчужену землю. 1 ° 4 Особливий порядок спадкування у вигляді майорату. Спадкоє-ем феодальної земельної власності визнавався тільки старший син
феодала. .. V .. . . ...
Своєрідним було право феодальної земельної власності в Англії,
існували три основні її форми: перша — вільно відчужувані по-лувані землі, друга — заповідні землі, власники яких не могли відчужувати свої маєтки і передача яких за заповітом не дозволялася і третя — умовне довічне володіння, яке у разі смерті васала переходило не до його спадкоємців, а до сеньйора.
у XIV столітті в системі англійського «права справедливості» зароджується інститут довірчої власності. Власник нерухомості на певних умовах передавав її у володіння і управління іншій особі, яка повинна була сумлінно управляти цим майном в інтересах третьої особи. В 1535 і в 1601 роках були прийняті спеціальні статути, що регулювали інститут довірчої власності.
Праву зобов 'язань європейських держав Середньовіччя були відомі різні види договорів:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Канонічне право вивчалося в університетах, створювалися^ трактати, присвячені церковному праву. Найвідоміший з Кодекс Граціана (XII ст.), який отримав пізніше статус офщіі| джерела. У 1234 році за вказівкою папи Григорія IX був офіційний збірник папських постанов (декреталій). У 1582| з'явився Звід канонічного права.
Велику роль відігравало протягом усього Середньовіччя і право. Воно було різновидом звичаєвого права.
Досить рано у великих містах Франції, Італії, Німеччини! ли складатися норми, які регулювали правові відносини в І месла і торгівлі всередині міської общини, а також між містові Ц нішнім світом. Норми міського права фіксувалися в Хартіях < йорів, міських статутах, статутах купецьких гільдій та рел
цехів
ЦЬОГО,
Застосовувалося це право в міських судових органах. Крім кожна купецька гільдія і кожен ремісничий цех мали свій
власний суд.
Дуже часто міста запозичали правові норми один в одного. В Німеччині, наприклад, зразком ставали міські статути Кельна, Магдебурга, Любека та інших великих торговельних центрів. Магдебурзьке право, зокрема, набуло поширення в Сілезії, Галичині, Польщі, а через неї і в Україні.
1 ' Нові економічні відносини, які прокладали собі шлях у феодальному суспільстві, вимагали нового правового регулювання. Ні старе феодальне право, ні королівське законодавство не могли задовольнити потреб товарного господарства. Це і стало передумовою рецепції (запозичення та засвоєння) римського права. Причому відбувалося не механічне відтворення норм римського права, а його обробка і доповнення.
Центрами відродження римського права стали міста-республіки Північної Італії. Римське право починають вивчати в університетах Равени, Болоньї. Створилася навіть особлива школа глосаторів — коментаторів римського права. Починається застосування римського права в судовій практиці. З XVI століття визнаним центром вивчення і застосування римського права стає Франція.
Право феодальної земельної власності не залишалось протягом феодального періоду незмінним.
. Історія Франкської держави розкриває сам процес виникнення феодальної земельної власності. Салічна Правда згадує приватну власність лише на присадибні ділянки селян. Щодо орної землі, то вона залишалася власністю общини і передавалася селянам у користування на певний строк. Отримавши свій земельний наділ, селя-нин-общинник обгороджував його тином, який знімав уже після збирання врожаю, після чого землею могла користуватися вся община. Право на земельний наділ переходило в спадщину тільки до синів померлого. Якщо в родині не було синів, землю отримували сУсіди. Такий порядок змінився тільки після едикту короля Хільпе-Рика (561-584 рр.), згідно з яким земля могла переходити в спадщину до синів, дочок, братів, сестер померлого, а не до сусідів, як 4е було раніше. Так розвивалася феодальна власність на землю у Ф°Рмі алоду — вільного держання, не обмеженого ніякими зобов'-язаннями або службою.
^ На праві алоду королі надавали землю своїм дружинникам та ЗДиженим. Як наслідок — танули земельні володіння короля і без-
116
117
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків
перервне зростали земельні масиви феодальної знаті. Край та становищу поклала реформа Карла Мартелла, до якого 751 ров рейшла королівська корона держави Франків, Він конфіскував! своїх супротивників і відібрав частину церковних земель, післц| став роздавати земельні пожалування «новій знаті», але вже: правах алоду, а в .умовне тимчасове держання — бенефіцій (бла ня). Власник бенефіція отримував землю на умовах обов'язкової^ би, передусім військової, і на період служби. Таким чином, умовне держання, його власник не міг розпоряджатися отри землею — продавати, міняти і т.д. Не можна було без дозволу І передавати таку землю в спадщину.
Феодали, що визнали владу короля Мартелла, зберегли сі мельні володіння, але віднині теж були зобов'язані служити,: військову службу. Так з'явилася ще одна форма земельної власнвЦ феод, власник якого мав право продати, подарувати землю, ш її в спадщину, але був зобов'язаний нести військову службу.
Таким чином, на зміну вільному, не обтяженому обов'язв ду приходять чисто умовне, передане на строк служби деря бенефіцій і спадкова земельна власність з обов'язком служби •
В цілому для права феодальної земельної власності булві тиві такі риси:
1. Ієрархічна структура земельної власності. Система сюзЯ тету-васалітету приводила до того, що земля виступала як І двох і більше феодалів, які займали місця на різних щаблях І шкали. Практично це означало наявність як безпосереднього вл? ка, так і власника вищого, котрі були пов'язані між собою; ми відносинами.
Винятком з цього правила була Польща. Річ у тім, що І землеволодіння в Польщі було, як правило, алодіальним. Ма лежали шляхті на праві власності, вищого сюзерена тут не б) землі король не мав права відбирати, а також надавати нові псар вання. Таке право перейшло від короля до сойму. З часом отримала право власності не тільки на землю, але й на земні:
2. Становий характер земельної власності. Це було право; двох станів — дворянства і духівництва.
3. Обмеження в розпоряджанні феодальною земельною стю. Реалізувати право розпорядження земельною власністю на і тиці було надзвичайно важко. По-перше, слід було одержати, від сеньйора — вищого власника. По-друге, існувало право ]
Розділ І
икупу, відповідно до якого родичі феодала «протягом одного року Г° ого дня» мали право викупити відчужену землю. 1 ° 4 Особливий порядок спадкування у вигляді майорату. Спадкоє-ем феодальної земельної власності визнавався тільки старший син
феодала. .. V .. . . ...
Своєрідним було право феодальної земельної власності в Англії,
існували три основні її форми: перша — вільно відчужувані по-лувані землі, друга — заповідні землі, власники яких не могли відчужувати свої маєтки і передача яких за заповітом не дозволялася і третя — умовне довічне володіння, яке у разі смерті васала переходило не до його спадкоємців, а до сеньйора.
у XIV столітті в системі англійського «права справедливості» зароджується інститут довірчої власності. Власник нерухомості на певних умовах передавав її у володіння і управління іншій особі, яка повинна була сумлінно управляти цим майном в інтересах третьої особи. В 1535 і в 1601 роках були прийняті спеціальні статути, що регулювали інститут довірчої власності.
Праву зобов 'язань європейських держав Середньовіччя були відомі різні види договорів:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139