Тоді, зітхнувши, я розповів у кількох сотнях слів свою тривожну історію. Вислухавши мене, Мерфі хитро заусміхався і кивнув до Мнемозіни.
— Ти запам’ятала?
— Хто, я? Ти знущаєшся чи плутаєш мене зі своєю сопляшницею Палімцестою [1]?
— Що ти, Зіночко! От бачиш, це — молодий чоловік, про якого ми ще почуємо.
— Маєш на увазі, в некрологу прочитаємо про долю його недобру?
— Не раджу, до речі, — Мерфі звернувся до мене, — варто тільки вмерти, як вони відразу ж починають друкувати твоє прізвище з помилками. Ну гаразд, дам тобі пораду: як пірнув по самі вуха, хоч писка стуль.
— Га?
— А, звісно, здоровим глуздом тебе не пройняти. Ну, слухай, сам винний. По-перше, чоловік, якого немає, скупляється дрібними купюрами на чорному базарі . Та-ак, далі, скоро побачиш ти людину у писаній торбі . І, ну що ще? Качки не такі, якими здаються .
Я стривожився було, що нарешті-таки глуздом зрушив. Та, зрештою, он їх скільки, ненормальних, так що, однім більше, однім менше, що це перед лицем вічності? А от щодо чорного базару… Щось десь я про це місце чув… Мене пересмикнуло від жаского передчуття.
— А до чого тут качки? — прошепотіла Мнемозіна.
— Ну, не знаю. Для пущої загадковості, — так само нечутно відповів Мерфі.
***
Вийшовши з “Гелікону”, я обернувся і побачив позаду глуху стіну. Ну от! Все нормально, дихаємо спокійно, ритмічно. Била мені мати, не давала їсти, аби не ставав я політ-журналістом. Отож бо.
Трохи отямившись, я рушив у напрямку міського ринку. Думав, як не знайду Портфеллера, так хоч прикуплю додому продуктів харчування: горілочки там, кактусянки. А то, як хто на чай прийде, мені й заварити нема що. Замріявшись, я заледве не пропустив колонаду, якою був прикрашений вхід до цього священного пересічного місця (пересічного у сенсі, що тут пересікаються різні суспільні інтереси). В центрі ринку стояла прикрашена квітами статуя пророка Скупого Бога Адама Сміт-Вессона та схематичний барельєф якогось дідька з пишною бородою — єретика, який спромігся на заперечення переваг ринку. Він, звісно, був запльований зіпсутими продуктами сільськогосподарської діяльності та іншими упредметненими виразами народної зневаги.
Аби дістатися іншого входу, слід перетнути ринок, оскільки шлях навколо нього зайняв би кілька безцінних годин. Я швиденько пробіг повз ряди оптової торгівлі стимуляторами, аби не утяти хорошій справі початок і занурився у вир ринкової діяльності. Небезпечна, скажу вам, справа, оскільки задоволення потреб у придбанні чи продажу товарів споживання здатне викликати у індивіда стан арістейї [2] (чи то просто істерії), а перебувати поряд в такі моменти зовсім небажано, якщо ви хоч трохи опікуєтесь власним здоров’ям і добробутом. От і мені трохи не пощастило, коли якась бадьора бабуня, навантажена папіросами, з поглядом ображеної горгони, зіштовхнула мене з вузенької доріжки прямо на розкладку механічних збудників. Поки я отямився і рушив далі, до мене встигли кілька разів прицінитися. Просуваючись боком крізь ряди секенд-хенду, я встиг помітити, що в моді знов романтичні стилі “жебрачечка” та “недоносок”. Далі, у продуктових рядах мені довелося взяти участь у пікеті на тему “тут-я-стояла-не-лізь-без-черги-паскуда”. На щастя, вже скоро мені вдалося проштовхатися до чорного виходу з ринку. Ось тут на мене і чекала зустріч із міфом сучасності, чорним ринком. Лише тільки як туди потрапити? Це ж не просторове явище, а вельми навіть віртуальне, тому так просто туди не дістатися. Я чув лише, що із-заду звичайного ринку є така особа, що, приторговуючи товарами масужитку, одночасно опікується чорним ринком. Називається він Мінеконом.
Я роззирнувся, не знаючи, кого з торговців обрати для першої спроби, та Мінеконом перший подав мені знак, щоправда, несвідомо: здригнувшись, він заметушився, щось панічно ховаючи під прилавок. Я поправив на плечі рюкзачок і підійшов ближче до крамаря.
— Чого треба? — гостинно поцікавився він.
— Та мені б, — мовив я, злодійкувато озираючись, — оте.
— Що, оте?
— Ну, — задумався я, — оте, ви розумієте.
— Оте?! А звідки ти знаєш? І взагалі, при всьому бажанні, звідки в мене…? Оте!?
— А мені повідомили, — з підозрінням хитнув я головою, — що у вас є.
— І хто ж це?
Я багатозначно ткнув пальцем в небо.
— Та ну?
Я повільно кивнув і вилупився на нього в зловісному очікуванні.
— Н-ну, — протягнув він, — не знаю навіть…
— А, може, тбм є?
— Де?
— Там, — я кивнув у невизначеному напрямку, покриваючи заледве не всю траєкторію навколо себе.
— Як, вони тобі і про це повідомили? — вражено кліпнув очима Мінеконом.
Я не відповів, пихато мружачись на крамаря.
— Ну коли так, — почав він, — Ходи сюди. Лише зважай куди йдеш.
Серце в мене боляче тенькнуло — тут лише я усвідомив, що не так вже мені й кортіло зазнати успіху у пошуку чорного базару. Та я не подав виду і, лише матюкнувшись і плюнувши, рушив за торговцем. Він розстебнув змійку у задній стінці свого благенького торгового намету і запросив мене залишити його товариство у такий чудернацький спосіб. Не вагаючись, я мужньо ступив крізь халяви намету.
Тут таки в очах затьмарилося, порив вітру метнув мене вперед і кинув навколішки. Все, подумалося, звіздець. Однак, через хвильку я вже зміг розплющити очі… І ось переді мною велика і пуста і дика площина… Не зовсім, правда, пуста. Та власне, ринок був майже таким, який я бачив навколо себе мить тому, лише… Геть-всенький — намети, торговці і купці, дерева і статуя пророка — все було забарвлено у життєрадісний колір брів національної красуні та підгорілого пляцка. Все навколо було тьмяне і жаске, занурене у зловісні чорні тіні. Агенти торгівлі розмовляли пошепки, цим створюючи примарний гул. Я озирнувся, починаючи розуміти нерозважливість своєї ініціативи. Чи я збирався знайти тут Портфеллера? Знайти взагалі хоч когось здавалося мені досить малоймовірним. Темні фігури навколо були схожі одна на одну, як брехня на статистику.
Я звівся із шанобливого поклону і побрів уздовж чорних прилавків із примарним крамом.
— Купіть національні інтереси! — надривно горлав хтось поряд, — Остання піратська версія! Захист на момент продажу повністю знятий!
— Придбайте електорат, — хижо шепотіли з-за прилавку, — не пошкодуєте. Свіженький, наївний!
— Кому засоби інтимного захисту для зовнішніх відносин та внутрішніх справ! — збуджено гарчав торговець, розмахуючи пачками кінг-сайз.
— Реформат останньої моделі, — зловісно повідомляв темноокий фарцовник, — Реформат для адміністративної реформи, з набоями!
Я швидко просочився крізь групу зацікавлених, які випробовували стратегічне озброєння у польових умовах і наблизився до павільйону, куди численні вантажники заносили якісь бочки і пакунки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37
— Ти запам’ятала?
— Хто, я? Ти знущаєшся чи плутаєш мене зі своєю сопляшницею Палімцестою [1]?
— Що ти, Зіночко! От бачиш, це — молодий чоловік, про якого ми ще почуємо.
— Маєш на увазі, в некрологу прочитаємо про долю його недобру?
— Не раджу, до речі, — Мерфі звернувся до мене, — варто тільки вмерти, як вони відразу ж починають друкувати твоє прізвище з помилками. Ну гаразд, дам тобі пораду: як пірнув по самі вуха, хоч писка стуль.
— Га?
— А, звісно, здоровим глуздом тебе не пройняти. Ну, слухай, сам винний. По-перше, чоловік, якого немає, скупляється дрібними купюрами на чорному базарі . Та-ак, далі, скоро побачиш ти людину у писаній торбі . І, ну що ще? Качки не такі, якими здаються .
Я стривожився було, що нарешті-таки глуздом зрушив. Та, зрештою, он їх скільки, ненормальних, так що, однім більше, однім менше, що це перед лицем вічності? А от щодо чорного базару… Щось десь я про це місце чув… Мене пересмикнуло від жаского передчуття.
— А до чого тут качки? — прошепотіла Мнемозіна.
— Ну, не знаю. Для пущої загадковості, — так само нечутно відповів Мерфі.
***
Вийшовши з “Гелікону”, я обернувся і побачив позаду глуху стіну. Ну от! Все нормально, дихаємо спокійно, ритмічно. Била мені мати, не давала їсти, аби не ставав я політ-журналістом. Отож бо.
Трохи отямившись, я рушив у напрямку міського ринку. Думав, як не знайду Портфеллера, так хоч прикуплю додому продуктів харчування: горілочки там, кактусянки. А то, як хто на чай прийде, мені й заварити нема що. Замріявшись, я заледве не пропустив колонаду, якою був прикрашений вхід до цього священного пересічного місця (пересічного у сенсі, що тут пересікаються різні суспільні інтереси). В центрі ринку стояла прикрашена квітами статуя пророка Скупого Бога Адама Сміт-Вессона та схематичний барельєф якогось дідька з пишною бородою — єретика, який спромігся на заперечення переваг ринку. Він, звісно, був запльований зіпсутими продуктами сільськогосподарської діяльності та іншими упредметненими виразами народної зневаги.
Аби дістатися іншого входу, слід перетнути ринок, оскільки шлях навколо нього зайняв би кілька безцінних годин. Я швиденько пробіг повз ряди оптової торгівлі стимуляторами, аби не утяти хорошій справі початок і занурився у вир ринкової діяльності. Небезпечна, скажу вам, справа, оскільки задоволення потреб у придбанні чи продажу товарів споживання здатне викликати у індивіда стан арістейї [2] (чи то просто істерії), а перебувати поряд в такі моменти зовсім небажано, якщо ви хоч трохи опікуєтесь власним здоров’ям і добробутом. От і мені трохи не пощастило, коли якась бадьора бабуня, навантажена папіросами, з поглядом ображеної горгони, зіштовхнула мене з вузенької доріжки прямо на розкладку механічних збудників. Поки я отямився і рушив далі, до мене встигли кілька разів прицінитися. Просуваючись боком крізь ряди секенд-хенду, я встиг помітити, що в моді знов романтичні стилі “жебрачечка” та “недоносок”. Далі, у продуктових рядах мені довелося взяти участь у пікеті на тему “тут-я-стояла-не-лізь-без-черги-паскуда”. На щастя, вже скоро мені вдалося проштовхатися до чорного виходу з ринку. Ось тут на мене і чекала зустріч із міфом сучасності, чорним ринком. Лише тільки як туди потрапити? Це ж не просторове явище, а вельми навіть віртуальне, тому так просто туди не дістатися. Я чув лише, що із-заду звичайного ринку є така особа, що, приторговуючи товарами масужитку, одночасно опікується чорним ринком. Називається він Мінеконом.
Я роззирнувся, не знаючи, кого з торговців обрати для першої спроби, та Мінеконом перший подав мені знак, щоправда, несвідомо: здригнувшись, він заметушився, щось панічно ховаючи під прилавок. Я поправив на плечі рюкзачок і підійшов ближче до крамаря.
— Чого треба? — гостинно поцікавився він.
— Та мені б, — мовив я, злодійкувато озираючись, — оте.
— Що, оте?
— Ну, — задумався я, — оте, ви розумієте.
— Оте?! А звідки ти знаєш? І взагалі, при всьому бажанні, звідки в мене…? Оте!?
— А мені повідомили, — з підозрінням хитнув я головою, — що у вас є.
— І хто ж це?
Я багатозначно ткнув пальцем в небо.
— Та ну?
Я повільно кивнув і вилупився на нього в зловісному очікуванні.
— Н-ну, — протягнув він, — не знаю навіть…
— А, може, тбм є?
— Де?
— Там, — я кивнув у невизначеному напрямку, покриваючи заледве не всю траєкторію навколо себе.
— Як, вони тобі і про це повідомили? — вражено кліпнув очима Мінеконом.
Я не відповів, пихато мружачись на крамаря.
— Ну коли так, — почав він, — Ходи сюди. Лише зважай куди йдеш.
Серце в мене боляче тенькнуло — тут лише я усвідомив, що не так вже мені й кортіло зазнати успіху у пошуку чорного базару. Та я не подав виду і, лише матюкнувшись і плюнувши, рушив за торговцем. Він розстебнув змійку у задній стінці свого благенького торгового намету і запросив мене залишити його товариство у такий чудернацький спосіб. Не вагаючись, я мужньо ступив крізь халяви намету.
Тут таки в очах затьмарилося, порив вітру метнув мене вперед і кинув навколішки. Все, подумалося, звіздець. Однак, через хвильку я вже зміг розплющити очі… І ось переді мною велика і пуста і дика площина… Не зовсім, правда, пуста. Та власне, ринок був майже таким, який я бачив навколо себе мить тому, лише… Геть-всенький — намети, торговці і купці, дерева і статуя пророка — все було забарвлено у життєрадісний колір брів національної красуні та підгорілого пляцка. Все навколо було тьмяне і жаске, занурене у зловісні чорні тіні. Агенти торгівлі розмовляли пошепки, цим створюючи примарний гул. Я озирнувся, починаючи розуміти нерозважливість своєї ініціативи. Чи я збирався знайти тут Портфеллера? Знайти взагалі хоч когось здавалося мені досить малоймовірним. Темні фігури навколо були схожі одна на одну, як брехня на статистику.
Я звівся із шанобливого поклону і побрів уздовж чорних прилавків із примарним крамом.
— Купіть національні інтереси! — надривно горлав хтось поряд, — Остання піратська версія! Захист на момент продажу повністю знятий!
— Придбайте електорат, — хижо шепотіли з-за прилавку, — не пошкодуєте. Свіженький, наївний!
— Кому засоби інтимного захисту для зовнішніх відносин та внутрішніх справ! — збуджено гарчав торговець, розмахуючи пачками кінг-сайз.
— Реформат останньої моделі, — зловісно повідомляв темноокий фарцовник, — Реформат для адміністративної реформи, з набоями!
Я швидко просочився крізь групу зацікавлених, які випробовували стратегічне озброєння у польових умовах і наблизився до павільйону, куди численні вантажники заносили якісь бочки і пакунки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37