У цей час за імператором закріплюють грецькі титули василевса і ав-тократора (самодержця). З XI століття утверджується перехід престолу в спадщину. Однак надалі, у зв'язку з розвитком феодальних відносин, імператорська вдада починає слабнути.
Для державного ладу Візантії була характерною наявність величезного бюрократичного апарату, як центрального, так і місцевого, з розподілом чиновництва на ранги.
Центральне управління зосереджується в Державній раді — консисторії (пізніше — синкліті). До складу консисторії входили такі особи: два префекти Преторія — керівники місцевого апарату, префект Константинополя — голова сенату, магістр — керівник палацу, квестор — головний юрист і голова консисторії, а також два комітети фінансів.
У ІХ-ХІ століттях структура державного апарату ще більш ускладнюється, кількість відомств доходить до шістдесяти.
Місцеве управління перебувало в руках префектів Преторія, яким були підпорядковані правителі діоцезів і провінцій. У VII столітті утворилися військові округи-феми на чолі зі стратигами, у яких була вся повнота влади, як військової, так і цивільної.
Візантія мала значний вплив на політичний розвиток народів Південної та Східної Європи. Зокрема такі держави, як Болгарія та. Сербія, сприйняли численні візантійські державно-правові інститути. Неабияке значення мало те, що Болгарія виникла на території
Феодальна держака і право _____в країнах Європи _____
л
Розділ І
Структура вищих органів влади і управління Візантії (ІУ-УІІ ст.)
Префект і Префект
Сірійського 1 Східного
Преторія '{• Преторія
Відомство двору
Державна скарбниця
Коміт
Імператорська скарбниця
колишньої візантійської провінції. А в 1018-1187 роках вона взагалі перебувала під владою,Візантії. Дуже схожою була і доля Сербії.
Спочатку на чолі Болгарського царства знаходився хан (князь), який мав титул «івічі» (великий). Йому допомагала рада знаті. Інколи скликалися збори усього народу. Від часів князя Симеона (893-927 рр.) для позначення монарха стали використовуватися візантійські титули — кесар, василевс. Впливовим органом стає постійна рада — синкліт, народні собори (збори) втрачають свою роль.
Особливого значення в управлінні набирає логофет (перший міністр), фінансами відав протовестиарій, великий воєвода здійснював керівництво військом.
У Сербії деякий час зберігалися пережитки племінної демократії. Князь був передусім воєначальником, функціонувало віче. Із своїх дружинників князь призначав воєводу, скарбника, конюшого і т.д.
Починаючи з XIII століття відбувається посилення князівської влади. В 1217 році сербський князь отримує королівський титул. Серед королівських слуг виділяється канцлер-логофет.
84
85
Частина друга
[сторін держави і правії ____ Середніх вікік_____
Феодальна держава і право ____в країнах Європи____
л
Розділ І
Феодальна роздробленість. У політичній структурі ранньофеодальної монархії з визріванням феодальних відносин відбуваються серйозні зміни. Економічна роз'єднаність, що виникає з розвитком великого феодального землеволодіння і безперервних роздач земель васалам, спричиняла і політичну роздробленість. Щодалі сильнішими ставали відцентрові сили, відбувалася політична дестабілізація, поривалися зв'язки центра з периферією. Спершу єдині держави починають розпадатися на самостійні та напівсамостійні одиниці, великі феодали відмовляються визнавати верховну владу короля, вважаючи себе повністю самостійними і незалежними. Фактично влада короля обмежується в ці часи рамками його власного домена. Так розпочинається феодальна роздробленість.
Феодальної роздробленості зазнала держава Франків, яка повністю розпалася в IX столітті на самостійні держави. На просту сукупність феодальних володінь перетворюється Франція. З 1056 року Чеська держава стає політично роздробленою, розпадається на самостійні частини, не зв'язані між собою ні в економічному, ні в політичному відношенні. Після смерті Болеслава Кривоустого в 1138 році на ряд самостійних князівств розпадається Польща. Великі феодали добиваються повної політичної самостійності і перетворюються на незалежних правителів. Але з особливою силою феодальна роздробленість виявилася в Німеччині, і цьому значною мірою сприяло проголошення в X столітті короля Оттона римським імператором, а Німеччини Священною Римською імперією германської нації. Політика завоювань в Італії і західнослов'янських землях, боротьба за світове панування, витрачання сил у безплідних військових походах відвертали імператора, його армію, адміністрацію і фінанси від суто німецьких справ, посилювали розпад країни.
Але існували ще більш негативні наслідки децентралізації. Так, Болгарія в XIV столітті, як і інші країни Європи, розпадається на низку феодальних самостійних держав. Знесилена феодальними чварами Болгарія не здатна була чинити серйозний опір загарбникам, і 1396 року турки поневолили її. Самостійний розвиток Болгарії припинився. Така ж доля спіткала і Сербію, територія якої 1459 року була включена до складу Османської імперії.
Винятком була Англія — нормандське завоювання припинило процес її роздроблення, який там розпочинався і, на відміну від континенту, привело до збереження, навіть в умовах ранньофеодальної
монархії, єдиної держави з досить сильною королівською владою. Заслуга в цьому належала передусім Вільгельму Завойовнику, який став найбільшим землевласником і перетворився на з'єднуючий центр усієї феодально-ієрархічної системи.
Велику роль у зміцненні підвалин королівської влади в Англії і одночасному послабленні політичних позицій великих світських феодалів і церкви відіграли реформи Генріха II (1154-1189 рр.) — судова і військова, а також реорганізація управління і фінансів. Так, судова реформа Генріха II запроваджувала новий порядок судочинства в справах про земельну власність. Віднині кожна вільна людина Англії мала право за певну плату перенести майновий спір на розгляд у королівську курію. Таке нововведення підривало судову владу окремих феодалів і разом з тим значно посилювало і розширяло королівську юрисдикцію. Велике значення мала і реформа кримінального судочинства. За цією реформою до компетенції королівських судів включалися майже всі кримінальні злочини. Розслідування таких справ відтепер провадилося через присяжних — дванадцяти лицарів і чотирьох вільних людей, які під присягою повинні були повідомити про злочини, скоєні в окрузі. З цією метою роз'їздні судді — представники центру, регулярно об'їжджали графства, розглядаючи всі справи, які були підсудні короні. Вони перетворилися на ефективний засіб контролю за місцевим управлінням з боку центральних органів, а також сприяли утворенню в Англії єдиної судової системи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139