— Ха, він в мене взагалі від’ємний, — пан Пайба надбав власного вигляду, потім вийняв з кишені дзеркальце, помилувався собою, помітив зайву деталь — це був шмат моїх темних патлів посеред його розкішної русявої шевелюри — і провівши рукою, прибрав зайві ознаки перевтілення.
— А як ви їх відволікали? — зацікавився Нінкомпуп.
— О, я отримав масу задоволення, поводивши наглядачів по різних сумнівних закладах, як то стріп-бар “Блакитні комірці”, пам’ятаєш Джаскін, ти колись мені рекомендував.
— Ви знущаєтесь, шеф, з моїх маленьких слабкостей!
— А що ти пропонуєш? Із сильних сторін знущатися? Можна, та не так смішно. Ну гаразд, шановні, я маю купу справ окрім як розважати спраглих до халявних видовищ підлеглих. В мене, щоб ви знали, спільний молебень з Редактором популярної газети “Феномени та тлумачення”.
— Так це ж бульварна газетка, шеф! — скривився Нінка.
— Зате тираж! — поважно мовив пан Реморс.
— От-от. — кивнув Пайба Оліфаг, — А ще, кажуть, що Редактор “Феноменів” мав близькі стосунки із дочкою… не буду казати кого, бо зараз грім поб’є. Ну все, бува…!
І Редактор вийшов, розтанувши в дверях на півслові. За дверима ледь-чутно гуркотнуло.
— Ну що, Брукс, в тебе вже виникло відчуття… деякої непевності світобудови та бажання зануритися в п’янкий морок забуття? — таємниче мовив Нінкомпуп.
— Н-ну, щось таке, звичайно, спадало мені на думку. Неодноразово.
— Тільки будьте обачними, хлопці, — порадив пан Реморс, — Я вже не раз розказував давню легенду про одного персонажа архаїчного епосу…
— Ну от, почалося, — зітхнув Джаскін, — я ж попереджав…
— Так от, Джаскін, не перебивай старших, цей тип, на ймення Прометей, був працівником одного з перших ЗМІ. Одного дня, скориставшись знайомствами серед службовців компанії, що була монополією на всесвітньому енергоринку, він викрав і оприлюднив секретну інформацію про діяльність контори.
— Ну, і що далі? — зацікавився Нінка.
— А далі — контора найняла професійного вбивцю, який пробрався до помешкання героя і застромив йому в печінку знаряддя вбивства. Щоправда, герой дещо володів професійною магією і зміг призупинити процес, але вийшов цикл, і тепер нещасний вбивця мусить кожного дня приходити до Прометея, виконувати свою функцію, а потім все починається з початку. Вони вже встигли познайомитися і стати добрими друзями… Нещодавно, здається, п’єсу про це поставили, “День Орла” називається. А до чого це я? Ага, про обачність була мова. Пайба, переважно, після вечірнього молебну перебуває зранку у благодушному настрої розворушеного осиного гнізда. Тож, якщо завтра запізнитеся…
— А, він все одно раніше дванадцятої не явиться. Ходи, Бруксе, не зважай на них.
— Ну що за молодь пішла! — хихотнув Джаскін, — Ні чорта ні начальства не бояться!

***
Ми з Нінкомпупом рушили в обхід злачних закладів, що розташовувалися уздовж Синяченко-Штрат. Ця вулиця знана тим, що тут колись проживав той самий вуйко Синяченко, що варив загадковий напій первак . Кажуть, після вживання цього напою не міг встояти на ногах навіть пам’ятник Опецьку-Завойовнику, а набагато пізніше, в часи мудрого князя Оковіта, цей напій на допитах заливали в горлянку іноземних шпигунів, і ті або відразу гинули, або ставали щирими громадянами Дрободану. На жаль, формулу напою давно втрачено, хоча деякі вчені ще досі намагаються віднайти цей секрет, і над вулицею часами стоїть густий алхімічний сморід, що спричиняє згортання будь-якої ділової діяльності на кілька кварталів навколо. В той вечір нам пощастило потрапити в самий розпал гулянки якогось місцевого філантропа: цей несамовитий виставляв кожному, хто доводив, що в нього немає ні потреби, ні бажання перехилити чарочку. Кажуть, що в юності він працював у кредитному відділі Храму Скупого Бога, от і скособочився на якихось чудернацьких вимогах своєї контори.
— От дивись, як я зараз видурю в старого пляшку! — пообіцяв Нінка, вирушаючи в героїчних похід за випивкою.
Я із зацікавленням спостерігав за розвитком подій.
— Ну що, ти зовсім не хочеш випити? — поцікавився філантроп, помітивши, як до нього наближається спрагла нінчина фізіономія.
— Хочу, але мені не можна. Я кинув. Я вже тиждень не спав з жінками, не курив і не пив. Я нещодавно вступив до секти Шарлатантризму, і мушу спостерігати за приємним часопроведенням інших, аби побороти спокусу і досягти досконалості.
— Хм. І як воно?
— Вдається, з перемінним успіхом. Вже скоро я зможу контролювати власні потреби і присвячу себе вихованню молоді в дусі моральної стійкості та витривалості. Для впровадження цього проекту мені потрібна лише пляшечка міцного…
— Це ще для чого?
— Ну, для… — Нінка замислився.
— Для компресів ороговілостей на маківці та протирання пролежнів, які неодмінно з’являться після досягнення стану просвітлення, — втрутився я.
Нінка зашипів і показав мені кулака.
— Угм, — філантроп поважно кивнув, — у вашої ініціативи є майбутнє. Можете продовжувати розробляти цю перспективну тему.
— Але ж для проведення досліджень необхідне фінансування!
— Ну, гаразд, — заусміхався старий, присуваючи до нас симпатичну пляшечку зі спотикачем, — тільки пам’ятайте, головне — стратегічне планування.
— Ет, був би план, — зітхнув Нінка, — Ну, чого стовбичиш, Бруксе, бери склянки!
Наступні пару годин пройшли у ейфоричному споживанні чесно заробленої випивки. Ми ще раз перемили кісточки колегам, залишивши їх відсмоктаними і відполірованими. З’ясувалося, що Гріф Реморс працював колись проповідником у Храмі Тимчасового Бога, звідки мусив з часом піти через те, що колись у стані наркотичного токсикозу закликав присутніх до вивільнення еросу в громадських місцях. З того часу, власне, він сам “Презенту” не вживає, але намагається напоїти всіх, хто потрапляє під руку. Тільки-но Нінка почав розказувати про бурхливу юність Джаскіна, де фігурували високе мистецтво та юні хлопчики, як до його поля зору потрапила якась особа протилежної статі, що наблизилася до барної стійки.
— О, дивись, — промовив Нінка, — Це — жінка моєї мрії.
— Що, знов? — здивувався я, — Тільки щось мені здається, у твоїх мрій вже давно закінчився термін придатності.
— Ти нічого не розумієш. Зрілі жінки — вони не мають того страшного дефекту, який притаманний дівчатам.
— Е-е…
— Тю, телепень. Сором’язливості. Ну, я пішов.
І Нінка, причепуривши пальцями буйну зачіску та обсмикнувши свою строкату сорочку, рушив, весь сповнений принадності, у напрямку загадкової незнайомки. От, горе, втратити спільника, коли друга пляшка лише починається! Гм. Якась думка, попри ці всі переживання, не давала спокою. А, слід же було заскочити до Ешлі! Якось, правда, вивітрилася мені з голові та обставина, що за мною можуть стежити.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37