резолюцiями про розвиток нормальних трудових вiдносин, зокрема в краєнах, що розвиваються; про консультацiє мiж органiзацiями пiдприумцiв i трудящих, в якiй Адмiнiстративнiй Радi МОП пропонувалось внести в порядок денний трьохсто-роннiх нарад питання, що вiдносяться до рiзних аспектiв трудових вiдносин, i скликати науковi конференцiє на регiональному рiвнi для пiдприумцiв та трудящих.
Регiональнi конференцiє МОП також свiдчать про значний iнтерес до питань колективних переговорiв.
Колективнi переговори одержали значний розвиток в краєнах Захiдноє твропи. В деяких краєнах практика єх проведення iснуу понад 100 рокiв, а система проведення колективних переговорiв перебувау у станi постiйноє еволюцiє. Виникли новi форми переговорiв, а вiдповiдно i новi договори, наприклад з питань продуктивностi працi у Великобританiє, по контролю за якiстю в Японiє.
iнодi термiном <колективнi переговори> позначають дискусiє мiж пiдприумцями i трудящими, що проводяться з метою вирiшення певних соцiально-економiчних проблем. Такi дискусiє проводяться, наприклад, в економiчнiй i соцiальнiй радi в Нiдерландах, в радах, що розглядають питання оплати працi у Великобританiє, у виробничих комiтетах Францiє тощо. Мета таких переговорiв мау одну спiльну основу: вирiшення економiчних i соцiальних проблем за допомогою дiалогу та компромiсу мiж пiдприумцями i трудящими, а в рядi випадкiв - i урядом.
137
Роздiл V. Колективний договiр
Норми МОП у юридичне обов'язковими лише для тих краєн, якi ратифiкували певну конвенцiю. У той же час слiд визнати, що принципи, проголошенi конвенцiями 1948 р. № 87 <Про свободу асоцiацiє i захист права на органiзацiю> та 1949 р. № 98 <Про право на органiзацiю i на ведення колективних переговорiв> мають досить широкий вплив не тiльки при єх ратифiкацiє, а й через рiшення органiв, якi розв'язують питання додержання норм МОП.
Розробка МОП конвенцiй i рекомендацiй про колективнi переговори мау важливе значення для всiх краєн. У прийнятих МОП правових актах розроблено низку загальних положень з питань колективних переговорiв, таких як: сприяння колективним переговорам; про поширення переговорiв майже на всi узi дiяльностi; про створення i розвиток на добровiльних органiзацiй трудящих; про заборону едення переговорiв; про забезпеченая у переговорах, необхiдною для пе-\\н.
яи вiдображення в законодавствi або : переговорiв багатьох краєн i були вiдпо-чииом конкретизованi в нацiональному законодавствi.
3. Поняття колективного договору
В усiх краєнах колективний договiр традицiйно розглядауться ЯК бажаний засiб фiксацiє заробiтноє плати та iнших умов най-МУ, регулювання вiдносин мiж пiдприумцями i працiвниками. Сiнуякiсть i пристосованiсть колективних договорiв давно пiдтвердженi практикою, бо єх результати вiдповiдають життувим iнтересам соцiальних партнерiв та єх представникiв.
Як вже вiдзначалося, колективнi договори в бiльшостi краєн свiту у переважним засобом регулювання трудових вiдносин. При цьому досить часто колективний договiр залежить вiд полiтики уряду i одержуу законодавче обгрунтування. Успiх колективних договорiв полягау i в тому, що в них закрiплюються поняття, широко вживанi в життi, тому вони стали основним засобом реалiзацiє соцiальноє справедливостi i гуманного ставлення до людини працi.
Фiксуючи нормальнi умови працi, колективний договiр дозволяу трудящим брати участь у прийняттi рiшень. Вiн нiби по-
138
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
слаблюу абсолютну владу власника або уповноваженоє ним особи в питаннях, що ранiше вирiшувались виключно в нормативному порядку.
При удинiй формi власностi на засоби виробництва - державнiй - роль колективного договору в регулюваннi трудових вiдносин була приниженою. Протягом тривалого часу працiвники байдуже ставилися до колективного договору, не вбачаючи в ньому практичноє користi, оскiльки була вiдсутньою можливiсть будь-що змiнити в полiпшеннi умов працi та пiдвищеннi заробiтноє плати.
Розвиток ринкових вiдносин змiнив ставлення трудящих до колективного договору. Вони почали вбачати в ньому засiб регулювання всього комплексу соцiально-побутових умов, метод регулювання трудових вiдносин.
Визначення поняття колективного договору давалось в Кодексi законiв про працю УРСР 1922 р. Стаття 15 цього Кодексу визначала колективний договiр як угоду, що укладалася професiйною спiлкою як представником робiтникiв i службовцiв, з однiує сторони, й наймачем, - з другоє, якою встановлювались умови працi й найму для окремих пiдприумств, установ i господарств або єх груп, i визначався змiст майбутнiх особистих (трудових) договорiв найму.
В постановi Ради Мiнiстрiв СРСР вiд 4 лютого 1947 р. <Про укладення колективних договорiв на пiдприумствах> практика укладення колективних договорiв вiдновлювалась з 1947 р. з метою забезпечення виконання i перевиконання виробничих планiв, дальшого зростання продуктивностi працi, полiпшення органiзацiє працi, а також пiдвищення вiдповiдальностi господарських i профспiлкових органiзацiй за полiпшення матерiально-побутових умов i культурного обслуговування робiтникiв, iнженерно-технiчних працiвникiв i службовцiв пiдприумства.
В п. 6 цiує постанови на мiнiстерства i ВЦРПС покладалась вiдповiдальнiсть за те, щоб у колективнi договори не включались системи оплати працi робiтникiв, iнженерно-технiчних працiвникiв i службовцiв, не затвердженi урядом. Отже, колективним договором визнавалась господарсько-полiтична угода, за якою робiтники, iнженерно-технiчнi працiвники i службовцi брали на себе обов'язок щодо виконання i перевиконання планiв по дальшому зростанню продуктивностi працi. Щодо єє оплати, то в колективний договiр можна було включати лише тi систе-
139
Розди V. Колективний договiр
ми, що затверджувались у централiзованому порядку. За дот-риманiсть цiує вказiвки несли вiдповiдальнiсть не тiльки державнi установи, а й професiйнi спiлки.
Постановою Ради Мiнiстрiв СРСР i ВЦРПС вiд 6 березня 1966 р. <Про укладення колективних договорiв на пiдприумствах> сторонам було надано право включати до колективного договору нормативнi положення з питань працi i заробiтноє плати, у зв'язку з чим колективний договiр набув нормативного характеру. Ще бiльшого розширення знайшли повноваження нормативного характеру в колективному договорi згiдно до Закону Украєни <Про колективнi договори i угоди> i роздiлу II <Колективний договiр> КЗпП (ст.ст. 10-20) в редакцiє Закону Украєни вiд 15 грудня 1993 р. Але нi в цьому Законi, нi в КЗпП визначення поняття колективного договору не дауться. Вiдповiдно до цих законодавчих актiв специфiчним в регулюваннi колективних правових вiдносин у те, що держава надау єх сторонам права i можливостi в певних межах приймати акти, що мають нормативний характер. Можливiсть такоє нормотворчоє МОСТi носить яскраво виражений демократичний характер.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155
Регiональнi конференцiє МОП також свiдчать про значний iнтерес до питань колективних переговорiв.
Колективнi переговори одержали значний розвиток в краєнах Захiдноє твропи. В деяких краєнах практика єх проведення iснуу понад 100 рокiв, а система проведення колективних переговорiв перебувау у станi постiйноє еволюцiє. Виникли новi форми переговорiв, а вiдповiдно i новi договори, наприклад з питань продуктивностi працi у Великобританiє, по контролю за якiстю в Японiє.
iнодi термiном <колективнi переговори> позначають дискусiє мiж пiдприумцями i трудящими, що проводяться з метою вирiшення певних соцiально-економiчних проблем. Такi дискусiє проводяться, наприклад, в економiчнiй i соцiальнiй радi в Нiдерландах, в радах, що розглядають питання оплати працi у Великобританiє, у виробничих комiтетах Францiє тощо. Мета таких переговорiв мау одну спiльну основу: вирiшення економiчних i соцiальних проблем за допомогою дiалогу та компромiсу мiж пiдприумцями i трудящими, а в рядi випадкiв - i урядом.
137
Роздiл V. Колективний договiр
Норми МОП у юридичне обов'язковими лише для тих краєн, якi ратифiкували певну конвенцiю. У той же час слiд визнати, що принципи, проголошенi конвенцiями 1948 р. № 87 <Про свободу асоцiацiє i захист права на органiзацiю> та 1949 р. № 98 <Про право на органiзацiю i на ведення колективних переговорiв> мають досить широкий вплив не тiльки при єх ратифiкацiє, а й через рiшення органiв, якi розв'язують питання додержання норм МОП.
Розробка МОП конвенцiй i рекомендацiй про колективнi переговори мау важливе значення для всiх краєн. У прийнятих МОП правових актах розроблено низку загальних положень з питань колективних переговорiв, таких як: сприяння колективним переговорам; про поширення переговорiв майже на всi узi дiяльностi; про створення i розвиток на добровiльних органiзацiй трудящих; про заборону едення переговорiв; про забезпеченая у переговорах, необхiдною для пе-\\н.
яи вiдображення в законодавствi або : переговорiв багатьох краєн i були вiдпо-чииом конкретизованi в нацiональному законодавствi.
3. Поняття колективного договору
В усiх краєнах колективний договiр традицiйно розглядауться ЯК бажаний засiб фiксацiє заробiтноє плати та iнших умов най-МУ, регулювання вiдносин мiж пiдприумцями i працiвниками. Сiнуякiсть i пристосованiсть колективних договорiв давно пiдтвердженi практикою, бо єх результати вiдповiдають життувим iнтересам соцiальних партнерiв та єх представникiв.
Як вже вiдзначалося, колективнi договори в бiльшостi краєн свiту у переважним засобом регулювання трудових вiдносин. При цьому досить часто колективний договiр залежить вiд полiтики уряду i одержуу законодавче обгрунтування. Успiх колективних договорiв полягау i в тому, що в них закрiплюються поняття, широко вживанi в життi, тому вони стали основним засобом реалiзацiє соцiальноє справедливостi i гуманного ставлення до людини працi.
Фiксуючи нормальнi умови працi, колективний договiр дозволяу трудящим брати участь у прийняттi рiшень. Вiн нiби по-
138
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
слаблюу абсолютну владу власника або уповноваженоє ним особи в питаннях, що ранiше вирiшувались виключно в нормативному порядку.
При удинiй формi власностi на засоби виробництва - державнiй - роль колективного договору в регулюваннi трудових вiдносин була приниженою. Протягом тривалого часу працiвники байдуже ставилися до колективного договору, не вбачаючи в ньому практичноє користi, оскiльки була вiдсутньою можливiсть будь-що змiнити в полiпшеннi умов працi та пiдвищеннi заробiтноє плати.
Розвиток ринкових вiдносин змiнив ставлення трудящих до колективного договору. Вони почали вбачати в ньому засiб регулювання всього комплексу соцiально-побутових умов, метод регулювання трудових вiдносин.
Визначення поняття колективного договору давалось в Кодексi законiв про працю УРСР 1922 р. Стаття 15 цього Кодексу визначала колективний договiр як угоду, що укладалася професiйною спiлкою як представником робiтникiв i службовцiв, з однiує сторони, й наймачем, - з другоє, якою встановлювались умови працi й найму для окремих пiдприумств, установ i господарств або єх груп, i визначався змiст майбутнiх особистих (трудових) договорiв найму.
В постановi Ради Мiнiстрiв СРСР вiд 4 лютого 1947 р. <Про укладення колективних договорiв на пiдприумствах> практика укладення колективних договорiв вiдновлювалась з 1947 р. з метою забезпечення виконання i перевиконання виробничих планiв, дальшого зростання продуктивностi працi, полiпшення органiзацiє працi, а також пiдвищення вiдповiдальностi господарських i профспiлкових органiзацiй за полiпшення матерiально-побутових умов i культурного обслуговування робiтникiв, iнженерно-технiчних працiвникiв i службовцiв пiдприумства.
В п. 6 цiує постанови на мiнiстерства i ВЦРПС покладалась вiдповiдальнiсть за те, щоб у колективнi договори не включались системи оплати працi робiтникiв, iнженерно-технiчних працiвникiв i службовцiв, не затвердженi урядом. Отже, колективним договором визнавалась господарсько-полiтична угода, за якою робiтники, iнженерно-технiчнi працiвники i службовцi брали на себе обов'язок щодо виконання i перевиконання планiв по дальшому зростанню продуктивностi працi. Щодо єє оплати, то в колективний договiр можна було включати лише тi систе-
139
Розди V. Колективний договiр
ми, що затверджувались у централiзованому порядку. За дот-риманiсть цiує вказiвки несли вiдповiдальнiсть не тiльки державнi установи, а й професiйнi спiлки.
Постановою Ради Мiнiстрiв СРСР i ВЦРПС вiд 6 березня 1966 р. <Про укладення колективних договорiв на пiдприумствах> сторонам було надано право включати до колективного договору нормативнi положення з питань працi i заробiтноє плати, у зв'язку з чим колективний договiр набув нормативного характеру. Ще бiльшого розширення знайшли повноваження нормативного характеру в колективному договорi згiдно до Закону Украєни <Про колективнi договори i угоди> i роздiлу II <Колективний договiр> КЗпП (ст.ст. 10-20) в редакцiє Закону Украєни вiд 15 грудня 1993 р. Але нi в цьому Законi, нi в КЗпП визначення поняття колективного договору не дауться. Вiдповiдно до цих законодавчих актiв специфiчним в регулюваннi колективних правових вiдносин у те, що держава надау єх сторонам права i можливостi в певних межах приймати акти, що мають нормативний характер. Можливiсть такоє нормотворчоє МОСТi носить яскраво виражений демократичний характер.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155