Евгений Васильев
«Тореадори з Васюківки»: А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га; 2004
ISBN 966-7047-44-X
Аннотация
Важко знайти в нашій літературі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка, якого часто називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. Недаремно «Тореадори з Васюківки» перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей. Це — перше видання нової авторської редакції роману, позбавленої деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. У книзі чимало нових надзвичайно веселих епізодів.
ЧАСТИНА ПЕРША
яку розсказує Павлуша Завгороднiй
Надзвичайнi пригоди Робiнзона Кукурузо та його вiрного друга i однокласника Павлушi Завгороднього в школi, дома та на безлюдному островi поблизу села Васюкiвки

Всеволод Зіновійович Нестайко
30 січня 1930, Бердичів
Роздiл I
Метро пiд свинарником. Тореадори з Васюкiвки. Собакевич

— От знайдибiда, авантюрист шмаркатий! Ванькоо-о! Вилазь зараз же! Бо такого втру маку — тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!
Ми лежимо в густих бур'янах за клунею, уткнувшись у землю носами, й не дихаємо.
— Вилазь, убоїще, бо гiрше буде! Ти ж мене знаєш!
— Знаю, знаю, — ледь чутно зiтхає, мiй друг i нарештi наважується подати голос.
— Дiду! — жалiбно озивається вiн.
— Давай-давай!
— Дiду, — ще жалiбнiше повторює мiй друг, — ви одiйдiть за хату, ми вилiземо. Бо ж ви битиметесь.
— Вони ще менi умови ставлять, вишкварки! Ану вилазьте!
— Та ми ж не хотiли. Ми ж хотiли метро. Таке, як у Києвi.
— Я вам дам метра! Я вам такого метра дам, що…
— Ми ж не знали. Ми зараз усе закидаємо — нiчого й видно не буде. Одiйдiть, дiду.
Довго ще тривають переговори. Нарештi дiд востаннє лайнувся, закашлявся, плюнув i почовгав за хату.
Ми вилазимо з бур'янiв.
Бiля свинарника нас зустрiчає гундосим рохканням п'ятипудова льоха Манюня, противна й плямиста, як географiчна карта.
У-у, скотиняка! Щоб ти…
Це через неї ми вскочили в халепу.
У нас була прекрасна, благородна iдея — провести пiд свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лiнiя метро у — Васюкiвцi! Станцiя «Клуня» — станцiя «Крива груша». Три копiйки в один кiнець. Родичi — безплатно. З учительки арифметики — п'ять копiйок.
Ми вже пiдкопалися майже до половини свинарника, i раптом — непередбачена катастрофа! — клята льоха Манюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зумiла, а от вилiзти-дзуськи! I зняла такий вереск, що причовгав дiд. Ну i…
Гiрко зiтхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодiйкувато озираємося — чи не заскочить нас зненацька дiд, щоб нам'яти вуха. Хоч i обiцяв вiн, що не чiпатиме, поки не кiнчимо, але хто його зна… Ви б почули, як вiн лаявся, коли витягав льоху! Ох i лаявся! I де вiн отих слiв набрався?
Проте дiда не видно. I поки ми працюємо (а справа це довга й нудна), я вас познайомлю з моїм другом.
Ви, звичайно, знаєте, що є такий острiв — Ява. В Iндiйському океанi. Ото, що Ява, Суматра, Борнео, Целебес, — Великi Зондськi.
Ну, так Ява — це не острiв.
Ява — це мiй найкращий друзяка i напарник. Ява Рень.
Мабуть, вам дивно, що то за iм'я таке — Ява? То вiн сам себе так назвав, коли йому лише рокiв пiвтора було. Чи то воно, пискля мале, хотiло сказати: «Я — Ваня», а вийшло «Ява», чи то «Iван» у нього так прозвучало (бо насправдi його Iваном звати), але причепилось оте «Ява» до нього, як реп'ях до собачого хвоста. Навiть мiлiцiонер товариш Валiгура, що живе у нашому селi, так його зве.
У них взагалi вся сiм'я iнтересна.
Батько на скрипцi грає. Корова — Контрибуцiя називається. А дiд (ви уже з ним знайомi) — мисливець завзятий, на полюваннi, коли стрiляє, лiве око онучею зав'язує. Бо в нього лiве око без правого не примружується. Як лiве примружить — праве саме заплющується. Але ж i б'є дiд Варава з тою онучею, ох же ж i б'є!
Городськi мисливцi, що «Волгами» з Києва приїжджають, тiльки ахають.
«Ви, дедушка, абсолютний чемпiон», — кажуть.
На честь старого Реня навiть польове озеро, що бiля нашого села, люди Реневим назвали.
Мати ж Явина — депутат райради, ланкова кукурудзоводiв.
Якось Ява з Яришкою, сестричкою меншою, посварився i при всiх плескачiв їй надавав. Так вона, замiсть того щоб заплакати, раптом як закричить:
— Опозогив! — Вона букву «р» не вимовляє. — Маму-депутата на все село опозогив. Загаза чогтова!
Такого шелесту наробила — Ява не знав, куди й очi подiти. Стояв-стояв, червоний мов рак, а тодi як дав дриза — тiльки п'ятами залопотiв.
Та то лише раз таке було. А взагалi характер у Яви ого-го! Сталь, а не характер. Таких на мiльйон лише один буває.
Ява сам говорив:
— Ми, — говорив, — з тобою, Павлушо, хлопцi будь здоров. Точно-точно, без брехнi, ми таки хлопцi з фантазiєю. Скажи?
— З фантазiєю, — пiдтакував я.
— Ти чув, як дiд Салимон учора бiля сiльмагу казав: «Ондо, каже, Ява i Павлуша пiшли. От хлопцi! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопцi! Нема на них буцегарнi».
— Чув. Точно.
— Треба, щоб усi про нас так говорили. Треба, щоб слава про нас гримiла на всю Васюкiвку, як радiо на Перше травня.
— Треба, — погоджувавсь я.
I Ява весь час вигадував рiзнi штуки-викаблуки заради нашої слави.
Отож ми з ним пiймали в лiсi пугутькало i випустили в клубi пiд час лекцiї на тему «Виховання дiтей у сiм'ї». Лектор упав з трибуни i вилив собi на голову графин з водою.
А старi дiдовi пiдштаники на телевiзiйну антену над клубом, думаєте, хто повiсив? Ми, звичайно.
А то якось влiтку Ява сказав:
— Давай влаштуємо бiй бикiв.
— Га? — не вiдразу второпав я.
— Ти пам'ятаєш, ми в клубi закордонне кiно дивилися «Тореадор»?
— Ага… То й що?
— Пам'ятаєш, на аренi розлючений бик, а тут дядько у капелюсi, з гинджалом, перед ним танцює.
— Так-так-так…
— А потiм — рраз! Бик — беркиць! I оплески.
— Ага. Здорово… Але це ж убивати треба. Хто ж нам дозволить убивати поголiв'я?
— Тю, дурний! Убивати! Що це тобi — м'ясозаготiвля, чи що. Це ж видовище. На стадiонi. Вродi футбола. Головне тут — красиво вимахувати червоною плахтою i ловко вивертатися, щоб рогом не зачепило. Ти ж бачив. Тореадори — це найсмiливiшi герої i ловкачi. Головне тут — тренування i спритнiсть. Розумiєш? Уперше в iсторiї Васюкiвки — бiй бикiв. Тореадор Iван Рень i тореадор Павло Завгороднiй! Гостi з'їжджаються з усiєї України. Трансляцiя по радiо i по телевiзору. Навiть у Жмеринцi видно буде.
Я посмiхнувся. Це було здорово. По радiо, по телевiзору i взагалi…
Ми повмощувались зручнiше i почали обговорювати подробицi. Насамперед — бик. Кандидатура колгоспного бугая Петьки була вiдхилена одразу. То таке страшнюче мурмило, що його навiть сам зоотехнiк Iван Свиридович боїться. Очi — наче тракторнi фари. Землю гребе ногами, як екскаватор.
Цього лiта один дачник мало не вмер з переляку.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124