Як розпогоджувачі діяльності людей у будь-якій організації конфлікти відіграють виключно негативну роль,— відхиляють керівництво від своїх безпосередніх обов'язків, завдань по досягненню цілей організації; вносять непотрібну напругу у відносини учасників виробничих процесів; ведуть до стресів; знижують ефективність діяльності усього колективу; зменшують продуктивність праці Чим більше конфліктів, тім з більшою напругою працює апарат управління і увесь колектив у цілому. '
§ 2. Сутність конфлікту
У темі 5 було зроблено визначення основних елементів конфлікту, тобто — його змісту. Але залишилося ще одно важливе питання, а що є сутність конфлікту.
У науковій літературі існують різні точки зору на дану проблему. Крім того, у різних наукових галузях, різних науках робиться різний акцент на ті чи інші сторінки, аспекти даного поняття. Однак і навіть серед представників однієї наукової сфери, зокрема,— науки управління надається різний сенс терміну «конфлікт». Так, в одних виданнях повторюється вже широковживана думка про те, що конфлікт — є процес8. Це, у свою чергу, суперечить протилежному уявленню конфлікту як ситуації1. А деякі автори визначають конфлікт і як процес, і як ситуацію одночасно, що взагалі позбавляє таке визначення конфлікту будь-якої логики10. Існують і багато інших поглядів на конфлікт".
Поряд з такими підходами при. дослідженні конфлікту є й така специфічна група спеціалістів (особливо у галузі менеджменту), які
ЗО
взагалі не торкаються, а ухиляються.від такої важливої, але важкої та слизької проблеми як визначення (дефініція) конфлікту, його сутності та змісту; вони намагаються одразу перейти до вирішення конфліктів, визначення способів, методів боротьби з ними, тобто боротьби з тим, що не чітко, не глибоко досліджено, проаналізовано, а іноді й зовсім не зрозуміле.
На думку автору даного курсу, саме дефініція конфлікту є найбільш важливою та першочерговою проблемою, без вирішення якої взагалі не логічно, та і не можливо, переходити до проблеми вирішення, управління конфліктами. Й навпаки, саме чітке визначення конфлікту, його сутності та змісту у значній мірі зможе пролити світло на визначення шляхів, способів, методів його вирішення.
При визначенні сутності конфлікту необхідно виходити з сутності кожної частини його змісту, тобто — з сутності усіх елементів його змісту, тобто,— суперечності інтересів двох сторін, їх контакту та спільного об'єкту задоволення потреб (інтересів) цих сторін. І ось такою головною, глибиною та стійкою властивістю усіх елементів змісту конфлікту є зіткнення інтересів сторін.
Помилка багатьох авторів, які торкаються проблеми дефініції конфлікту, складається у тому, що вони змішують сенс понятть (а точніше,— словосполучень) «зіткнення інтересів сторін» і «зіткнення самих сторін»; а це виключно різні поняття12. Причому, тільки зіткнення сторін є процес. Зіткнення ж інтересів сторін (у даному конкретному контексті!) — є тільки ситуація.
Конфлікт — це не зіткнення сторін, не сутичка сторін, які мо-гуть з'явитися тільки у процесі вирішення конфлікту. Саме вирішення суперечностей інтересів сторін є процес Тільки у взаємозв'язку з процесом вирішення конфлікту можливо глибоке розуміння і самого конфлікту.
Будь-якій конфлікт — є, перш за все, зіткнення інтересів двох сторін, суперечність інтересів. Якраз зіткнення суперечливих інтересів сторін і є сутність конфлікту.
Конфлікти — це глобальне поняття теорії та практики управління (і не тільки управління). Тому виключно важливим з'являється строгий та кропіткий аналіз не тільки його сутності та змісту, але деяких інших важливих аспектів. •
У теорії та практиці управління значна увага приділяється й визначенню типів конфліктів та їх класифікації.
§ 3. Типи конфліктів та їх класифікація
Існує багата кількість різноманітних типів конфліктів та їх класифікацій (угруповань) у залежності від цілей, принципів аналізу, дослідження, пізнання.
Деякі автори концентрують увагу на конфліктах у трудових колективах, відповідно поділив їх на: виробниче-технологічні, економічні, адміністративне- управлінські та соціальне-психологічні13.
Мескон М. X. та інші в «Основах менеджменту* виділяє такі конфлікти, як: функціональні, дизфункціональні, міжособисті; останні, у свою чергу, розділяє на: конфлікти між особистістю та групою, міжгрупові; внутріособистосні1'1.
Д. Г. Скотт (автор значного дослідження конфліктів «Конфлик-тьі, пуги их- преодоления ») не робить типізацію конфліктів, але надає конкретні приклади причин, які ведуть до конфліктних ситуацій".
Бербель та Хайнц Швальбе у своєї книзі «Личность, карьера, успех» використовує такі назви конфліктів: мотиваційні, апетенційно-аверсійні".
М. П. Фоллетт вживає для визначення конфлікту термін << конструктивний »17.
Інші спеціалісти та науковці говорять про конфлікти взагалі й головну увагу приділяють відразу методам їх вирішення18.
На думку автора даного видання жодна з класифікацій конфліктів не акцентує увагу до виключно важливого їх аспекту — поділення усіх конфліктів на дві основні групи, на два типи конфліктів, які могуть виникати у процесі будь-якого ділового спілкування,— це ділові та емоційні конфлікти.
Тому у даному курсі пропонується нова концепція класифікації цих конфліктів на ділові та емоційні конфлікти.
Поділення конфліктів на дві такі групи, як буде показано далі, має не тільки теоретичний, але й практичний інтерес та веде до багатьох позитивних наслідків.
Перш за все, ділові конфлікти — це конфлікти, які виникають у сфері виробництва, труда та управління.
Фактично у попередніх параграфах мова йшла тільки про ділові конфлікті, в основі яких знаходяться суперечливі інтереси двох сторін.
Природа емоційних конфліктів значно складніше, вона дуже специфічна і буде розглянута в окремих параграфах.
Однак раніше розглянемо ще одне питання, яке тісно пов'язане з сутністю конфлікту, і без правільного вирішення якого не можливе вірне розуміння самої природи будь-якого конфлікту. Це питання про взаємозв'язок понять конфлікти та спори.
32
§ 4. Конфлікти, спори та ділове спілкування.
Дуже часто, особливо на побутовому рівні, поряд з терміном «конфлікт» використовується й такий дуже розповсюджений термін, як «спори». Більш за те, існують й випадки наукового обґрунтовування останнього терміну та поняття.
Так, деякі автори навіть формулюють певні принципи та закони спору, а також проводять класифікацію різних типів спору, вони, наприклад, старанно аналізують такі спори, як аподиктичні, ерис-тичні (діалектичні) та софістичні". Необхідно визнати, що такі дослідження та точки зору мають певний сенс та право на існування,— однак лише у певній галузі людської діяльності.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38