Нінка! Пішли бити морди!
— О! — Нінка повчально здійняв вказівного пальця, — Оце я розумію, фахівець.
— Фу, мужло, — презирливо скривилася Ешлі.
— Хлопці! — Редактор розпачливо зірвав з носа окуляри, — Ви — представники ГС, тому поводьтеся, заради всього святого, пристойно. Морди, відзначте, бити слід кваліфіковано і ефективно. Так, щоби раз і надовго.
І ось, невловимі месники, озброєні благословенням начальства, рушили на круті розбірки з конкурентним елементом. Метою нашого походу був Храм Спільного Бога, де відбувалася ритуальна церемонія задобрення сил Хаосу — регулярна прес-конференція з фуршетом. В жертву Творцям Щонайгірших Можливостей приносилися обрані суспільні діячі, що мусили надати “інформаційним вампірам” кусень інформації і витримати екзекуцію відповідей на запитання. Іноді, траплялося, жертву, з якої було вичавлено більше інформації, ніж вона була здатна виробити, виносили із ритуальної зали ногами вперед, і незабаром громадяни інфо-вурдалаки могли пообгризати ніжні кісточки політичного трупа. Однак, це траплялося не так часто, все-таки приємніше тягнути “живу” інформацію, та й ображені послушники Спільного Бога могли найняти професійних екзорцистів, монахів-воїнів Скупого Бога з ордену Податкен Поліцейцерів.
Ми справедливо сподівалися знайти і знешкодити підступних авторів злісної статейки саме там, оскільки відвідання прес-конференції, та ще й з фуршетом, було просто необхідним для тих журналістів, які не спромоглися підгодуватися інформацією, полюючи за нею у вільному сафарі.
Підійшовши до Храму, ми мусили зіпсувати життя варті, продемонструвавши їм амулети із зловісними рунами, що засвідчували нашу належність до нечистої сили, зустріч з якої ще невідомо чим може закінчитися. Вартовий — флегматичний парубок зі шрамом на скроні у яскравій храмовій туніці — був очевидно горобцем стріляним і тому без всяких різких рухів і відворотних молитов просто сполотнів і втратив свідомість. Перестрибнувши через непорушне тіло, ми піднялися широкими сходами розкішного палацу, де провадив свою праведну діяльність Верховний жрець Спільного Бога та його адміністрація. Зазирнувши за золочені двері, які нервово прочинив для нас послушник, Нінка обернувся і кивнув мені. Очевидно, об’єкт страшної мсті перебував саме у ритуальній конференц-залі. Ми тихенько потупцювали до вільних місць, аби не зруйнувати емоційний контакт призначеної на заклання громадської фігури та почесного зібрання екзекуторів. Це був, здивовано відзначив я, старший жрець з питань зовнішніх стосунків рідного полісу. Певно, щось негаразд у місті Дрободані, раз такий наїдок кинули журналістам. Відразу ж у моїй тривожній свідомості сплили на поверхню нещодавно втоплені асоціації з посольством Забодянщини. Н-ну, сказав сліпий, побачимо.
— … ми справді змушені були затримати видання їхній дипломатичній місії дозволу на торгівлю наркотичними речовинами, — вже через силу, зі зрадливою слабкістю в голосі промовив нещасний старший жрець. Його руки тремтіли, очі закочувалися, жрець жадібно прикладався до склянки, що стояла перед ним, в той час, коли присутні журналісти, скептично всміхаючись, споживали інформацію, мов кити планктон — пропускаючи водичку крізь зуби.
— … це стало необхідним через те… о-оте ко-отре, — жрець хитнувся, насилу втримавшись за трибуну; до нього підскочив ведучий, обмахуючи його матеріалами доповіді, — ми з’ясували, що якість їхньої продукції не відповідає споживчим стандартам: викликає порушення обміну речовин на фондовому ринку, податкову імпотенцію, посадово-фінансове звикання та певні симптоми валютної шизофренії… еніі…нії…іїї.
Жрець видохнув останні слова і видовищно беркицьнувся на підлогу. Журналісти зашуміли, обурюючись. Одна з ходових версій, як я дізнався пізніше, повідомляла, що державні мужі, яким доводиться проходити процедуру упередженого допиту, розробили стратегію власного порятунку з пазурів інфо-вампірів. Кажуть, що штатний дорадник Дон Хуаненко вчить нещасних миттєво входити в транс; іноді, як це сталося зараз, суспільні діячі просто втрачали свідомість, стаючи недосяжними для журналістської допитливості, а іноді — починали верзти екстатичні репортажі з астралу, розказуючи про райдужні перспективи, що нібито видніються зовсім поряд.
— Онде, — прошепотів Нінка, — сидить Фелікс Нунчак. Він і є тим підступним мерзотником, який жить не може, не зіпсувавши репутацію “Голосу Совісті” на сніданок і перед сном. Ну, пішли, притиснемо беззахисного до стінки?
— Авжеж, — я кровожерливо ошкірився, — ти будеш тримати, а я лупцювати!
— Тримай кишеню! Я сам давно чекав цієї нагоди!
Похмурі і невблаганні, ми рушили до приреченого на тісне з нами спілкування, Нунчака маленького чоловічка із блискучою від довгого використання лисиною. Той, побачивши нас на горизонті свого безхмарного існування, швидко зметикував, що йому загрожує, і не відкладаючи на потім, почав сновигати залою, підвиваючи від жаху. Ми його, звісно, швидко виловили і випхали з приміщення.
— Ну, Нунчак, що маєш сказати на свій захист? — Нінка навис над нещасним, погрозливо накопиливши губи, вирячивши баньки та притиснувши кулака до носа Нунчака, аби той оцінив його ніжний аромат.
— Е-ек… — Нунчак висловив своє здебільшого підсвідоме обурення поведінкою Долі.
— Суд визнає підозрюваного винним! — урочисто мовив Нінкомпуп, — Тепер слід визначитися із мірою покарання. Що пропонує шановне журі?
— Образа і наклеп — це злочини проти особистості, який потерпіла особистість може розглядати як підставу для самовільної розправи в особливо жорстокій формі з обтяжуючими обставинами, — радісно відгукнувся я, — Нагодуємо усім вранішнім тиражем “Вісника”! Скинемо його з дуба на кактус! Втопимо в Хайнекені!
— Зізнавайся, паскуда! — рикнув Нінка з такою щирою люттю, наче всю ніч жер мухомори, аби повести варварський авангард у битву.
Фелікс Нунчак прохрипів щось у намаганні зомліти, та Нінка, ввійшовши в стан бойового безумства, вліпив йому ляпас. Нунчак очманіло хитнув головою і проскиглив:
— В чому ж зізнаватися, добродії?
Нінка розреготався, оцінивши комізм звертання.
— Хто тебе напоумив написати таку дотепну статтю про парламентарів, колего? — раптом здогадався я.
Той, підтвердивши мою здогадку, знітився і з переляканим виглядом роззирнувся навколо.
— Я не можу цього сказати, — прошепотів він.
— Можеш-можеш, слід вірити у власні сили, — переконливо порадив Нінка, беручи розгін для наступного ляпасу.
— Повірте мені, — зіщулився Нунчак, — клянусь найсвятішим, клянусь акредитацією до парламентських кулуарів! Якщо я скажу, хто був замовником матеріалу, я просто зни…
— Де він?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37
— О! — Нінка повчально здійняв вказівного пальця, — Оце я розумію, фахівець.
— Фу, мужло, — презирливо скривилася Ешлі.
— Хлопці! — Редактор розпачливо зірвав з носа окуляри, — Ви — представники ГС, тому поводьтеся, заради всього святого, пристойно. Морди, відзначте, бити слід кваліфіковано і ефективно. Так, щоби раз і надовго.
І ось, невловимі месники, озброєні благословенням начальства, рушили на круті розбірки з конкурентним елементом. Метою нашого походу був Храм Спільного Бога, де відбувалася ритуальна церемонія задобрення сил Хаосу — регулярна прес-конференція з фуршетом. В жертву Творцям Щонайгірших Можливостей приносилися обрані суспільні діячі, що мусили надати “інформаційним вампірам” кусень інформації і витримати екзекуцію відповідей на запитання. Іноді, траплялося, жертву, з якої було вичавлено більше інформації, ніж вона була здатна виробити, виносили із ритуальної зали ногами вперед, і незабаром громадяни інфо-вурдалаки могли пообгризати ніжні кісточки політичного трупа. Однак, це траплялося не так часто, все-таки приємніше тягнути “живу” інформацію, та й ображені послушники Спільного Бога могли найняти професійних екзорцистів, монахів-воїнів Скупого Бога з ордену Податкен Поліцейцерів.
Ми справедливо сподівалися знайти і знешкодити підступних авторів злісної статейки саме там, оскільки відвідання прес-конференції, та ще й з фуршетом, було просто необхідним для тих журналістів, які не спромоглися підгодуватися інформацією, полюючи за нею у вільному сафарі.
Підійшовши до Храму, ми мусили зіпсувати життя варті, продемонструвавши їм амулети із зловісними рунами, що засвідчували нашу належність до нечистої сили, зустріч з якої ще невідомо чим може закінчитися. Вартовий — флегматичний парубок зі шрамом на скроні у яскравій храмовій туніці — був очевидно горобцем стріляним і тому без всяких різких рухів і відворотних молитов просто сполотнів і втратив свідомість. Перестрибнувши через непорушне тіло, ми піднялися широкими сходами розкішного палацу, де провадив свою праведну діяльність Верховний жрець Спільного Бога та його адміністрація. Зазирнувши за золочені двері, які нервово прочинив для нас послушник, Нінка обернувся і кивнув мені. Очевидно, об’єкт страшної мсті перебував саме у ритуальній конференц-залі. Ми тихенько потупцювали до вільних місць, аби не зруйнувати емоційний контакт призначеної на заклання громадської фігури та почесного зібрання екзекуторів. Це був, здивовано відзначив я, старший жрець з питань зовнішніх стосунків рідного полісу. Певно, щось негаразд у місті Дрободані, раз такий наїдок кинули журналістам. Відразу ж у моїй тривожній свідомості сплили на поверхню нещодавно втоплені асоціації з посольством Забодянщини. Н-ну, сказав сліпий, побачимо.
— … ми справді змушені були затримати видання їхній дипломатичній місії дозволу на торгівлю наркотичними речовинами, — вже через силу, зі зрадливою слабкістю в голосі промовив нещасний старший жрець. Його руки тремтіли, очі закочувалися, жрець жадібно прикладався до склянки, що стояла перед ним, в той час, коли присутні журналісти, скептично всміхаючись, споживали інформацію, мов кити планктон — пропускаючи водичку крізь зуби.
— … це стало необхідним через те… о-оте ко-отре, — жрець хитнувся, насилу втримавшись за трибуну; до нього підскочив ведучий, обмахуючи його матеріалами доповіді, — ми з’ясували, що якість їхньої продукції не відповідає споживчим стандартам: викликає порушення обміну речовин на фондовому ринку, податкову імпотенцію, посадово-фінансове звикання та певні симптоми валютної шизофренії… еніі…нії…іїї.
Жрець видохнув останні слова і видовищно беркицьнувся на підлогу. Журналісти зашуміли, обурюючись. Одна з ходових версій, як я дізнався пізніше, повідомляла, що державні мужі, яким доводиться проходити процедуру упередженого допиту, розробили стратегію власного порятунку з пазурів інфо-вампірів. Кажуть, що штатний дорадник Дон Хуаненко вчить нещасних миттєво входити в транс; іноді, як це сталося зараз, суспільні діячі просто втрачали свідомість, стаючи недосяжними для журналістської допитливості, а іноді — починали верзти екстатичні репортажі з астралу, розказуючи про райдужні перспективи, що нібито видніються зовсім поряд.
— Онде, — прошепотів Нінка, — сидить Фелікс Нунчак. Він і є тим підступним мерзотником, який жить не може, не зіпсувавши репутацію “Голосу Совісті” на сніданок і перед сном. Ну, пішли, притиснемо беззахисного до стінки?
— Авжеж, — я кровожерливо ошкірився, — ти будеш тримати, а я лупцювати!
— Тримай кишеню! Я сам давно чекав цієї нагоди!
Похмурі і невблаганні, ми рушили до приреченого на тісне з нами спілкування, Нунчака маленького чоловічка із блискучою від довгого використання лисиною. Той, побачивши нас на горизонті свого безхмарного існування, швидко зметикував, що йому загрожує, і не відкладаючи на потім, почав сновигати залою, підвиваючи від жаху. Ми його, звісно, швидко виловили і випхали з приміщення.
— Ну, Нунчак, що маєш сказати на свій захист? — Нінка навис над нещасним, погрозливо накопиливши губи, вирячивши баньки та притиснувши кулака до носа Нунчака, аби той оцінив його ніжний аромат.
— Е-ек… — Нунчак висловив своє здебільшого підсвідоме обурення поведінкою Долі.
— Суд визнає підозрюваного винним! — урочисто мовив Нінкомпуп, — Тепер слід визначитися із мірою покарання. Що пропонує шановне журі?
— Образа і наклеп — це злочини проти особистості, який потерпіла особистість може розглядати як підставу для самовільної розправи в особливо жорстокій формі з обтяжуючими обставинами, — радісно відгукнувся я, — Нагодуємо усім вранішнім тиражем “Вісника”! Скинемо його з дуба на кактус! Втопимо в Хайнекені!
— Зізнавайся, паскуда! — рикнув Нінка з такою щирою люттю, наче всю ніч жер мухомори, аби повести варварський авангард у битву.
Фелікс Нунчак прохрипів щось у намаганні зомліти, та Нінка, ввійшовши в стан бойового безумства, вліпив йому ляпас. Нунчак очманіло хитнув головою і проскиглив:
— В чому ж зізнаватися, добродії?
Нінка розреготався, оцінивши комізм звертання.
— Хто тебе напоумив написати таку дотепну статтю про парламентарів, колего? — раптом здогадався я.
Той, підтвердивши мою здогадку, знітився і з переляканим виглядом роззирнувся навколо.
— Я не можу цього сказати, — прошепотів він.
— Можеш-можеш, слід вірити у власні сили, — переконливо порадив Нінка, беручи розгін для наступного ляпасу.
— Повірте мені, — зіщулився Нунчак, — клянусь найсвятішим, клянусь акредитацією до парламентських кулуарів! Якщо я скажу, хто був замовником матеріалу, я просто зни…
— Де він?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37