– Кінець роботі, – сказав лицар. – Тепер позбирай всі зужиті підкови в один лантух. Це твоя винагорода.
Коваль слухняно позбирав старі підкови, серед яких були такі тонкі, як листя, а в душі чув жахливий розпач. Оце таку платню дістав за тяжку працю! Старі підкови! Знову родина буде голодна.
Поклав до лантуха своє ковальське знаряддя, закинув собі на спину й рушив коридором до виходу.
– Пам'ятай, що про свою пригоду заборонено тобі хоч би й словом обмовитися до самого дня смерти. Аж як будеш чути, що маєш покинути цей світ, тоді розкажеш, – сказав лицар на прощання і вдарив мечем у скелю. – Ну, з Богом!
Коваль вийшов на холод і почув, як зашурхотіло каміння. Гора знову замкнулася. Йшов, грузнучи в снігу, і всю дорогу журився, що так напрацювався, а в нагороду лантух заліза дістав. Така вже, видно, його доля бідацька. Те старе залізо можна буде перекувати. Але доки морози не спадуть, годі про заробіток мріяти.
З такими невеселими думками прийшов коваль до хати і з гуркотом скинув лантух на долівку. Сів тяжко на лаві, а діти обступили лантух і щебечуть:
– А що там, татку? Що ти таке приніс?
– Подивіться, як вам цікаво. Жінко, постели мені, нехай передрімаю, бо ноги вже не тримають.
– Я тут бобу трохи зварила, – сказала жінка. – З'їж щось. Чи той пан тобі добре заплатив?
– Ой. заплатив, заплатив… Бодай йому…
І не доказав. Бо якраз діти розв'язали лантуха і на підлогу вивалилося щире золото. Ті старі зужиті підкови виявилися не з заліза, а з золота!
– Господи! – сплеснула руками жінка.
Діти стрибали від утіхи – які гарні іграшки!
Коваль кинувся до мішка, а він весь ущерть наповнений золотими підковами.
– Таки не здурив! Тепер у нас ніколи біди не буде.
Так воно й сталося. Процики збудували нову кузню, купили собі поле худобу і щасливо господарювали, лиха не знаючи. Ніхто не міг у Процика правди вивідати, з чого він розбагатів. Аж перед смертю свого пригоду оповів. Так ото вона й до нас дійшла.
ЗИМОРОВИЧ

ОПОВІДІ ПРО СЛАВНОГО ЛЬВІВСЬКОГО ПОЕТА ВАРФОЛОМІЯ ЗИМОРОВИЧА
Варфоломій Зиморович прийшов на світ 20 серпня 1557 року в затишному будинку на Глинянській вулиці в родині каменяра. Все життя жив у Львові, де написав історію міста, а також багато віршів. За свій розум і дотепність кілька разів вибирався на посаду війта. Прожив довге і сповнене пригод життя, помер в 1677 році.
Коли Зиморович став бургомістром, йому довелося розбирати чимало судових справ, а що чинив це дуже спритно, львів'яни переповідали їх і тішилися, що дав їм Бог такого мудрого і справедливого бургомістра.
ІСТОРІЯ З ОЛІЄЮ
На Ринку мешкав один багатий купець у двоповерховій камениці, а під ним у підвалі – бідний швець. Купець багато разів намагався виторгувати у бідняка його підвал, але той не бажав і слухати.
Тоді купець вирішив схитрувати. Домовився з шевцем, що поставить у нього десять бочок олії на зберігання, а за те йому заплатить. На таку пропозицію швець погодився.
Але хитрість полягала в тому, що тільки п'ять бочок були повні, а п'ять – напівпорожні. І от за якийсь час купець іде до своїх бочок і з жахом буцім-то виявляє, що його обкрадено.
– Де моя олія? Це грабунок!
Бідолаха швець не міг отямитися від несподіванки. Усе життя прожив чесно і винен був хіба одному Господу свою душу.
Та що робити! Мусили стати перед судом у Ратуші. Лавники ознайомились зі справою і розвели руками. Виходить, що швець і справді обікрав купця, який вимагав тепер, щоб йому віддали підвал.
Одному панові війту та справа видалася нечистою.
Він поміркував і звелів вилити олію з повної і неповної бочок та подивитися, де буде більше осаду. Якщо бочки були поставлені до підвалу повними і швець крав олію, то в неповній бочці буде осаду стільки ж, як і в повній.
Та виявилося, що в повній осаду було удвічі більше. І тепер усім стало ясно, що ті п’ять бочок були відразу наполовину заповнені.
Мусив купець з ганьбою покинути Ратушу та ще й заплатити велику куну (себто штраф) як магістрату, так і шевцеві.
ҐВАЛТ
Одна вдовичка, вирішивши поживитися надурняк, подала до суду на одного перекупника, нібито він її зґвалтував.
Зиморович викликав обох і питає в чоловіка:
– Чи правда це, що ти вчинив?
– Йой, та що вона каже! Я й пальцем її не рухав.
– А я таки думаю, що рухав, – сказав Зиморович. – І ось моя порада: негайно виплати цій жінці п’ятдесят талярів.
То була значна сума, але перекупник не сперечався, бо знав, що за ґвалт міг потрапити до в'язниці. Тому відразу й заплатив. А хитрій вдовичці тільки того й треба, взяла гроші й гайнула.
Коли вона пішла, Зиморович сказав:
– А знаєш, певно я помилився. Біжи за нею та відбери свої гроші назад.
– А мені за те нічого не буде?
– Не буде, слово війта. Не відпускай її, доки не забереш гроші, і вертай сюди. Перекупник наздогнав жінку і почав у неї вимагати гроші, але та й слухати не хоче. Він схопив її за руку і не дає проходу. Тоді вдовичка розлютилася не на жарт і сама схопила того чоловіка за руку та потягла назад до Ратуші.
– Ваша милість! – репетувала вона. – Ви погляньте на цього розбишаку! Посеред вулиці напастує мене і хоче відібрати гроші назад.
– Ну і як, чи вдалося йому відібрати гроші? – спитав Зиморович.
– Де там! Гроші при мені. Я ще можу себе захистити від таких піциків!
– О, видите? То ви баба-грім!
– Аякже! – тішилась вдовичка, нагородивши зляканого перекупника штурханом.
– Шкода тільки, що ви не зуміли себе захистити, коли він вас ґвалтував. Ці слова, наче громом, вразили жінку і вона збагнула, що попалася на брехні.
– Коли він не зміг навіть грошей забрати, а натомість ви його сюди за руку приволокли, то як же міг він таку дебелу молодицю зґвалтувати? Ви є брехуха і за брехню дістанете десять канчуків.
ЗАГУБЛЕНІ ДУКАТИ
Цікава історія трапилася з одним грецьким купцем, що привіз до Львова вино.
На торзі, що відбувався на Ринку, він загубив мішечок золотих дукатів. Йому порадили найняти галайкала, який буде ходити туди й сюди й кричати, що хто знайде гаман з грішми, то дістане винагороду: десять дукатів.
За якийсь час один хлопчина і справді знайшов під возом гаман. Розв’язав його, порахував гроші і виявилось їх рівно сто. Десять узяв собі, а решту заніс грекові. Але той, діставши свій гаман, відразу пошкодував, що обіцяв таку значну винагороду і почав обзивати хлопця злодюгою, бо в мішечку, мовляв, було сто п’ятдесят дукатів, а не сто.
Довелося їм стати перед очі війта. Той вислухав їх, поклав на столі Біблію і сказав:
– Чи клянетесь ви говорити правду?
– Так, клянемось, – в один голос проказали вони.
– Тоді кладіть руку на Святе письмо і відповідайте. Скільки грошей було в гамані?
– Рівно сто, – сказав хлопець.
– Рівно сто п'ятдесяти, – сказав грек.
– Ну, що ж, ви поклялись на Біблії і я не маю жодних підстав не вірити вам.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56