Однак з'являлися все нові і нові комітети і підкомітети. Наприклад, у 1957 році в конгресі вже налічувалося двісті підкомітетів і п'ятдесят один комітет.
У цьому ж Акті було узаконено існування при конгресі лоббі — агентів окремих корпорацій і організацій, які направлені в конгрес для «проштовхування» потрібних монополіям законопроектів. Тепер лоббі повинні були обов'язково реєструватися.
Зростає роль верхньої палати — сенату. Кількість штатів досягла п'ятдесяти і тому обирається сто сенаторів — по два від кожного штату.
Кожен конгресмен може мати помічників: у палаті представників — не більше п'ятнаддяти-шістнадцяти, у сенаті — не більше сімдесяти.
Президент очолює виконавчу владу Сполучених Штатів. Протягом усього XX століття чітко простежується тенденція неухильного посилення президентської влади, концентрації державної влади в руках президента. *
Американський президент виступає не тільки як глава держави, глава уряду, лідер однієї з двох провідних буржуазних партій, головнокомандувач і т.д., але і як головна особа, відповідальна за управління країною в кризових ситуаціях, як «арбітр» у регулюванні відносин між федерацією і штатами, як координатор економічної і соціальної політики США.
Наділення президента широкими повноваженнями у сфері економіки і соцішІьних відносин призвело до створення при президенті низки федеральних виконавчих органів, зокрема групи економічних радників, яка визначає основні напрями державно-монополістичної політики США.
Велике значення для посилення виконавчої влади Сполучених Штатів мало президентство Ф. Рузвельта. Політика «Нового курсу» дозволила йому втручатися в господарське життя країни і регулювати економіку. Але найбільший розквіт повноважень Рузвельта по регулюванню економіки США припадає на період Другої світової війни. Закон про ленд-ліз 1941 року дав президенту право розпорядження матеріальними ресурсами на суму в 46 мільярдів доларів, які він у вигляді озброєння, спорядження і т.д. особисто розподіляв між країнами, в обороні яких були зацікавлені Сполучені Штати. Багато з таких повноважень президента збереглися і після війни. Закон про виробництво на оборону, виданий 1950 року (після початку війни США в Кореї),
наділяв президента необмеженими повноваженнями по регулюванню економіки з метою переведення її на військові рейки.
Значно розширилися зовнішньополітичні повноваження президента. За допомогою виконавчих угод президент дістав можливість без згоди сенату укладати міжнародні договори і денонсувати їх. Наприклад, були укладені у 1969-1970 роках у такий спосіб договори з Південним В'єтнамом, Таїландом і т.д.
Виросли також конституційні військові повноваження президента, у тому числі і за рахунок конгресу. Право оголошувати війну Конституція, наприклад, вважає прерогативою конгресу. До Другої світової війни були допустимими президентські війни тільки тоді, коли мав місце напад на територію США. Тепер президент взагалі може розпочинати бойові дії без санкції конгресу. Так, президент Трумен у червні 1950 року почав війну в Кореї. В 1965 році розпочалася за наказом президента війна у В'єтнамі. За розпорядженням президента Клінтона відбувалися бомбардування Іраку, Косова.
Значне зростання військових повноважень президента стало причиною прийнятої у 1973 році спільної резолюції палат конгресу, згідно з якою при відсутності оголошення війни конгресом бойові дії, що їх розпочав президент, повинні бути припиненими через дев'яносто днів після їх початку. Але, як свідчить практика, контроль конгресу поки що не став ефективним.
Зріс вплив президента на законодавство, хоч Конституція і позбавляє його законодавчої ініціативи. Це досягається через президентські послання конгресу, які не тільки інформують конгрес про становище в країні, але і містять законодавчі пропозиції, які відразу стають предметом обговорення конгресу. Президент має можливість також вносити в конгрес соціально-економічні програми («новий курс», «велике суспільство» тощо).
Ще однією формою втручання президента в законодавчу діяльність конгресу є президентське вето, яке все більше перетворюється на абсолютне право. Наприклад, президент Трумен 631 раз застосовував вето, а конгрес подолав його тільки дев'ять разів.
Правотворча діяльність президента посилюється і за рахунок делегованого законодавства. На основі повноважень, наданих йому конгресом, президент видає «виконавчі накази», які мало чим відрізняються від самих законів. У деяких випадках важливе політико-правове значення набирають і прокламації президента, які мають, як правило, декларативний характер.
316
3!7
Частина четверта
Історія дерзісави і права Новітнього часу
Розвиток бурзісуазної дерзісави в XX столітті
Інколи конгрес намагається протистояти президенту, що харак- -,щ терно для періодів, коли президент представляє одну партію, а більшість членів конгресу — іншу. Подібна активність конгресу виявилася, наприклад, коли він розпочав процедуру імпічменту проти президента Клінтона.
Зберігається в США посада віце-президента, який обирається в тому ж порядку, що й президент. Віце-президент заміщує президента за його відсутності, головує в сенаті і виконує окремі доручення. Відповідно до Конституції Сполучених Штатів «у випадку усунення президента з посади або його смерті, відставки чи нездатності здійснювати права і обов'язки згідно з посадою повноваження президента переходять до віце-президента» (розд. 1, ст. II.). Так, американські президенти Г. Трумен, Л. Джонсон, Р. Ніксон, Дж. Форд до вступу на посаду президента посідали місце віце-президента.
Еволюція державного апарату США відбувалася протягом усього XX століття. Закономірним явищем державно-монополістичного 1 капіталізму є посилення виконавчої влади і виконавчого апарату. Роз- |
Кабінет президента США
\
Розділ І
Державний секретар
Міністерство фінансів
Міністерство торгівлі
Міністерство праці
Міністерство землеробства
Міністерство житлового будівництва
Міністерство оборони
Міністерство армії Міністерство флоту Міністерство авіації
Мі ністерство юстиції Генеральний атторней
ФБР |
Міністерство охорони здоров'я
Міністерство транспорту
Міністерство енергетики
Міністерство освіти
ширення державних функцій потребує утворення нових урядових установ, які отримують повноваження по регулюванню економічних, соціальних, політичних відносин, а також величезної маси урядовців.
Президент, як глава держави, очолює значний за своїми розмірами державний апарат. Безпосередньсг1.він призначає приблизно півтори тисячі посадових осіб, як сказано в Конституції США, «за порадою і за згодою сенату».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
У цьому ж Акті було узаконено існування при конгресі лоббі — агентів окремих корпорацій і організацій, які направлені в конгрес для «проштовхування» потрібних монополіям законопроектів. Тепер лоббі повинні були обов'язково реєструватися.
Зростає роль верхньої палати — сенату. Кількість штатів досягла п'ятдесяти і тому обирається сто сенаторів — по два від кожного штату.
Кожен конгресмен може мати помічників: у палаті представників — не більше п'ятнаддяти-шістнадцяти, у сенаті — не більше сімдесяти.
Президент очолює виконавчу владу Сполучених Штатів. Протягом усього XX століття чітко простежується тенденція неухильного посилення президентської влади, концентрації державної влади в руках президента. *
Американський президент виступає не тільки як глава держави, глава уряду, лідер однієї з двох провідних буржуазних партій, головнокомандувач і т.д., але і як головна особа, відповідальна за управління країною в кризових ситуаціях, як «арбітр» у регулюванні відносин між федерацією і штатами, як координатор економічної і соціальної політики США.
Наділення президента широкими повноваженнями у сфері економіки і соцішІьних відносин призвело до створення при президенті низки федеральних виконавчих органів, зокрема групи економічних радників, яка визначає основні напрями державно-монополістичної політики США.
Велике значення для посилення виконавчої влади Сполучених Штатів мало президентство Ф. Рузвельта. Політика «Нового курсу» дозволила йому втручатися в господарське життя країни і регулювати економіку. Але найбільший розквіт повноважень Рузвельта по регулюванню економіки США припадає на період Другої світової війни. Закон про ленд-ліз 1941 року дав президенту право розпорядження матеріальними ресурсами на суму в 46 мільярдів доларів, які він у вигляді озброєння, спорядження і т.д. особисто розподіляв між країнами, в обороні яких були зацікавлені Сполучені Штати. Багато з таких повноважень президента збереглися і після війни. Закон про виробництво на оборону, виданий 1950 року (після початку війни США в Кореї),
наділяв президента необмеженими повноваженнями по регулюванню економіки з метою переведення її на військові рейки.
Значно розширилися зовнішньополітичні повноваження президента. За допомогою виконавчих угод президент дістав можливість без згоди сенату укладати міжнародні договори і денонсувати їх. Наприклад, були укладені у 1969-1970 роках у такий спосіб договори з Південним В'єтнамом, Таїландом і т.д.
Виросли також конституційні військові повноваження президента, у тому числі і за рахунок конгресу. Право оголошувати війну Конституція, наприклад, вважає прерогативою конгресу. До Другої світової війни були допустимими президентські війни тільки тоді, коли мав місце напад на територію США. Тепер президент взагалі може розпочинати бойові дії без санкції конгресу. Так, президент Трумен у червні 1950 року почав війну в Кореї. В 1965 році розпочалася за наказом президента війна у В'єтнамі. За розпорядженням президента Клінтона відбувалися бомбардування Іраку, Косова.
Значне зростання військових повноважень президента стало причиною прийнятої у 1973 році спільної резолюції палат конгресу, згідно з якою при відсутності оголошення війни конгресом бойові дії, що їх розпочав президент, повинні бути припиненими через дев'яносто днів після їх початку. Але, як свідчить практика, контроль конгресу поки що не став ефективним.
Зріс вплив президента на законодавство, хоч Конституція і позбавляє його законодавчої ініціативи. Це досягається через президентські послання конгресу, які не тільки інформують конгрес про становище в країні, але і містять законодавчі пропозиції, які відразу стають предметом обговорення конгресу. Президент має можливість також вносити в конгрес соціально-економічні програми («новий курс», «велике суспільство» тощо).
Ще однією формою втручання президента в законодавчу діяльність конгресу є президентське вето, яке все більше перетворюється на абсолютне право. Наприклад, президент Трумен 631 раз застосовував вето, а конгрес подолав його тільки дев'ять разів.
Правотворча діяльність президента посилюється і за рахунок делегованого законодавства. На основі повноважень, наданих йому конгресом, президент видає «виконавчі накази», які мало чим відрізняються від самих законів. У деяких випадках важливе політико-правове значення набирають і прокламації президента, які мають, як правило, декларативний характер.
316
3!7
Частина четверта
Історія дерзісави і права Новітнього часу
Розвиток бурзісуазної дерзісави в XX столітті
Інколи конгрес намагається протистояти президенту, що харак- -,щ терно для періодів, коли президент представляє одну партію, а більшість членів конгресу — іншу. Подібна активність конгресу виявилася, наприклад, коли він розпочав процедуру імпічменту проти президента Клінтона.
Зберігається в США посада віце-президента, який обирається в тому ж порядку, що й президент. Віце-президент заміщує президента за його відсутності, головує в сенаті і виконує окремі доручення. Відповідно до Конституції Сполучених Штатів «у випадку усунення президента з посади або його смерті, відставки чи нездатності здійснювати права і обов'язки згідно з посадою повноваження президента переходять до віце-президента» (розд. 1, ст. II.). Так, американські президенти Г. Трумен, Л. Джонсон, Р. Ніксон, Дж. Форд до вступу на посаду президента посідали місце віце-президента.
Еволюція державного апарату США відбувалася протягом усього XX століття. Закономірним явищем державно-монополістичного 1 капіталізму є посилення виконавчої влади і виконавчого апарату. Роз- |
Кабінет президента США
\
Розділ І
Державний секретар
Міністерство фінансів
Міністерство торгівлі
Міністерство праці
Міністерство землеробства
Міністерство житлового будівництва
Міністерство оборони
Міністерство армії Міністерство флоту Міністерство авіації
Мі ністерство юстиції Генеральний атторней
ФБР |
Міністерство охорони здоров'я
Міністерство транспорту
Міністерство енергетики
Міністерство освіти
ширення державних функцій потребує утворення нових урядових установ, які отримують повноваження по регулюванню економічних, соціальних, політичних відносин, а також величезної маси урядовців.
Президент, як глава держави, очолює значний за своїми розмірами державний апарат. Безпосередньсг1.він призначає приблизно півтори тисячі посадових осіб, як сказано в Конституції США, «за порадою і за згодою сенату».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139